Классификация грунтов 3 страница

Біологічне вивітрювання - це фізичні і хімічні зміни мінералів і гірських порід під впливом рослинних і тваринних організмів. Коріння рослин (досягає 10-20 м) механічно розпушує породу, залишаючи після себе кореневі ходи, якими в грунт надходить вода з розчиненими в ній вуглекислим газом і киснем. З ростом коріння зростає напруженість рослини, розширюються тріщини навіть у скелях. Досліди свідчать, що корінь діаметром 10 см і довжиною 100см може зрушити брилу породи масою 30-50 т. Це сприяє фізичному вивітрюванні гірських порід.

У процесі життєдіяльності коріння рослин зі своїх клітин виділяє вуглекислий газ і органічні кислоти, що руйнують мінерали. Відбувається повний розпад мінералу, його біохімічне вивітрювання. Значну роль у вивітрюванні відіграють водорості, лишайники, мохи та мікроорганізми. Бактерії, гриби і водорості руйнують мінерал в 20 разів швидше, ніж фізичні чинники. Так, деякі бактерії в процесі життєдіяльності виділяють азотну кислоту, яка руйнує порівняно стійкі гірські породи. Польові шпати під впливом мікроорганізмів, зокрема діатомових водоростей, перетворюються на глину. Таким шляхом утворюються органогенні осадові породи, різноманітні за складом і походженням:

- зоогенні (вапняки – черепашники, крейда);

- органогенні (торф, вугілля, діатоміти);

- сапропелеві (мули, сапропелі, асфальт, бітум).

Часто пухка вторинна порода переноситься за допомогою води, вітру, льоду на далекі відстані. Під час транспортування осадові породи сортуються за розмірами і масою часток, певною мірою змінюється їх хімічний склад. З осадових порід складається верхня частина літосфери, отже вони знаходяться в зоні інженерної діяльності людини і найчастіше використовуються як основа, середовище та матеріал для будівництва.

3.2.2. Особливості осадових порід

Осадові породи значного мірою відрізняються від інших гірських порід за рядом ознак: це шаруватість залягання, пористість, характерний мінеральний та хімічний склад, залежність складу і властивостей від кліматичних умов, вміст органічних залишків.

Шаруватість - це властивість утворювати своєрідну макротекстуру – специфічну форму залягання осадових гірських порід. Віділяють такі форми:

- шари (пласти, верстви) - однакові за складом, кольором та розміром часток значної потужності (найкоротша відстань між покрівлею і підошвою) та протяжності з чітко вираженими площинами нашарування – покрівлею і підошвою; це поверхні що відокремлюють його від молодого і давнього шарів;

- прошарки - шари невеликої потужності і протяжності;

- пропластки - шари невеликої потужності, але значної протяжності;.

- лінзи - це поклади значної потужності, але незначної протяжності.

Декілька шарів невеликої потужності складають пачку. Група шарів різної потужності, що мають спільний склад та вік, називається товщею.

У більшості випадків осадові гірські породи морського походження мають горизонтальне залягання шарів. Континентальні накопичення характеризує велика кількість лінз, виклинювання шарів, похиле залягання, фаціальне заміщення. Під впливом повітряних або водяних течій утворюються асиметричні знаки брижів. Останні зазвичай перекриті іншими накопиченнями („поховані”)

Шаруватість виникла внаслідок зміни умов утворення (періодична зміна складу матеріалу, перерва в накопиченні і т. ін.).

Пористість - це наявність великого об'єму пор у складі породи. Ця властивість характерна для більшості осадових порід, за виключенням хімічних осадів. Пори бувають дрібні, середні, великі та каверни. Загальна величина пористості мулу досягає 70¼80%, глини, суглинку - 40¼60%, лесів - 48¼52%, пісків - 35¼40%; пісковиків - 10¼15%. Пористість - це відношення об'єму пор Vп до об'єму всієї породи V, тобто

n=Vп / V

Частіше користуються коефіцієнтом пористості, який показує відношення об'єму пор до об'єму твердих часток Vч в породі:

e=Vп / Vч

За мінеральним і хімічним складом осадові породи також відрізняються від магматичних і метаморфічних. Крім первинних мінералів (кварцу, слюди) до складу осадових порід входить значна кількість вторинних мінералів (каолініт, гіпс, кальцит). У багатьох випадках вторинні мінерали відіграють головну роль (в глинах, наприклад). Загалом склад осадових порід значно бідніший, ніж магматичних, але вивчати його важче, тому що в них крім кристалічних, зустрічаються аморфні мінерали, а також, пилуваті, глинисті і колоїдні частки. За хімічним складом значну частину осадових порід складають карбонати, сульфати, зустрічаються також силікати, оксиди, галоїди, фосфати.

