Головні інститути громадянського суспільства

У літературі щодо вирішення питання структури громадянського суспільства сформувались різноманітні підходи. Так, В. Варивдін вважає, що у економічній сфері структурними елементами громадянського суспільства є недержавні підприємства: кооперативи, орендні колективи, акціонерні товариства, асоціації кооперативів та інші добровільні об’єднання громадян у галузі господарської діяльності, які створюються ними з особливої ініціативи.

Соціальна сфера громадянського суспільства включає інститут сім’ї, громадські організації та рухи, інші організаційно оформлені та неоформлені об’єднання, органи громадського самоврядування за місцем проживання чи у трудових і навчальних колективах; механізм виявлення, формування суспільної думки, а також вирішення інституційного оформлення інтересів, що виникають у суспільстві і проявляють у культурній, цивілізованій формі у рамках конституції і законів держави.

Духовна сфера громадянського суспільства передбачає свободу думки, совісті, слова; самостійність та незалежність від державних та політичних структур, творчих, наукових та інших об’єднань.

А. Одинцова відносить до елементів громадянського суспільства:

1. Різні асоціації, що здійснюють свою діяльність на підставі реального самоврядування (територіальні, виробничі, за інтресами та інші, а також їх органи);

2. Правову державу, її аппарат;

3. Політичні партії, що вважають за основне у своїй діяльності консенсус з іншими інститутами громадянського суспільства стосовно фундаментальних суспільних цінностей;

4. Інші структури, які засновані на єдності інтересів та функціонують на підставі горизонтальних зв'язків.

А. Корнач до інституцій громадянського суспільства відносить наступне:

· недержавні організації;

· приватну добровільну організацію;

· народну організацію;

· громаду;

· посередницькі організації волонтерів та позабюджетні організації;

· громадську фундацію;

· клуби місцевих громад;

· профспілки;

· об’єднання громадян за культурною, статевою і релігійною ознаками;

· харитативну організацію;

· соціальні або спортивні клуби (наприклад, клуби фанів);

· кооператив;

· природоохоронні організації;

· професійні асоціації;

· приватний бізнес;

· правничі інституції;

· організації споживачів;

· ЗМІ (незалежні від держави);

· добровільна дружина;

· релігійні організації;

· клуби за інтересами (наприклад, клуб шанувальників пива чи клуб шанувальників жінок).

Структуру громадянського суспільства іноді подають у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.

Соціальна система – певна сукупність об’єктивно сформованих взаємозв’язків між ними, а саме:

а) інститути сім’ї та відносини, що обумовлюють її існування;

б) відносини, які відображають соціальну сутність людини (клуби, об’єднання);

в) відносини, що виникають між соціальними спільнотами (групами, націями, расами тощо).

Економічна система – це сукупність економічних інститутів і відносин, у які вступають люди у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання сукупного продукту, реалізації права власності. Структурними елементами економічної системи є: приватні господарства; акціонерні товариства; кооперативні господарства; фермерські господарства; індивідуальні, приватні підприємства громадян.

Політична система — це сукупність цілісних саморегулюючих елементів: а) держава; б) політичні партії; в) суспільно-політичні рухи та відносини, що між ними виникають.

Духовно-культурна система – це відносини між людьми, їх об’єднаннями, державою та суспільством у цілому стосовно духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованих інституцій, через які реалізуються дані відносини, що пов’язані з освітою, наукою, культурою, релігією.

Інформаційна система – це система, яка складається в результаті спілкування людей та через мас-медіа (підприємства, об’єднання, що здійснюють виробництво та випуск засобів масової інформації).

Структурні елементи громадянського суспільства мають відповідати певним вимогам:

1. Економічна система діє за принципами самоорганізації, саморегулювання та самоуправління;

2. Соціальна система має чітко виражене структурне оформлення;

3. Політична система виступає, з одного боку, в формі механізму узгодження соціальних інтересів у суспільстві, а, з іншого – як найбільш повне вираження загального національного інтересу.

