Сутність і складові фінансової безпеки держави

Слід зазначити, що у науковій, політичній і правовій літературі на сьогодні відсутнє чітко визначене поняття «фінансова безпека». Є декілька таких визначень. Доцільно їх навести (таблиця 17.1).

Таблиця 17.1 – Еволюція поняття «фінансова безпека»

Автор поняття	Рік	Визначення поняття «фінансова безпека»
Шлемко В.Т., Бінько І.Ф.		Такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання
Барановський О.І.		Ступінь захищеності фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин; рівень забезпеченості громадянина, домашнього господарства, верств населення, підприємства, організації, установи, регіону, галузі, сектора економіки, ринку, держави, суспільства, міждержавних утворень, світового співтовариства фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання існуючих зобов’язань; стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, розрахункової, інвестиційної, митно-тарифної та фондової систем, а також системи ціноутворення, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю відвернути зовнішню фінансову експансію, забезпечити фінансову стійкість (стабільність), ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання; якість фінансових інструментів і послуг, що запобігає негативному впливу можливих прорахунків і прямих зловживань на фінансовий стан наявних і потенційних клієнтів, а також гарантує (у разі потреби) повернення вкладених коштів
Кульпінський С.		Цілеспрямований комплекс заходів фіскальної та монетарної політики з метою досягнення стабільності фінансової системи та створення сприятливого інвестиційного клімату
Єрмошенко М.М.		Такий стан фінансово-кредитної сфери держави, який характеризується збалансованістю і якістю системної сукупності фінансових інструментів, технологій і послуг, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати захист національних фінансових інтересів, достатні обсяги фінансових ресурсів для всіх суб’єктів господарювання і населення і в цілому – ефективне функціонування національної економічної системи і соціальний розвиток
Амітан В.Н.		Захищеність національних фінансових інтересів; незалежність, стабільність і стійкість фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що становлять загрозу фінансовій безпеці
Сенчагов В.К.		Такий стан фінансово-банківської сфери, при якому держава може у певних межах гарантувати загальноекономічні умови функціонування державних установ влади і ринкових інститутів
Пастернак-Таранушенко Г.		Різновид «безпеки, що має вплив на всі галузі економіки держави. Оскільки гроші є еквівалентом вартості будь-яких товарів, вони (через ціну) є чинником, спроможним дестабілізувати економічне становище в країні. Гроші – не тільки паперові або монетні знаки обміну, купівлі або продажу, а ще й безготівкові перекази та цінні папери (акції, векселі, сертифікати, облігації тощо), що визначають фінансовий стан держави. Величезне значення має банківська система країни, яка реалізує всі опе5рації, що стосуються обігу грошей та цінних паперів. Саме банки здатні стабілізувати або дестабілізувати фінансове становище держави»
Смірнов С.Н.		Такий стан фінансово-кредитної сфери, що характеризується збалансованістю і якістю системної сукупності фінансових інструментів, технологій і послуг, стійкістю до негативних зовнішніх і внутрішніх факторів

На наш погляд, під фінансовою безпекою слід розуміти:

§ такий стан фінансово-кредитної сфери, що характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх загроз та дозволяє забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи, економічне зростання та соціальний розвиток;

§ ступінь захищеності фінансових інтересів суб’єктів господарювання на всіх рівнях фінансових відносин.

При цьому необхідно розрізняти коротко-, середньо- і довгострокові, тимчасові та постійні, життєво важливі та другорядні фінансові інтереси та потреби. Серед основних інтересів України в сфері економічних відносин необхідно виділити:

ü підвищення ефективності фінансової системи на основі підтримання державних витрат у відповідності з наявними ресурсами і бюджетними асигнуваннями за дотриманням таких пріоритетів, як цільове інвестування в сферу наукоємного і високотехнологічного виробництва, посилення стримування інфляційних процесів, протидія «втечі» українського капіталу за кордон, стимулювання іноземних довгострокових капітальних вкладень у виробничу сферу;

ü створення правової основи, що забезпечує ефективне формування та функціонування фінансово-кредитної системи, а також правоохоронного механізму з її захисту від кримінальних процесів і зазіхань [8].

