Сутність робочого часу, його види та режими

Робочий час – це час, протягом якого працівник витрачає свою життєву енергію, свої здібності для виробництва споживчих цінностей.

Робочий день – це законодавчо врегульована та встановлена на основі колективних угод величина робочого часу, яка підлягає відпрацьовуванню працівником протягом доби, та яка забезпечує виробництво необхідного та додаткового продукту за умови збереження здоров’я працівника.

Державне регулювання тривалості робочого дня передбачає регулювання робочого часу як обов’язкового часу праці. Цей час є строго нормованим і передбачає нормальну інтенсивність праці. Встановлена державою тривалість робочого дня є юридичною і соціальною нормою та елементом колективно-договірних відносин. Конвенціями та Рекомендаціями МОТ пропонується 40-год. робочий тиждень, який не повинен знижувати рівень життя працюючих.

В Україні тривалість робочого часу встановлено законодавством у розмірі 40 годин на тиждень (статті 50 та 51 КЗпП) з диференціацією цієї величини за критеріями: важкості умов праці, скороченого робочого дня підліткам, жінкам із малолітніми дітьми та за деякими професіями тощо. Організації можуть встановлювати меншу норму робочого часу, ніж передбачено законодавством, але з оплатою невідпрацьованого робочого часу за рахунок прибутку підприємства.

Усі організаційні питання, які пов’язані з регулюванням робочого часу на підприємствах, фіксуються в колективних договорах. Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня. На підприємствах здебільшого встановлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Окрім нормальної тривалості робочого дня (8 годин), встановлюють також скорочений робочий час та неповний робочий час. Скорочений робочий час встановлюють для працівників, праця яких відбувається в небезпечних та важких умовах. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу передбачені списком виробництв, цехів, професій та посад зі шкідливими умовами праці, що дає право на додаткову відпуску і скорочений робочий день. Право на скорочений робочий день виникає, коли працівник виконує роботи в шкідливих умовах праці не менше, ніжполовину робочого дня.

Так на підприємствах з особливим характером виробництва та умовами праці (хімічна галузь, вугільна та ін.) встановлюють шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. У таких режимах праці тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. із тижневої норми 40 годин; 6 год. – із тижневої норми 36 год.; та 4 год. – із тижневої норми 24 год.

Законодавством передбачена скорочена тривалість робочого часу для осіб віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком 15-16 років (учнів від 14 до 15 років, які працюють під час шкільних канікул) – 24 часи на тиждень. Скорочена тривалість може встановлена за рахунок коштів підприємства і для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину інваліда.

Скорочений 36-годинний робочий тиждень встановлено для деяких працівників, трудова діяльність яких пов’язана з особливим характером праці (для педагогів, медичних працівників і ін.). Скорочений робочий день на одну годину встановлюється і перед святковим днем, при роботі в нічний час (з 10 вечора до 6 ранку).

Встановлення скороченого робочого дня не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується у нічний час, оплачується за підвищеними тарифними ставками не менше ніж на 25% за кожну годину роботи у нічний час.

Неповний робочий час встановлюється за угодою сторін, як під час прийому на роботу, так і в період роботи у вигляді:

- неповного робочого часу, тобто, зменшення тривалості щоденної роботи на обумовлену кількість годин;

- неповного робочого тижня, коли зберігається нормальна тривалість робочого дня і зменшується кількість робочих днів за тиждень;

- одночасного зменшення і тривалості робочого дня, і робочого тижня.

При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці відбувається пропорційно відпрацьованому часу, а за умов відрядної праці – залежно від виробітку.

В сучасних умовах спаду виробництва, неповний робочий час може встановлюватися не тільки за ініціативою працівників, а й за ініціативою адміністрації із зниженням оплати праці. Про це адміністрація повинна попередити працівників не менш, ніж за 2 місяці, протягом яких умови праці не змінюються.

Режими робочого часу

Розподіл норми робочого часу впродовж конкретного робочого періоду називається режимом робочого часу. Елементами режиму робочого часу виступають:

- час початку і закінчення роботи;

- час і тривалість перерв в роботі;

- тривалість та правила чергування змін.

