Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних
ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

Д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

До частини першої. Коментована стаття безпосередньо пов'язана з ст. 116, 118 ЗКУ і стосується приватизації земельних ділянок громадянами України із земель, що перебувають у державній чи комунальній власності.

Площа конкретної земельної ділянки не може перевищувати передбаченої у коментованій нормі, проте може бути меншою, що законом не заборонено. Площа конкретної ділянки, що приватизується, залежатиме від наявності вільних земель, призначених для передачі у власність громадянам України, встановлених обмежень, планувальної документації конкретного масиву земель тощо.

У коментованій статті не згаданий принаймні ще один випадок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами - отримання особами, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності (земель запасу або резервного фонду) - див. ч. З ст. 35 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 1 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

До пункту "а". Розмір земельної частки (паю), визначеної для членів сільсько­господарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство, визначається по кожному підприємству шляхом поділу земель, котрі підлягали паюванню, на кількість осіб, що мали право на одержання земельної частки (паю), відповідно до Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 №720/95.

Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільсько­господарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У коментованій нормі під територією сільської, селищної, міської ради мається на увазі відповідна адміністративно-територіальна одиниця, сформована відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР "Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою УРСР" від 12.03.1981 (на даний час не узгоджується із положеннями ст. 133 Конституції України).

У разі відсутності сільськогосподарських підприємств, землі яких розпайовувались, розмір земельної частки (паю) має визначатись як середній по району. При цьому можуть застосовуватися різні методики обчислення розміру паю (див. коментар до ч. 2 ст. 32 ЗКУ).

Під сільськогосподарськими підприємствами у коментованій нормі, на наш погляд, маються на увазі державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, землі яких розпайовані (див. ст. 25 ЗКУ), а також сільськогосподарські підприємства, яким свого часу землі були передані у колективну власність і потім розпайовані, в тому числі у разі, якщо згодом ці підприємства були ліквідовані та навіть якщо всі паї вже виділено в натурі (див. п. 16 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ та коментар до нього).

Не зовсім зрозумілим є співвідношення п. "а" ч. 1 коментованої статті з ч. 2 ст. 32 ЗКУ. В силу буквального тлумачення останньої, вона не дозволяє безоплатно приватизувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства тим особам, "які раніше набули права на земельну частку (пай)" і мають земельну ділянку для ведення фермерського господарства у користуванні. Формально заборона не поширюється на випадки приватизації земельної ділянки іншими особами, які не мають ділянок в користуванні (ч.ч. 6-11 ст. 118 ЗКУ).

Розширене тлумачення ч. 2 ст. 32 ЗКУ, яке призводить до обмеження прав громадян, є дуже небажаним. Тому автори схиляються до того, що ч. 2 ст. 32 ЗКУ все-таки не забороняє громадянам, що набули право на земельну частку (пай), приватизувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства за "повною" процедурою (тобто приватизувати земельну ділянку, не надану в користування).

До пункту "б". Для ведення особистого селянського господарства земельна ділянка може бути надана з урахуванням вимог ст. 33 ЗКУ, ст. 5 ЗУ "Про особисте селянське господарство". Громадяни України, які до 01.01.2002 реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право "доприватизувати" ділянку для ведення особистого селянського госпо­дарства у розмірі, що складає різницю між 2 га та площею вже приватизованої ділянки.

До пунктів "в", "г", "ґ", "д". Детальніше щодо правового режиму земельних ділянок, розміри яких обмежуються коментованими пунктами, див. ст.ст. 35, 40, 52 ЗКУ.

До частини другої. Ідея коментованої норми - аж ніяк не встановлення якихось розмірів земельних ділянок, що можуть приватизуватися безоплатно (тому вона у наведеній статті абсолютно зайва). Натомість, при запровадженні норми малося на увазі створення можливості для оформлення "пайових" земель (виділених в рахунок земельної частки (паю)) як ділянок з цільовим призначення "для ведення ОСГ" (на відміну від іншого варіанту, що широко прак­тикувався - як земель "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва").

Оформлення ділянки для ведення ОСГ давало селянам певні переваги при оподаткуванні, робило можливим відчуження цих земельних ділянок (див. первісну редакцію п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ щодо мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення тощо). Проте потім мораторій було поширено і на землі для ведення ОСГ (див. чинну редакцію п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ), а ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб" доповнено положенням, за яким особи, що збільшили розмір свого ОСГ за рахунок пайових земель, повинні були сплачувати податок з доходів фізичних осіб на загальних засадах (п. 4.3.36). Тому значення коментованої норми на сьогодні повністю зведене нанівець.