Особливості податкової системи України

Україна пережила проблеми наповнення бюджету грішми, відхилення від наповнення бюджету за допомогою взаємозаліків, невиконання більшості прийнятих річних бюджетів, реструктуризації боргів як способу поліпшення фінансового стану підприємств і їхніх розрахунків з бюджетом. Згодом, завдяки трансформації бюджетної і податкової систем, деякі з цих явищ відійшли в минуле, а деякі змінили свій характер, хоча так і залишилися цілком не дозволеними. Однак проблеми масового відхилення від податків, утрати доходів бюджету від податкових пільг, зростання зовнішньої заборгованості залишаються актуальними і донині.

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави виходячи з задач соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

У той же час податкова система України характеризується поруч особливостей, що відрізняють неї від податкових систем розвитих країн. До них відносяться:

- існування двох підсистем оподатковування;

- стандартна і спрощена, що порушує цілісність податкової системи;

- значна нерівномірність розподілу податкового тягаря внаслідок масштабного ухиляння від сплати податків і наявності податкових пільг;

- високий рівень податкової заборгованості.

Рис.5.2 - Структура податкової системи України

Недосконалість і нестабільність податкового законодавства сприяє розширенню впливу на цей процес політичних, корпоративних і інших факторів. Крім того, при формуванні видаткової частини бюджету нерідко приймаються популістські рішення, що вимагають відповідних джерел фінансування.

Обов'язки і відповідальність у системі оподатковування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи - стабільності і гнучкості.

Принцип стабільності системи означає, що вона повинна носити стійкий характер при визначенні нормативних ставок податків і порядку вирахування податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотримання цього принципу є однією з головних умов створення в країні в цілому й у кожному регіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищення ефективності виробничої і фінансової діяльності тощо. У Законі України "Про систему оподатковування" також передбачається, що ставки податків і розмір інших обов'язкових платежів не повинні змінюватися протягом бюджетного року, якщо інше не передбачено законодавством України. В умовах ринку така стабільність потрібна на більш тривалий час.

З метою стабілізації податкових відносин встановлено, що закон передбачає зміну розмірів податків і інших обов'язкових платежів, зворотної сили не має (за винятком випадків, коли він поліпшує положення особи або знімає з його відповідальність). Ніхто не може нести відповідальність за дії, що під час їхнього здійснення не визнавалися правопорушенням.

Під гнучкістю податкового законодавства розуміється здатність податкової системи швидко перебудовуватися для ефективного рішення різноманітних питань, що виникають у податковій політиці держави, без порушення стабільності системи оподатковування.

Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг, що встановлює повне або часткове звільнення юридичних або фізичних від обов'язків по сплаті податків і інших обов'язкових платежів, що, у чергу, створює попередні умови для розвитку найбільш необхідних пріоритетних для суспільства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкість податкової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів з метою економічного і правового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва та ін.

До основних причин інтенсивного зростання податкових пільг можна віднести: розкручування «пільгової спіралі»; значну корумпованість (корупція заохочує рентний тип поводження); прагнення згладити протиріччя між фіскальною і регулюючою функціями податкової системи. Остання причина вимагає більш докладного розгляду, оскільки визначає поява галузевих пільг, що піддаються самій гострій критиці.

Проблема в тім, що, з одного боку, галузеві пільги є одним з основних інструментів державного регулювання розвитку економіки. З іншого боку - вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. А для цього необхідна докладна інформація про технологічні особливості виробництва, потреби ринків, у тому числі світових. Деякі вчені взагалі заперечують здатність урядів правильно вибирати пріоритети, що підтвердила практика надання галузевих податкових пільг в Україні.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються перетворенням податкової системи. У сучасному цивілізованому суспільстві податки - основна форма доходів держави. Крім цієї сугубо фінансової функції податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу.

Застосування податків є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів з комерційними інтересами підприємців, підприємств незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно - правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий доход і прибуток підприємства.

