Андрэ НОРТОН и Мерседес ЛЭКИ 18 страница

Хеджирування, або страхування ризику зриву біржової угоди, починається з визначення пакета ризиків, які покриваються й не покриваються страховим полісом. Сукупний ризик зриву біржових угод (опціонні, ф'ючерні, ризики помилок біржових брокерів) проявляється в двох аспектах: по-перше, ризик недопоставки товару, а по-друге - затримки поставок чи поставок неякісного товару. Далі визначається розмір відповідальності страхівника за покриття збитків до певного розміру за рахунок спеціально створених резервно-страхових фондів, що називається франшизмом. Розмір франшизму за всіма видами ризику, як правило, становить 5% від страхових сум з кожного виду ризику. У 1992-1994 рр. через складні обставини в економіці і фінансах обов'язковою умовою розрахунку за товар на біржі була стопроцентна передоплата.

4. Досить близькою до страхового договору за своєю суттю є угода з опціоном. Це також оптовий контракт страхувальника (покупця опціону), за який він отримує певну суму (премію). Головною перевагою опціону є лімітований ризик і потенційно необмежена доходність. Сплативши невелику суму, можна одночасно застрахуватися від втрат і отримати досить відчутний прибуток. Більше того, якщо ринкова ціна відхиляється від нормального стану, то отримувач опціону може скоротити свої збитки, своєчасно перепродавши контракт. Наприклад, якщо інвестор А купив європейський колл на одну акцію компанії АБС строком на 6 місяців за ціною виконання 50 доларів і виплатив премію 4 долари, а поточна ціна акцій на той час також була 50 доларів, то, заплативши 4 долари премії, він купив право придбати акцію за ціною 50 доларів. За умови, що ринкова ціна після завершення строку опціону сягнула 60 доларів, інвестор, продавши опціон за цією ціною, отримує доход від опціону в 6 доларів.

Відносини між продавцями та покупцями на ф'ючерній біржі здійснюються через клірингову палату, котра як третя сторона угоди виступає покупцем стосовно продавця і продавцем щодо будь-якого покупця. Тому покупці й продавці ф'ючерних контрактів беруть на себе зобов'язання не один перед одним, а перед розрахунковою палатою. Остання ж бере на себе відповідальність гаранта і страхувальника для обох сторін укладеної угоди.

Механізм ф'ючерної торгівлі включає такі дії:

1. Брокерська контора (фірма) отримує наказ клієнта купити (продати) ф'ючерний контракт і виконує його через свого представника в операційному залі.

2. Угода реєструється на ім'я брокерської фірми - члена клірингової палати.

3. Проти незакритого на кінець біржового дня контракту брокерська фірма переводить на рахунок у кліринговій палаті гарантійний внесок (початкову маржу), розміри якої встановлюються біржею, виходячи з ринкових характеристик товару.

4. На кожен наступний торговий день розмір внеску переглядається, виходячи з відхилення офіційної ціни закриття від контрактної.

Внаслідок щоденного "приведення до ринкової ціни" брокерська фірма або перераховує додаткову (варіаційну) маржу, або знімає з рахунку вільний залишок, що перевищує потрібний мінімум покриття. За таким же принципом здійснюються відносини між брокерською фірмою та клієнтом.

5. Ф'ючерний контракт можна в будь-який день закрити через укладання оберненої (офетної) угоди. Наприклад, покупець ф'ючера може закрити своє зобов'язання перед кліринговою палатою шляхом продажу аналогічного типового контракту.

Розвиток цих та інших біржових угод веде до того, що біржа перестає виконувати функцію обміну наявного товару, проте зберігає функцію ціноутворення, або "відкриття" ціни. Тому вся сукупність ф'ючерних контрактів, що обертаються на біржі, являє собою ніби дзеркальне відображення сукупності наявних або за певних умов готових до висунення на ринок товарів. Таким чином, ф'ючерні контракти дають можливість:

а) зосередити попит та пропонування на даний товар в єдиному центрі незалежно від руху фізичного товару; при цьому ф'ючерні біржі перетворюються в певні центри цінових сигналів. Так, невипадково контракти інофірм з радянськими постачальниками 3-5 разів перепродавалися на біржах Заходу, тому на час поставки ціна товарів зростала в 5-10 разів;

б) ціни, встановлені ф'ючерною біржею, слугують добрим орієнтиром, відправною опорою для ринків фізичного товару;

в) механізми ф'ючерних торгових угод забезпечує страхування від цінового ризику.

