ТЕМА 3

КАПІТАЛ ОРГАНІЗАЦІЙ І УСТАНОВ, ЙОГО ВАРТІСТЬ. СТРУКТУРА КАПІТАЛУ ТА ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЯ.

1. Особливості формування та використання капіталу страхових компаній: характеристика складових, розрахунок вартості та з’ясування критеріїв оптимізації структури.

2. Капітал банку: джерела формування, визначення вартості, управління структурою.

3. Принципи формування капіталу, визначення його структури та вартості в інститутах спільного інвестування (корпоративних та інвестиційних фондах).

4. Управління величиною та структурою капіталу в інститутах інфраструктури фінансового ринку (товарних та фондових біржах).

5. Фінансування діяльності державних організацій та установ: джерела формування капіталу, його вартість та оптимальна структура.

6. Особливості управління капіталом об’єднань громадян.

1.

Управління капіталом страхової компанії донедавна розглядалося виключно з точки зору забезпечення виконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками, тобто лише з позицій достатності капіталу й тільки державою в особі регуляторних органів. Вимоги щодо достатності капіталу встановлюються законодавчо шляхом визначення мінімального розміру статутного капіталу та інших обмежень щодо обсягу взятих страховиком зобов’язань.

Однак останнім часом страхова діяльність вважається досить привабливою для інвестування, що зумовлює інтерес до питань управління капіталом страховика з метою визначення його вартості, структури, ціни залучення та порівняння з можливими альтернативними вкладаннями.

У сучасних умовах глобалізації й інтеграції економічних процесів вітчизняний страховий ринок, зокрема страховий бізнес, викликає в іноземних інвесторів дедалі більший інтерес. Також спостерігається активізація операцій купівлі-продажу страховиків та пожвавлення процесів об’єднання страхового бізнесу з банківським.

Професійне управління капіталом є запорукою ефективного функціонування суб’єкта господарювання. Капітал є базовою економічною категорією й походить від латинського «capitalis», що означає основний, головний. На думку І. Бланка, існує мінімум 10 характеристик, що формують сутність цього поняття: як фактор виробництва, інвестиційний ресурс, джерело доходу, об’єкт купівлі-продажу, об’єкт власності й розпорядження.

Сутність капіталу страховика слід розглядати з позицій мети й завдань створення та функціонування страхової компанії як фінансового інституту. Такий підхід допомагає визначити джерела формування капіталу й напрями їх утілення в активах страховика.

Слід зазначити, що специфіка страхової діяльності зумовлює особливий інтерес до визначення сутності капіталу страховика й оцінки його вартості.

Капітал страховика є основою його діяльності й сукупністю фінансових ресурсів: власних, залучених і позичених які перебувають у розпорядженні страховика, використовується для забезпечення його діяльності та отримання прибутку. Тому досить важливою є організація процесу управління капіталом страховика, його обсягом і структурою.

Власні фінансові ресурси - це такі, що належить страховикові на правах власності; вони представлені статутним, додатковим і резервним капіталом та включають нерозподілений прибуток. Розмір статутного капіталу страховика повинен бути значним: що більше він є, то більшу відповідальність може взяти на себе страховик, а отже отримати значні обсяги страхових премій.

Проблемою сучасного українського страхового ринку є низький рівень капіталізації. Це обмежує можливості страховиків брати під відповідальність значні за обсягами ризики та змушує передавати їх у перестрахування, найчастіше до закордонних страховиків, що є нічим іншим як відпливом капіталу із країни.

Управління капіталом є досягнення максимального фінансового благополуччя власників страхової компанії шляхом максимізації її ринкової вартості. При цьому завжди виникають конфлікти між економічними інтересами акціонерів і кредиторів, власників і страхувальників, постає проблема вибору між тим, спрямувати кошти в інвестиції чи виплатити дивіденди; між першочерговим інвестуванням коштів і погашенням зобов’язань; між інвестуванням і формуванням вільних резервів тощо. Тому головним завданням управління капіталом є формування його оптимальної структури з урахування гарантованого рівня дохідності й ризику.

Тут можна говорити про ефективність (рівень) корпоративного управління й інвестиційну привабливість страхової компанії. Під рівнем корпоративного управління ми розуміємо спосіб управління ресурсами страховика, за якого забезпечується справедливий розподіл фінансових результатів діяльності між його акціонерами і кредиторами, що передбачає наявність системи контролю з боку власників (акціонерів) топ-менеджменту страхової компанії та існування важелів впливу з метою максимізації прибутків і підвищення вартості компанії.

Досить цікавою є концепція управління капіталом на основі моделі стійкості зростання, яка передбачає забезпечення фінансової рівноваги страховика у процесі економічного розвитку. Ця теорія розроблена для промислових підприємств, але її окремі елементи можуть біти адаптовані і впроваджені у страхову діяльність, що вимагає подальших наукових досліджень.

Управління капіталом страховика може бути державним, внутрішньо фірмовим і професійним.

