Раздел первый общие положения 1 страница

визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (знаходження громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу, тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов' язковості (ст. 14 ЦПК), і виступають підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (бюро технічної інвентаризації - видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу громадянина (органи реєстрації актів громадянського стану - свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина, тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду:

Питання, пов' язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби.

Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову (ст. 368 ЦПК України).

Для примусового виконання рішення, ухвали, постанови суду видається виконавчий лист - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов'язує боржника, інших юридичних і фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

Відповідно до ст. 19 З.У. "Про виконавче провадження", яка встановлює вимоги до змісту виконавчого документа, у виконавчому листі має бути зазначено: назва документа, дата видачі та найменування суду, який його видав; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий лист; найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (громадян), номери рахунків у банківських установах (для юридичних осіб); резолютивна частина рішення; дата набрання законної сили рішенням; строк пред' явлення виконавчого листа до виконання.

Виконавчий лист повинен бути укладений суддею і скріплений печаткою. Він видається за заявою:

- стягувача або його представника;

- на вимогу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК).

Суд за власною ініціативою може передати виконавчий лист до органу державного виконання для примусового виконання рішення суду:

- про стягнення аліментів;

- про відшкодування збитків, завданих злочином;

- про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника;

- про стягнення грошових сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі;

- про конфіскацію майна;

- про стягнення сум до державного бюджету (п. 3.1 Інструкції).

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робиться відмітка в самому листі, і видається стягувачу чи іншій уповноваженій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред' явлений до примусового виконання органу державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стягнення періодичних платежів - протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ст.21 Закону).

Стягувач, який пропустив строк для пред' явлення виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у десятиденний строк (ст.23 Закону „Про виконавче провадження") і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. У разі пропуску строку давності пред' явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Ухвала суду про відмову поновлення строку може бути оскаржена.

ОРГАНИ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ виділяються серед учасників виконавчого провадження особливим становищем, обумовленим їх місцем у системі органів державної виконавчої влади. У відповідності зі ст. 2 зазначеного Закону безпосереднє виконання рішень покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів Державної виконавчої служби. У випадках, передбачених законом, рішення судів і інших органів про стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення зазначених органів відповідно до закону можуть виконуватись також іншими органами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Згідно ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» державні виконавці при здійсненні виконавчого провадження мають право:

- одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

- здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень у відношенні працюючих у них боржників;

- входити в приміщення і сховища, які належать боржникам чи зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

- накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на збереження і реалізовувати його в порядку, установленому законодавством;

- накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, у тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках в установах банків, інших кредитних установах, на рахунках в цінних паперах;

- використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, і інші приміщення — для тимчасового збереження вилученого майна, а також транспорт стягувача чи боржника для перевезення майна;

- звертатися в орган, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну порядку і способу виконання, відстрочку і розстрочку виконання рішення;

- звертатися до суду із поданням про розшук боржника або дитини;

- викликати громадян і посадових осіб із приводу виконавчих документів, які знаходяться у виконавчому провадженні;

- залучати до здійснення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі для оцінки майна;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ. До цієї групи учасників виконавчого провадження відносяться такі учасники, які мають юридичну зацікавленість (сторони виконавчого провадження — стягувач, боржник, співучасники, правонаступники; представники сторін; прокурор; органи опіки і піклування).

Юридична зацікавленість зазначених осіб може мати особисту зацікавленість або зацікавленість у силу функціональних обов' язків.

Сторони. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник (ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»). Стягувачем може бути фізична чи юридична особа, на користь або в інтересах якої виданий виконавчий документ. Боржником може бути фізична чи юридична особа, яка зобов'язана за рішенням виконати певні дії (передати майно, виконати інші обов' язки, передбачені рішенням) чи утриматися від їх виконання.

Співучасть. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів чи боржників. Кожний з них стосовно іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно чи може доручити участь у виконавчому провадженні одному зі співучасників.

