Споживання та заощадження: графічна інтерпретація залежності від доходу, схильність до споживання та заощадження, недоходні чинники

Гол. компонентом сукупних витрат є споживчі витрати, або споживання (С), - це витрати домогосп-в на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб. С є найб суттєвим компонентом ВВП – його частка у ВВП може сягати 60-70%. Тому рішення про споживання для ек-ки є дуже важливими. Стр-ра споживчих витрат у різних груп населення різна, бо різні пріоритети у споживанні. У середньому споживчі витрати змінюються зі зміною доходів, але це лише в середньому, бо в кожній групі доходів можуть існувати значні відхилення від рівня споживання. На вел-ну споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД) – це Д після сплати податків. Не весь БД йде на споживання – певна частка заощаджується. Заощадження (З)- частина БД, яка не йде на споживання. З=БД-С. Отже, БД є визначальним фактором для С та З.

Залежність З та С від доходу можна відобразити графічно:

С С3

С1 С2

F

Z

О

БД1 БД2 БД3 БД

На мал.1 показано залежність С від БД. Якби споживчі витрати повністю дорівнювали б доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси О-С3. Але насправді споживчі видатки зазвичай менші, і інколи навіть більше за дохід. Це відображає лінія С1-С2. На графіку видно, що зона С1-Z є зоною боргу (споживчі видатки здійснюється за рахунок попередніх заощадження або позички). Зона С3-F є зоною можливості здійснення заощаджень.

З

З3

БД1 З2

БД2 БД3 БД

З1

На мал.2 віддзеркалює мал.1 в частині, в якій він показує залежність З від доходу. Заощадження у точці З2 відповідає С в точці С2 на умовах, коли С2=БД2, а З=0. Заощадження у точці З1 відповідає С в точці С1 на умовах, коли С1>БД1, а З1<0. І нарешті, заощадження в точці З3 відповідає С в точці С3 на умовах коли С3<БД3, а З3>0.

Залежність С та З від доходу називається схильністю до С та З. Розрізняють середню та граничну схильність до С та З.

Середня схильність до С (ССС) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у %): ССС=(СВ/БД)*100%.

Середня схильність до З (ССЗ) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у %): ССЗ=(З/БД)*100%. ССЗ+ССС=1,0 або 100%.

Закономірним є: ССС>ССЗ

Гранична схильність до С або З характеризує тенденцію в зміні величини С або З в міру того, як змінюється рівень доходу.

Гранична схильність до С (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання: ГСС=(DСВ/DБД)*100%. Аналогічно гранична схильність до З (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковим З та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження: ГСЗ=(DЗ/DБД)*100%.

ГСС+ГСЗ=1 або 100%.

Недоходні чинники: багатство, податки, рівень цін, відрахування на соцстрахування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.

17. Модель ек-го кругообігу в умовах чистого ринку. Взаємодія між домогосподарствами та підприємствами, роль фінансових посередників.

1. вир-чі витрати; 2. ресурси; 3. грошові доходи; 4. ресурси; 5. товари та послуги; 6. грошові доходи; 7. товари та послуги; 8. споживчі витрати.

За допомогою ринку ресурсів домогосп-ва постачають свої ресурси підпр-вам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домогосп-ва одержують грошові доходи (з/п, ренту тощо), а підпр-ва несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підпр-в перетворюються у доходи з боку домогосп-в. В умовах рівноваги витрати = доходам.

Підпр-ва постачають на ринок продуктів товари та послуги, а домогосп-ва купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові доходи підпр-в (виручка від реалізації) та споживчі виграти домогосп-в.

В процесі ринкових відносин підпр-ва і домогосп-ва виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів підпр-ва є покупцями, а домогосп-ва продавцями. На ринку продуктів домогосп-ва є покупцями, а підпр-ва продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін.

Ек-ний кругообіг випливає із передумови, що домашні госп-ва витрачають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а вир-чі витрати підпр-в еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. У дійсності це не так. Для того щоб відтворити реальну картину ек-ного кругообігу, потрібно врахувати ще фін-вий ринок, який перетворює заощадження в інвестиції.

Величина щорічних витрат домогосп-в, як правило, менша від величини їхніх доходів. Та частина доходу домогосп-в, яка не спрямовується на купівлю товарів та послуг, а також на сплату податків, формує їхні заощадження. Найбільш розповсюдженими формами заощаджень є використання певної частки доходу домогосп-в для їхнього зберігання на депозитних рахунках банківської системи та з метою придбання акцій і облігацій.

Підпр-ва щорічно витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів, необхідних длю підтримання вир-ва на незмінному рівні, підпр-ва повинні здійснювати інвестиції (інвестиції в основний капітал та інвестиції в ТМЦ), т.б. кап. витрати.