На рівні держави встановлюються вимоги до наявності й достатності капіталу страховика та напрями його втілення в активах страхової компанії.

На рівні компанії розв’язується завдання максимізації вартості вкладеного акціонерами капіталу з урахуванням нормативних вимог до його розміру та розміщення з одночасним забезпеченням умов своєчасного й повного виконання зобов’язань перед клієнтами - страхувальниками.

Професійне управління капіталом страховика передбачає дотримання перелічених вимог та, додатково, забезпечення більшої диверсифікації активів страховика та їх вищої дохідності.

Отже, управління капіталом страховика - це діяльність, спрямована на формування оптимального співвідношення власного й залученого капіталу, забезпечення ефективного використання власного капіталу, розміщення акумульованих страхових резервів із урахуванням принципів безпечності, прибутковості, ліквідності й диверсифікованості, результатом якої є підвищення ринкової вартості страхової компанії з дотриманням балансу інтересів усіх зацікавлених сторін - акціонерів, працівників страхової компанії, страхувальників, третіх осіб, майновим інтересам яких може бути заподіяна шкода, й держави.

Функцію початкового (стартового капіталу) виконує статутний капітал. Джерелом його формування, в залежності від організаційно-правової форми страхової компанії може бути: акціонерний капітал, внески приватних осіб, кошти держави, внески членів товариства взаємного страхування.

Більшість страхових компаній та комерційних банків функціонують у формі акціонерних товариств.

Стартовий капітал акціонерного товариства формується за рахунок продажу акцій, які характеризують фінансові відносини корпорації в процесі формування капіталу. Його прийнято називати акціонерним капіталом. З метою забезпечення розширення господарської діяльності АТ, оновлення його технічної бази, використання ефекту фінансового леверіджу акціонерний капітал доповнюється борговим капіталом. Борги АТ, тобто непогашені довгострокові і поточні зобов’язання, формують позичковий капітал АТ.

Акціонерний капітал в сукупності із позичковим капіталом становлять функціонуючий капітал АТ. Корпорація в процесі діяльності інвестує свій капітал у реальні (матеріальні, нематеріальні) і фінансові активи з метою отримання прибутку. Відповідно функціонуючий капітал породжує таку складну категорію як інвестиції, що розкривають сутність фінансових відносин АТ з приводу розподілу і використання капіталу.

Наявність певної величини статутного (акціонерного) капіталу в структурі власних коштів має особливу актуальність для страховиків на початку їх діяльності. Саме на цьому етапі господарювання статутний капітал забезпечує гарантію страхового захисту, виступаючи вагомим джерелом фінансування збитку, оскільки обсяги надходжень страхових премій недостатні для виконання цієї функції. Відповідно, чинним страховим законодавством встановлено мінімальний розмір статутного фонду (капіталу), необхідного для створення українських страхових компаній:

1. страховики, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро;

2. страховики, які займаються страхуванням життя - 1,5 млн. євро.

Значення статутного капіталу не зменшується і при функціонуванні страховика протягом тривалого часу. Це пояснюється тим, що навіть за найточнішого розрахунку страхових резервів та за найстабільнішого страхового портфеля зберігається небезпека збитку для страхових компаній.

Власний капітал в процесі діяльності страхових компаній поповнюються за рахунок прибутку та інших джерел надходжень. Таким чином у його складі зосереджуються кошти, які, на відміну від статутного фонду, вільні від будь-яких зобов’язань: гарантійний фонд та вільні резерви. Гарантійний фонд включає – резервний фонд (капітал), додатковий капітал та нерозподілений прибуток.

Резервний фонд (капітал) страхових компаній призначений для покриття додаткових витрат, відшкодування непередбачених збитків та відновлення нормальних умов діяльності у випадках її порушення, зумовленого непередбаченими подіями. В Україні резервний капітал є обов’язковим для створення в акціонерних та інших господарських товариствах. Вони створюють резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25 % статутного фонду, шляхом щорічних відрахувань, але не менше 5 % суми чистого прибутку.

Відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку у складі власного капіталу страхових компаній виокремлюється додатковий капітал. Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, індексації балансової вартості основних засобів, безкоштовно одержаних необоротних активів, їх дооцінки.

Вагомим джерелом формування власних фінансових ресурсів страховиків є нерозподілений прибуток. До нерозподіленого прибутку належить та частина чистого прибутку, яка залишається в страховій компанії як джерело розвитку страхової діяльності, як джерело інвестиційних ресурсів. За національними стандартами бухгалтерського обліку „нерозподілений прибуток – це сума прибутку, яка реінвестована в підприємство”.

Специфіка діяльності страхових компаній випливає із сутності страхування та проявляється у створенні і використанні залученого капіталу – страхових резервів, який займає найбільшу питому вагу у структурі капіталу страховиків. Джерелом їх формування є надходження страхових премій. Страхові резерви призначені для забезпечення майбутніх виплат страхових сум та страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Акумульовані у страхові резерви премії тимчасово в період дії договору перебувають у розпорядженні страховика, оскільки є коштами страхувальників і при настанні страхових подій повинні їм повертатися у вигляді страхових виплат. Тому, розмір страхових резервів повинен бути адекватним узятим страховим зобов'язанням.

