Задоволення першочергових потреб населення 7 страница

Для дегазації і дезинфекції хлопчатопаперового одягу, індивідуальних засобів захисту і брезентів, а також предметів домашнього побуту призначена бучильна установка БУ-4М.

Основні тактико-технічні характеристики БУ-4М: ємність бучильного чану 450 л, об’єм ємності для води 2570 л (бак для води на 570 л і резервуар з тканини на 2000 л), вантажопідйомність підйомного пристосування 300 кг, продуктивність насосу БКФ-4 60 л/хв., час розгортання (згортання) без встановлення сушила 28-32 хв., середня продуктивність по дегазації (дезинфекції) хлопчатопаперового одягу за 10 год. роботи літом 320 компл., зимою – 240 компл., розрахунок – 4 чол.

Станція знезаражування одягу СОО створюються на базі механічних пралень, пралень самообслуговування, фабрик і ательє хімчисток, дезінфекційних відділень бань і санітарних пропускників. Призначаються для обеззаражування одягу і індивідуальних засобів захисту, заражених радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами.

Розчин для дегазації № 1 представляє собою 5%-ий розчин гексахлормеламіну (ДТ-6) або 10%-ий розчин дихлораміну (ДТ-2, ДТХ-2) в дихлоретану і призначається для дегазації V-газів, отруйних речовин типу іприт і для дезинфекції. Температура замерзання розчину – 35 °C.

Розчин для дегазації № 2-ащ представляє собою водний розчин 2% їдкого натру, 5% моноетаноламіну і 20% аміаку і призначається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Температура замерзання розчину – 40 °C.

Розчин для дегазації № 2-бщ представляє собою водний розчин 10% їдкого натру і 25% моноетаноламіну; призна-чається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Тем-пература замерзання розчину – 30 °C.

При відсутності розчинів для дегазації № 2-ащ і № 2-бщ для дегазації озброєння і техніки, які заражені отруйними речовинами типу зоман, може використовуватися 20-25%-ий водяний розчин аміаку або 5-10%-ий водяний розчин їдкого натру.

Водяна суспензія ДТС ГК використовується в дегазаційних машинах і комплектах для дегазації озброєння і техніки, які заражені V-газами і іпритом.

Водяні кашки ДТС ГК і хлорного вапна використовуються для дегазації і дезинфекції грубих металевих, гумових і дерев’яних виробів. Кашки готуються шляхом ретельного перемішування двох об’ємів ДТС ГК або хлорного вапна з одним об’ємом води.

Для дегазації отруйних речовин можуть бути використані розчинники: діхлоретан, бензин, гас, дизельне паливо і спирт, а також 0,3%-і водяні розчини миючих порошків СФ-2У, “Дон”, “Ера” і інші. Всі вказані розчинники і розчини не знищують отруйні речовини, а тільки сприяють змиванню їх з зараженої поверхні.

Речовини, які використовуються для виготовлення розчинів для дегазації: гексахлормеламін, діхлорамін, діхлоретан, їдкий натр, аміачна вода, моноетаноламін, ДТС ГК, хлорне вапно.

Гексахлормеламін (ДТ-6) – кристалічний порошок білого або слабо-жовтого кольору з запахом хлору. Не розчиняється в воді, добре розчиняється в діхлоретані. Температура плавлення 125-135 °C. Зберігається в мішках з поліхлорвінілу, що поміщені в дерев’яні ящики. Маса продукту в ящику 30-40 кг.

Діхлораміни (ДТ-2, ДТХ-2) – білі або злегка жовтуваті кристалічні порошки з запахом хлору. В сухому виді стійкі, в воді не розчиняються, добре розчиняються в діхлоретані. В сухому виді зберігається в фанерних штампованих бочках масою 25 кг.

Діхлоретан – летуча, безбарвна або злегка жовтувата рідина з запахом спирту або хлороформу. Температура кипіння 84 °C, температура замерзання –35 °C. В воді не розчинюється, при підпалюванні горить. При попаданні в організм людини викликає сильне отруєння або смерть, його пари шкідливі при тривалому диханні. Діхлоретан використовується в якості розчинника речовин ДТ-6, ДТ-2, ДТХ-2 для дегазації; зберігається і перевозиться в залізних бочках ємністю 100 і 250 л, а також в залізничних цистернах.

Їдкий натр (каустична сода) – білі куски або мілкі лусочки. На повітрі поглинає вологу, зберігається в герметичній тарі. Добре розчиняється в воді. Концентровані розчини (більше 3-5%) роз’їдають шкіру людини і викликають порчу тканин і взуття. Зберігається і транспортується в залізних барабанах ємністю 100 л.

Аміачна вода являє собою 20-25 %-й розчин аміаку в воді. Вона викликає роздратування слизистих оболонок очей і носа, на шкіру людини практично не діє. Температура замерзання аміачної води залежить від наявності в ній аміаку і складає для 8 %-го розчину –10 °C, для 12 %-го розчину –17 °C, для 25 %-го розчину –40 °C. Зберігається аміачна вода в залізних бочках ємністю 100-250 л і інших ємностях.