Кліматичні умови утворення порід накладають відбиток на їх властивості. Так, у пустелях відклади уламкових порід мають яскраве забарвлення; відклади хімічних осадів у холодних морських басейнах світло-сірого кольору. Присутність вапняків-черепашників у прохолодних зонах свідчить про те, що колись там був теплий клімат, оскільки тільки в теплих морях проживають організми, що поглинають із води вуглекислий калій, з якого будують свої скелети. Хімічні осади утворюються лише в умовах сухого клімату, а уламкові – континентального.

Характерною властивістю осадових порід є також наявність у їх складі органічних речовин - залишків флори і фауни у вигляді скам'янілостей та відбитків.

3.2.3. Структура і текстура

.

Структура осадових порід досить різноманітна. Серед уламкових порід за розмірами уламків або часток виділяють такі види структури:

- грубоуламкова (псефітова), коли в складі породи переважають уламки або частки Æ> 2 мм;

- піщана (псамітова) - Æ 0.05¼2мм;

- пилувата (алевритова) - Æ 0.05¼0,005мм;

- глиниста (пелітова) - Æ < 0.005мм;

За формою зерен структури розділяють на кутасту, круглясту і напівкруглясту

Серед піщаних порід виділяють гравелисту, крупно -, середньо-та дрібнозернисту структури.

Структура хімічних і біохімічних порід буває рівномірнозерниста, різнозерниста, листкувата, волокниста, голчаста, та ін.

Досить різноманітною буває також і текстура осадових порід: безладна брекчієподібна (брекчія, конгломерат), листкувата, черепитчаста, зоогенна (вапняк – черепашник), фітогенна (торф), смугаста. За щільністю виділяють щільну (хімічні осади) та пористу (переважна більшість порід) текстури.

3.2.4. Класифікація уламкових порід

В основу класифікації приймають розмір уламків і їх форму.Виділяють грубоуламкові, піщані, пилуваті та глинисті уламкові осадові породи.

Грубоуламкові породи.

До складу цієї групи входять кутасті (брили, щебінь, жорства) та круглясті (валуни, галька, гравій) уламки різних гірських порід. Розмір уламків перевищує 2 мм. Ці пухкі сипкі поклади залягають шарами, найбільша кількість їх припадає на гірські, прибережні райони, річкові долини, райони льодовикових відкладів. Грубоуламкові породи широко застосовують у будівельному виробництві.

Піщані породи.

Піщані породи створюють здебільшого сипкі накопичення, що складаються з часток розміром від 2 до 0,05 мм у кількості не менш як 50%. Переважають стійкі до вивітрювання мінерали - це кварц, польові шпати, слюди та ін. Інколи зустрічаються мономінеральні породи, наприклад кварцові піски. Шкідливими домішками у пісках є оксиди заліза, гіпс, глинисті мінерали і слюди. Колір піщаних порід різноманітний, частіше білий, сірий, бурий. Середня щільність 1,80 г/см³, питома вага 2,64 г/см³.

За розміром зерен піски поділяються на грубозернисті (2...0,5мм), середньозернисті (0,5...0,25мм), дрібнозернисті (0,25...0.1мм), пилуваті (0,1...0.05мм).

За походженням піски бувають річкові, вітрові, озерні, морські. Піски розповсюджені скрізь, мають велике практичне значення, використовуються як будівельний матеріал, а також у різних галузях промисловості.

Пилуваті і глинисті породи.

Пилуваті і глинисті частки є основними складовими суглинків, супісків та глин. За вмістом цих часток названі породи відрізняються одна від одної (див. табл. 3.).

Таблиця 3

Класифікація глинистих порід.