Слід також мати на увазі, що стійкість фінансової системи держави визначається рівнем дефіциту бюджету, стабільністю цін, оптимізацією фінансових потоків і розрахункових відносин, стійкістю банківської системи (так само, як і системи небанківських фінансових установ) і національної валюти, ступенем захищеності інтересів вкладників, розміром валютних резервів, розвитком вітчизняного фінансового ринку, станом зовнішньої та внутрішньої заборгованості, величиною дефіциту платіжного балансу України, інвестиційним кліматом тощо.

Логічним при розгляді фінансової безпеки вбачається виділення макроекономічного (на рівні держави) і мікроекономічного (на рівні суб’єктів господарювання) аспектів.

Зазначимо, що в Україні функціонує трирівнева система фінансування: бюджетне фінансування, банківські кредити і прямі інвестиції через механізми ринку капіталів. Тому особливої уваги потребує безпека усіх цих рівнів. Взагалі Україні потрібна надійна фінансова система, яка б забезпечувала оперативність розрахунків між підприємствами, збереження заощаджень, притік інвестицій в економіку.

У цілому фінансова безпека охоплює: фінансову безпеку окремого громадянина, домашніх господарств, населення в цілому, підприємців, підприємств, організацій, установ та їх асоціацій, галузей господарського комплексу, регіонів, окремих секторів економіки, держави (у свою чергу фінансова безпека держави складається з таких складових, як бюджетна, валютна, інвестиційна, інфляційна, цінова, курсова та боргова безпека) та різноманітних міждержавних утворень, а також світового співтовариства в цілому.

При цьому згідно з теорією американського вченого Абдрахмана Маслова, потреба людей у безпеці (в тому числі і в фінансовій) посідає друге місце після простих фізіологічних потреб.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначає перш за все її фінансова незалежність. При цьому велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угруповань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку.

Рівень фінансової безпеки держави зумовлений і ступенем розвитку ринку капіталів, на якому обертаються акції великої кількості реально функціонуючих суб’єктів господарювання, діють численні фінансові інститути; мірою відкритості внутрішнього ринку; розмаїттям фінансових інструментів; схильністю населення до операцій з фондовими цінностями; концентрацією інтелектуальних ресурсів, задіяних в розвитку фінансового ринку. Багато в чому фінансова безпека держави визначається характером фінансово-кредитної політики, яку вона проводить. При чому як внутрішньої, так і зовнішньої.

На фінансову безпеку держави впливає політичний клімат країни. Так, якщо передвиборна гонка наносить величезні збитки фінансовій системі країни у вигляді незібраних податків і зростання внутрішнього та зовнішнього боргів, то, скажімо, після напруженого очікування переважно відразу після виборів на фінансових ринках з’являються ознаки пожвавлення. Ціни акцій неухильно ростуть, а ціни облігацій свідчать про довіру до уряду.

Фінансовій безпеці держави в цілому, безумовно, сприяє організація нормального обміну фінансовими ресурсами між галузями, регіонами, країнами [9].

Фінансова безпека України має як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Що стосується зовнішнього, то це, насамперед, фінансовий суверенітет країни, незалежність національної фінансової системи від утручання міжнародних фінансово-кредитних організацій. Безпека внутрішньої фінансової сфери України визначається досконалістю правової, організаційної, інституціональної бази, а також політичною стабільністю, ступенем ризиків ринкових коливань, масштабами тіньової економіки і рівнем корупції в державі [11].

Створення дієвої системи фінансової безпеки передбачає чітке визначення джерел потенційної загрози у тій чи іншій сфері, а також наявних і необхідних ресурсів для їх нейтралізації.

Згідно з Законом РФ «Про безпеку», загроза безпеці – сукупність умов і факторів, що створюють безпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави. При чому загроза може бути наслідком як непередбачених обставин, випадкових подій, так і усвідомлених провокацій, терористичних актів.

Забезпечення ж дієвої системи фінансової безпеки передбачає з’ясування і систематизацію явищ, подій, дій, настання або здійснення яких прямо чи опосередковано може становити загрозу тому чи іншому суб’єкту фінансової безпеки або елементу фінансово-кредитної сфери. Значущість класифікації загроз фінансовій безпеці полягає в необхідності тверезо оцінити наявну ситуацію, дати оцінку існуючим негативним моментам і тенденціям їх розвитку, згрупувати негативні і позитивні дії факторів і на цій основі розробити обґрунтовані рекомендації для прийняття конкретних рішень по усуненню їхнього впливу.

