Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.

Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.

Основними важливими елементами договору страхування є:

· об’єкти страхування;

· використання системи страхування;

· страхова сума;

· страховий тариф за узгодженням сторін;

· розмір страхової премії;

· термін (строк) страхування;

· порядок змін і припинення дії договору страхування;

· права, обов’язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування необхідно керуватися основними положеннями ст. 16 Закону України про страхування, де чітко визначені:

· дефініції договору страхування;

· необхідні реквізити та обов’язкова інформація;

· обов’язки страховика;

· обов’язки страхувальника;

· порядок виплати страхових сум;

· умови відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо.

При укладанні договору страхування завжди постає проблема вибору ви­значення частки передачі ризику страховику й оптимального співвідношення між розмірами страхової премії та страхового покриття. Окрім того, дого­вірні зобов’язання в страхуванні мають важливу особливість, яка відрізняє їх від інших зобов’язань. А саме, якщо звичайні договірні зобов’язання перед­бачають неодмінне виконання обов’язків обома сторонами, то при стра­хуванні одна сторона завжди виконує страховий платіж, а інша – страховик – виконує страхові виплати тільки за умови настання страхового випадку. А це викликає певні особливості у фінансовій та обліковій роботі страховика.

Договір страхування є двостороннім. Адже права та обов’язки мають обидві сторони – страховик і страхувальник. Якщо обов’язок страхувальника – своєчасно вносити страхові платежі – є безумовним, то обов’язок страхо­вика виплатити страхову суму чи страхове відшкодування виникає тільки за умови настання страхового випадку.

Основними факторами, що визначають можливість страхових виплат, є:

ü факт настання страхового випадку;

ü документальне підтвердження факту настання страхового випадку;

ü встановлення причин та обставин настання страхового випадку;

ü відповідність страхового випадку встановленому обсягу страхової від­повідальності;

ü обумовлені в договорі наслідки настання страхового випадку;

ü страхова сума (або її частина), яка підлягає виплаті;

ü визначення розміру страхової виплати та її конкретного одержувача.

Страхові виплати важливо розуміти як виконання страховиком своїх обо­в’язків за договором, а не формою цивільно-правової відповідальності перед страхувальником. Тому з огляду на зазначене неправильно тлумачити стра­хову відповідальність як обов’язок страховика виплатити страхове відшко­дування. Майнова відповідальність страховика може настати за несвоєчасні страхові виплати, за порушення договору чи умов страхування тощо.

Чинне законодавство визначає основні права та обов’язки сторін догово­ру страхування. Проте деякі положення стосовно страхувальника визнача­ються безпосередньо страховиком. Тому доцільно при укладанні договору докладно дізнатися про всі особливі умови страхування.

Обов’язкам страхувальника відповідають права страховика в договорі страхування. Страхувальник за договором страхування зобов’язаний:

- своєчасно вносити страхові платежі;

- при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

Підставами виникнення зобов’язань по добровільному страхуванню виступають договори майнового чи особистого страхування або перестрахування. За загальними правилами договір страхування є реальним, якщо страхувальник вніс страховий платіж, бо до внесення першого страхового платежу він не вступає в силу, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Договір укладається в письмовій формі шляхом видачі страхувальникові страхового свідоцтва (сертифіката), а в морському страхуванні — поліса.

Договір страхування, як зазначено у статті 15 Закону «Про страхування» — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завдані збитки у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (застрахованому чи користонабувачу), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свійнамір укласти договір страхування. Факт укладення договору посвідчується видачею страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Договір страхування — двосторонній, тому що права та обов’язки мають обидві сторони договору — страхувальник і страховик. Зокрема, страховик за договором страхування зобов’язаний:

- навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку (крім дій, пов’язаних з виконанням цими особами громадянського обов’язку щодо захисту майна, здоров’я, життя, честі та гідності).

Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

- вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

- подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування;

- отримання страхувальником відповідного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні. За договорами особистого страхування виплати страхових сум здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків (частина друга ст.371 ЦК України, частина друга ст.8 Закону «Про страхування»);

- несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Законодавчими актами або умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум. Рішення про відмову у виплаті цих сум приймається страховиком та повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Це рішення може бути оскаржене страхувальником у судовому порядку.

В період дії договору страхування може статися зміна осіб у страховому зобов’язанні. Зокрема, в разі смерті страхувальника-громадянина його права та обов’язки переходять до спадкоємців. В інших випадках права та обов’язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика:

- вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

- повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

В договорі можуть також передбачатися й інші обов’язки страхувальника (ст.20 Закону «Про страхування»).

Якщо обов’язок страхувальника своєчасно вносити страхові платежі є безумовним, то обов’язок страховика виплатити страхову суму або страхове відшкодування виникає тільки за умови настання страхового випадку.

Проте виплата цих сум є виконанням страховиком свого обов’язку за договором, а не за формою цивільно-правової відповідальності перед страхувальником. За несвоєчасну виплату страхової суми, страхового відшкодування чи за інші порушення договору настає майнова відповідальність у вигляді неустойки (штрафу або пені).

Відповідно до статті 24 закону «Про страхування» виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що володіють інформацією про обставини страхової події, а також може самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації повинні надсилати страховикові відповіді на запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, в тому числі й дані, які є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

У статті 25 закону «Про страхування» визначені загальні для усіх видів страхування підстави для відмови страховикові у виплаті страхових сум (страхового відшкодування). Такими підставами є: ніше як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору на вимогу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням витрат, яких він зазнав (викупна сума).

Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. При достроковому припиненні дії договору страхування на вимогу страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат, яких він зазнав (ст.27 закону «Про страхування»).

Договір страхування може бути визнаний у судовому порядку недійсним (крім загальних підстав, передбачених ст.48-57 ЦК України) у разі:

- коли він укладений після настання страхового випадку;

- коли об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування припиняє свою чинність за таких підстав:

- за згодою сторін;

- закінчення строку, на який він був укладений;

- виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником в повному обсязі;

- несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

-ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

-ліквідації страховика або страхувальника-юридичної особи в порядку, встановленому законодавством України;

- прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

- наявності інших випадків, передбачених законодавством України.

Етапи проходження страхової угоди. Виділяють наступні етапи проходження договору страхування: укладання, дія (виконання) та припинення договору.

На етапі укладання договору страхування виконується аквізиція, прийом заяв на страхування від страхувальників та андеррайтинг.

Аквізиція включає заходи по стимулюванню продаж страхових послуг та укладанню нових договорів страхування. Вважається, що аквізиційна діяльність нормальна, коли кількість нових договорів страхування перевищує число договорів, за якими закінчився термін дії.

Згідно з Законом “Про страхування” для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Андеррайтинг - необхідні процедури по розгляду пропозицій і прийняттю ризиків на страхування (перестрахування). Включає оцінювання ризику, визначення ставки страхового платежу, оформлення страхового полісу та обґрунтування інших умов страхування.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.