Здійснюючи вплив на економіку, державу, як правило, переслідує наступні основні цілі:

• досягнення постійного стійкого економічного зростання;

• забезпечення стабільності цін на основні товари і послуги;

• забезпечення повної зайнятості працездатного населення;

• забезпечення визначеного мінімального рівня доходів населення;

• створення системи соціальної захищеності громадян, у першу чергу, пенсіонерів, інвалідів, багатодітних;

• забезпечення рівноваги в зовнішньоекономічній діяльності.

Досягти цих цілей одночасно практично неможливо. Знайти збалансоване співвідношення - це і є головне в економічній політиці держави.

Основним інструментом державного регулювання є податкова політика і фінансовий вплив на приватне підприємництво.

За допомогою сугубо економічних регуляторів, властивих ринковому господарству: оподатковування, кредитування, інвестування, держава спонукає приймати бажані варіанти господарської діяльності, що задовольняють суспільні потреби.

Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в Україні. Правовою основою податкової системи служать Закони України "Про внесення змін і доповнень у Закон Української РСР "Про систему оподатковування" і "Про внесення змін і доповнень у Закон України "Про державну податкову службу в Україні", прийняті Верховною Радою України, відповідно, 2 лютого 1994 р. і 24 грудня 1993 р. У новому Законі України "Про систему оподатковування" передбачено, що при визначенні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також встановленні обов'язків і відповідальності платників ця система будується на наступних принципах.

По-перше, обов'язковість виконання законодавства про податки всіма суб'єктами оподатковування, що дорівнює напруженість для підприємств усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевого бюджетів. У рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнування єдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудових ресурсів.

По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіх суб'єктів оподатковування в питаннях про джерело сплати податків, про трудомісткість одержання доходів (прибутку), і в тому числі - про надання визначених пільг.

По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечення надходження коштів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Сучасна податкова система регламентує основні обов'язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її схоронність; у терміни, установлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції й інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, пов'язані з вирахуванням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; вчасно й у повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов'язкові платежі, допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень, що використовуються з метою одержання доходів або пов'язані з утриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок за питаннями вирахування податків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки, пов'язані з вирахуванням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.

Серед мір відповідальності в податковому законодавстві особливе місце займають санкції як ефективний інструмент державного економічного й адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, що не дотримують діючого законодавства.

Санкції передбачають стягнення з порушника визначеної грошової суми в бюджет і покликані підсилити економічну відповідальність за ефективність господарської діяльності, а також за виконання законів про оподатковування. Найбільш істотні зміни і доповнення до законодавства, що регламентуютє порядок визначення розміру і застосування штрафних санкцій до підприємств, посадовим особам і громадянам, внесені в Закон України "Про державну податкову службу в Україні". Розмір фінансових санкцій, застосовуваних до підприємств, значно зменшений. До прийняття нового закону фінансові санкції застосовувалися до підприємств у виді штрафу в двох кратному (200 %), а при повторному порушенні протягом року - у десятикратному (1000 %) розмірі від суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу); за відсутність обліку прибутку (доходу) або ведення цього обліку з порушенням установленого порядку, а також за непредставлення податкової декларації, звітів, розрахунків і інших документів для вирахування і сплати податків і інших обов'язкових платежів у бюджет стягувався додатковий штраф у розмірі 50 % суми податку або інших обов'язкових платежів. У новому законі розмір основного штрафу в названих випадках скоротився до 500 % (у 2 рази), у додаткового - до 10 % (у 5 разів). Крім того, додатковий штраф не застосовується до підприємств за порушення бухгалтерського обліку, пов'язаного з оподатковуванням) а майнова відповідальність у подібних випадках покладається на посадових осіб підприємств, винних у цих порушеннях. У результаті підсилюється персональна відповідальність працівників за фінансову діяльність підприємства.

Принципові зміни в законодавстві обосновані наступними основними причинами.

По-перше, раніше прийняті закони про податки виходили з неправильного посилання про те, що, чим вище розмір штрафу, тим більше коштів надходить у бюджет, і в зв'язку з цим головним ланцюгом фінансових санкцій було зосередження на фіскальній функції оподатковування - поповненні дохідної частини державного і місцевого бюджетів.