Зазначимо, що у монографії В.Т. Шлемка та І.Ф. Бінька «Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення» до структури фінансової безпеки (у чітко вираженому вигляді) включені такі складові: фінансова, грошово-кредитна, валютна, банківська, бюджетна, податкова. При цьому О. І. Барановський виділяє у структурі фінансової безпеки (хоча і неочевидно) такі складові: валютну, бюджетну, інвестиційну діяльності, фінансову безпеку банків, страхового ринку, довірчого управління майном, фондового ринку. Наведені підходи до визначення складу фінансової безпеки є вузькими, хоча найближчим із них щодо визначення повної структури фінансової безпеки є третій. Однак і цей підхід не включає грошово-кредитну складову фінансової безпеки і в той же час довірче управління майном доцільно віднести до фондового ринку. У другому підході не зрозуміло, що автори розуміють під фінансовою безпекою і грошово-кредитною системами, тому що це майже одне і теж. Податкова складова безпосередньо не відноситься до фінансово-кредитної системи, а є складовою економічної сфери в цілому.

На наш погляд, фінансово-кредитна система країни містить такі сектори (складові): грошово-кредитний, бюджетний, валютний, банківський, інвестиційний, фондовий, страховий. Такій структурі має відповідати і фінансова безпека. Дійсно, розподіл за наведеними секторами досить умовний, бо всі вони нерозривно пов’язані між собою в єдину систему – фінансово-кредитну сферу, яка у свою чергу входить до економічної системи держави. Відповідно до цього структура фінансової безпеки буде наступною (рисунок 17.2).

Рисунок 17.2 – Структура фінансової безпеки

При цьому доцільно розглянути, що являє собою безпека бюджетного, грошово-кредитного, валютного, банківського, інвестиційного, фондового і страхового секторів.

Перш за все зазначимо, що бюджетна безпека являє собою стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективного використання бюджетних коштів.

Слід зазначити, що взагалі рівень бюджетної безпеки у нашій країні досить низький. При цьому серед основних загроз, що впливають на рівень бюджетної безпеки, виділяють:

· падіння виробництва в основних галузях народного господарства;

· зменшення рентабельності і зростання збитковості господарюючих суб’єктів;

· недостатнє або несвоєчасне наповнення джерел покриття бюджетного дефіциту;

· незаконне підприємництво та угоди з валютою та валютними цінностями;

· невиконання юридичними особами-резидентами зобов’язань за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Кабінету Міністрів України;

· несвоєчасне прийняття Державного бюджету та затвердження звітів щодо його виконання;

· неефективність діючої податкової системи (низький рівень збирання податків, порушення принципу розмірності: підвищення ставок після граничного рівня для сумлінних податкоплатників призводить до скорочення податкових доходів);

· заниження господарюючими суб’єктами оподатковуваної бази;

· невключення окремих надходжень у об’єкт оподаткування (відсотки по позиках, отримані плати за кредитні ресурси, кошти від продажу іноземної валюти тощо);

· неправильне застосування пільг з податків;

· відкриття розрахункових та інших рахунків особам без довідок податкових органів;

· ухилення від подання декларацій доходів;

· невиконання вимог податкових органів з метою несплати податків;

· погіршення платіжно-розрахункової дисципліни;

· неефективність системи контролю за витратами бюджетних коштів;

· непідготовленість судових органів щодо розгляду справ у податковій сфері.

Крім цього, рівень бюджетної безпеки знижується через відсутність прозорості його виконання. Так, якщо звіти про фактичне виконання бюджету ще можуть претендувати на адекватність у частині джерел надходжень коштів, то видаткова частина поки що носить значний відбиток невизначеності. Так, поза будь-якою розшифровкою залишається біля чверті усіх видатків Зведеного бюджету України.

Не на користь підвищенню бюджетної безпеки і відсутність єдності та цілісності бюджету, оскільки протягом останніх років паралельно бюджету існували позабюджетні фонди, кошти яких витрачалися ще більш безконтрольно, ніж кошти державного бюджету.

За таких обставин вкрай важливою має бути цілеспрямована державна політика щодо забезпечення безумовного виконання бюджетного законодавства.

