Сутність та особливості суспільного виробництва

Основне призначення економічної сфери полягає в задо­воленні постійно зростаючих людських потреб. У суспіль­ному та індивідуальному бутті потреба є проявом необхід­ності певних чинників (речовини, енергії, інформації) та бажання володіти ними для створення сприятливих умов життєдіяльності організму, людської особистості, соціаль­ної групи, суспільства. Серед різноманітних потреб люди­ни найістотнішою є потреба в індивідуальному відтворенні, яка є протидією закону ентропії (грец. еп і Ігоре — пово­рот, зміна, перетворення). Пов'язана вона з витратами енер­гетичного потенціалу організмом і потребою його постій­ного поповнення.

Ця потреба є найфундаментальнішого, оскільки: а) до­бування їжі є основним життєвим процесом, який супро­воджує людину від народження до смерті; б) цей процес за

Філософія економіки

своєю природою є циклічним (постійно поновлюваним); в) необхідність постійних зусиль спонукає людину до по­шуків способів їх економії шляхом удосконалення засо­бів забезпечення себе їжею; г) незадоволення цієї потреби спричинює смерть, а тому за ускладнення умов добування їжі людина виявляє максимум винахідливості і працелюб-ства; ґ) процес добування людиною їжі поступово перетво­рюється на процес її виробництва.

Виробництво — процес, за допомогою якого люди, використову­ючи речовини і сили природи та власні сили й здібності, цілеспря­мовано створюють матеріальні й духовні цінності, здатні задоволь­няти їхні життєві потреби.

Нестабільний процес задоволення потреби в їжі за про­стого її добування стає стабільним внаслідок її виробни­цтва. Бо, якщо присвоєння дарів природи здійснюється віль­но і одноразово, щоразу є закінченою акцією, то виробниц­тво на тривалий час пов'язує людей з предметом праці й здебільшого вимагає осідлості. А тривалість будь-якого про­цесу актуалізує проблему забезпечення умов його перебі­гу. Виробництво породжує ризик бути перерваним через внутрішні і зовнішні фактори. В очікуванні готового про­дукту, який з'являється не відразу, людина мусить існува­ти, а це означає, що вона має мати необхідні запаси, які утруднюють, а згодом й унеможливлюють кочовий спосіб буття. З часом виробництво значно ускладнюється, якіс­но диференціюється, впливає на набуття людьми нових ознак та особливостей.

Процес виробництва неоднорідний, вимагає чіткої орга­нізації: спеціалізації, упорядкування, регулювання. Тому виробництво поступово набуває суспільного характеру, знач­ною мірою визначає основні параметри суспільства.

Суспільне виробництво — процес, завдяки якому люди (суспільс­тво), використовуючи речовини і сили природи, суспільні відноси­ни і соціальні сили, свої духовні багатства та здібності, відтворю­ють власне і суспільне життя.

Виробництво вносить в аморфне життя людей-збирачів продуктів природи чітку організованість, забезпечує струк-туризацію суспільства. Ця структура охоплює такі катего­рії людей:

— зайняті у сфері виробництва матеріальних благ, без яких суспільство існувати не може. Ця група є визначаль­ною у суспільстві на всіх етапах історичного розвитку ви­робництва;

Філософія і суспільство

— технічні керівники процесу виробництва. Необхід­ність у них постала у зв'язку з упровадженням машин і механізмій й існує дотепер;

"і—категорія людей, які забезпечують стабільність зов­нішніх умов'виробництва, охорону і захист виробників, про­цесу і продукту їхньої праці (адміністративні, судові, зако­нодавчі¹ органи й установи);

— зайняті у невиробничій сфері (охорона праці, здоро­в'я, освіта, побутове обслуговування, пасажирський транс­порт тощо);

— категорія: людей, що забезпечують обмін продуктами виробництва (торгівля, фінансово-кредитна система, транс­порт, зв'язок, реклама тощо);

—учені, необхідність в яких обумовлена розвитком на­укового виробництва.

' Усі ці трупи людей мають безпосереднє відношення до процейу 'суспільного виробництва, відтворення суспільного буття, яке здійснюється шляхом створення необхідних про­дуктів (матеріальних засобів виробництва і предметів спожи­вання, нови* 'форм суспільних відносин, продуктів духов­ності й інформації, нових суспільних якостей індивідів).

Суспільне виробництво існує на всіх етапах розвитку люДської спільноти, воно властиве всім історичним епо­хам, оскільки люди, які створюють матеріальні блага і ду­ховні цінності та нові форми суспільних відносин, неодмін-йо вступають у певні взаємозв'язки і взаємовідносини. Зав­жди й у всіх своїх виявах воно є суспільним, розгалудженою системою, що передбачає наявність таких важливих струк­турних елементів, своєрідних підсистем (виробництв): м«'І1_. матеріальне виробництво, яке забезпечує вітальні людські потреби, предметні умови людського життя;

— виробництво необхідних соціальних умов існуван­ня людей, тобто виробництва форм спілкування;

'.-.,. —-духовне виробництво, яке є основою формування вла­сне людського в людині — духовності, її шляху до само­вдосконалення і саморозвитку.

Усі складові суспільного виробництва перебувають у постійній взаємодії, особливості якої визначаються зако­ном Суспільно-історичної виробничої домінанти, згідно з яким на тіевному щаблі суспільного розвитку домінує від­повідна складова виробництва, надаючи іншим його' скла­довим¹ особливих ознак-.

'Суспільне виробництво інколи ототожнюють з матері­альним Виробництвом. Цієї позиції дотримується перед­усім марксизм, в тлумаченні якого суспільне виробницт-

філософія економіки

во постає переважно як процес створення і розвитку суспі­льства, основна рушійна сила історії. Особливого значення він надає матеріальним виробничим відносинам.

Виробничі відносини — відносини між людьми у процесі виробниц­тва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.. •-•

Матеріальні виробничі відносини марксизм розглядає як об'єктивний критерій періодизації суспільного розвит­ку, відмежування нижчого його ступеня від вищого, вичле-нування загального (наявного у різних країнах і в різних народів, які перебувають на одному щаблі суспільного роз­витку).

Абсолютизація матеріального виробництва, погляд на нього як на рушійну силу і закон розвитку суспільства простежується в теорії «технологічного детермінізму», те­орії «індустріального суспільства» (французький філософ, соціолог Раймон Арон (1905—1985); американський соці­олог Даніел Белл (нар. 1919); американський соціолог, еко­номіст Волт Ростоу (нар. 1916)).

Духовно-виробничій домінанті Суспільного виробниц­тва, яка полягає в абсолютизації духовної активності, духов­ного життя, значну увагу приділяли Гегель і Кант, неоге-геяянці й неокатіанці, представники теорії «абсолютного історизму» (англійський філософ Роберт-Джордж Коллінг-вуд (1889—1943), історіографії італійського філософа Бе-недето Кроче (1866—1952), працях німецьких філософів Вільгельма Віндельбанда (1848—1915), Вільгельма Діль-тея (1833—1911), Генріха Рікерта (1863-1936) та ін.

Сучасне розуміння сутності і ролі суспільного вироб­ництва в історичному процесі перебуває під впливом тео­рії «інформаційного суспільства», яка, конкретизуючи тео­рію постіндустріального суспільства, вважає основною озна­кою цього суспільства виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу.