Придушення повстання

Район Коліївщини

26 червня (7 липня) 1768 р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки у квітні-травні 1769 р.

Польські каральні війська жорстоко розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Так, лише за рішеннями призначеного королем судді Ксаверія Браницького, який судив переданих польським властям захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслати на роботи до Львова, а 700, як це він сам подає у звіті королеві, він «покарав найжорстокішою смертю». Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України. Решту він передав польському судові в Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, 151 відрубано голови, 57 повішено, 9 четвертовано, одного — українського шляхтича Чоповського, що був помічником полковника Неживого, — посаджено на палю^[5].

Після сильних тортур у с. Сербах, І. Ґонта був страчений. М. Залізняка та інших учасників повстання, які були жителями Лівобережної України і Запорожжя, судила Київська губернаторська канцелярія. Вони були засуджені до тілесного покарання (удари нагаєм, виривання ніздрів, випалення тавра на чолі й щоках) і заслання на досмертну каторгу в Сибір до Нерчинська. Після страти захоплених учасників повстання російські та польські військові частини почали арешти за підозрою у причетності до повстання. Страти часто проводились без суду і тривали кілька років. Загалом було страчено близько 30 000 селян, а у самій Кодні біля 3000 учасників та підозрюваних у повстанні 1768 р.^[5]

Події Коліївщини та боротьба гайдамаків є важливою складовою історичної пам'яті українського народу. Так, Коліївщині присвятив один з своїх творів — поему «Гайдамаки» Т. Шевченко.

17. Дипломатія уряду Б.Хмельницького. Дипломатія Богдана Хмельницького

Вступ.

Розділ 1. Зовнішня політика та міжнародні стосунки Б.Хмельницького.

1.1. Українсько-польські міжнародні відносини.

1.2. Українсько-московські відносини.

Розділ 2. Розбудова Української козацької держави та її диплоатичі зв’язки.

2.1. Відновлення української державності Б.Хмельницьким.

2.2. Монархізм Богдана Хмельницького.

Розділ 3. Основні напрями дипломатії Хмельницького в пошуках виходу.

3.1. Зовнішня політика уряду Б.Хмельницького (1648–1657).

3.2. Переяславська рада 1654 p.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідження.Період кінця XV– середини XVIIст. є визначальним у становленні українського етносу та його державності. Характерними рисами цього періоду були: народження українського козацтва, його еволюція від розбійницьких ватаг до структурованого козацького війська, а від нього – до козацького субетносу як складової частини українського етносу і його домінанти; утворення першої Запорозької (Базавлуцької) Січі та козацької держави Б. Хмельницького – Війська Запорозького.

Участь Б.Хмельницького у козацько-селянських вiйнах 30-х рокiв XVII ст. вiдiграла велику роль у формуваннi його як полiтика. Цi вiйни мали мiжнародне значення i набули загальноєвропейського розголосу. До них виявляли постiйний iнтерес держави, якi в той час визначали полiтичний клiмат у Європi, зокрема Францiя, Iспанiя, Швецiя i особливо Ватiкан.

Блискучi успiхи козакiв у визвольнiй боротьбi сприяли швидкому зростанню їхньої репутацiї. Володарi європейський країн (наприклад, Швецiї, Трансильванiї, Голандiї) прагнули їх перетягнути на свiй бiк. Наприкiнцi Тридцятилiтньої вiйни, в 1645 - 1646 рр., козацький корпус, який очолював Б.Хмельницький, був залучений на службу до французького вiйська принца Конде i в його складi брав участь в облозi та штурмi фортецi Дюнкерка.

Важливi i складнi дипломатичнi доручення Хмельницького гiдно i професiйно виконували його сподвижники, очолюючи посольства в рiзних державах. Серед них чигиринський полковник Федiр Вешняк-Якубович (вiдомий також пiд iм'ям Якубовський), який очолював перше українське посольство до Варшави (1648 р.) i до Москви (квiтень - червень 1649 р.). Прилуцький, а потiм кропивенський полковник Фiлон Джалалiй (Джеджалiй) виконував важливi дипломатичнi доручення, зокрема очолював українське посольство до Стамбула (1648 р.), де було укладено союз з Туреччиною.

Генеральний есавул Дем'ян Лисовець (Демко Чигиринський) був послом у Молдовi i Валахiї (1654 р.). Талановитим дипломатом був бiлоцеркiвський полковник Iван Гиря, який наприкiнцi 1648 р. очолював посольство до Варшави.

Корсунський полковник Максим Нестеренко був активним вiйськовим, полiтичним i дипломатичним дiячем у 30-х - 50-х роках. У 1646 р. разом з Б.Хмельницьким, який був тодi чигиринським сотником, їздив до Варшави на переговори з королем Владиславом IV у справi вiйни з Туреччиною i козацького походу на Чорне море. У груднi 1649 р. очолив Українське посольство до Варшави у справi ратифiкацiї Зборiвської українсько-польської угоди. Нiжинський полковник Iван Золотаренко був членом посольства, яке Б.Хмельницький вiдправив до Москви з проханням вiйськової допомоги в боротьбi проти Польщi.

Ця та iнша керiвна козацька старшина пiд проводом Б.Хмельницького творила незалежну українську державу в європейським спрямуванням.

Територіальні межідисертаційного дослідження збігаються з кордонами Української держави середини XVII ст.

Мета та завдання дослідження. Його метою є всебічне вивчення комплексу наукових проблем, пов’язаних з визвольною боротьбою на Україні у 1648-1657 рр. – складовою частиною тодішнього загальноукраїнського історичного процесу. Для реалізації цієї мети ставилися наступні завдання:

– дослідити й висвітлити динаміку розвитку, основні етапи, їх події, характер, рушійні сили, рівень і форми організованості, озброєння, політичні, соціально-економічні, демографічні наслідки визвольного руху середини ХVII ст. на Україні;

– вивчити зміст, характерні риси основних напрямків визвольного руху, їх взаємозв’язок та взаємовплив на розгортання цього процесу;

– сформувати наукові висновки про особливості визвольної боротьби;

– опрацювати наявні документи, ввести в науковий обіг виявлені у ході досліджень історичні джерела з історії 1648-1657 рр.

Об’єктом дослідженнястала національно-визвольна і соціальна боротьба на Україні проти панування Речі Посполитої, польсько-шляхетської соціально-економічної політики, за утвердження української держави та нових суспільних відносин – невід’ємна частина загальноукраїнського історичного процесу середини ХVII ст.

Предметом дослідженнявиступає дипломатичні відносини Б.Хмельницького.

Структура дослідженнявизначена метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів основної частини, висновків та бібліографії. Обсяг роботи - 49 стор., з них основного тексту – 42 с. Список використаних джерел і літератури становить 17 найменувань.