Помітну роль у цьому має відіграти і кримінальне переслідування правопорушень у бюджетній сфері.

Тісний зв'язок з бюджетною безпекою держави має боргова безпека. При цьому боргова безпека держави – рівень внутрішньої і зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

Державний борг, що являє собою заборгованість по кредитних операціях,

підрозділяється на внутрішній і зовнішній, капітальний і поточний. Управління державним боргом передбачає здійснення сукупності фінансових заходів, пов’язаних з погашенням позик, організацією виплат доходів по них, проведенням конверсії та консолідації позик. При цьому можлива реструктуризація, рефінансування, списання або поєднання цих варіантів по відношенню до частини несплаченого боргу.

Розмір державного боргу залежить від безлічі факторів, що впливають на нього далеко неоднозначно. Так, якщо випуск державних боргових зобов’язань як у вартісній, так і товарній формах, відновлення і захист заощаджень громадян однозначно збільшують державний борг, то конкурентоспроможність національних сировинних ресурсів і товарів, а також послуг, навпаки, дозволяє зменшити заборгованість. У цьому зв’язку слід враховувати також небезпеку збільшення державного зовнішнього боргу внаслідок невиконання зобов’язань по валютних кредитах з боку національних об’єднань і асоціацій.

Звичайно, управління такою складною і неоднозначною категорією, як державний борг, потребує наявності і повноцінного правового забезпечення як відповідних структур, покликаних його обслуговувати, так і дієвого механізму його погашення.

Окрім цього, важливо також визначити, що являє собою валютна безпека як одна зі складових фінансової безпеки.

Навряд чи сьогодні знайдуться опоненти твердженню, що стійкість національної валюти, її конвертованість – неодмінний атрибут фінансової безпеки будь-якої країни, суб’єктів господарювання і окремих громадян. При цьому умовами досягнення дійсної стабільності і оборотності є досконале валютне законодавство, і обґрунтована валютна стратегія, і ефективна валютна політика, і чітка національна валютна система, і наявність валютних угод, і валютний ринок, що нормально функціонує.

Говорити про стале українське валютне законодавство як сукупність правових норм, що регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями всередині країни, угод між організаціями та громадянами однієї країни і організаціями та громадянами іншої, а також порядок ввезення, вивезення, переведення і пересилання із-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей, поки що, на жаль, не доводиться.

Ця ж обставина не дозволяє констатувати і наявність чіткої національної валютної системи в сучасній Україні.

Проте не лише недосконалість валютного законодавства, а й фактична відсутність до недавнього часу національної валюти (у дійсному розумінні цієї категорії), належного обсягу і складу валютних резервів, нормального валютного паритету, умов конвертованості, продуманої валютної політики, дієвого валютного контролю, а також необґрунтований курс купоно-карбованця, що існував, призводили швидше до безсистемності в цій дуже важливій для життєдіяльності нашої держави сфері.

Ось чому з появою в Україні повноцінної національної валюти дуже важливо чітко визначитися з тим, що являє собою валютна безпека, що впливає на її рівень, а також – що необхідно зробити для його підвищення.

При цьому під валютною безпекою держави розуміють:

® ступінь забезпеченості її валютними коштами, достатній для додержання позитивного сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов’язань, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці;

® стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, широкомасштабного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи і максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках.

Саме достатня кількість іноземних грошей в обігу дає змогу підприємствам, населенню та державі у цілому співпрацювати з іноземними контрагентами, державами та задовольняти свої власні потреби.

Тісний зв'язок з валютною безпекою, як і з іншими складовими фінансової безпеки, має безпека грошово-кредитного сектору. Тому варто дати визначення цій категорії. На нашу думку, безпека грошово-кредитного сектору – це такий стан забезпеченості грошовими коштами підприємств, організацій, установ та населення, достатній для задоволення потреб цих суб’єктів та взагалі для ефективного функціонування економіки, соціального добробуту і економічного зростання.

Загальновизнаним є той факт, що ринкова економіка може ефективно функціонувати лише за умови існування досконалої грошової системи, яка полегшує економічний розвиток, а не перешкоджає йому.

Не підлягає сумніву вплив характеру формування грошової маси як одного з найважливіших елементів фінансової системи на рівень фінансової безпеки будь-якої держави.