Ось чому за всієї нерозвинутості вітчизняного ринку цінних паперів вже нині доцільно організовувати ф'ючерну торгівлю.

Слід зауважити, що біржові угоди купівлі-продажу з економічної точки зору поділяються на угоди, пов'язані з розміщенням капіталу з метою одержання дивіденду, відсотка тощо, та угоди, розраховані на спекуляцію, тобто отримання "баришу". Спекулянт розраховує продати товар або цінні папери дорожче, ніж купив, або ж купити дешевше, щоб потім продати дорожче. Термін "спекулянт" вживається тут не в розумінні ще недавньої нашої кримінальної термінології, а виключно як поняття, що в усьому світі виражає нормальний зміст біржових операцій. Термін "спекуляція" (в первісному розумінні "споглядання") використовується для означення біржових угод купівлі-продажу різного роду цінних паперів з метою отримання курсової різниці.

У країнах з ринковою економікою біржова спекуляція доступна кожному громадянинові і суб'єктові господарського життя. Тут ніхто не має ніяких переваг над рештою учасників біржових торгів, кожен однаково.ризикує, прагнучи передбачити майбутні зрушення у кон'юнктурі ринку і в цінах. А коливання цін тут відбувається постійно, тому що в цьому процесі задіяні як об'єктивні причини, зокрема зрушення у виробництві й споживанні, так і суб'єктивні, зумовлені грою біржових спекулянтів. Експерти вважають, Щ° вкладені гроші в будь-який товар, що котується на біржі, приносить подвоєння вкладених коштів лише за 1,5-2 місяці.

Біржові операції

Біржовою операцією називається угода між членами біржі щодо купівлі-продажу, поставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі, і зареєстрована не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Вони регламентуються відповідними правилами, затвердженими загальними зборами членів товарної біржі або органом, що ними уповноважений. Правилами визначається: строк і місце проведення біржових операцій; порядок надання та розмір плати за користування послугами біржі;

відповідальність учасників і працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі; інші положення, встановлені органами управління біржі.

Укладання та виконання біржових угод вимагає здійснення певних біржових операцій, які поділяються на такі види:

1. Операції за готівку (касові), коли обидва контрагенти (продавець та покупець) виконують прийняті на себе зобов'язання негайно при укладанні угоди. Іноді допускається певна відстрочка виконання угоди на другий, третій, четвертий день, а на Паризькій біржі - навіть тиждень. Операції з готівкою абсолютно переважали колись і досить поширені нині. У разі купівлі-продажу цінних паперів касові операції здійснюють, як правило, не маклери чи ділери, а інвестори, які заінтересовані у довгострокових вкладеннях свого капіталу.

2. Строкові операції - це біржові операції, які згідно з відповідними угодами здійснюються у визначений час. Частка і роль їх у ринковій економіці зростає. На відміну від касових вони пов'язані з угодами кредитними (в США їх називають угодами з маржею). Строкові операції використовуються для збільшення попиту на цінні папери чи надмірного підвищення їх курсів. Коли ж курси акцій з маржею починають падати, то це дає змогу брокерам вимагати від клієнтів додаткових сум грошей, бо тоді виникає загроза несвоєчасної сплати отриманої від банку позики.

Строкові операції стабілізують ринок, відволікають з ринку надлишкову масу грошей і спрямовують їх у інвестиції. Завдяки цьому вони стали потужними засобами боротьби з інфляцією, а також з хронічними зривами договірних зобов'язань та несвоєчасністю поставок. Комерційні посередники при здійсненні строкових операцій передбачають, як правило, поставки товару строком до 60 днів з частковою доплатою, яку стали називати гарантійним внеском, або маржею.

Всі строкові операції зводяться до трьох таких груп:

а) купівля з поставкою у визначений строк. Строкова операція тут не супроводжується ніякими іншими умовами і відрізняється від касової лише строком виконання, призначеним на майбутнє;

б) купівля з щоденною поставкою до певного строку. Буває й так, що покупець лише через певний час має право вимагати щоденних поставок;

в) купівля з поставкою за повідомленням. Продавець тут повинен поставляти відповідний товар до вказаного строку щоденно.