Час початку та закінчення роботи в організаціях регламентуються у правилах внутрішнього розпорядку та графіками змінності. Як правило, для усіх працівників встановлюються однаковим, за винятком для деяких категорій працівників(сторож, прибиральник, комплектувальники та підготовка робіт, деякі ремонтні робітники та ін.). В деяких випадках застосовують гнучкі графіки роботи.

На підприємствах встановлюють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.

Режими праці та відпочинку регулюються ст. 50-65 та 66-84 (гл. 4 і 5) КЗоП України. Залежно від особливостей регулювання робочого часу розрізняють такі режими:

- з поділеним робочим днем; - ковзкий графік роботи;

- вахтовий метод; - ненормований робочий день.

Режим роботи з поділеним робочим днем встановлюється на роботах, де обсяг робіт нерівномірно поділяється протягом дня (водії транспорту, тваринник, дояр тощо). Ковзкий графік роботи – передбачає саморегулювання початку, закінчення та загальної тривалості робочого дня, за умов відпрацювання сумарної кількості робочих часів протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця).

Режим з вахтовим методом праці застосовують у випадках:

- коли роботи проводяться поза місцем постійного проживання працівників і вони не можуть щоденно повертатися додому;

- коли роботи проводяться в районах з несприятливими умовами праці та не улаштованих районах.

В тривалість часу вахти входить період виконання робіт і міжзмінного часу відпочинку на об’єкті, де виконується робота, час в путі до місця виконання робіт й назад – до місця постійного проживання. Тривалість вахти не може бути більше місяця.

Режим ненормованого робочого дня встановлюється для певної категорії працівників, праця яких визначається не тільки тривалістю робочого часу, але і обсягом виконуваних завдань, функцій. Він встановлюється для керівників, спеціалістів, робітників, а саме:

- для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

- осіб, робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості;

- для осіб, які розподіляють свій робочий час на свій розсуд.

На працівників з ненормованим робочим часом поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. Адміністрація не має права систематично залучати таких працівників до надурочної роботи. Обов’язки працівників повинні бути встановлені в колдоговорі, посадових інструкціях, правилах внутрішнього розпорядку таким чином, щоб була можливість виконувати їх, як правило, у межах нормального робочого дня.

Для компенсації за виконаний обсяг робіт, степінь напруженості, складність та самостійність в роботі, необхідність періодичного виконання службових обов’язків надається додаткова відпустка до 7 календарних днів понад встановлену тривалість робочого часу.

На підприємствах список професій і посад, для яких може встановлюватися ненормований робочий день визначається колективним договором. Тут встановлюється також і конкретна тривалість додаткової відпустки по кожному виду робіт, професії, посади. Конкретизація тривалості додаткової відпустки може встановлюватися і також в трудовому договорі.

Надурочні роботи

Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Як правило, їх застосування допускається у виняткових випадках, передбачених ст.62 КЗоП, до яких відносять:

1) роботи, що необхідні для оборони країни, для запобігання суспільного або стихійного лиха, виробничої аварії й негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні суспільно необхідних робіт з водо- газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або непередбачених обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити роботу, яка через непередбачені обставини або випадкової затримки з технічних умов виробництва, не могла бути завершеною в нормальний робочий час і, коли припинення такої роботи може привести до псування або знищення державного або суспільного майна, а також у випадку необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого другого обладнання, якщо їх несправність викличе зупинку робіт для значної кількості працівників;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажних робіт с метою недопущення або усунення простою рухомого составу або скопління вантажів в пунктах відправлення й призначення;

5) для продовження роботи при відсутності робітника, якщо заступає на зміну, якщо робота не допускає перерв. В цьому випадку роботодавець повинен прийняти негайні заходи до заміни працівника іншим, бо неприпустимо залучення до роботи протягом двох змін поспіль.

Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому та видання наказу роботодавцем.

Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою (ст. 106 КЗоП). Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робочий день:

1) до надурочних робіт можуть залучатися будь-які працівники, а на умовах ненормованого часу лише працівники, які працюють за списком, узгодженим в колективному договорі;

2) надурочні роботи обмежені на протязі року, а ненормовані –ні.

3) надурочні роботи проводяться у виняткових випадках (ст. 62 КЗоП), а роботи в режимі ненормованого робочого дня проводяться мірою їх виникнення;

4) надурочні роботи компенсуються підвищеною оплатою, а ненормовані – додатковою відпусткою.