Взагалі грошова маса – це увесь обсяг випущених в обіг металевих монет і паперових грошових знаків (казначейських і банківських білетів).

Водночас грошова маса в обігу є кількісною характеристикою руху грошей на певну дату і за певний період і означає всю сукупність грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні юридичних і фізичних осіб.

Для нормального соціально-економічного розвитку необхідно знайти оптимальне співвідношення між кількістю грошей в обігу та розміром валового внутрішнього продукту.

Існує тісний взаємозв’язок між обсягом грошової маси в обігу, темпами її зростання та рівнем інфляції. Так, уповільнення темпів зростання грошової маси в обігу сприяє зниженню темпів інфляції. Разом з тим, стримування темпів інфляції та реальне перевищення обмінного курсу національної і грошової одиниці забезпечує збільшення питомої ваги коштів у іноземній валюті.

У свою чергу зниження темпів інфляції викликає збільшення реального рівня відсоткових ставок та зменшення інфляційних очікувань.

Взагалі інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Небезпека цього явища полягає в тому, що «інфляція, спотворюючи економіку, провокує виникнення інтересів інфляційної зацікавленості. До проявів цього явища можна віднести можливість переорієнтації податкової політики на вирішення фіскальних проблем за рахунок використання інфляційного процесу. Це стає можливим за умов, коли спокуса поповнення доходів бюджету за рахунок інфляційних джерел надходжень реалізується на практиці».

Водночас інфляція супроводжується і так званим ефектом Олівера-Танзі, що полягає в знеціненні дійсної вартості оподаткування. За будь-якої затримки у сплаті нарахованих податкових сум інфляція призводить до зниження реальної вартості сплачуваної суми на величину, прямо пропорційну темпам інфляції.

Проте інфляційна зацікавленість має не лише фіскальний аспект. Вона на певному етапі розвитку банківської системи та сукупності небанківських фінансових установ є рушійною силою їх необачливої поведінки, яка стає перешкодою на шляху підвищення ефективності функціонування цих інфраструктурних інститутів, а згодом істотно погіршує фінансовий стан або ж призводить до повного збанкрутіння.

Дестабілізуючі інфляційні очікування в економіці породжуються ціновою невизначеністю товарів і послуг, девальвацією національної валюти, запровадженням широких валютних коридорів.

Інфляція має багатофакторний характер. Вона пов’язана не лише з грошово-кредитною і бюджетною політикою держави, але й процесами, що відбуваються на мікрорівні, до яких, наприклад, можна віднести розвиток конкурентного середовища. Впливають на інфляцію і суто політичні та соціальні фактори. Причому зважена монетарна політика призупиняє перш за все поверхневі, вторинні причини інфляції. Глибинні ж інституційні її фактори (структура власності та виробництва, тотальний монетаризм) залишаються. Внаслідок цього виникає явище так званої ендогенної інфляції – підвищення цін без зв’язку з кількісними показниками грошової маси.

Про здоров’я економіки красномовно свідчить рівень інфляції. Інфляція на різних етапах економічного розвитку у різних країнах коливається від помірної до гранично високої. Існують і такі види інфляції, як вибухова. При цьому за темпами знецінення грошей звичайно виділяють такі види інфляції:

§ повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін – до 5% на рік;

§ помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах від 5-20% на рік;

§ галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

§ гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін – більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.

Саме галопуюча інфляція та гіперінфляція негативно позначаються на соціально-економічному стані держави, регіону і суб’єктів господарювання, оскільки відбувається значне знецінення грошей.

Зазначимо також, що зростання готівки в грошовому обігу призводить до таких наслідків:

· погіршення фінансового стану підприємств і організацій, а відтак – поглиблення платіжної кризи в Україні;

· уповільнення швидкості обігу грошової маси;

· зменшення ліквідності та послаблення кредитного потенціалу вітчизняних комерційних банків.

Також варто підкреслити, що основними причинами зростання питомої ваги готівки в обігу є:

v зростання номінальних грошових доходів (передусім, заробітної плати) населення;

v відчутне зниження темпів інфляції, що спричиняє затримку певної частини готівки на руках у населення;

v намагання багатьох господарюючих суб’єктів з метою ухилення від оподаткування здійснювати розрахунки готівкою;

v вкрай низький рівень безготівкових розрахунків населення за придбані товари та надані послуги.

