Нова зовнішня політика Радянської держави. Перехід у взаємовідносинах між СРСР і США від конфронтації до співробітництва

Нове радянське керівництво на чолі з М.С. Горбачовим із перших кроків своєї діяльності стало приділяти велику увагу проблемам міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР. На перший план вийшло прагнення радянського уряду суттєво знизити міжнародну напруженість і розпочати позитивний діалог із провідними країнами Заходу, і насамперед із США, з проблем обмеження озброєнь.

Улітку 1985 р. СРСР заявив про введення одностороннього мораторію на всі свої ядерні випробування. Термін мораторію неодноразово подовжувався і був відмінений лише у квітні 1987 р. після відмови США приєднатися до радянської мирної ініціативи. Тоді ж СРСР підтвердив і введений ним раніше мораторій на випробування протисупутникової зброї. Крім цього, радянське керівництво виступило і з новими ініціативами в царині обмеження і скорочення озброєнь: повністю заборонити ударні космічні озброєння; радикально, на 50%, скоротити стратегічні ядерні озброєння СРСР і США, залишити в кожної зі сторін по 6 тис. ядерних зарядів, що склало б лише третю частину ядерних арсеналів наддержав.

М.С. Горбачов ініціював контакти з лідерами провідних західних країн. У жовтні 1985 р. відбувся візит радянської делегації на чолі з Горбачовим до Франції. А протягом 19-21 листопада 1985 р. у Женеві відбулась американо-радянська зустріч на найвищому рівні. М. Горбачов і Р. Рейган підписали Декларацію про недопущення ядерної війни і виступили зі спільною заявою про те, що СРСР і США не прагнутимуть до військової переваги.

15 січня 1986 р. було проголошено заяву М. Горбачова: «У 2000 рік – без ядерної зброї». У ній містилася програма загального ядерного роззброєння до 2000 р. Проте нова радянська мирна ініціатива мала здебільшого пропагандистський ефект. Світова громадськість зустріла її досить стримано, оскільки на той час не існувало реальних міжнародних механізмів щодо її вирішення. Цей приклад зайвий раз засвідчив потребу вироблення принципово нових концептуальних підходів до радянської зовнішньої політики, яка згодом дістала назву «нового політичного мислення».

Водночас радянська концепція нової системи міжнародної безпеки містила в собі також риторичні й застарілі підходи. Така подвійність пояснювалась як складністю самої проблеми, так і очевидним небажанням впливової частини радянського керівництва відмовитися від політико-ідеологічних догматів і радикально змінити радянські зовнішньополітичні орієнтири.

Досить складний характер мав і переговорний процес із проблем роззброєння. Протягом 11-12 жовтня 1986 р. у Рейк’явіку (Ісландія) відбулася нова радянсько-американська зустріч на найвищому рівні. М. Горбачов і Р. Рейган розглядали два основні питання. Першим було питання про скорочення радянських і американських ядерних ракет середньої дальності в Європі, другим – про наміри США розгорнути глобальну космічну протиракетну систему, відому як стратегічна оборонна ініціатива (СОІ). Під час обговорення першого питання спостерігався певний прогрес, а при обговоренні другого американська сторона посіла жорстку позицію, запропонувавши навіть зняти його з порядку денного. І це при тому, що СОІ не тільки суперечила з чинним радянсько-американським Договором з протиракетної оборони 1972 р., але й майже цілком зруйнувала всю систему домовленостей з обмеження озброєнь. У результаті жодних конкретних домовленостей у Рейк’явіку не було прийнято.

Радянський уряд і надалі докладав наполегливих зусиль з метою зниження міжнародної напруженості. За ініціативою СРСР у травні 1987 р. керівний орган Організації Об’єднаних Націй виступив із пропозицією одночасного розпуску військово-політичних блоків – ОВД і НАТО. Однак з боку Північноатлантичного альянсу жодної позитивної реакції не пролунало.

Незважаючи на значні зусилля, радянські зовнішньополітичні миролюбні пропозиції не давали конкретних результатів. Така сама ситуація складалася й на радянсько-американських переговорах із роззброєння. США та їхні союзники по НАТО мали очікувальну позицію, розраховуючи на значні поступки з боку СРСР. І західні опоненти домоглися свого. У ситуації, що склалася, радянський уряд, маючи на меті домогтися конкретних результатів у справі роззброєння, ухвалив вочевидь нерівноправну, невідповідну для СРСР пропозицію США про ліквідацію радянських і американських ракет середнього радіуса дії (від 1 до 5,5 тис. км) в Європі. Такого класу ракет у СРСР було значно більше, ніж у США. Проте аналогічні ядерні ракети Великобританії і Франції зберігалися. Але не дивлячись на це, радянський уряд на чолі з М. Горбачовим пішов значно далі, запропонувавши скоротити і ракети малого радіусу дії (від 500 до 1 тис. км). У СРСР таких ракет також було значно більше, ніж у США.

