Г) годування хворого. Дії медичного персоналу, пов'язані зі специфікою власне захворювання чи травми та їх лікуванням, складають спеціальний догляд

Догляд за хворими здійснюється молодшими сестрами (санітарками), що не мають спеціальної медичної освіти, та медичними сестрами зі спеціальною медичною, у тому числі вищою, освітою. Молодші медичні сестри здійснюють догляд чи ті його елементи, які не потребують спеціальних медичних знань і стосуються забезпечення гігієни місця перебування хворого, його особистої гігієни, харчування тощо.

Ці завдання полягають у забезпеченні належної гігієни та санітарії палат, ліжок, білизни, гігієнічного стану власне хворого (умивання, миття, переодягання, перекладання та транспортування тощо), годуванні хворого, прибиранні туалетів та допомозі хворим у здійсненні фізіологічних актів, прибиранні та дезінфекції туалетів та посуду для випорожнень тощо.

Незважаючи на те, що перелічені обов'язки здійснюються особами без медичної освіти, вони потребують від них відповідних знань, навичок та сумлінного ставлення. Навчання молодших сестер виконанню своїх обов'язків проводять сестри з медичною освітою. Останні поряд із контролем та керівництвом роботою молодших медичних сестер мають широке коло обов'язків з догляду, спостереження за хворими та їх лікування, тобто виконують призначення лікарів. Вони роздають та вводять ліки, у тому числі за допомогою ін'єкції, виконують багато лікувальних процедур — накладають компреси, гірчичники, ставлять банки, промивають шлунок, ставлять клізми тощо, провадять неухильне спостереження за хворим й інформують лікарів про всі зміни в його організмі.

Безпосередньо роботою медичних сестер зі спеціальною освітою керує старша сестра відділення.

Всі ті, хто доглядає за хворими, повинні добре знати свої обов'язки та їх сенс і роль у загальному процесі лікування, місце та час проведення лікувальних процедур, піклуватись про належний гігієнічний та функціональний стан свого місця роботи. Догляд за хворим вимагає як уміння виконати різні гігієнічні та лікувальні заходи, так і високоморального, чесного та милосердного ставлення до хворого. Він повинен бути і високопрофесійним, і деонтологічно витриманим. Милосердне, гуманне ставлення до хворого є не менш важливим, ніж професійна майстерність. Ця істина обґрунтована як практичною медициною впродовж віків, так і фізіологічними дослідженнями, особливо І.П. Павлова та його учнів і послідовників, ролі другої сигнальної системи мозку, що ґрунтується на слові — сигналі сигналів. Психічний стан хворого завжди пригнічений у зв'язку з впливом на центральну нервову систему анатомічних та функціональних розладів у організмі та вимушеним через хворобу переходом (часто раптовим та тривалим, як це буває при травмах та гострих хірургічних захворюваннях) в незвичне становище (виключення із звичної атмосфери та трудової діяльності, побутові незручності та обмеження, а часто навіть нездатність до самообслуговування та здійснення фізіологічних актів).

Багатьох хворих пригнічує почуття сором'язливості у разі потреби здійснити фізіологічні акти в присутності персоналу або хворих сусідів чи за їх допомогою. Тому ретельне виконання персоналом — медичними сестрами та санітарками — своїх обов'язків та доброзичливе ставлення до хворого сприяють усуненню багатьох негативних впливів, спричинених хворобою.

Весь комплекс заходів лікування та догляду повинен ґрунтуватись на принципах охоронно-стимулювального режиму, законах фізіології і насамперед на таких фундаментальних положеннях її, як травмівний вплив незвичайних подразників різного характеру на організм, і, навпаки, стимулювальна дія подразнень, що не виходить за межі фізіологічного діапазону, на функції органів, зокрема на регенеративно-репаративні процеси. Підтримання лікувальними засобами на оптимальному рівні фізіологічних параметрів життєдіяльності організму хворого, зокрема його головних систем — нервової, серцево-судинної та дихальної, забезпечує сприятливі умови для одужання.

Створення у хворого доброго, оптимістичного настрою, віра в сприятливий перебіг хвороби, яка великою мірою утверджується за допомогою доброго догляду і чуйного ставлення до хворого, є важливим і почесним обов'язком медичних працівників лікарень та поліклінік.