Грунт	Вміст часток %
	глинистих Æ < 0,005 мм	Пилуватих Æ 0,05¼ 0,005 мм;	піщаних – Æ 2,0¼0,05 мм
Глина важка		менше, ніж піщаних	- більше, ніж пилуватих
Глина	60-30	більше, ніж піщаних,	менше ніж пилуватих
Суглинок важкий	30- 20	менше, ніж піщаних	більше, ніж пилуватих
Суглинок середній	20 -15	менше, ніж піщаних
Суглинок - легкий	15-10	менше, ніж піщаних	більше, ніж пилуватих

Глинисті породи складають більше як 50% загального об'єму осадових порід. Вони часто використовуються як основа для фундаментів, мають складні деформативні властивості.

Представниками пилуватих порід є широко розповсюджені в Україні (біля 70% території) лесові породи. Серед лесових порід найчастіше зустрічаються типові леси, як первинна порода, та лесові суглинки, як вторинна.

Лес – це пилувата порода, що містить до 70% часток розміром 0.05…0.005 мм, палевого кольору, має високу (до 50…52 %) пористість (макропористий). Частки лесу – це кварц, польові шпати, слюди, в невеликій кількості каолініт, рідше монтморилоніт. В значній кількості (до25 %) містяться кальцит і гіпс. Питома вага лесу 2,5…2,66 г/см³, щільність - 1,2…1,5 г/см³. Дещо меншу пористість та вищу щільність (до 1,8 г/см³) мають лесові суглинки делювіального походження. Власне леси утворилися внаслідок перенесення вітром пилових часток в умовах сухого клімату.

Внаслідок широкого розповсюдження лесових порід вони досить часто є основою будівель і споруд. Але будівельні властивості їх досить складні – при замочуванні водою леси здатні до просадковості тобто, додаткових деформацій внаслідок руйнування структури при дії навантаження від споруди чи від власної ваги.

Глини. Якщо у складі глинистої порода міститься більш як 30% глинистих часток (розміром менше 0,005 мм), то вона називаються глиною. До складу глин входять такі породотворні глинисті мінерали як каолініт, монтморилоніт, гідрослюди. Забарвлення у глини різноманітне: сіре, темно-сіре, буре, червонувате, зеленкувате, біле, пістряве (залежно від домішок оксидів заліза, органічних речовин та ін.). У сухому стані глини тверді, міцні і щільні, у вологому - пластичні і навіть - текучі. Монтморилонітові глини при зволоженні збільшуються у своєму об'ємі (набрякають). Щільність глини 1,8…2,1 г/см³.

Глини поділяються на пісні (з невисоким вмістом глинистих часток) та масні (з високим їх вмістом), на осадові (утворюються шляхом осідання глинистих часток у воді) та залишкові (утворюються шляхом хімічного вивітрювання ортоклазу і залишаються на місці утворення, наприклад каоліни). Глини використовуються для вироблення цегли, кераміки, в'яжучих, фарб і вогнетривів. Шкідливими домішками у морських глинах є гіпс та пірит.

Зцементовані породи.

Пухкі уламкові породи у природних умовах можуть не тільки ущільнюватися, але й зцементовуватися за рахунок природних цементуючих речовин, котрі випадають із циркулюючих підземних розчинів. Такі речовини за своїм складом можуть бути глинистими, карбонатними, залізистими, кремнеземистими. Найміцнішим є кремнеземистий цемент, найслабкішим - глинистий.

До зцементованих порід належать конгломерати, брекчії, піщаники, алевроліти та аргіліти.

Конгломерат і брекчія – складаються із зцементованої гальки та щебеню відповідно. Щільність їх 1,5…2,9 г/см³, міцність від 50 до 1600 кг/см². Значне коливання міцності пов'язане зі складом уламків, типом цементуючої речовини та ін. Використовуються як будівельний, облицювальний матеріал, при виготовленні цементів.

Піщаники (пісковики) утворюються шляхом цементування пісків. Найміцніші піщаники з кремнеземистим цементом. Забарвлення різноманітне: сіре, буре, біле та ін. Щільність 1,8…2,5 г/см³, міцність від 50 до 2000 кг/см². Будівельні властивості піщаників погіршуються, якщо в них зустрічаються домішки піриту, лимоніту, глини. Кремнеземисті піщаники використовуються при виготовленні вогнетривів, як стіновий, кислотостійкий матеріал і т. ін.