Ці істотні з воєнного погляду односторонні поступки з боку СРСР були продиктовані наполегливим прагненням радянського керівництва домогтися практичних угод у справі роззброєння й обумовлювались винятково політичними мотивами. Усвідомивши це, представники США почали висувати нові вимоги. Дійшло навіть до того, що коли текст майбутнього договору вже був погоджений обома сторонами, США стали вимагати від СРСР включити в документ новий пункт про ліквідацію найновіших радянських ракет ОТР-23 («Об»). За своїми параметрами (радіус дії менше 500 км) вони не підпадали під обумовлені раніше статті договору. М. С. Горбачов і міністр закордонних справ Е.А. Шеварднадзе, незважаючи на очевидну необґрунтованість такої вимоги, погодилися й на цю поступку. Вони керувалися тим, що цей договір потрібно підписати будь-якою ціною.

Підписанню договору сприяли також і внутрішньополітичні зміни в Сполучених Штатах. Попередній конфронтаційний курс на міжнародній арені за схемою Захід-Схід ставав дедалі сумнівнішим. У конгресі США загострилася боротьба з питань воєнних асигнувань, зростання державного боргу й дефіциту бюджету. Відбулися суттєві перестановки всередині адміністрації Р. Рейгана: пішли зі своїх посад представники войовничих угруповань керівних кіл (К. Уайнбергер, І. Кейсі та ін.) і вийшли на авансцену більш помірковані діячі – Дж. Шульц, Дж. Буш, Ф. Карлуччі. До реалістичних позицій почав схилятися і президент Р. Рейган.

За таких обставин у грудні 1987 р. у Вашингтоні відбулася нова зустріч Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова і президента США Р. Рейгана. 8 грудня 1987 р. відбулася історична подія – першими особами двох наддержав було підписано «Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності». Відповідно до нього сторони зобов’язалися до 1 червня 1991 р. знищити всі свої ракети визначених класів. При цьому СРСР зобов’язувався ліквідувати й ті свої ракети, які перебували в Сибіру, на Далекому Сході й були націлені на Китай, Японію, Південну Корею. Загалом ліквідації підлягали 1846 ракет і 825 пускових установок СРСР і 846 ракет і 318 пускових установок США. Ядерні боєголовки ракет визначених класів становили близько 5% усіх запасів ядерної зброї двох наддержав. За наглядом усіх положень Договору встановлювався взаємний контроль, який передбачав присутність спостерігачів двох держав під час знищення ракет. Цей Договір став першим конкретним результатом процесу роззброєння. Вперше в історії відбулося не просто обмеження гонки озброєнь, а скорочення ядерних озброєнь та їх взаємопогоджене знищення. Учасники Вашингтонської зустрічі заявили, що вони не прагнутимуть до воєнної переваги, що ядерна війна ніколи не має бути розв’язана.

1987 року СРСР реалізував ще кілька мирних ініціатив. Так, за пропозицією радянського уряду було кардинально перероблено воєнну доктрину Організації Варшавського договору – вона набула винятково оборонного характеру. Водночас було заявлено про скорочення в односторонньому порядку озброєнь ОВД. Уже 1987 року розпочалося виведення з території НДР 1 тис. радянських танків і 20 тис. військовослужбовців. Ця акція набула позитивного міжнародного резонансу, але країни НАТО адекватно не відповіли.

Важливою подією радянської зовнішньополітичної діяльності 1987 р. став початок переговорів СРСР із Китаєм щодо вирішенню спірних проблем і нормалізації двосторонніх відносин у повному обсязі. Демонструючи готовність до взаємопорозуміння, СРСР в односторонньому порядку суттєво скоротив військові формування поблизу радянсько-китайського кордону і вивів значну кількість своїх військ із території Монголії. Розпочався новий раунд радянсько-китайських переговорів із прикордонних проблем.

Одночасно з активною діяльністю на міжнародній арені, що була спрямована на послаблення міжнародної напруженості й поліпшення міждержавних відносин, радянське керівництво виробляло принципово нову зовнішньополітичну доктрину СРСР. Її загальні теоретичні основи вперше було висвітлено в книзі М.С. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і всього світу», яку було видано 1987 року як у СРСР, так і за кордоном, її центральна теза – цілісність, єдність і спільність усього світового простору, тісний взаємозв’язок всіх країн і соціалістичного, і капіталістичного таборів, і «третього світу». А відтак усі ідеологічні, політичні та інші суперечності і розбіжності між двома світовими суспільно-політичними системами об’єктивно мають відійти на другий план і поступитися місцем потреби захисту загальнолюдських цінностей. Для того щоб вижити в ядерному столітті, усім країнам мають бути притаманними добра воля, цілеспрямована спільна діяльність для досягнення загальних цілей миру й розрядки. При цьому провідні країни світу повинні добровільно поступитися частиною своїх інтересів для утвердження цих глобальних світових цілей, а також пожертвувати ними заради всіх інших малих країн.