Загальний догляд містить такі підрозділи:

· гігієна навколишнього середовища;

· гігієна персоналу, профілактика внутрішньогоспітальної інфекції;

· особиста гігієна хворого;

· дезінфекція виділень хворого;

· гігієна білизни;

· гігієна передач і відвідувачів;

· гігієна транспорту;

· гігієна харчування.

Гігієна навколишнього середовища є передумовою лікувальних заходів, їх ефективності. Приміщення палати, в якій перебуває хворий, і її площа, опалення, освітлення, стан повітря (провітрювання) повинні відповідати гігієнічним нормам за всіма параметрами. Вона має бути світлою, добре провітрюваною; узимку добре, але не надмірно, опалюватись. Вікна палати повинні мати штори для захисту хворих від прямого сонячного опромінення. Підлога у палаті має бути з лінолеумовим покриттям, що забезпечує можливість її вологого прибирання та безшумного пересування персоналу, особливо вночі.

Гігієна персоналу. Персонал, що доглядає хворих, насамперед повинен бути гігієнічно освіченим, здоровим та охайним. Кожен із учасників догляду за хворими має добре знати гігієнічні правила в межах своїх функціональних обов'язків. Без цієї вимоги він може стати посередником у передачі інфекції хворому як ззовні, зокрема віл самого себе, так і від інших хворих, тобто внутрішньогоспітальної. У персоналу систематично перевіряють стан здоров'я. Хворих та бацилоносіїв не допускають до роботи, доки вони не одужають. Медичні сестри та санітарки, перед тим як стати до роботи, переодягаються в лікарняну форму в окремих, відведених для цього приміщеннях (кімнатах). Персоналу не дозволяється виконувати свої функції у взутті та одязі, яким він користується поза лікарнею. Одяг медсестри чи санітарки повинен бути охайним: халат та косинки чисті, випрасувані, волосся — сховане під косинку чи шапку, взуття - м'яке та чисте. Прикраси на руках (пальцях) та манікюр не дозволяються. Нігті мають бути коротко зрізаними. Приємний вигляд персоналу справляє на хворих добрий вплив, створює у них оптимістичний настрій. Гігієна персоналу має виняткове значення для запобігання внутрішньогоспітальній інфекції. Дотримання медичними сестрами правил санітарії та асептики під час виконання своїх обов'язків (використання рукавичок під час проведення всіх процедур, що можуть сприяти перенесенню інфекції від одного хворого до інших, миття рук після кожної лікувальної процедури, недопущення використання нестерильних інструментів та приладів під час виконання інвазивних та внутрішньоорганних процедур — ін'єкції, промивання шлунка, постановка клізми, перев'язка тощо) та максимальне використання інструментів, одягу, приладів одноразового користування та інше — найважливіші заходи запобігання поширенню внутрішньогоспітальної інфекції.

Гігієна хворого. Профілактика пролежнів. Перед вступом до лікарні хворий проходить санітарну обробку. Він приймає душ у приймальній, після чого переодятається в лікарняний одяг. Тяжкохворого миє персонал у ванні. Деяких, особливо тяжкохворих, лише переодягають (надягають лікарняну білизну; хворі, що мають домашню чисту білизну, залишаються в ній). Хворих з наявністю головних вошей чи гнид стрижуть та миють їм голову лізолом. У разі виявлення одежних вошей одяг хворого направляють у дезкамеру для обробки. Чистий одяг або зберігають у лікарняній камері, або віддають рідним хворого. У відділенні хворому надають ліжко з комплектом чистої постільної білизни. Вранці після нічного сну ходячі хворі вмиваються в спеціальній туалетній кімнаті, а лежачих хворих умивають молодші медичні сестри; хворим, які можуть сидіти в ліжку, зливають з глечика на руки і вони умиваються самі, чистять зуби, а лежачих потирають (обличчя, руки) змоченим рушником чи серветкою. Також треба стежити, особливо у тяжкохворих після операції, за порожниною рота, носа, очима. Порожнини рота хворі прополіскують 1% розчином калію перманганату чи натрію перманганату, а зуби та ясна медсестри протирають тяжкохворим марлевою кулькою. Очі хворим промивають ватно-марлевою кулькою, змоченою перевареною водою чи ізотонічним розчином натрію хлориду, а за наявності бактеріального запалення кон'юнктиви мішок останньої закапують розчин чи наносять мазь, що містить сульфаніламіди (наприклад, 20—30% сульфацил-наітрію) чи