Правонаступництво. У випадку вибуття однієї зі сторін державний виконавець зобов' язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони її правонаступником, визначеним відповідно до закону. Для правонаступника всі дії, виконані до його вступу у виконавче провадження, обов' язкові в тій мірі, у якій вони були б обов' язкові для сторони, яку замінив правонаступник.

Сторони у виконавчому провадженні наділені широким колом процесуальних прав. Крім прав, які належать і іншим особам (знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, представляти додаткові матеріали, висловлювати свої доводи й ін.), сторони згідно ст. 29 Закону України «Про виконавче провадження» наділені і додатковими правами. Стягувач вправі подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про відновлення строку виконавчої давності, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа. Обидві сторони мають право укласти мирову угоду, заперечувати на належність майна і його оцінку.

Представники сторін у виконавчому провадженні. Сторони можуть реалізовувати свої права й обов' язки у виконавчому провадженні самостійно чи через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадків, коли боржник зобов' язаний відповідно до рішення виконати певні дії особисто.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками або органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи. Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні в двох формах: 1) він може порушити виконавче провадження в інтересах громадянина або держави, якщо він представляв їх інтереси в суді, яке постановив рішення; 2) він може вступити вже розпочате іншими особами виконавче провадження.

Органи опіки і піклування беруть участь у виконавчому провадженні також у двох формах: 1) можуть порушити його, якщо виконується рішення, які винесені за їх заявою; 2) можуть залучатися державним виконавцем для виконання рішень про відібрання дитини (ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження»).

ОСОБИ, ЯКІ ЗАЛУЧАЮТЬСЯ ДО ЗДІЙСНЕННЯ

ВИКОНАВЧИХ ДІЙ. До цієї групи учасників виконавчого процесу відносяться: експерти, фахівці, перекладачі, поняті, працівники органів внутрішніх справ, зберігачі майна й ін. Ці особи не володіють ні особистою, ні функціональною юридичною зацікавленістю і залучаються або допускаються державним виконавцем для надання сприяння йому в здійсненні виконавчих дій.

26.3. Повноваження суду, пов'язані з виконавчим

провадженням по примусовому виконанню його рішень.

Відповідно до ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущене до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої воно ухвалене, як вже було зазначено вище, видається один виконавчий лист. Підставою для виконання є також ухвали про забезпечення позову, визнання мирової угоди. Силу виконавчого документа має і судовий наказ.

Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом. Виконавчі документи про стягнення виконавчого збору направляються до органів податкової служби, які у подальшому виступають стягувачами.

У порядку, встановленому цивільним процесуальним законом, можуть розглядатися справи з приводу:

• видачі дубліката виконавчого листа або судового наказу (ст. 370 ЦПК, ст. 111Закону);

• поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (ст. 371 ЦПК, ст. 23 Закону);

• відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК, ст. 33 Закону);

• розгляду питання про затвердження мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення (ст. 372 ЦПК, ст. ст.

37 Закону);

• вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК, ст. 78 Закону);

• вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини (ст. 375 ЦПК, ст. 42 Закону);

• вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК, ч. З ст. 5 Закону);

• вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК);

• заміни сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК, ст. 11 Закону);

• визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379 ЦПК, ч. 6 ст. 50 Закону);

• роз'яснення судового рішення (ст. 221 ЩІК, ст. 28

Закону);

• розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця (судового контролю за виконанням судових рішень) (розд. VII ЦПК, ст. 85 Закону);

• вирішення питання про поворот виконання (ст. ст. 380­382 ЦПК).

Втрачений оригінал виконавчого листа чи судового наказу може бути поновлений шляхом видачі дубліката за заявою стягувача або державного виконавця. Справа розглядається судом, який видав виконавчий документ, з викликом сторін та заінтересованих осіб, причому їхня неявка у судове засідання не є перешкодою для вирішення питання. За видачу дубліката виконавчого документа справляється плата (ст. 370 ЦПК).

У разі пропуску строку пред' явлення виконавчого документа до примусового виконання (виконавчої давності) стягувач може звернутися до суду із заявою про його поновлення. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк (ст. 371 ЦПК).