Аргіліти - темні, каменеподібні глини, що не розмокають у воді. В них глиниста речовина частково перейшла в хлорит, мусковіт та інші мінерали. Використовуються як неміцний будівельний матеріал.

Пірокластичні породи

Ці породи утворюються із твердих вулканічних продуктів (вулканічного попелу, піску і т. ін.), які, випадаючи на земну поверхню, утворюють накопичення з прикметами як магматичних, так і осадових порід. До пірокластичних порід належать вулканічні туфи та вулканічний попіл.

Вулканічний попіл це пухке, слабко зцементоване накопичення твердих вулканічних часток (пил, пісок та ін.). У його складі переважає вулканічне скло, присутні також деякі мінерали, уламки гірських порід.

Вулканічний туф складається з дрібних уламків ефузивних порід і магматичних мінералів, що зцементовані попелом. Колір білий, сірий, рожевий. Щільність 0,7…1,4 г/см³, пористість досягає 70%, міцність 80…100 кг/см² і більше. Туфи широко використовують як стіновий та облицювальний матеріал.

3.2.5. Хімічні та змішані породи

Хімічні породи утворюються при випадінні із розчинів хімічних осадів. Це відбувається у водах морів, континентальних басейнів з перенасиченими розчинами, соляних джерел та ін. До хімічних порід належать такі групи:

- карбонатні (вапняки, вапнякові туфи, доломіти);

- сульфатні (гіпси, ангідрити);

- галогенові (кам'яна сіль);

- фосфатні (фосфорит, апатит);

- силікатні (кремнистий туф).

Вапняки являють собою найпоширеніші осадові породи. До їх складу входить мінерал кальцит і частково доломіт; присутні також кварц, пірит, глинисті мінерали. Колір різноманітний - сірий, білий, жовтуватий та ін.

За структурою бувають землисті, щільні, мармуроподібні, а також черепашники. В основі класифікації вапняків лежить їх походження: органогенні (біохімічні), хімічні, уламкові та змішані.

Хімічні вапняки виникають шляхом випадіння карбонатів з водяних розчинів. Типовими представниками є вапняковий туф, масивні та оолітові вапняки.

Вапнякові туфи - це пористі відклади, які утворюються в місцях виходів підземних вод. У сухому стані мають міцність до 800 кг/см².

Оолітові вапняки складаються з дрібних круглястих зерен кальциту, зцементованих кальцитовим цементом: утворюються в морях, залягають шарами. Міцність низька - 160…200 кг/см².

Найміцнішими є щільні, масивні, інколи мармуроподібні вапняки, що утворюються за рахунок випадання із перенасичених розчинів та зазнають ущільнення під дією маси накопичених пізніше порід.

Уламкові вапняки складаються з уламків вапнякового матеріалу, зцементованого зернистим кальцитом. Це перевідкладені породи.

Змішані вапняки мають досить поширене розповсюдження. За складом це матеріал органогенного, хімічного та уламкового походження. Найхарактернішим представником є мергель. Мергель має світлий колір, складається з карбонатних та глинистих мінералів із різноманітними домішками. Структура тонкозерниста. Мергель має морське походження і залягає товщами. В атмосферних умовах швидко вивітрюється, розтріскується і руйнується. Властивості мергелю залежать від вмісту глинистих домішок. Щільність 1,9…2,5 г/см³, міцність щільних різновидів досягає 600 кг/см².

Вапняки мають широке практичне використання як стіновий та облицювальний матеріал, сировина для одержання вапна, цементу та ін.

Доломіти складаються з однойменного мінералу доломіту з домішками кальциту, гіпсу, кварцу та ін. Колір сірий, білий, червонуватий. Структура зерниста, щільна. Щільність 2,7…2,9 г/см³, міцність 1000…1400 г/см². Найміцнішими є кремнисті різновиди доломітів. Їх використовують як будівельний камінь, для одержання вогнетривів, у металургійній промисловості.

Гіпс складається із однойменного мінералу з домішками ангідриту, глинистих та інших мінералів. Колір білий, сірий, зеленкувато-сірий, червонуватий. Структура грубозерниста, волокниста. Щільність 2,2 г/см³, міцність менш ніж 200 кг/см².