Пролежень

антибіотики. Ходячі хворі голяться самі, а лежачих голить перукар, дотримуючи всіх профілактичних заходів проти інфекції. Для ходячих хворих у туалетних кімнатах (окремих для чоловіків та жінок) створюють умови для підмивання після дефекації та для обмивання увечері та чисті ділянки статевих органів. Лежачих хворих підмивають молодші медичні сестри. Для цього під сідницю хворого підставляють судно і сестра однією рукою зливає з глечика чи, краще, з кварти Есмарха теплу воду на промежину хворого, а другою, в якій тримає на корнцанзі тампон, миє шкіру навколо заднього проходу та статеві губи. Завершує процедуру підмивання осушуванням шкіри чистою серветкою. Поряд із очищенням шкіри від забруднення шкіру тяжкохворих у ділянках кісткових виступів — крижі, лопатки, хребет, п'яти — протирають камфорним спиртом (чи етиловим 60 %). Це, а також часте перевертання хворого в ліжку, розправлення під ним простирадла (розправлення на ньому складок) тощо є важливими заходами запобігання пролежням. Щотижня хворим замінюють натільну й постільну білизну та миють їх. Білизну, забруднену рановими чи іншими виділеннями, змінюють за потребою. Хворі повинні завжди лежати на чистій та сухій білизні. Для запобігання пролежням у тяжкохворих, особливо похилого віку, у хворих на цукровий діабет потрібно підкладати під крижі гумові круги, а під п'яти — ватно-марлеві чи поролонові подушечки, часто повертати їх, змінюючи положення тіла. У останні роки для профілактики пролежнів широко використовують спеціальні повітряні багатосекційні та інші матраци. У хворих, особливо з ожирінням, треба запобігати попрілості, дерматитам та інфікуванню шкіри шляхом протирання пахвинних складок, складок на животі та під молочними залозами 56—70 % спиртом етиловим, присипати ці місця тальком чи зубним порошком або — за появи дерматиту — змащувати маззю з цинку оксидом чи пастою Лассара. Положення хворого в ліжку повинно бути фізіологічним, тобто забезпечувати найбільше розслаблення усіх груп м'язів. Це обмежує енергетичні витрати його організму та сприяє оптимальному здійсненню функцій усіх органів і систем. Таким вимогам відповідає положення на спині з незначним підняттям голови та випростаними ногами. Класти ногу на ногу хворим не треба, оскільки це сприяє розвитку тромбозу судин гомілки. Проте особливості хвороби та стану хворого часто вимагають (з метою полегшення перебігу хвороби та профілактики ускладнень) надання хворому дещо відмінного від типового фізіологічного положення. Так, хворим на перитоніт надають положення Фовлера: високо піднята голова та зігнуті в колінах ноги (під коліна підкладають валики, що не дають тілу хворого зсовуватися вниз). Це положення забезпечує стікання внутрішньочеревного ексудату з верхньої половини черевної порожнини в нижню, тазову, в якій очеревина меншою мірою всмоктує його порівняно з діафрагмальною. До того ж скупчення гною в ній легше діагностувати та лікувати.

За деяких станів хворого, у разі тривалої нудоти та блювання, особливо після наркозу, хворого кладуть на спину, трохи повернувши набік голову. У горизонтальному положенні (без підняття головного кінця ліжка) мають бути також хворі з кровотечею та з анемією після кровотечі. Таке положення сприяє припливу крові (кисню) до мозку та серця. Навпаки, хворі з дихальною недостатністю набувають положення напівсидячи (ортопное). З підвищеною головою лежать також хворі після операцій на органах ротоглотки та шиї. Гігієна хворого може бути на належному рівні лише за умови дотримання гігієни його ліжка, постелі, білизни, одягу, засобів догляду та транспортування, тобто усього, що оточує хворого. Ліжка хворих щоденно протирають вологими чистими ганчірками і періодично дезінфікують 3 % розчином хлораміну чи лізолом. Каталки та носилки повинні бути чистими, а у разі забруднення їх виділеннями — продезінфікованими. Перед транспортуванням хворих каталки чи носилки застеляють сухим чистим простирадлом. Хворого під час перевезення (перенесення) теж накривають чистим простирадлом чи ковдрою.