Виконання договору називається ліквідацією. День ліквідації встановлюється не учасниками угоди, а за існуючою традицією. Якби цього не було, то ліквідації відбувалися б щоденно, що вносило б напруженість у функціонування бірж і відбивалося б на цінах. Ось чому на всіх біржах день ліквідації особливий. Як правило, це - останній торговий день місяця. Іноді він збігається із серединою місяця.

3. Операції "на різницю". В їх основу покладено розрахунок на отримання додаткового доходу внаслідок підвищення або пониження курсів та цін. Такі операції не матимуть спекулятивного характеру лише тоді, коли вони набудуть цивілізованих форм, тобто здійснюватимуться на законних підставах.

4. Операції з преміями. Це - строкові операції, в яких одному контрагенту за відповідну плату (премію) надається право відмовитися від виконання угоди (або її частини). При цьому той, хто платить премію, може: а) цілком відмовитися від договору; б) виконати взяті зобов'язання на свій розсуд у той або інший строк, протягом певного періоду, але повністю відмовитися від договору не може; в) у момент ліквідації вимоги платити за більш високим, що встановився, курсом або самому за нижчим курсом поставити, продати товар.

Звичайно, є й інші строкові угоди, які дають право відмовити від виконання певної частини контракту, прострочити виконання угод, які називаються репорт і депорт. Репорт - продаж Цінних паперів на певний строк банку з правом викупу їх після Цього строку за вищим курсом. Депорт - біржова угода, яка украється спекулянтами, що "грають" на пониження з метою отримання курсової різниці.

Правове забезпечення біржової діяльності

Вся біржова справа потребує державного правового забезпечення, щоб стимулювати розвиток ринкових відносин, вільного товарообігу й конкуренції. В США, наприклад, закон про товарні біржі вже діє з 1922 р. У 1978 р. створено підпорядковану Конгресу Комісію з ф'ючерної торгівлі, яка не лише видає законодавчі акти, стежить за втіленням у життя біржового законодавства, а й детально регламентує життєдіяльність бірж.

Найхарактернішими рисами чинного американського біржового законодавства стали: а) розгорнута система захисту суспільства й учасників біржової торгівлі від зловживань; розробка дійових санкцій та покарань за проступки та злочини (використання службового становища, шахрайство тощо караються ув'язненням до 5 років або штрафом до 500 тис. дол.); б) ідеологія законодавства про біржу спрямована проти монополізму, зловживань і водночас на організацію конкуренції й цивілізованого посередництва; в) скрупульозно регламентуються права та обов'язки учасників біржових операцій.

Ці та інші принципи цілком слушні і для нас. Лише відсутністю біржового законодавства можна пояснити намагання кожної біржі виробити власну схему діяльності, свої особливі правила проведення торгових операцій, віднайти свій специфічний товар, налагодити мережу представництв на біржах інших регіонів країни, обмінюватися брокерськими місцями і залучати як фундаторів представників інших бірж. Значні розбіжності й у статутах біржових товариств, у порядку та умовах біржових угод. Мають місце і значні коливання цін на один і той же товар.

Значним кроком уперед є прийняття Закону України "Про цінні папери й фондову біржу", який набрав чинності з 1 січня 1992 р. Саме з цього часу припиняється випуск акцій трудових колективів, розпочинає дію система захисту майнових прав інвесторів, вводиться в дію державний контроль за випуском і обігом цінних паперів, а також санкції на тих, хто допускає відхилення від умов, дозволених законодавством.

Становленню цивілізованих ринкових відносин, організованого і регульованого ринку товарів та капіталів може також сприяти внесення істотних змін у відносини біржових структур з державою. Зокрема, ці відносини повинні розумно і виважено розвиватися шляхом державного регулювання і саморегулювання діяльності бірж, внесення часткових змін у їхній статус, який передбачав би перетворення їх у інформаційно-методичні центри комерційної діяльності, включаючи й право реєстрації всіх операцій в економіці України. Більше того, біржі України здатні перетворитися у центри формування ринкової політики цін, однакової як для державного, так і для ринкового секторів економіки.

§ 1. СУТЬ І ФУНКЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Поняття підприємництва

Демократизація економічної системи створює можливості для розвитку плюралізму форм господарювання, що, в свою чергу, урізноманітнює підприємницьку діяльність.