За наявності обставин, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і, у виняткових випадках, може відстрочити або розстрочити виконання, змінити спосіб і порядок виконання рішення (ст. 373 ЦПК).

Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувана від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.

Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмову стягувана від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до загальних правил щодо розпорядження матеріальними правами сторін цивільного процесу (ст.ст. 174-175, 372 ЦПК).

Питання щодо тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця у десятиденний строк з викликом в судове засідання сторін та за обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Проте неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК).

Розшук у виконавчому провадженні оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (перебування) стягувана.

Суд має право витребувати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку. Подання державного виконавця розглядається у десятиденний строк (ст. 375 ЦПК).

Для забезпечення конституційного принципу недоторканості житла державний виконавець у разі проведення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим проникненням до житла чи іншого володіння особи, повинен звернутися до суду. Заявником у справі виступає державний виконавець, який подає до суду заяву, погоджену із начальником відділу державної виконавчої служби. Ці питання вирішуються судом негайно за участю державного виконавця, без виклику чи повідомлення сторін або інших заінтересованих осіб (ст. 376 ЦПК).

Законом допускається можливість звернення стягнення на належні боржникові від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на поточних, депозитних чи інших рахунках цих осіб.

Вирішення такого питання, а також можливості звернення стягнення на грошові кошти, які знаходяться на рахунках самого боржника, здійснюється судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби, за участю державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін чи інших заінтересованих осіб (ст. 377 ЦПК).

Питання про правонаступництво у виконавчому провадженні судом розглядається у десятиденний строк за поданням державного виконавця або за заявою особи, яка бажає вступити правонаступником. Суду повинні бути представлені документи, що підтверджують правонаступництво у матеріальних правовідносинах (ст. 378 ЦПК).

У разі звернення стягнення на майно, яке перебуває у спільній власності, постає потреба визначення у ній частки боржника. Тому державний виконавець повинен звернутися до суду із відповідним поданням, яке розглядається судом у десятиденний строк з повідомленням сторін та заінтересованих осіб, їхня неявка не перешкоджає вирішенню питання (ст. 379 ЦПК).

26.4. Поворот виконання.

Поворот виконання - це спосіб захисту майнових прав відповідача, який полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачеві (боржникові) всього одержаного за скасованим рішенням.

Загальних правил, які б передбачали поворот виконання, немає, що примушує знову звертатися до процесуального, процедурного чи іншого законодавства, яке регламентує винесення і виконання юрисдикційного рішення, що підлягає виконанню у порядку ст. З Закону.

Питання про поворот виконання вирішує суд, який переглядає судові рішення (постанови) і до компетенції якого належить скасування рішення, закриття провадження в справі, залишення позову без розгляду, відмова у позові повністю або частково, зміна рішення (ст. 380 ЦПК). Якщо питання не було вирішене цим судом, то його може вирішити місцевий суд, в якому перебуває справа, у межах позовної давності. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін і вирішується постановленою ухвалою (ст. 381 ЦПК).

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволене в меншому розмірі, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. У разі неможливості повернути майно в рішенні чи ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ст. 380 ЦПК).

Чинним цивільним процесуальним законом встановлено спеціальні правила про поворот виконання в окремих категоріях справ.

Наприклад, у разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване повідомленими позивачем неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами. Відповідно до ст. 382 ЦПК та ст. 238 КЗП у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з Поворот виконання — це спосіб захисту майнових прав відповідача, який полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачеві (боржникові) всього одержаного за скасованим рішенням.

Загальних правил, які б передбачали поворот виконання, немає, що примушує знову звертатися до процесуального, процедурного чи іншого законодавства, яке регламентує винесення і виконання юрисдикційного рішення, що підлягає виконанню у порядку ст. З Закону.

Питання про поворот виконання вирішує суд, який переглядає судові рішення (постанови) і до компетенції якого належить скасування рішення, закриття провадження в справі, залишення позову без розгляду, відмова у позові повністю або частково, зміна рішення (ст. 380 ЦПК). Якщо питання не було вирішене цим судом, то його може вирішити місцевий суд, в якому перебуває справа, у межах позовної давності. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін і вирішується постановленою ухвалою (ст. 381 ЦПК).