Важливою і технічно складною є заміна натільної та постільної білизни у тяжкохворого. Частіше це роблять молодші медсестри. Натільну білизну, зокрема сорочку, на лежачому хворому міняють так. Спочатку згортають її на спині, а потім і спереду, до рівня лопаток та пахвових ділянок. Після цього піднімають голову хворого, перетя­гують сорочку через неї, звільнивши спочатку тулуб, і лише після цього знімають з рук по черзі. Якщо сорочка простора, то її після піднімання тулуба можна зняти спочатку окремо з кожної руки, а потім, після підняття голови хворого, перевести через голову і звільнити тулуб. Надягають сорочку так. Спочатку її протягують через голову на шию, після чого по черзі натягують рукави на руки і опускають униз на тулуб, тягнучи за нижній край і одночасно піднімаючи грудний відділ тулуба. Це робить або друга медична сестра, або одна і та сама другою рукою. Зміну забруднених кальсонів починають із спускання їх з тулуба на стегна. Спочатку знімають їх із здорової ноги, а потім обережно з хворої. Надягають чисті кальсони спочатку на хвору ногу, а потім — на здорову.

Для заміни постільної білизни хворого спочатку повертають набік і на звільненій хворим частиш ліжка простирадло скочують у валик (з краю ліжка в напрямку до хворого). Після цього на місце брудного кладуть згорнуте наполовину валиком до спини хворого чисте простирадло. Хворого перевертають на спину на чисту половину простирадла, валик брудного простирадла витягують з-під хворого обережно, а на його місці (на застелену половину) розгортають виведений з-під хворого на другу половину ліжка валик чистого простирадла. У хворих, стан яких не дозволяє перевертати їх набік (суворий постільний режим), брудне простирадло обережно витягують, а чисте — підкладають, що можливо лише за участі двох медсестер.

Гігієною лежачого хворого передбачено також забезпечення його спеціальним посудом для своєчасного здійснення фізіологічних актів — випорожнення кишечнику та сечовиділення, затримка яких вкрай негативно позначається на фізичному стані хворого, насамперед на нервовій та серцево-судинній системах, а також на психічному стані. Для випорожнення кишечнику хворим виділяють (на вимогу) підкладне судно, а для сечовиділення — сечоприймач. Останній в чистому вигляді зберігають звичайно в палаті під ліжком хворого, аби він міг сам ним скористатися (а для особливо тяжкохворих — навіть на окремій тумбочці), прикривши чистою серветкою. Підкладні судна зберігають у продезінфікованому вигляді в спеціальних шафах чи на полицях у туалетній кімнаті. Молодші медичні сестри, що обслуговують хворих під час дефекації чи сечовиділення, працюють у відповідному одязі — клейончастому або поліетиленовому фартуху, гумових або поліетиленових рукавичках. Вони підстилають хворому під крижі та сідницю клейонку (під час випорожнення) і на неї ставлять підкладне судно. Під час сечовиділення не потрібно підкладати під хворого захисні водонепроникні серветки. По закінченні хворим відправлень сестра негайно виймає судно або сечоприймач і, прикривши їх клейонкою, відносить у туалет, де або зразу виливає в унітаз, або залишає для огляду лікарем чи дезінфікує. Після випорожнення ця ж сама сестра підмиває хворого, витирає навколо задньопрохідного отвору шкіру, після чого виймає з-під нього клейонку. За відсутності у хворого самостійної дефекації йому ставлять очисну клізму. Цю процедуру виконує медична сестра. Після клізми дефекація відбувається за такого самого санітарно-гігієнічного забезпечення, як і самостійна. У хворих, особливо чоловіків похилого віку, після операції на черевній порожнині часто буває затримка сечовиділення. У тому разі, коли у хворого є позив до сечовипускання, а сечу випускати не вдається понад 6 год, треба ввести в сечовий міхур катетер, аби вивести її. Але цю процедуру має призначити лікар. Проте у деяких випадках і сама медична палатна сестра на прохання хворого може м'яким катетером вивести сечу, особливо якщо в сечівнику немає перешкод. При цьому треба неухильно дотримувати правил асептики. Молодіші медичні сестри під час допомоги хворим у здійсненні дефекації та сечовипускання користуються клейонками, фартухами та рукавичками одноразового використання, які після цього знищують.

Треба наголосити, що хоча більшість процедур із забезпечення гігієни хворих, їх постелі та білизни виконують молодші медичні сестри (без спеціальної медичної освіти), їх робота повинна проводитись під безпосереднім контролем та за участю медичних сестер з медичною освітою.

Важливу роль у забезпеченні якості догляду відіграють навчання своєї справи молодших сестер медичними сестрами зі спеціальною освітою, поважне ставлення до них з боку останніх та лікарів, турбота про них.