Моноетаноламін – в’язка рідина жовтого кольору, що володіє слабким аміачним запахом, добре змішується з водою, не діє на шкіру людини. Технічний продукт має не менше 80 % головної речовини. Зберігається і транспортується в залізних бочках ємністю 100 і 250 л, а також в залізничних цистернах.

Дві треті головна сіль гіпохлориту кальцію (ДТС ГК) являє собою білий порошок з запахом хлору. В воді розчиняється помірно, в органічних розчинниках не розчиняється; при попаданні на шкіру може викликати роздратування. Під дією тепла, вологи і вуглекислоти повітря розкладається, чому і повинна зберігатися в герметичній тарі в прохолодному місці, укритому від прямих променів сонця. Зберігається і транспортується в залізних оцинкованих або покрашених барабанах ємністю 25 і 50 л.

Хлорне вапно – речовина білого або злегка жовтого кольору, подібне за властивостями з ДТС ГК, від якого відрізняється декілька меншою активністю для дегазації і дезинфекції. В воді розчиняється погано, не розчиняється в органічних розчинниках, гігроскопічна. Зберігається і транспортується в дерев’яних бочках ємністю 50 і 100 л.

Для фосгену основним способом дегазації є його взаємодія з аміаком і лугами. Ефективно використання для нейтралізації фосгену відходів виробництва лугів, гіпсу та вапна.

Для хлору основним способом нейтралізації є гідроліз і взаємодія з розчинами лугів. Добре розчиняється в воді. Забороняється використання водних розчинів аміаку, що може привести до виникнення хлористого азоту – рідини з температурою кипіння 71°C, який при контакті з твердою фазою вибухає.

Для синильної кислоти при дегазації рекомендується використовувати гіпохлоріти, сульфати заліза або міді, а також формальдегіди.

Несиметричний діметилгідразин (НДМГ) добре нейтралізується розчинами гіпохлорітів.

Сірчаний ангідрид активно взаємодіє з розчинами лугів і добре розчиняється в воді.

Для фтористого водню основний спосіб дегазації, це обробка його розчинами лугів. Не допускається використання для нейтралізації води, так як це приводить до виникнення агресивної плавкової кислоти.

Для нейтралізації тетроксиду азоту використовують його здатність до взаємодії з водою і водними розчинами лугів.

Окисел етилену добренейтралізується розчинами аміаку і водою.

Аміак добре нейтралізується водою. Більш ефективно для нейтралізації (дегазації) аміаку використання водних розчинів мінеральних кислот.

Для нейтралізації (дегазації) акрилонітрилу використовують, як правило, розчини лугів, аміаку, гіпохлорітів, але треба враховувати то, що акрилонітрил легко полімеризується і це може привести до руйнування ємностей.

При виході із зони зараження засоби індивідуального захисту можуть зніматися. При цьому знімання їх без попередньої дегазації може здійснюватися при роботі з високо летючими сильнодіючими отруйними речовинами (хлором, аміаком, ціанистим воднем і т.д.). Після закінчення перерви засоби захисту можуть використовуватися без їх заміни.

При роботі зі СДОР, що володіють проміжною або низькою летучістю, засоби захисту шкіри повинні підвергатися дегазації (нейтралізації) на людях.

Після виконання задачі засоби захисту оброблюються розчинами для дегазації (нейтралізації). Після перевірки їх справності і просихання вони направляються для наступного використання за прямим призначенням.

Приймати харчі, пити воду, палити в зоні зараження сильнодіючими отруйними речовинами категорично заборонено, так як це може привести до непередбачених наслідків.

Після проведення робіт з дегазації особовий склад повинен пройти медичний огляд персоналом медичного пункту.

Великомасштабні хімічні надзвичайні ситуації можуть приводити до ураження різної важкості великої кількості людей. В результаті складується важка обстановка для надання медичної допомоги як за об’ємом робіт, так і за умовами їх проведення. Часто ця обстановка ускладнюється тим, що потерпілих додатково приходиться захищати від супроводжуючих аварію (катастрофу) вторинних факторів ураження (пожеж, вибухів, отруєння новими хімічними речовинами і т.д.).

Потерпілим в зоні зараження або в районі хімічної небезпечної ситуації надається перша медична допомога і приймаються заходи щодо негайної евакуації потерпілих в лікарняні установи.

Для вирішення цих об’ємних завдань часто не достатньо сил і засобів на об’єкті аварії і навіть в близько розташованому районі (місті обласного підпорядкування). У зв’язку з цим планами захисту від СДОР повинно бути передбачено залучення для вирішення цих задач формування медичної служби ЦО сусідніх районів (міст обласного підпорядкування), а також підрозділи сил цивільної оборони.

Таким чином, в основу організації медичної допомоги при небезпечних хімічних надзвичайних ситуаціях повинен бути покладений диференційний підхід в залежності від обставин, передбачена двох етапна система медичного евакуаційного забезпечення: перша медична і перша лікарняна допомога, що надається безпосередньо в районі аварії (катастрофи) і осередку хімічного зараження, і спеціалізована допомога і стаціонарне лікування, що організовані за межами хімічного зараження.