Визначимо також, що являє собою інвестиційна безпека.

Зазначимо, що гроші інвесторів не в останню являють собою гарант безпеки і розвитку будь-якої держави. Причому передусім саме внутрішні інвестиції мають слугувати головним джерелом економічного зростання як окремих складових вітчизняного господарського комплексу, так і економіки країни в цілому. Їх постійному зростанню повинні сприяти грошово-кредитна, бюджетна, податкова, інвестиційна політика України.

Однією з головних причин кризового стану як підприємництва, так і виробництва є дефіцит інвестицій, оскільки він призводить, по-перше, до падіння; по-друге, до нетехнологічності, неекономічності продукції, що виробляється; по-третє, до зменшення зайнятості; по-четверте, до фізичної зупинки підприємств через катастрофічний рівень зношення основних фондів. Все це робить неможливим забезпечення необхідного для повноцінного розвитку рівня фінансової безпеки господарюючих суб’єктів, галузей народного господарства країни в цілому.

Загальною проблемою для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах її розвитку є те, що інвестиційна діяльність у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, високими відсотковими ставками по кредитах, які залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень, а також низькою конкурентоспроможністю корпоративних цінних паперів на фінансових ринках.

З огляду на це важливого значення набуває забезпечення інвестиційної безпеки як складової фінансової безпеки. При цьому під інвестиційною безпекою слід розуміти досягнення рівня інвестицій, що дозволяє оптимально задовольняти потреби економіки в капітальних вкладеннях за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і повернення коштів, які інвестуються, оптимального співвідношення між розмірами іноземних інвестицій у країну і вітчизняних за рубіж, підтримання позитивного сальдо національного платіжного балансу.

Водночас, з точки зору забезпечення фінансової безпеки держави, формування системи інвестиційної безпеки в Україні обов’язково слід здійснювати з урахуванням необхідності дотримання виваженої антиінфляційної політики, досягнення скорочення бюджетного дефіциту.

Забезпечення інвестиційної безпеки повинно будуватися з урахуванням різкого скорочення експорту українського капіталу за межі України, високого ступеня пов’язання міжнародних капіталів, відсутності великих мас вільного іноземного капіталу, гострої конкуренції між сферами його вкладання і країнами, які залучають іноземний капітал. І вже зовсім не слід мати ілюзій з приводу того, що якщо Україні потрібні інвестиції, то вони автоматично потрібні і світовому ринку. Іноземні інвестори твердо дотримуються правила: вкладати капітал туди, де низький ступінь ризику і висока вірогідність повернення коштів.

Водночас великого значення для забезпечення високого рівня інвестиційної безпеки держави набуває добросовісна поведінка інвесторів.

І, нарешті, інвестиційна безпека визначається чіткою інвестиційною політикою, розрахованою на тривалу перспективу.

Серед загроз інвестиційній безпеці України:

v загострення платіжної і бюджетної кризи;

v недостатня мотивація до інвестиційної діяльності у різних груп економічних агентів;

v зменшення частки прибутку у джерелах фінансування інвестицій;

v обмеженість доступних фінансових коштів;

v підтримання високої дохідності фінансових операцій;

v відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;

v збереження високих інвестиційних ризиків;

v недостатній контроль рядом міністерств і відомств виконання галузевими підприємствами зобов’язань із погашення іноземних кредитів, отриманих під гарантії уряду;

v невміння вітчизняних бізнесменів реально оцінити ринок, розробити грамотну схему маркетингу, гарантувати повернення затрат, та ще й у короткий строк;

v відсутність перспективної інвестиційної стратегії;

v нестабільність політичної ситуації;

v ризикованість довгострокових вкладень у реальний сектор;

v значна «недооціненість» українських акцій.

Варто також визначити, що являє собою безпека фондового сектору. На нашу думку, фінансова безпека фондового ринку – це оптимальний обсяг його капіталізації (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів і держави в цілому.