Для створення оптимальних податків найбільш важливими є наступні вимоги:

а) податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки країни;

б) податкова система повинна бути справедливою, не допускати довільного тлумачення, бути зрозумілою платникам податків;

в) податки повинні, по можливості, не впливати на прийняття різними особами економічних рішень або такий вплив повинний бути мінімальним;

г) скорочення витрат податками на утримання адміністрації і дотримання податкового законодавства;

д) використання податкової політики для досягнення соціально-економічної мети необхідно звести до мінімуму;

е) ставки податків не повинні перевищувати аналогічні ставки в сусідніх країнах;

ж) система податків повинна мати мінімум необґрунтованих пільг, бути ув'язаною з загальною політикою ціноутворення і зростанням заробітної плати;

з) податки повинні надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресові.

Податкова система може переслідувати різні цілі, що не обов'язково можуть узгоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно домагатися тимчасового компромісу. Наприклад, принцип рівності оподатковування вимагає ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принцип рівності і справедливості.

Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості. Перший - ґрунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою податковою системою вважається та, при якій податки, що сплачуються платниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або, прямо говорячи, справедливість податкової системи залежить від структури державних витрат.

Другий підхід заснований на принципі здатності платити, відповідно до якого податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних витрат, тобто при даній потребі в податкових надходженнях кожен платник податків повинний внести свою частку в залежності від здатності платити. Обидва підходи мають як свої переваги, так і недоліки. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

При побудові податкової системи варто також узяти до уваги наступні спостереження:

а) універсальний податок на споживання не впливає на вибір товарів, а акцизи впливають;

б) податок на прибуток впливає на вибір між нинішнім і майбутнім споживанням, а універсальний не робить такого впливу на споживання;

в) частковий податок на доходи капіталів порушує інвестиційний процес;

г) при росту податкових ставок ефективність податкової системи спочатку підвищується і досягає свого максимуму, а потім починає знижуватися;

д) витрати прогресивного прибуткового оподатковування значно вище пропорційного.

На сьогоднішній день Кабміном затверджений проект Концепції і Структури Податкового кодексу України. Визначено переліки загальнодержавних і місцевих податків, зборів і обов'язкових платежів.

Розглянемо загальнодержавні податки:

1. Податок на прибуток підприємств. В основному зберігається існуючий порядок стягування, т.ч. авансові платежі і ставка – 30%. Зміни торкнуться, по-перше, переліку об'єктів соціальної інфраструктури, витрати на зміст яких враховуються в складі валових витрат платника податку, по-друге, поняття і порядку застосування «звичайної ціни», по-третє, відповідальності платників податку за невірогідність даних про об'єкт оподаткування – нова фінансова санкція передбачає відшкодування в розмірі донарахованої суми податку замість діючої норми – 30%.

2. Податок на доходи фізичних осіб. Передбачається введення шкали з мінімальною кількістю ступіней 10,20 і 30% з одночасним розширенням бази оподаткування, у т.ч. на доходи, отримані від роботодавця у виді успадкованого майна, подарунків і т.д., і упорядкуванням пільг для всіх груп платників податку і скасуванням тих з них, що надаються по професійній або галузевій ознаці.

3. Податок на додану вартість (ПДВ). Зберігається порядок нарахування, сплати і відшкодування, але знижується ставка – до 18%. Передбачається відмова від пільги по звільненню від ПДВ товарів критичного імпорту і скасування нульової ставки з продажів вугілля і продуктів його збагачення, а також вугільних і торф'яних брикетів, електроенергії, газу, імпортованого в Україну.

4. Акцизний податок. Передбачається істотне скорочення переліку підакцизних товарів (послуг) до семи позицій:

~ спирт етиловий, алкогольні напої;

~ тютюнові вироби;

~ пиво;

~ бензин, дизельне паливо;

~ транспортні засоби;

~ ювелірні вироби;

~ послуги мобільного зв'язку.