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволене в меншому розмірі, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. У разі неможливості повернути майно в рішенні чи ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ст. 380 ЦПК).

Чинним цивільним процесуальним законом встановлено спеціальні правила про поворот виконання в окремих категоріях справ.

Наприклад, у разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване повідомленими позивачем неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами. Відповідно до ст. 382 ЦПК та ст. 238 КЗІІП у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалене рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване підробленими документами або на завідомо неправдивими відомостями позивача.

26.5. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

Низкою норм законодавства про виконавче провадження (ст. ст. 7, 83, 17, 24, 26, 32, 36, 37, 40, 401, 42, 45, 46, 57, 59, 87, 88 Закону) передбачене право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ визначений розд. VII (ст. ст. 383­389) ЦПК.

Предметом оскарження є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби з виконання лише судових рішень у цивільних справах, однак відповідно до ст. 85 Закону до судової юрисдикції належать справи за скаргами на будь-які рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців, незалежно від того, що є підставою виконання. У такому разі слід керуватися положеннями ст. 15 ЦПК щодо цивільної юрисдикції суду. Отже, не належать до цивільної юрисдикції суду справи щодо контролю за виконанням рішень господарських та адміністративних су дів, оскільки щодо них встановлений інший порядок судового вирішення (ст. 1212ГПК, ст. ст. 181, 267 КАС).

Правом на звернення до суду наділені учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, якщо вони вважають, що їх права порушені (ст. 383 ЦПК).

Цивільним процесуальним законом встановлено правила альтернативної юрисдикції у цій категорії справ, тобто відповідно до ст. 384 ЦПК скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Однак інколи рішення державного виконавця можуть оскаржуватися виключно до суду, як, наприклад, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору (ст. 46 Закону).

Право на звернення до суду строкове. Скаргу може бути подано до суду:

• У десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

• У триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 385 ЦПК).

Скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби з виконання судових рішень подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги на виконання інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби (ст. 85 Закону).

Про подання скарги суд має повідомити відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше ніж наступного після прийняття її судом.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їхніх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст. 386 ЦПК).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 387 ЦПК).

Окрім вирішення справи по суті, судове рішення має дати відповідь на питання про розподіл судових витрат у справі. Суд покладає їх на заявника, якщо було ухвалене судове рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було ухвалене судове рішення про задоволення скарги заявника (ст. 388 ЦПК).

Про виконання такого судового рішення відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше місячного строку з дня одержання ухвали суду (ст. 389 ЦПК).

Контрольні питання:

1. Охарактеризуйте виконавче провадження.

2. Охарактеризуйте відстрочку, розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання.

3. Охарактеризуйте порядок вирішення питань про поворот виконання.

4. Порядок оскарження дій або бездіяльності державного виконавця.

5. Які рішення звертаються до примусового виконання?

6. Яку форму і зміст має виконавчий лист?

7. У якому випадку суд видає дублікат виконавчого листа?

8. Хто здійснює контроль за виконанням судових рішень?

Тема 27. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

27.1. Поняття та джерела міжнародного цивільного процесуального права

Процеси міжнародної інтеграції, налагодження тісних міжнародних зв'язків, уніфікація норм матеріального права обумовлюють необхідність створення ефективного механізму захисту прав та інтересів учасників правовідносин, розгляду та вирішення правових спорів між ними та забезпечення можливості виконання відповідних судових рішень за участю іноземного елементу. Під «іноземним елементом» розуміють:

1) суб'єкта, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичних осіб; «національність» — щодо юридичних осіб);

2) об' єкта, який перебуває на території іноземної держави;

3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном. Порядок провадження в цивільних справах з іноземним елементом та вирішення питань, пов'язаних з наданням правової допомоги судам інших країн, врегульований нормами різноманітних систем права (внутрішньодержавного та міжнародного), має назву міжнародного цивільного процесу.