Особливості обліку господарських операцій банку за принципом нарахування

Принцип нарахування є основоположним принципом міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та підготовки фінансової звітності господарюючими суб’єктами.

Бухгалтерський облік, що ґрунтується на нарахуванні, вимагає застосування принципів реалізації й погодженості. Принцип реалізації означає, що доходи отримані в тому періоді, коли пов’язана з ними операція була здійснена, а не тоді, коли гроші фактично отримані.

Згідно з принципом погодженості всі витрати, здійснені у зв’язку з отриманням цих доходів, мають узгоджуватися з доходами даного періоду.

Отже, принцип нарахування визначає відповідний метод, що базується на таких правилах:

1) доходи визначаються в той період, коли вони зароблені;

2) витрати визначаються в той період, коли вони були понесені;

3) час, коли грошові кошти (витрати) фактично були отримані (дохід) або сплачені, до уваги не береться.

Принцип нарахування ґрунтується на двох концепціях. Перша – концепція визначення доходу, друга – концепція відповідності.

Концепція визначення доходу:

якщо грошові кошти отримані в попередньому обліковому періоді, то доходи визначаються з відстрочкою; зобов’язання, яке становить доходи майбутніх періодів, вноситься до балансового звіту;

якщо грошові кошти отримані в наступному обліковому періоді, то доходи визначаються в тому періоді, в якому вони зароблені. Нарахована сума доходів як актив вноситься до балансового звіту, а доходи визначаються у звіті про фінансові результати.

Згідно з концепцією відповідності визначаються видатки, які слід вважати витратами звітного періоду:

грошові кошти, сплачені впродовж звітного періоду, є витратами майбутніх періодів і обліковуються як актив у балансовому звіті.

витрати, що фактично понесені в поточному періоді, але сплачуватимуться протягом наступних періодів, обліковуються в балансовому звіті як зобов’язання і водночас визначаються у звіті про фінансові результати.

Для отримання реальної фінансової звітності наприкінці кожного облікового періоду здійснюються коригуючі проведення для тих операцій, наслідки яких поширюються на два або більше періодів.

Коригуючи проводки здійснюються після звітного місяця, протягом перших днів наступного місяця, і відображаються у виписці з особового рахунка окремою групою.

Коригування проводиться шляхом використання балансових рахунків "Нарахованих доходів" та "Нарахованих витрат", які розміщені у групах, де обліковується даний актив або зобов’язання.

Найважливіша перевага обліку за принципом нарахування – це приведення у взаємну відповідність доходів і витрат, завдяки чому фінансова звітність відбиває реальні результати фінансово-господарської діяльності банківської установи.

Особливості побудови Плану рахунків

Для підготовки фінансових звітів використовується такий інструмент бухгалтерського обліку в стандартизованому форматі, як бухгалтерський рахунок – основна одиниця накопичення інформації фінансового обліку. Для кожного виду активів, зобов’язань, капіталу, доходів та витрат призначається окремий рахунок.

План рахунків розроблений відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і є обов’язковим для використання всіма банківськими установами України. За рахунками відображаються операції, визначені чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

За його рахунками відображаються операції, що визначені чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідно до їх економічної суті. Структура Плану рахунків сформована з урахуванням типової структури фінансових звітів МСБО №30 та вимог Міжнародного валютного фонду.

План рахунків банку – систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій і для забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Балансові рахунки забезпечують інформацію про операції, які виконуються банківською установою, та їх відображення у фінансовій звітності.

План рахунків поділяється на чотири категорії та дев’ять класів.

Перша категорія – балансові рахунки, які об’єднані в п’ять класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання.

Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції.

Клас 5. Капітал банку.

Друга категорія – рахунки доходів та витрат:

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Третя категорія – рахунки управлінського обліку:

Клас 8. Управлінський облік.

Четверта категорія – позабалансові рахунки:

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Кожний клас рахунків розподілений на:

рахунки ІІ порядку, мають двозначну нумерацію і означають розділ конкретного класу;

рахунки ІІІ порядку, нумерація за якими тризначна, характеризують групу за розділом;

рахунки ІV порядку відповідно чотиризначні, що є номером балансового рахунку (у підсистемі фінансового обліку через подвійний запис відображається зміст господарських операцій банку).

Виділяють у Плані рахунків наступні особливості:

1. Мультивалютність.

2. Наявність управлінського обліку.

3. Подвійний запис за позабалансовими рахунками.

4. Структурно-логічний взаємозв’язок синтетичного та аналітичного обліку.

Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію забезпечується за допомогою аналітичного обліку, що дає змогу уникнути використання зайвої кількості окремих балансових рахунків.

Враховуючи особливості побудови аналітичного рахунку, банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних рахунків банку).

Внутрішній план аналітичних рахунків має передбачати опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх відкриття та закриття, а отже, має бути визначений відповідальний за його супроводження (на рівні банку – юридичної особи).

Усі рахунки, що відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться в розрізі балансових рахунків четвертого порядку та включає такі позиції щодо рахунку:

номер балансового рахунку;

номер особового рахунку;

код контрагента;

найменування контрагента;

дата відкриття рахунку;

дата закриття рахунку.

Синтетичний облік здійснюється на рівні балансових рахунків порядків ІІ, ІІІ і ІV. Узагальнення первинної інформації проводиться спочатку на рахунках аналітичного обліку, а потім на синтетичних балансових рахунках.

Всі балансові рахунки класифікуються за:

видами контрагентів;

характером операцій;

ступенем зниження ліквідності.