Роль держави у інвестиційному процесі: принципи державної інвестиційної політики

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає змогу виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, максимально обмежуючи безпосереднє адміністративне “втручання” в інвестиційні процеси. За активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види захрдів (у тому числі й адміністративні), і часто сама виступає як інвестор.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та нормативних актів, що з них найважливішими є Закон України “Про інвестиційну діяльність” (1991р.), Закон України “Про іноземні інвестиції”(1992р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”(1993р.), Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”(1991р.) та ін.

На дальшу активізаційно-інвестиційних процесів було спрямовано “Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки”, затверджену Постановою КМУ від 1 червня 1995р.. Ця концепція визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовище, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

1/послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

2/збільшення частки внутрішніх коштів суб'эктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;

3/перенесення центру ваги з безповторного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

4/виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки, за адресним принципом;

5/фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило на конкурсній основі; 6/надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню і реконструкції діючих підприємств; 7/здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

8/розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

9/удосконалення нормативної і правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

10/запровадження системи страхування інвестицій.

21.Методи амортизації та їх вплив на прискорення оборотності основного капіталу в промисловості.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. Вартісне зношування є грошовим виразом фізичного і морального зносу.

У зв'язку з об'єктивними процесами прискорення НТП, швидким моральним і фізичним зносом і необхідністю у короткі строки оновити основні фонди потрібно прискорити їх амортизацію. Це вимагає докорінних змін в амортизаційній політиці, тобто суттєвого підвищення норми амортизації.

Існує кілька звичайних методів амортизації основних фондів підприємства.

Виробничий метод: залежить від функціонування амортизованого об'єкта.

Недоліком цього методу є те, що за ним важко визначити відробіток окремих об'єктів необоротних активів, наприклад, при моральному старінні, реорганізації підприємства.

Метод рівномірного прямолінійного списання вартості об'єкта, що амортизується. Списання відбувається рівними частинами протягом усього періоду експлуатації об'єкта. Серед 600 крупних компаній США цей метод використовують понад 90% компаній.

Недоліком цього методу є те, що у ньому не враховуються моральний знос і необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки експлуатації.

Поряд із звичайними методами амортизації основних фондів підприємствами у міжнародній практиці використовуються і методи прискореної амортизації.

Цей метод у США використовують лише 13% підприємств. Метод подвоєного зменшуваного залишку: подвоєна ставка відрахувань розраховується за методом рівномірного прямолінійного списання. Сума амортизації визначається не за початковою, а за залишковою вартістю станка.

У міжнародній практиці існують також спеціальні методи амортизації. Норма амортизації визначається як відношення загальної суми річної амортизації відповідної групи фондів до сумарної початкової вартості. За цим методом у перший обліковий період придбання фондів списується від 10 до 50% вартості основних фондів. Він застосовується для малоцінних фондів - інструментів та інвентарю, а також в експериментальних галузях, для будівель, які здаються в оренду, тощо.

Ефективність використання капіталу характеризується його віддачею (рентабельністю) як відношення суми прибутку до середньорічної суми основного і оборотного капіталу. Для характеристики інтенсивності використання капіталу розраховується коефіцієнт його оборотності (відношення виручки від реалізації продукції, робіт і послуг до середньорічної вартості капіталу).

Розрахунок впливу факторів на зміни рівня рентабельності капіталу можна провести методом абсолютних різниць.

За допомогою методу абсолютних різниць ми визначили вплив факторів на рентабельність капіталу. Швидкість оборотності капіталу характеризується наступними показниками:

Коефіцієнтом оборотності (Коб):

(розрахунок в табл. №13)

Тривалість одного обороту (Тоб):

, чи

Тривалість обороту капіталу багато в чому залежить від органічної будови капіталу (відношення основного і оборотного капіталу). Чим вища доля основного капіталу в загальній його сумі, тим по маліше він обертається, і навпаки, при збільшенні питомої ваги оборотних активів прискорюється загальна оборотність капіталу.