При цьому основними загрозами виступають:

¨ відсутність логічно завершеної законодавчої бази (чинне законодавство, зокрема, не містить чіткої системи функціонування інститутів фондового ринку і обслуговуючої їх інфраструктури; обмежує або повністю блокує розвиток цілих сегментів і інструментів ринку цінних паперів; не визначає правового забезпечення функціонування інформаційного ринкового простору);

¨ невідповідність окремих елементів вітчизняного фондового ринку стандартам Міжнародної організації стандартизації (ISO);

¨ нерозвиненість вторинного ринку;

¨ незначні обсяги продажів цінних паперів на фондових біржах;

¨ відсутність належної інфраструктури фондового ринку;

¨ фактична відсутність відповідних суб’єктів фондового ринку, функціональним призначенням яких повинно бути забезпечення чіткого обліку, оформлення та виконання угод з купівлі-продажу цінних паперів і своєчасне переоформлення прав на них;

¨ тощо.

Що стосується довірчих товариств, то в цілому в їх діяльності останніми роками простежувався ряд негативних (а інколи і загрозливих) тенденцій:

― зниження обсягів залучення і запасів приватизаційних сертифікатів;

― незадовільний стан маркетингової діяльності;

― відсутність диверсифікації об’єктів управління;

― значне погіршення фінансового стану більшості довірчих товариств;

― порушення прав довірителів.

Що стосується безпеки страхового сектору, то під фінансовою безпекою ринку страхових послуг в цілому і конкретної страхової організації зокрема слід розуміти такий стан забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дозволив би їм у разі потреби відшкодувати обумовлені у договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування.

В цілому до проблем формування ринку страхових послуг в Україні можна віднести:

1) організаційно-правові (відсутність чіткої державної політики в сфері страхування і Концепції розвитку страхової діяльності в Україні; недосконалість розробленої Програми розвитку страхового ринку; неповну і часом неузгоджену нормативно-правову базу; недостатній рівень державного регулювання і контролю за страховим ринком тощо);

2) економічні (низький платоспроможний попит на страхові послуги; вкрай незначні обсяги мінімального розміру статутного фонду, фінансових активів страхових організацій і сукупних страхових резервів; недосконалість діючого порядку оподаткування страхових організацій та ін.);

3) функціональні (порівняно вузький асортимент страхових послуг, що надаються клієнтам; малу частку перестрахувальних операцій; розбалансованість страхових портфелів; низьку технологічність здійснення страхових операцій тощо);

4) інформаційні (недосконала статистична база в галузі страхування; неналежне інформаційне та консалтингове забезпечення страхової діяльності; недостатня кількість спеціалізованих видань з проблематики страхування; відсутність досконалих страхових рейтингів страхових організацій);

5) кадрові (недостатній професійний рівень спеціалістів, що працюють у страхових організаціях; відсутність жорстких кваліфікаційних вимог до них).

Крім цього, необхідно також визначити, що являє собою безпека банківського сектору як найважливіша складова фінансової безпеки.

Взагалі фінансову безпеку банківської системи в цілому та її окремих складових слід розглядати в двох аспектах. По-перше, з точки зору фінансових наслідків її (їх) діяльності для країни в цілому та окремих клієнтів і контрагентів. По-друге, з точки зору недопущення та відвернення явних потенційних загроз фінансовому стану усієї банківської системи країни, НБУ та вітчизняних комерційних банків.

Зазначимо, що повноцінному розвитку національної банківської системи перешкоджають:

§ відсутність досконалого банківського законодавства, далеко неоднозначне відношення різних верств населення до банків та відсутність до них повної довіри;

§ великий дефіцит державного бюджету;

§ зростання збитковості багатьох підприємств;

§ низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів;

§ розбалансованість ринку державних цінних паперів.

Варто також сказати, що комп’ютерна банківська мережа, через яку банки обмінюються інформацією, в тому числі про платежі, ще недостатньо розвинута. При цьому в Україні поки що не стала реальною проблема зламу комп’ютерних мереж з метою фінансового шахрайства.

Слід зазначити, що для забезпечення фінансової безпеки держави, безумовно, важливого значення набуває аналіз кожної з цих складових. У цьому випадку доцільно розрахувати індикатори фінансово-кредитної сфери у вигляді абсолютних та відносних величин, що характеризують процеси та явища, що відбуваються в ній на макрорівні.

У свою чергу до системи стратегічних індикаторів фінансово-кредитної сфери (баз стратегічних даних) доцільно віднести наступні (таблиця 17.2).

Таблиця 17.2 – Індикатори фінансово-кредитної сфери