Більша частина заощаджень домогосп-в перетвор-ся в інвестиції на фін-вому ринку за допомогою спеціальних фін-вих посередників. До них належать комерц. банки, страхові компанії, інвестиційні компанії та різні фонди. Акумулюючи вільні від витрат грошові ресурси домогосп-в, фін-ві посередники передають їх у формі позичок у розпорядження підпр-в за відповідну ціну, %-кову ставку. Ін. частина заощаджень домогосп-в перетвор-ся в інвестиції безпосередньо через придбання ними акцій, облігацій та ін. ц/п.

38. Закон Оукена та кількісна визначеність втрат ек-ки від циклічного безробіття.

Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використ-ть положення та висновки досліджень А. Оукена. Він на основі макроек-го аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо факт безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена.

Спираючись на з-н Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

І етап. Обчислення % відставання факт ВВП від потенційного ВВП: В=(РБ_ф – РБ_п)*2,5, де В – відставання факт ВВП від потенційного у %; РБ_ф і РБ_п – рівень відповідно факт і природного безроб-тя; 2,5 – число Оукена.

ІІ етап. Якщо ВВП_п прийняти за 100%, то звідси ВВП_ф дорівнює:

У цій формулі ВВП_ф – це реальний ВВП, який обчисл-ся в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВП_п. Після необхідних перетворень формули матимемо формулу потенційного ВВП:

ІІІ етап. Т.як ВВП_п.і ВВП_ф відомо, то звідси втрати ек-ки від циклічного безроб-тя будуть=:

ВВП_в =ВВП_п. – ВВП_ф, де ВВП_в – втрати від циклічного безробіття.
17. Модель ек-го кругообігу в умовах змішаної ек-ки. Ф-ції держави в процесі ек-го кругообігу в умовах закритої та відкритої ек-ки.

1. вир-чі витрати

2. ресурси

3. грош. доходи

4. ресурси

5. товари та послуги

6. грош. доходи

7. товари та послуги

8. споживчі витрати

9. витрати

10. ресурси

11. витрати

12. товари та послуги

13. товари та послуги

14. чисті податки

15. товари та послуги

16. чисті податки

Функції уряду в умовах закритої ек-ки.

Домогосп-ва і підпр-ва взаємодіють не тільки між собою а й з урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в ек-ці. У моделі ек-го кругообігу уряд виконує три ф-ції.

1) він здійснює на відповідних ринках дер­ж. закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати ек-ки. На рис. це відображ-ть потоки по вертикалі.

2) уряд надає домогосп-вам і підпр-вам колективні (суспільні) блага, пов'язані із утриманням бюдж. сфери. Це відображ-ть верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із суб'єктами приватного сектора ек-ки.

3) для здійснення своїх витрат уряд формує держ. доходи за рахунок збирання податків: приб. податок з громадян, податки на прибуток підпр-в, продуктові (непрямі) податки тощо. Це все є валові податки. Але поряд з цим уряд має справу з подат­ками зворотніми. До них відносяться трансфертні платежі (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та страхуванню, дотації, субсидії). Валові податки за мінусом трансфертних платежів є чистими податками.

Наведена модель ек-го кругообігу показує, як уряд може впливати на параметри ек-ної рівновага.

1) змінюючи обсяг держ. закупок товарів та послуг, уряд має можливість адекватно впливати на сук-й По ек-ки і, як результат, на обсяги вир-ва.

2) уряд може впливати на По приватного сектора ек-ки через величину чистих податків. Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних платежів, уряд може зменш-ти або збільш-ти доходи суб'єктів цього сектора, від яких залежить їхній По.

Функції уряду в умовах відкритої економіки.

Ек-ка будь-якої країни, як правило, є відкритою. Світове госп-во доповнює внутрішні ринки та роздвоює потоки ресурсів продуктів, доходів і витрат двома напрямками — по лінії внутрішніх і зовнішніх ринків. Якщо суб'єкти ек-ного кругообігу експортують на світовий ринок ресурси та продукти, то у зворотному напрямку вони одержують грошові дохюди. І навпаки, якщо вони імпортують із світового ринку ресурси та продукти, то у зворотному напрямку вони несуть відповідні витрати.

Зовнішній світ бере участь в ек-ному кругообігу і через міжнародні фінансові ринки. Якщо національні заощадження є недостатніми для фінансування ек-ки, її суб'єкти, в тому числі уряд, можуть отримати фінансові ін'єкції з боку міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів та приватних підпр-в. І навпаки, якщо нац. заощадження перевищують внутрішні потреби, ек-ні суб'єкти можуть фінансувати ек-ку ін. країн.

18. Сукупний По: сутність, цінові і нецінові чинники та графічна інтерпретація їх впливу на сук-й По.

Сукупний (сук-й) попит (СПо) — це реальний обсяг нац. продукту, який ек-ка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. У грошовій (номінальній) формі сук-й По визнача­ється сук-ми витратами ек-ки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, держ. закупок і чистого експорту. Співвід-ня між сук-м По і сук-ми витратами можна виразити формулою: СПо * Ц = СВ (споживчі витрати)+ ВІ (валові інвестиції)+ ДЗ (держ. закупки)+ ЧЕ (чистий експорт), де Ц — середня ціна на товари та послуги.