Ангідрит являє собою щільну зернисту породу білого, сірого, блакитнувато-сірого кольору. Щільність 2,8…2,9 г/см³, міцність 600…800 кг/см². Залягає разом з гіпсом, переважно у нижній частині товщі хімічного походження.Під впливом води ангідрит переходить в гіпс; процес супроводжується збільшенням об'єму до 33%.

Кам'яна сіль складається з мінералу галіту, утворюється в мілководних лагунах шляхом осідання із перенасичених розчинів. Залягає у вигляді шарів та покладів великого розміру.

3.2.6. Органогенні (біохімічні) породи.

Утворюються породи внаслідок накопичення і перетворення залишків тваринного світу (зоогенні) і рослин (фітогенні). До зоогенних відносять вапняк-черепашник, крейду та інші, до фітогенних - трепел, опоку, діатоміт, торф, яшми; до цієї групи належить також кам'яне вугілля, нафта, асфальт та інші.

Органогенні породи відрізняються високою пористістю, більшість з них розчиняється у воді, мають високу стисливість, наприклад, торф.

Органогенні вапняки утворюються за рахунок накопичення вапняних залишків організмів. Поширені вапняки-черепашники, що мають високу пористість. Щільність їх коливається від 1,2 до 3,1 г/см³.

Різновидом органогенних вапняків є крейда, вона складається з залишків черепашок та скелетів дрібних морських організмів.

Діатоміт – слабкозцементована, дуже пориста порода білого, світло-сірого кольору, утворилася із скелетів морських і озерних водоростей (діатомей). Складається з опалу, завжди містить домішки глинистого матеріалу. Загальний вміст кремнезему досягає 80…95%.

Трепел схожий на діатоміт, але відрізняється невеликим вмістом незмінених органічних залишків. Легка, землиста порода. Складається з опалу з домішками глинистих часток. Колір білий, світло - сірий, бурий, чорний. Щільність 0,25…1,0 г/см³.

Діатоміти і трепели залягають шарами. Мають вогнетривкі, кислотостійкі, звуко-, та теплоізоляційні властивості, служать сировиною для виробництва цементу, цегли.

Опока - тверда пориста порода, містить до 10% кремнистих залишків водоростей та морських організмів, а також глинистий матеріал, кварц. Колір жовтий, темно-сірий, чорний. Легка, крихка порода. Зовні схожа з мергелем, залягає шарами.

Торф - утворився під водою без доступу повітря із рослинних залишків, які розклалися і обвуглились не повністю. Рослинні залишки ще виразно розрізняються, змішані з піском і глиною. Торф має високу вологість, високу пористість та стисливість під навантаженням. Колір чорний, чорно-бурий. Щільність 0,6…1,1 г/см³. Залягає шарами, лінзами. В сухому стані може горіти.

3.3. Метаморфічні гірські породи.

Метаморфічні породи виникають із магматичних та осадових внаслідок глибинних змін та перетворень, шляхом метаморфізму. Це глибинний процес, він відбувається за рахунок внутрішньої енергії Землі. При метаморфізмі породи зазнають значних текстурних та структурних видозмін внаслідок одночасного впливу високого тиску, високої температури та хімічно активних речовин, що виділяються в надрах Землі із магматичних осередків; породи у розплавлений стан не переходять. Ступінь метаморфізму залежить від величини тиску і температури. Чим більша дія цих чинників, тим значніші зміни відбуваються в материнській породі, вищий ступінь метаморфізму. В залежності від переваги того або іншого чинника метаморфізму визначають такі його типи: контактовий, динамометаморфізм, регіональний.

Контактовий метаморфізм спостерігається в місцях контакту магми з гірськими породами, в які вона проникла. Зміни в породах відбуваються під впливом високої теплової дії розплавленої магми (t > 1000°С), а також під дією газів (пневматолітовий підтип) та водяної пари і термальних розчинів (гідротермальний), що виділяються з магми. Супроводжується цей тип метаморфізму перекристалізацією, зміною мінерального та хімічного складу порід. Так утворюються мармури, кварцити.

