Критерії релевантності витрат і доходів

Розглядаючи різні варіанти рішень, слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативи витрати. Дійсні витрати — витрати, щ потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах за мірою виникнення. Альтернативні витрати — вигода, що втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Релевантні витрати і доходи становлять кількісний елемент релевантної інформації. Але в процесі підготовки рішення слід брати до уваги також якісні фактори. Наприклад, розглядаючи витрати на відрядження для вибору виду транспорту, не слід обмежуватися тільки порівнянням вартості квитків на поїзд та літак. Варто враховувати також тривалість поїздки та погодні умови.

Отже, завдання бухгалтера-аналітика — зібрати і проаналізувати всі релевантні показники рішення з урахуванням якісних факторів.

Аналізуючи ситуації, що виникають у процесі поточної діяльності, менеджери постійно мають справу з вибором серед альтернативних рішень. Типовими прикладами таких ситуацій є рішення: про спеціальне замовлення; про розширення чи скорочення (ліквідацію) певного сегмента діяльності; виробляти чи купувати окремі компоненти продукції тощо.

Вибір серед кількох варіантів оптимального рішення здійснюють на підставі диференціального аналізу релевантної інформації. Диференціальний аналіз — визначення та зіставлення диференціальних доходів і витрат для прийняття управлінських рішень.

Диференціальний аналіз передбачає визначення й зіставлення диференціальних витрат і доходів для прийняття управлінських рішень. Такий аналіз дає змогу зосередитися суто на релевантних даних, оскільки лише диференціальні витрати і доходи є релевантними.

Своєю чергою, шляхом зіставлення диференціальних витрат і доходів можна визначити диференціальний прибуток (або збиток), який значною мірою характеризує економічну вигоду того чи іншого рішення.

Диференціальні витрати і доходи становлять лише частину інформації, що беруть до уваги при розв'язанні питання стосовно прийняття спеціального замовлення. Слід також враховувати, що згода на ціну, нижчу за звичайну, може примусити конкурентів теж: знизити ціну. Крім того, інші замовники також можуть вимагати нижчих цін. Або клієнти, які пропонують спеціальне замовлення, з часом можуть стати постійними замовниками.

Аналіз інформації для прийняття рішень базується на калькулюванні змінних витрат, визначенні прямих і загальних постійних витрат, зіставленні маржинального доходу.

До складу змінних витрат належать витрати на оплату, доставку й страхування сировини та основних матеріалів, витрати на пакувальні матеріали, паливно-енергетичні ресурси, пов'язані з технологічним процесом, витрати на заробітну плату основних виробничих робітників.

До постійних витрат належать:

· інші матеріали, пов'язані з виробництвом;

· амортизація;

· витрати на управління виробництвом;

· витрати допоміжних цехів і лабораторій;

· інші витрати, пов'язані з основним виробництвом.

Постійні витрати розподіляють між виробами пропорційно до змінних витрат.

Підґрунтям для прийняття поточних управлінських рішень є маржинальний дохід.

Утім, остаточне рішення слід приймати з огляду як на кількісні показники, так і на якісні фактори. Якісні релевантні фактори для прийняття рішення "виробляти чи купувати" можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Прикладом зовнішніх якісних факторів є:

· надійність постачальника;

· контроль якості постачальника;

· взаємовідносини робітників й адміністрації у компанії постачальника;

· стабільність ціни постачальника;

· час, потрібний для поновлення виробництва деталей, якщо постачальник не виконує зобов'язання.

Зваживши ці чинники, компанія може відмовитися від пропозиції постачальника навіть у разі наявності позитивних диференціальних витрат, якщо вона не матиме гарантії своєчасного отримання якісної продукції за стабільними цінами.

До внутрішніх якісних факторів належать:

· наявність потужності;

· ноу-хау;

· завантаження персоналу;

· технологічні зміни.

Звісно, відсутність достатньої вільної потужності внеможливить для компанії вироблення деталей, навіть якщо це вигідніше за придбання їх. З іншого боку, бажання зберегти секрети виробництва або кваліфіковані кадри може змусити компанію відмовитися від вигідної пропозиції купувати деталі замість виробляти їх.

Можливості підприємства найчастіше обмежені. Обмеження — чинники, що обмежують виробництво або реалізацію продукції (послуг). Прикладами обмежень є: попит на продукцію, робоча сила (чисельність, кваліфікація), матеріальні ресурси, виробнича потужність, грошові кошти тощо. Діючи за умов існуючих обмежень, підприємство змушене обирати ті види продукції або послуг, виробництво яких найвигідніше.

У зв'язку з цим менеджери мають вирішити, які продукти або послуги є найприбутковішими. Отже, оптимальне використання обмежених ресурсів — це рішення, спрямоване на складання виробничої програми, котра забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.

Аналіз для прийняття таких рішень залежить від кількості обмежень. За наявності лише одного обмеження аналіз заради оптимального використання ресурсів підприємства базується на показнику маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника.

Маржинальний дохід на одиницю обмежувального чинника — маржинальний дохід на одиницю продукції, що виражена в одиницях обмежувального чинника (машино-годинах, людино-годинах тощо).

При розподілі обмежених ресурсів слід зважати й на якісні чинники. Зокрема, якщо підприємство не забезпечить мінімальної потреби своїх клієнтів у всіх видах продукції або послуг, воно може втратити частину своїх постійних клієнтів, що, своєю чергою, призведе до скорочення обсягу продажу.

За наявності кількох обмежень аналіз здійснюють за допомогою лінійного програмування. Лінійне програмування - математичний метод, використовуваний для оптимізації виробничої діяльності шляхом розв'язання серії лінійних рівнянь наявних обмежень. Процес лінійного програмування має три стадії: побудова моделі; вирішення моделі; аналіз вирішення. У моделі лінійного програмування комбінації продукції кількість кожного її виробу і є змінною величиною.

Цільова функція — мета, якої намагається досягти менеджер. Рівняння цільової функції — алгебраїчне зображення мети, якої намагається досягти менеджер у процесі лінійного програмування.

Отже, оптимальною комбінацією виробів є така комбінація, що дає компанії змогу досягти мети, зображеної рівнянням цільової функції.

На практиці моделі лінійного програмування розв'язують переважно за допомогою комп'ютера. При цьому, залежно від кількості змінних у рівнянні цільової функції можна застосовувати різні методи вирішення.