Відповідно, в основу формування фонду страхових резервів покладено ймовірність збитку, яка розраховується за допомогою статистичних даних та теорії ймовірності. Законом України «Про страхування» визначено єдиний метод розрахунку резерву незароблених премій. Порядок формування та використання коштів інших страхових резервів встановлюється та регламентується уповноваженим страховим органом. Проте, при розподілі фонду страхових резервів враховується фактичний збиток, завданий страхувальникам за визначений період часу при настанні страхових подій. Як правило, фактичний збиток може відхилятися від розрахункового (очікуваного) збитку як в часі, так і в площині. Можлива невідповідність обсягу сформованих страхових резервів і потреб у страхових виплатах зумовлює ризиковий характер руху капіталу страхових компаній.

Залучений капітал страховиків може формуватися за рахунок елементів позичкових коштів. Переважно, ці складові займають умовне місце у залучених джерелах та зосереджуються в основному у формі кредиторської заборгованості, саме в частині залучених ресурсів – стійких пасивів. Якщо кредиторська заборгованість щодо розрахунків із страхувальниками, бюджетом, агентами, кредиторами зумовлена умовами розрахунків або об’єктивними умовами перерозподілу фінансових ресурсів компаній, то банківський кредит залучається на добровільних засадах за принципами платності, строковості та поверненості. Специфіка діяльності страхових компаній як установ, що мобілізують грошові кошти через механізм страхування, практично виключає потребу в позикових коштах.

Призначення власного та залученого капіталу страховиків як джерела фінансування збитків не дає повної уяви про їх сутність і значення, не розкриває повністю їх фінансовий механізм. Сфера діяльності страхових компаній не обмежується тільки забезпеченням страхового захисту.

Специфіка договору страхування, яка визначається особливістю перерозподілу коштів методом страхування, дає можливість страховику тимчасово протягом дії договору користуватися та розпоряджатися акумульованими у страхових резервах коштами страхувальників. У розпорядженні страхових компаній, крім залучених ресурсів у формі страхових резервів, знаходяться стійкі пасиви та власний капітал. Таким чином, володіючи достатнім обсягом тимчасово вільних коштів, страховики поряд із проведенням страхових (перестрахових) операцій, використовують ці ресурси протягом визначеного періоду, беручи активну участь в інвестиційній діяльності з метою одержання додаткового доходу. При цьому, тимчасово вільні кошти в частині статутного фонду та страхових резервів, інвестовані страховиками, підлягають регулюванню, оскільки є гарантією виконання їх зобов’язань. Власні фінансові ресурси, вільні від зобов’язань, інвестуються на власний розсуд страхової компанії.

Концепція вартості капіталу є однією з базових теорій фінансового менеджменту. Зміст цієї концепції полягає в тому, що незалежно від джерела фінансування, залучення капіталу у господарський оборот пов'язано з певними витратами. Так, зокрема, кредиторам потрібно сплачувати відсотки за кредит, власникам облігацій - річний купон, акціонери сподіваються на виплату дивідендів. І навіть у випадку, коли фінансові ресурси формуються за рахунок реінвестування прибутку, їх залучення не носить безплатного характеру, так як у будь-якому випадку потрібно враховувати альтернативні витрати.

Під вартістю (або ціною) капіталу розуміють відношення витрат по обслуговуванню залученого капіталу до величини цього капіталу. Виражається вартість капіталу у процентах показує, яку суму потрібно заплатити за користування одиницею фінансових ресурсів з певного джерела, як правило, на протязі року.

При цьому потрібно розрізняти вартість капіталу установи і організації і вартість установи і організації в цілому. Якщо перший показник представляє собою відносне вираження річних витрат по обслуговуванню заборгованості перед власниками і інвесторами, то загальна вартість фінансової установи як суб'єкта на ринку капіталу залежить від величини власного капіталу, доходності, рівня ризику, темпів інфляції та ін.

Методика визначення вартості капіталу залежить від джерел його залучення. Основними джерелами формування капіталу є банківські кредити, акції та нерозподілений прибуток. Розглянемо особливості визначення вартості кожного з перелічених елементів капіталу.

1. Вартість капіталу, залученого за рахунок банківського кредиту

Так як проценти за користування банківською позикою виключаються з бази оподаткування прибутку, реальна вартість одиниці такого капіталу буде меншою від ставки банківського проценту на величину податкової економії.

Отже вартість капіталу, залученого за рахунок банківського кредиту, потрібно розглядати з врахуванням податку на прибуток. Для цього можна скористатися формулою:

ВКк = СП(1-Коп),

де:

ВКк - вартість капіталу, залученого за рахунок банківського кредиту;

СП - ставка банківського проценту за кредит;

Коn - коефіцієнт оподаткування прибутку.