Динамометаморфізм зумовлений високим однобічним тиском, якого зазнають породи під дією тектонічних рухів. Видозміни проходять при порівняно низьких температурах і полягають в інтенсивному подрібненні мінеральних зерен без перекристалізації. Значних змін зазнають структури і текстури порід. Утворюються тектонічні брекчії, глинисті сланці та милоніти.

Регіональний метаморфізм - охоплює великі площі у рухливих зонах земної кори (геосинкліналях); перетворення відбуваються під впливом високої температури і високого тиску. Породи зазнають перекристалізації, стають сланцюватими, в них виникають нові мінерали, змінюється структура і текстура.

Глибинну товщу, в якій протікає цей процес, називають поясом метаморфізму. Цей пояс за глибинами та інтенсивністю прояву факторів метаморфізму поділяється на три зони: верхню, середню та нижню.

Верхня зона є початковою стадією метаморфізму, в якій відбувається перетворення під впливом тиску від маси верхніх горизонтів. Частково змінюється мінеральний склад, але початковий вигляд найчастіше ще зберігається. Наприклад, кварцитоподібний піщаник, у якого перекристалізований кремнистий цемент, але ще вирізняються уламкові зерна кварцу. У верхній зоні виникають також глинисті сланці, типу філітів, яким властивий нижчий ступінь метаморфізму.

Середня зона характеризується високим гідростатичним тиском, високою температурою, сильним однобічним тиском, що виникає внаслідок перерозподілу речовини в надрах літосфери. У цій зоні утворюються кристалічні вапняки, сланці, кварцити і мармури.

Нижня зона залягає найглибше, відрізняється високою температурою, високим гідростатичним і порівняно низьким однобічним тиском. Так, гнейси (ортогнейси), що утворюються з гранітів, подібні до них за мінеральним складом структурою і міцністю.

Приклади видозмін, що їх зазнають порода в різних зонах метаморфізму, наведені в табл. 4

Таблиця 4

Видозміни порід в різних зонах метаморфізму

П о я с	Зона	Гірські породи
Осадо-вих порід	Вивітрю-вання	Пісок	Глина	Вапняк
Цементації	Піщаник		Напівкристаліч-ний вапняк
Метаморфізму	Верхня	Кварцито-видний піщаник	Філіт	Дрібнозернис-тий мармур
Середня	Кварцит	Слюдяний сланець	Середньозернис-тий мармур
Нижня	Перекриста- лізований кварцит	Гнейс (парагнейс)	Крупнозернис-тий мармур

3.3.1. Особливості метаморфічних порід

Метаморфічні гірські породи відрізняються від магматичних і осадових за кількома характерними особливостями: структурою, текстурою, мінеральним складом.

Суттєвих змін при метаморфізмі зазнають первинні структури і текстури гірських порід.

Структура метаморфічних порід виникає внаслідок вторинної перекристалізації речовини у твердому стані, тому всі метаморфічні породи мають кристалічну структуру. При слабкій дії метаморфізму структура може бути потайкристалічною або перехідною з окремими ділянками кристалічної будови. За розміром кристалів структура буває: крупнозерниста (з кристалами розміром більше 5 мм); середньозерниста - (від 1 до 5 мм); дрібнозерниста – (менше 1 мм). Оскільки ріст кристалів при вторинній перекристалізації у твердому стані утруднений, в більшості випадків метаморфічні породи бувають рівномірнозернистими.

За формою зерен (кристалів) структура буває листкувата, лускувата, голчаста, таблитчаста. Кристали витягнуті в одному напрямку, розплющені внаслідок дії високого тиску.

Текстура порід в умовах метаморфізму змінюється у першу чергу. Під дією високого тиску породи ущільнюються, а кристали подовженої форми виявляються зорієнтованими в одному напрямку. Всі метаморфічні породи мають щільну текстуру. За розміщенням окремих структурних елементів найбільш характерними текстурами метаморфічних порід є такі:

- гнейсова - характеризується орієнтованими кристалами таблитчастої форми;

- смугаста - чергуються смуги мінералів різного кольору;

- волокниста - порода складена мінералами волокнистої та голчастої форми;

- сланцювата - відзначається орієнтованим розміщенням таблитчастих та лускуватих мінералів, а порода має властивість розщеплюватися на окремі, інколи дуже тонкі пластини або плитки, оскільки має низьку міцність вздовж сланцюватості;

- плойчаста (складчаста) - порода має вигляд дрібних складок;

- масивна, подібна до текстури вивержених порід.