Забороняється залучати до надурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб молодше вісімнадцяти років; працівників, які навчаються у загальноосвітніх школах і ПТУ без відриву від виробництва, в дні занять.

Баланс робочого часу. Планування витрат робочого часу

Дані про заплановану кількість робочого часу відображуються у балансі робочого часу. Баланс робочого часу одного працівника складається на плановий рік і на квартали. Основними розділами балансу робочого часу є:

- календарний фонд робочого часу;

- номінальний фонд робочого часу;

- неявки на роботу з різних причин;

- явочний фонд робочого часу (днів);

- середня розрахункова тривалість робочого дня, годин;

- корисний фонд робочого часу на рік, годин.

Кількість календарних днів визначають за календарем відповідного року. При цьому кількість робочих днів залежить від режиму роботи підприємства (5-ти або 6-ти денний робочий тиждень).

Номінальний фонд робочого часу визначають як різницю між кількістю календарних днів (Фк) і кількістю вихідних (В) і святкових (С) днів:

(2.1)

Номінальний фонд робочого часу показує, скільки максимально днів можна відпрацювати за рік, навіть без використання чергових відпусток. Але працівник протягом календарного року відповідно до законодавства має певні права, як громадянин: на відпустки: основні. Додаткові, на навчання, на декретну відпустку та ін. Тому важливим завданням є визначення величини неявок, на які працівник має право за законом.

Для розрахунку загальної кількості днів неявок на роботу визначають тривалість окремих елементів невиходів за конкретними причинами. Тривалість чергових і додаткових відпусток розраховують на основі складеного на підприємстві графіків відпусток, у яких визначено час і тривалість відпустки кожного робітника. Дані графіків відпусток групують за тривалістю відпустки (табл.2.1).

Середню тривалість основних і додаткових відпусток () розраховують за формулою:

(2.2)

де Дв_і - календарні дні відпустки і-тої групи робітників;

Чі – кількість працівників і-ої групи, що мають відпустку певної тривалості, осіб.

Таблиця 2. 1

Дані для розрахунку середньої тривалості відпусток

Тривалість відпустки, днів	Кількість робітників, які мають відпустку відповідної тривалості, осіб.
З0
Разом

Так, за даними таблиці, середня тривалість основних та додаткових відпусток складе:

Тобто, у середньому за рік планом передбачається, що кожний працівник буде перебувати у відпустці 25,1 днів.

Навчальні відпустки відповідно до законодавства надаються додатково для здачі екзаменів, заліків, підготовки і захисту дипломних робіт. Середня тривалість відпусток з навчання визначається шляхом ділення загальної кількості люд.-днів навчальних відпусток працівників на середньооблікову чисельність працівників. Невиходи через хворобу планують, виходячи зі звітних даних за минулий період з урахуванням планових заходів щодо поліпшення умов праці й відпочинку працівників підприємства.

Відпустки в зв'язку з вагітністю і пологами, а також неявки на роботу, дозволені законом, звичайно планують на рівні звітного періоду.

Прогули, цілоденні простої і страйки не планують.

Явочний фонд часу у людино-днях (Фя) розраховують як різницю між номінальним фондом часу (Фн) і загальною кількістю люд.-днів неявок (Ня) на роботу:

(2.3)

Втрати часу в зв'язку зі скороченням тривалості робочого дня (Всз)на одного працівникавизначають поділом суми недопрацьованих годин робітниками, зайнятими на важких і шкідливих роботах (якщо це передбачається чинним законодавством), підлітками, матерями, котрі годують немовлят, і кількості зменшення тривалості робочого дня в передсвяткові дні на середньооблікову чисельність працівників.

Середня розрахункова тривалість робочого дня( ), визначається як різниця між прийнятою на підприємстві тривалістю робочого дня (Т_N) і втратами в зв'язку зі скороченням тривалості робочого дня (Вс) в розрахунку на одного робітника:

(2.4)

Корисний (ефективний) фонд робочого часу одного робітника у годинах (Фк) визначається шляхом множення явочного фонду робочого часу у днях (Фя) на розрахункову тривалість робочого дня:

(2.5)

Приклад розрахунку балансу робочого часу одного середньооблікового працівника наведено у табл.2.2.

Таблиця 2.2

Розрахунок балансу робочого часу одного середньооблікового працівника