Сук-й По знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв'язку з цим на графіку крива сукупного По набуває вигляду негативно похилої лінії. СП_О3 СП_О1 СП_О2

Ц Ц

ВВП ВВП

О₃ О₁ О₂

Рис 1 (вплив цін-х факторів). Рис 2 (вплив нецін-х).

24. Сукупна пропозиція (СПр): сутність та графічна інтерпритація її залежності від ціни на основі кейсіанської моделі.

Кейнс. модель СПр виникла на грунті конструктивної критики клас. моделі. Вона пояснює зв’язок між ціною (Ц) і СПр в короткостроковому періоді. В її основі – положення про негнучкість зарплати (З) протягом кор.строк. періоду. Ц вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно СПо. Це пояснюється існуванням колективних угоди між профспілками і підприємицями, а також небаженням підприємиців зменш. З, щоб уникнути зменш. мотивації до праці та виникнення соц. конфліктів. Цьому сприяє закон про min З. В кор.строк. періоді гнучкими є лише Ц. Це пояснюється ефектом конкуренції.

Ц СПо1 СПр

Ц1 СПо2 Т1

Ц2 Т2

Оф Оп

Якщо СПо падає відносно потенц. ВВП, то зниж. лише Ц, а З тимчасово залиш. стабільною. За цих умов прибутковість вир-ва зменш., що стимулює підприємців до скорочення СПр. Звідси – висновок кейнс. моделі – в кор.строк. періоді, протягом якого З не змінюється, СПр перебуває у прямій залежності від товарних Ц. Тому крива СПр має вигляд позитивно похилої лінії.

Особливість кейнс. моделі кривої СПр полягає в тому, що вона відбиває неоднаковий зв’язок між Ц і СПр в умовах різного рівня занятості. криву СПр можна поділити не 3 ділянки:

1 – горизонтальна, яка хар-є екон. в умовах глибокого падіння вир-ва. При цьому, збільш. СПо не викликає зростання Ц, СПр збільш. адекватно зростанню СПо.

2 – висхідна, яка хар-є екон. в умовах помірного падіння вир-ва. Збільш. СПо викликає як зрост. Ц, так і збільш. СПр.

3 – вертикальна, яка хар-є екон. в умовах повної зайнятості. При збільш. Спо СПр тимчасово збільш. не може. Тому єдиним наслідком є зрост. Ц. Ця ділянка, зазвичай, збігається з довгострок. кривою СПр.

Крім Ц на СПр впливають нецінові чинники: Ц на ресурси, продуктивність ресурсів,, субсидії (вплив. на середні витрати, а отже і на валовий прибуток), податок на прибуток (вплив. на чистий прибуток). На графіку це викликає відповідні зміщення кривої у відповідний бік.

32. Банківська система та грошовий мультиплікатор: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кільк-на визначеність грош. мульт-ра. Фінансові послуги на грошово-кредитному ринку забезпечуються фінансовими посередниками. Фінансові посередники — це такі інституції, як банки, страхові компанії, ощадні та кредитні асоціації, які приймають кошти (депозити) від однієї групи і позичають їх (кредити) іншій групі. Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Ощадні та кредитні асоціації складають другу групу. Третьою важливою групою є страхові компанії пенсійні та інвестиційні фонди.

Провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні банки. Останні виконують дві основні функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає змогу їм створювати гроші '

Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропозицій їх розподілу. Їх величина форм-ся за рах-к власного капіталу та залучених грошей і розпод-ся на банк-кі резерви і кредитні гроші.

Банківські резерви складаються із 2-х компонентів:

1) обов'язкових резервів, які регламентує Нацбанк; 2) додаткових резервів, які створюють банки самостійно:

БР=ДГхР_н

де БР — банківські резерви;

ДГ — депозитні гроші;

Р_н — норма банківських резервів.

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші (КГ): КГ = ДГ - БР

Надання кредитів — це головна, але не єдина форма активних операцій. Використання банківських депозитів вигідне, оскільки вкладникам можна виплачувати на вимогу певну частку залучених грошей і водночас за рахунок іншої їх частки отримувати додатковий доход.

Тепер розглянемо механізм створення грошей. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

1) Національний банк визначає норму обов'язкових резервів, а значить впливає на банківські резерви;

2) використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (Мд). Депозитний мультиплікатор — це, з одного боку, відношення між приростом грошової пропозиції і початковим приростом депозитних грошей. З іншого боку, депозитний мультиплікатор — це величина обернено пропорційна резервній нормі.

Депозитні гроші дорівнюють:

де ГБ – грошова база; К_г - коефіцієнт готівки.

Остаточна формула грошової пропозиції приймає вигляд:

У цій формулі вираз — це грошовий мультиплікатор, який враховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів:

Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. коли вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто К_Г = 0, то грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному.

Грошовий мультиплікатор залежить від політики Національного банку тією мірою, в якій Національний банк контролює резервну норму, а також від рішень власників грошових коштів, які впливають на коефіцієнт готівки. Національний банк може лише прогнозувати поведінку вкладників стосовно коефіцієнта готівки.