У першій половині 1988 р. остаточно сформувалася й нова зовнішньополітична доктрина СРСР, що отримала назву «концепція нового політичного мислення», її визначальним принципом стало загальне положення про те, що ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, економічних, ідеологічних та жодних інших цілей. Основою «концепції нового політичного мислення» стало визнання загальнолюдських цінностей. Концепція проголошувала й такі принципи, як визнання загальноприйнятих норм моралі як обов’язкового критерію всякої політики, виключення втручання у внутрішні справи, деідеологізація міждержавних відносин. Головними інструментами зовнішньої політики проголошувалися діалог, чесність і відкритість, передбачуваність, публічна (народна) дипломатія.

На основі положень «концепції нового політичного мислення» вищий законодавчий орган країни – І з’їзд народних депутатів СРСР – у червні 1989 р. затвердив принципи радянського зовнішньополітичного курсу. Головними серед них було визначено такі: забезпечення безпеки країни політичними засобами; ліквідація ядерної зброї у світі в ході переговорного процесу; недопущення застосування сили для досягнення політичних, економічних чи інших цілей; необхідність діалогу й переговорів з постановкою на баланс інтересів.

Щодо розвитку взаємин держав у гуманітарній сфері лідер СРСР підкреслював необхідність рішучого повороту в бік реального дотримання прав людини. Такі заяви нового радянського керівництва розтоплювали кригу недовіри до СРСР з боку його близьких і далеких сусідів та створювали сприятливий клімат для практичної дипломатії й подолання міжнародної ізоляції, пов’язаної з військовим вторгненням Радянського Союзу до Афганістану.

У лютому 1988 р. СРСР і США, а також супротивні блоки – ОВД і НАТО – почали демонтувати ракети «СС-20» і крилаті ракети. З 29 травня по 2 червня 1988 р. тривав офіційний візит президента США до СРСР. 1 червня 1988 р. під час московської зустрічі у верхах Р. Рейган і М. Горбачов обмінялися ратифікаційними грамотами про набуття чинності підписаного у грудні 1987 р. у Вашингтоні Договору про знищення ракет середнього радіуса дії. США та СРСР під міжнародним наглядом на відведених полігонах почали планову ліквідацію ракет зазначеного класу. Знищення цієї зброї набуло інтенсивного характеру і вже наприкінці 1989 р. СРСР знищив понад 80% і США – понад 53% ракет середнього радіуса дії. Разом з ракетами ліквідовувалося й пускове устаткування. Це було початком реального ядерного роззброєння.

Американо-радянський мирний діалог тривав і під час президентства Джорджа Буша (1989 – 1992 рр.). На початку грудня 1989 р. на радянському військовому кораблі поблизу о. Мальта відбулася зустріч нового президента США з М. Горбачовим. Високі сторони ретельно обговорили ситуацію, що склалася у світі, зокрема в Європі, домовившись «діяти обережно» в питанні, що стосується об’єднання Німеччини, і «не форсувати» подій. Під час цієї зустрічі радянський лідер зробив важливу заяву про те, що СРСР не розглядає Сполучені Штати Америки як військового супротивника. Дж. Буш незабаром також заявив, що США ніколи не загрожуватимуть безпеці Радянського Союзу. Під час цієї зустрічі високі сторони також обговорили подальші перспективи скорочення ядерних озброєнь.

Важливою віхою в радянсько-американських відносинах став візит президента СРСР М. Горбачова до США, що тривав з 30 травня по 5 червня 1990 р. У результаті переговорів із президентом США Дж. Бушем було підписано пакет угод, протоколів і спільних заяв. Було погоджено основні положення угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, укладено угоду про ліквідацію 80% хімічної зброї і про відмову від її виробництва, досягнуто домовленості про вдосконалення перевірки на місцях потужностей ядерних вибухів. Отже, було усунуто перешкоди, які гальмували ратифікацію двох важливих радянсько-американських договорів, підписаних ще в 1974 і 1976 рр. – про обмеження підземних випробувань ядерної зброї і про підземні ядерні вибухи в мирних цілях. Також було укладено важливу угоду, що доповнювала й розширювала угоду 1973 р. про науково-технічне співробітництво в галузі мирного використання атомної енергії.

Наступна зустріч лідерів двох держав проходила в Москві з 29 липня по 1 серпня 1991 р. Центральною темою на переговорах була проблема вироблення загальних підходів щодо усунення загрози ядерної війни. 31 липня 1991 р. М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Відповідно до Договору кількість міжконтинентальних балістичних ракет та інших СНО в кожної сторони скорочувалась на 30-40% з тим, щоб граничний рівень був однаковим і становив 1600 носіїв і 6000 зарядів. Цей Договір засвідчив прагнення обох сторін приборкати гонку озброєнь, зміцнити загальний мир і міжнародну безпеку.