Психологічні школи у соціології

Психологічна соціологія намагалася звести прояви соціальності до психологічних феноменів людського буття. Дана течія була досить неоднорідною, а тому в ній можна виділити декілька напрямів:

• психологічний еволюціонізм, засновником якого був
американський соціолог Лестер Френк Уорд (1841-1913). Л.Уорд
стверджував, що первинною соціальною силою є фізіологічні потреби,
пов'язані із підтримкою життєдіяльності та розмноженням Індивідів, на
основі таких первинних бажань формуються складніші - інтелектуальні,
моральні та естетичні;

• інстинктивізм - напрям, що прагнув з'ясувати соціальні явища
та процеси через звернення до біологічної природи людини.
Представник цього напряму Уільям Мак-Дугал причиною соціальної
поведінки вважав вроджені інстинкти, а з них виводив основні соціальні
інститути (сім'я, торгівля та ін.). В основі більшості соціальних інстинктів
лежить стадний інстинкт. Близькими до інстинкти віз му були Ідеї
австрійського психіатра та філософа Зігмунда Фрейда (1856-1939) та
його послідовників (А.Адлер, В.Райх, К.Хорні, Е.Фромм та ін.). Основною
проблемою психоаналітичної орієнтації у соціології постала проблема
конфлікту особи і суспільства. Причиною конфлікту вважаються
соціальні моральні норми, заборони, соціальний контроль, якї
придушують висхідні потреби людини і призводять до неврозів,
відчуження, почуття незадоволення;

• „психологія натовпу", представлена Поставом Лебоном
(1841-1931) та Габріелем Тардом (1843-1904). На думку Г.Лебона,
вирішальну роль у соціальних процесах відіграє не розум, а емоції. Він
сформулював концепцію масового суспільства, вказавши, що всі
досягнення цивілізації є результатом діяльності інтелектуально творчої
еліти; проте на зміну ері еліти приходить ера мас, стихійного натовпу,
який є руйнівною силою. Французький соціолог Г.Тард вказував, що всі
явища суспільного життя відбуваються під впливом сили прикладу,
носять наслідувальний характер;

• інтеракціонізм (від англ. - взаємодія), засновником якого став
американський соціолог Чарльз Кулі (1864-1929). З позицій
інтеракціонізму суспільство існує як цілісний організм завдяки взаємодії
між його складовими елементами - індивідами та групами. В ході таких
взаємовідносин формуються первинні групи - сім'я, дитячі ігрові
колективи, сусіди тощо, через які індивід поступово розширює межі своїх
соціальних контактів, засвоює соціальні норми І формується як
особистість. Ч.Кулі вперше вводить у науковий обіг поняття „комунікація",
яке визначає як механізм існування та розвитку людських відносин.