Підприємництво як система економічних відносин у вітчизняній економічній літературі до недавнього часу не розглядалося. І це не випадково. Адже командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В економічній науці панувало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно характеризувалося як система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю. На практиці підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже настороженим, а нерідко й ворожим. Що ж стосується дрібного підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально карним діянням.

Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший рух уперед неможливий. У сучасних умовах, коли здійснюється перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання, підприємництво виступає основним напрямом удосконалення господарської діяльності і важливою умовою створення ринкового середовища.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті підприємництва значна увага приділяється характеристиці поняття "підприємець". У буржуазній політекономії це поняття з'явилося ще у XVIII ст. і з самого початку мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець - власник, котрий зважується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея, підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва.

У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка) підприємець трактується як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне - аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей. Сьогодні науковці визначають підприємця як суб'єкта пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними факторами розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових сфер прикладання капіталу. Як свідчить зарубіжний досвід, для того щоб суспільство було багатим, необхідно, аби 5-7% активного населення мало схильність і до підприємництва. Підприємець - центральна фігура в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

по-друге, підприємець може краще працювати "на споживача". Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення;

по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Економічна та організаційна творчість і новаторство - це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки. Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво). Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.

Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією.

Поняття "підприємець" близьке такому економічному поняттю, як "господар". Адже господар - не лише той, хто не розбазарює своє майно, а й той, хто намагається його примножити і заради цього сам займається підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому. Збіг понять власника й підприємця характерний передусім для дрібного підприємництва. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників і підприємців. Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції, може й не бути власником (наприклад, у випадках акціонерної або державної форми підприємництва). В основі розмежування функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності.

Умови та принципи підприємництва Підприємництво може розвиватися лише в певному економічному середовищі. Насамперед воно передбачає наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду господарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в неї.

Підприємництво передбачає у господарника наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку - важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне - використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший план.

Класичним прикладом підприємницької діяльності може бути фірма "Форд моторз". Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий ризик: установив на своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати і водночас почав систематично знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до рівня найдешевшого автомобіля в Америці, Такий ризик міг закінчитися крахом. Насправді ж сталося зовсім інакше. Через сім років ця фірма виробила й випустила в продаж 1 млн. 150 тис. автомобілів. Такий "хід" Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно панував на ринку автомобілів в Америці. Це була перемога розуму людини на благо людини. Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів як виробничого призначення, так і особистого споживання і здешевлювати їх. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов'язується з поставкою на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А. Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: "Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому вилажу він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".

Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система діючих законів, які захищали б підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку.

Названі умови підприємницької діяльності значною мірою передбачені в Законі України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:

вільний вибір діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найом працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Розробка правових норм і відповідного законодавства щодо розвитку підприємництва - сьогодні одне з найважливіших завдань, від оперативного вирішення якого залежить перехід до цивілізованих форм господарювання.

Функції підприємництва

Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства, Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було характерним для першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного виробництва.

§ 2 ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Адміністративна-командна система -антипод підприємництва

Адміністративно-командна система управління в Україні, як і в цілому в колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує фактично всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими "аргументами":

а) орієнтацією на будівництво "державного соціалізму", в умовах якого державна власність уявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;

б) логікою розвитку великого машинного виробництва. До певної межі воно об'єктивно вимагає посилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде до стандартизації виробництва. Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично в усіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинуті капіталістичні країни, наприклад, до "неоконсервативної хвилі" на межі 70-80-х років йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до таких масштабі", як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досягла гігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років.

Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської піраміди автоматично звузила майже до нуля цільне господарювання, стримуючи пошук та ініціативу. Виробничі обов'язки рядових працівників полягали в добросовісній ретельності. Недумаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася як соціалістична добродійність.

Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі "соціалістичного змагання". Навіть думка про підприємницьке господарювання в будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, акціонерної компанії або оренди засобів виробництва, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважалася крамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і "спеців" і закінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об'єктами політико-ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.

Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намагання рахувати "гроші в кишені сусіда", підозрілість до конкуренції, ринку, товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон'юнктури - все це перешкоджало утвердженню підприємницьких цінностей.