Стійкими в умовах метаморфізму виявляються далеко не всі мінерали, деякі з них руйнуються. Серед мінералів ендогенного походження стійкими є кварц, плагіоклази, слюди, рогова обманка, авгіт; серед екзогенних мінералів - кальцит. Мінерали, що утворилися метаморфічним шляхом - це гранат, графіт, тальк, серіцит, серпентин, хлорит та ін.

Класифікація і характеристика метаморфічних порід.

Метаморфічні породи за структурно-текстурними ознаками і мінеральним складом поділяють на масивні (зернисті), до яких відносять мармур і кварцит та сланцюваті, представниками яких є гнейси і сланці різного мінерального складу.

Гнейси дуже поширені породи. Гнейси, що утворилися із магматичних порід, носять назву ортогнейсів (із кислих та середніх магматичних порід) та плагіоклазових гнейсів. Структуру мають повнокристалічну, текстуру щільну, смугасту, гнейсову, інколи плойчасту. Мінеральний склад - як у магматичних порід, колір пістрявий.

Гнейси, що утворюються на вищій стадії метаморфізму осадових порід мають назву парагнейсів. Виникають із піщано-глинистих порід. Структура повнокристалічна, текстура щільна, слабко сланцювата, смугаста; мінеральний склад: плагіоклази, кварц, слюди, авгіт, рогова обманка. Колір темно-сірий, пістрявий.

Гнейси використовуються як будівельний, оздоблювальний матеріал.

Глинисті сланці виникають на початковій стадії метаморфізму глинистих порід, для них характерна добре виражена сланцюватість. Колір зелений, бурий, сірий до чорного. У воді не розм'якають. Міцні тонкі пластини використовуються як покрівельний матеріал.

Філіт - тонкосланцювата порода сірого, зеленого, червонуватого і чорного кольору. Складаються із тонкозернистого кварцу та слюди, часто з великою кількістю глинистого матеріалу. На поверхні сланцюватості спостерігаються блискучі лусочки хлориту і серициту, що мають шовковистий блиск. Тонкі, рівні, щільні пластини, на які розколюється філіти, використовуються як покрівельний матеріал.

Слюдяні сланці виникають при регіональному метаморфізмі. Часто це світлокольорові блискучі породи. Складаються переважно із слюди (біотит та мусковіт), кварцу і хлориту. В тих випадках, коли вміст кварцу та слюди в породі приблизно рівний, вони називаються слюдяно-кварцитовими сланцями. Інколи використовуються як покрівельний матеріал, а також для одержання термо - та електроізоляційних плиток.

Хлоритові сланці - зеленкуватого кольору породи, що складаються переважно із хлориту з невеликою кількістю кварцу та інших другорядних мінералів. Легко дряпаються ножем. Виникають при регіональному метаморфізмі основних вивержених (магматичних) гірських порід. Текстура сланцювата, волокниста. Породи неміцні, з низькими фізико-механічними властивостями, легко вивітрюються. Часто містять тальк і тоді носять назву талько-хлоритових. Як будівельний матеріал майже не використовуються.

Талькові сланці мають зеленкувате та сірувате забарвлення, жирні на дотик. Текстура сланцювата. Складаються із тальку з домішками кварцу та хлориту. Утворюються при метаморфізмі ультраосновних порід. Використовуються для одержання талькового матеріалу, як магнезіальний та вогнетривкий матеріал, в паперовій та гумовій промисловості,

Серпентини (змійовики) - зеленкувато-сірі, світло-зелені, жовто-зелені, бурувато-зелені за кольором. Сланцюватість ледве помітна. Складаються з серпентину, зустрічаються прожилки білого блискучого азбесту, Утворюються в процесі метаморфізму основних та ультраосновних магматичних порід.

Амфіболіти - зеленого та темно-зеленого кольору, інколи майже чорні. Складаються із рогової обманки та деякої кількості плагіоклазів. Сланцюватість рідко буває ясно вираженою. Зустрічаються амфіболіти з масивною текстурою. Виникають при регіональному метаморфізмі основних та ультраосновних вивержених, а інколи і осадових порід.