На першому найбільш важливішому в організаційному відношенню етапу головним завданням медичної служби при виникненні хімічної небезпечної ситуації є своєчасне надання медичної допомоги потерпілим, а в ряді випадків і проведення санітарних гігієнічних заходів з попередження виникнення інфекційних захворювань. Для виконання цих задач необхідні мобільні медичні підрозділи (формування), які мають високу готовність і здібні негайно приступити до надання допомоги потерпілим при любих обставинах. Потрібна координація їх дій, чітке визначення їх сфери діяльності, встановлення об’ємів робіт і керівництво медичними підрозділами (формуваннями) з єдиного центру.

Порядок використання медичних підрозділів (формувань) при аваріях з СДОР визначається виходячи з положень лікарняного евакуаційного забезпечення потерпілих.

Перша медична допомога особам, які потерпіли від СДОР і отримали травми, надається безпосередньо на місці ураження (отримання травми).

Це досягається двома шляхами: по-перше, самі потерпілі оказують само- і взаємодопомогу, по-друге, до рятувальних робіт негайно залучаються медичні підрозділи (санітарні дружини, санітарні пости і медичні підрозділи суб’єктів господарської діяльності. Потерпілі евакуйовуються з району аварії і зони зараження незалежно від важкості ураження. Важко уражених супроводжує медичний персонал, для чого формуються бригади супроводу. Всі пораненні і хворі доставляються в лікувальні заклади (клініки, лікарні, госпіталі і т.д.).

Головна вимога до організації першої медичної допомоги – надати її максимальній кількості потерпілих в короткі строки і доставити їх в лікарняні заклади. При цьому легкопоранені можуть евакуйовуватися невеликими групами пішим порядком. Потерпілі, які знаходяться у важкому стані, вивозяться транспортом. Для перевезення потерпілих використовують санітарний транспорт і тільки в окремих випадках допускається використання транспортних засобів загального користування. Неправильне транспортування небезпечно ускладненнями для потерпілих. Ось чому автомобілі, що призначенні для перевезення потерпілих, повинні мати відповідне санітарне обладнання.

Для евакуації потерпілих встановлені окремі правила. В першу чергу на транспорт завантажуються важко уражені, потім уражені середньої важкості, останніми – легко уражені. Інфекційні хворі і потерпілі з різко вираженими признаками психічного розладу перевозяться окремо.

За евакуацію потерпілих відповідають спеціально назначені особи із складу штабу керівництва ліквідацією наслідків хімічної небезпечної ситуації або членів постійних комісій з питань техногенної і екологічної безпеки району (міста обласного підпорядкування). Безпосередньо організаторами евакуації є відповідальні особи медичної служби ЦО. Вони особисто проводять первинне евакотранспортне сортування потерпілих, визначають черговість і способи їх відправки, контролюють правильність завантаження транспортних засобів.

На другому етапі надання медичної допомоги виконується в лікувальних закладах.

Своєчасно надана медична допомога потерпілим при хімічних небезпечних надзвичайних ситуаціях позволяє значно понизити, а в окремих випадках повністю виключити летальний кінець серед уражених.

Загальні принципи надання медичної та долікарської допомоги при отруєннях СДОР включають: припинення дії отрути на організм людини; виведення отрути, яка всмокталася в організм людини; знешкодження отрути в організмі за допомогою медикаментозних засобів; усунення деяких проявів отруєння організму людини, що викликані дією отрути.

При наданні першої допомоги особам, що одержали зараження отруйними речовинами, все вирішує чинник часу. На ураженого, що знаходиться в зоні зараження отруйними речовинами, треба негайно надіти протигаз, попередньо обробити, рідиною з індивідуального протихімічного пакета поверхню обличчя (при попаданні на нього 0Р). У випадку попадання отруйних речовин на відкриті ділянки тіла або одяг ураженого терміново проводиться дегазація цих ділянок. Потім ураженого при можливості швидко евакуювати із зараженої території.

При ураженні отруйними речовинами нервовопаралітичного типу (У-газы, зарин, зоман) та появі симптомів отруєння (звуження зіниць або утруднений подих, задуха, судороги й ін.) - ураженому, крім того, вводять антидот за допомогою шприц-тюбика або шляхом прийому таблетки з пеналу червоного кольору, що знаходиться в аптечці АІ-2 (гніздо № 2).

Шприц-тюбик підготовляють і використовують так. Спочатку закручують до упора ковпачок, що закриває голку шприца, тим самим проколюють внутрішню плівку тюбика; потім виймають ковпачок із голки, тримаючи її нагору. Голку шприца вводять колючим прямуванням у м'яз сідниці, стегна або плеча з зовнішньої сторони (у термінових випадках голку можна вводити в м'яз, проколюючи одяг), видавлюють весь вміст тюбика і виймають голку з м'яза.

При припиненні дихання ураженому отруйними речовинами роблять штучне дихання.