Проблематика громадянського суспільства доволі складна, вона не обмежується структурними моментами у його функціонуванні та розвитку. Важливе місце у дослідженні даного феномена належить узагальненню тих особливостей, які притаманні громадянському суспільству.

По-перше, громадянське суспільство розглядається як сукупність вільних індивідів. Це знаходить вияв у різних аспектах, а саме: економічному, соціальному та політичному.

Суть економічного аспекту полягає у тому, що: 1) кожний індивід є власником тих засобів, які необхідні для його нормального існування; 2) індивід має право на свободу вибору форм власності; 3) на вільний вибір роду занять, професії та користування її результатами.

Соціальний аспект розглядається як: належність індивіда до певної спільності (сім'ї, клану, класу) чи автономна його самостійність з метою забезпечення своїх потреб.

Політичний аспект вимагає свободи індивіда, що виявляється у можливості бути членом партії, брати участь у виборах.

По-друге, громадянське суспільство – це відкрите соціальне утворення, що зумовлюється: 1) відсутністю жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики; 2) правом вільного в'їзду та виїзду; 3) обміном інформаційними, науковими та освітянськими технологіями з іншими державами.

По-третє, громадянське суспільство – це складна структурована система (плюралістична), для якої характерна повнота, стійкість та відтворюваність.

По-четверте, громадянське суспільство – це система, що має свої механізми розвитку та управління, тобто: 1) громадяни, які вступають у різні відносини, реалізують свої потреби та забезпечують цілеспрямований розвиток суспільства без втручання державних структур; 2) громадянська ініціатива, громадянський обов'язок дає можливість для розвитку всіх структур громадянського суспільства.

По-п’яте, громадянське суспільство – це правове демократичне суспільство, для якого є характерним: 1) визнання та матеріалізація ідей верховенства права, особливістю останнього має бути поділ на публічне і приватне право; 2) єдність права та закону; 3) правове забезпечення і розмежування діяльності різних гілок влади; 4) розвиток та вдосконалення суспільства разом з розвитком і вдосконаленням правової держави.

Отже, формування уявлень щодо визнання поняття громадянського суспільства, його структури та особливостей відкрите для подальшого обговорення і наукового аналізу.

Існування в громадянському суспільстві різних суперечливих інтересів, які воно не здатне задовольнити, покликало до життя державу як утілення, реалізацію всезагального інтересу, як інституцію, обов’язком якої є гарантування й захист прав людини. У такому суспільстві реально функціонує власність, здатна реалізуватися в правовому полі.

Якщо в громадянському суспільстві дії людей зумовлені їхніми реальними потребами та вимогами здорового глузду, то держава і виконавці її волі понад усе ставлять формальний бік справи. Будь-яку подію, значущу і вартісну для особи (народження, шлюб тощо), держава вважає реальним фактом тільки після виконання належних формальних процедур, документального засвідчення (складання протоколу, підписання акту).

Альтернативність ознак та цінностей держави і громадянського суспільства не означає їх антагоністичності, а навпаки, зумовлює їх взаємну потребу. Без держави неможливе громадянське суспільство, без громадянського суспільства неможлива повноцінна правова держава. Вони є взаємообумовленими аспектами одного цілісного життя людини, цивілізованого суспільного буття.

Невід’ємною складовою громадянського суспільства є громадські організації. Активна участь громадського начала у державному житті є необхідним елементом будь-якої цивілізованої спільноти.

Інститути громадянського суспільства мають право проводити громадську експертизу діяльності органів виконавчої влади шляхом оцінювання ефективності прийняття та виконання державних рішень, підготовки пропозицій щодо розв’язання суспільно значущих проблем. Результати громадських експертиз враховуються органами виконавчої влади під час підготовки програм соціально – економічного розвитку, державних цільових та регіональних програм, формування бюджетів, здійснення поточної діяльності.

Основні питання, пов’язані з проведенням громадських експертиз, визначає Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976. Нижче наведено перелік громадських експертиз, проведених в Україні.