Місце соціальних інститутів у системі соціальних зв'язків

Необхідною передумовою соціальної інтеграції і стабільності суспільства є наявність загальносуспільної системи цінностей - спільної мови, спільних ідеалів, моральних норм, вірувань. їхня Інтеріоризація забезпечує інтеграцію особистості в соціальну систему, а отже, є найпершою умовою нормального функціонування суспільства.

Конкретним механізмом, що забезпечує соціальний порядок, інтеграцію, стійкість і стабільність суспільства, його відтворення, є соціальні інститути.

Як проблема соціологічного вивчення соціальні інститути беруть початок із часу становлення соціології як самостійної науки. Ще Г.Г.Спенсер розвиток регулятивної системи суспільства поєднував з розвитком соціальних інститутів. Він вважав, що соціальні інститути („інституції") є складниками каркаса соціуму і виникають в результаті процесу диференціації суспільства. Е.Дюркгейм тлумачив природу соціальних інститутів у контексті цілісності суспільства. Суспільство, на його думку, є органічною цілісністю, що складається з окремих груп та інститутів, кожний з яких відіграє свою функціональну роль. І головне завдання науки про суспільство - відкрити, яким чином постали інституції: політичні, юридичні, моральні, економічні, релігійні. Соціальні інститути він образно визначив як „фабрики відтворення" соціальних відносин і зв'язків, тобто під інститутами в загальному маються на увазі визначені типи відносин між людьми, що постійно затребувані суспільством і тому відроджуються знову і знову. Прикладам відтворення таких незнищуваних зв'язків є церква, держава, власність, родина й ін.

Отже, інститут - це певна форма людської діяльності, яка ґрунтується на чітко розробленій системі правил і норм, а також контролю за її виконанням. Інституційна діяльність здійснюється людьми, об'єднаними в групи, асоціації, де є поділ на статуси і ролі згідно з потребами групи чи суспільства. Таким чином, інститути підтримують соціальну структуру і порядок в суспільстві.

Соціальні інститути визначають суспільство в цілому, вони деперсоніфіковані, безособові. Коли соціальна структура суспільства мислиться як інституціональна структура, дослідник не може не стояти на еволюціоністських методологічних позиціях, оскільки вважається, що кожен інститут виконує суспільно значиму функцію, яку з цілісної взаємозалежної системи вилучити неможливо.

Для того, щоб виник і розвився такий структурний елемент суспільства, як соціальний інститут, потрібні особливі умови:

1) у суспільстві повинна виникнути і поширитися певна потреба, що, будучи усвідомлена багатьма членами суспільства (як загальсоціальна, або соціумна), стає головною передумовою становлення нового

інституту. Іншими словами, виникнення потреби вимагає спільно організованих дій;

2) наявність засобів досягнення цієї потреби, тобто сформована
система необхідних для суспільства функцій, дій, операцій, окремих
цілей, які реалізують нову потребу;

3) щоб інститут міг реально виконувати свою місію, він наділяється
необхідними ресурсами (матеріальними, фінансовими, трудовими,
організаційними), які суспільство повинне постійно поповнювати;

4) для забезпечення самовідтворення інституту необхідне і
особливе культурне середовище, тобто повинна сформуватися властива
тільки йому субкультура (особлива система знаків, дій, правової
поведінки, які відрізняють людей, що належать до цього інституту).

У кожному соціальному інституті є своя система цінностей і нормативної регуляції, що визначає, для чого він існує, що в ньому правильне та неправильне, як діяти в цій конкретній системі відносин.

Оскільки інститути - це взаємозалежні системи впорядкованих соціальних зв'язків, завдяки яким поведінка кожного окремого члена суспільства стає досить передбачуваною за своїми орієнтаціями і формами прояву, соціологія розглядає інституціональну структуру суспільства досить детально, як систему, де дії і переміщення соціальних суб'єктів здійснюються тільки згідно до визначених правил рольової відповідності.

Соціальні інститути, як підсистема соціального цілого, діяльність якої пов'язана з реалізацією життєво важливих потреб загальної системи, є основою усього соціального життя і забезпечує життєдіяльність людини через виконання певних функцій.

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

• Економічні, які забезпечують відтворенні і розподіл
матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т.п.;

• Політичні, які пов'язані зі встановленням, виконанням та
підтримкою влади. До них належать уряд, парламент, політичні партії,
держава, армія тощо;

• Соціальні або суспільні у вузькому значенні, які створюються
добровільним об'єднанням (клуби, товариства, інститут дружби);

• Інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і
ресурсів;

• Інститути виховання та культури - створені для зміцнення і
розвитку культури, для соціалізації (родинні інститути, сім'я, школа,
наука і т.п.);

• Релігійні, які регламентують відносини людей з представниками
релігійних структур;

• Інститути відтворення (інститути шлюбу та сім'ї).

правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, фінансові тощо), аморальні вчинки і т.п. Класифікація соціальних відхилень можлива і залежно від елементів внутрішньої структури (суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони). Тоді до головних типів соціальних відхилень необхідно віднести такі:

за суб'єктом поведінки можна виділити поведінку індивіда, що відхиляється від норми - громадян, посадових осіб; діяльність трудових колективів та їх органів; а також неформальних соціальних груп;

за об'єктом девіантна поведінка може бути:

1 - віднесена до різних сфер суспільного життя;

2 - розглянута під кутом зору різноманітної соціальної
спрямованості (проти інтересів особистості, соціальної групи чи
суспільства взагалі);

3 - можуть бути виявлені конкретні цінності та інтереси, які
виступають як безпосередні об'єкти правопорушень або аморальних
вчинків (життя, здоров'я, майно та ін.);

по об'єктивній стороні можна виділити соціальні відхилення, які здійснюються шляхом діяльності або бездіяльності, сприяють виникненню конкретних шкідливих наслідків або створюють умови для цього іт.д.;

по суб'єктивній стороні девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, різними цілями, різним ступенем передбачення та бажання можливих наслідків.

Можна назвати і класифікацію, пов'язану як з об'єктивною, так і з суб'єктивною стороною соціальних відхилень. Вони поділяються на дві групи а) поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна). Вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою або афективною (наприклад, сварки в сім'ї); б) поведінка, орієнтована на самого себе (інтровертивна) - пияцтво, алкоголізм, самогубство, нар­команія та ін.