При цьому ставки планується встановити на рівні, що дозволяє підвищити питому вагу цього податку в загальних доходах бюджету (зараз – 2,9% з вітчизняних товарів, 1% - з імпортних). Причому намічається встановлювати ставки трьох видів: адвалорні (у відсотках до вартості підакцизної продукції); у твердих сумах з одиниць ваги, обсягу, кількості або іншого натурального показника; комбіновані.

5. Податок на майно. Ставка податку визначена на рівні, що не перевищує 3% від середньої поточної вартості об'єкта оподаткування. Кошти від податку будуть надходити в місцеві бюджети.

Передбачається, що цей податок буде погашати собою плату за землю і податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів, причому в документі закладена ідея зменшення розмірів плати за землю для виробників продукції.

6. Збір у Державний соціальний фонд. Передбачається, що в цьому фонді будуть акумулюватися кошти, що у даний час надходять у фонди Пенсійного і соціального страхування. Об'єктом вирахування збору визначений фонд оплати праці, ставка – 25%, зарахування в держбюджет.

7. Державний збір. Планується розширити перелік дій, за здійснення яких стягується держмито і переглянути ставки на деякі з них.

8. Ресурсні і рентні платежі. У ресурсні платежі включена: плата за спеціальне використання водних ресурсів, за спеціальне використання лісових ресурсів, за користування надрами для видобутку корисних копалин. Ставки і порядок платежів по них будуть визначаться Кабміном. Скасовуються відрахування на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету. Збільшуються нормативи плати за використання підземних вод і користування надрами.

У рентні платежі включена плата за нафту і природний газ, що добуваються в Україні.

9. Екологічний податок. Уводиться замість діючих зборів за забруднення навколишнього природного середовища. При цьому об'єктом оподаткування будуть викиди шкідливих речовин в атмосферу і водойми, розміщення відходів. Ставка податку буде встановлюватися Кабміном України за кожним видом шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Також варто звернути увагу на місцеві податки і збори. Передбачається скасування ряду зборів, зокрема: на право проведення кіно – і телезйомок, за участь у бігах, з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, за використання місцевої символіки, за видачу ордера на квартиру, за проведення аукціону, конкурсного розпродажу і лотереї. Одночасно передбачається ввести ряд нових зборів, зокрема: за надання в користуванні земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла і гаражів у населених пунктах, на здійснення соціально-побутових заходів (самооподаткування), за організацію концертних заходів за участю закордонних виконавців (3% від виторгу за квитки).

Крім того, місцевим органам самоврядування буде надане право встановлення місцевого акцизного податку на продукцію, включену в перелік. Об'єктом оподаткування в цьому випадку буде оборот по реалізації вказаної продукції, а платником – суб'єкт підприємницької діяльності, що її реалізує.

Ряд місцевих податків і зборів існують як обов'язкові для введення (при наявності об'єктів оподаткування), а саме:

— податок з реклами;

— комунальний податок (планується перегляд ставки убік зниження граничного розміру з 10% до 4%);

— готельний збір;

— збір за паркування автотранспорту;

— ринковий збір;

— збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг.

Окремим розділом у Кодексі визначені спеціальні податкові режими – фіксований сільськогосподарський податок; патент на заняття визначеним видом діяльності; разовий патент, що здобувається фізичними особами, не зареєстрованими як суб'єкта підприємницької діяльності і здійснюючий продаж товарів; єдиний фіксований податок; спеціальний режим оподаткування для суб'єктів підприємницької діяльності вільних економічних зон.

Таким чином підводячи підсумки відмітимо, що в основу концепції Податкового Кодексу закладене механічне сполучення існуючих і нових податків, зборів, обов'язкових платежів, що істотно не змінюють якісні характеристики системи оподаткування. Не передбачене залучення інших її функцій крім фіскальної – стимулюючої і регулюючої. Основний натиск знову робиться на розширення сфери оподаткування, а також на силовий тиск на платників податків, розширення прав і повноважень податкових служб без адекватного посилення їхньої відповідальності.