РОЗДІЛ II. Опис звичаїв та поводження лапутян

Опис звичаїв та поводження лапутян. Нарис їхньої науки. Про короля та його двір. Як прийняли там автора. Побоювання та неспокій лапутян.

Ступивши на острів, я опинився серед великого натовпу. В перших рядах стояли, як здалося мені, їхні вельможі. Всі вони зацікавлено розглядали мене, і я платив їм тою ж монетою, бо ніколи ще не бачив людей таких чудних постаттю, одягом і поводженням. Голови в них були нахилені або на правий, або на лівий бік. Одне око дивилося всередину, а друге – просто в небо. Їхній верхній одяг був прикрашений фігурами сонця, місяця та зірок, впереміш із зображеннями скрипок, флейт, арф, сурм, гітар та багатьох інших музичних інструментів, незнаних у нас в Європі. Я помітив позад них багато людей в одязі слуг, що тримали в руках коротенькі палички з прив'язаним на кінці, неначе ціп на ціпилні, надутим міхуром. В кожному міхурі, як мені сказали потім, була жменька сухого гороху або камінців. Цими міхурами вони час од часу били по губах і по вухах своїх сусідів, але тоді я не міг добрати, навіщо це робилося. Виявилось, що розум цих людей так захоплюють глибокі міркування, що вони не можуть ні говорити, ані слухати чужих слів, і привести до пам'яті їх можна, тільки доторкнувшися до їхніх органів слуху та мови. Через це ті, хто має змогу, завжди тримають біля себе спеціального служника (по‑лапутянському – клайменоле) і ніколи не йдуть без нього на прогулянку або в гості. Обов'язки клайменоле полягають у тім, щоб злегка доторкатися міхуром до рота того, хто має говорити, і правого вуха того, до кого звертаються. Цей служник не відходить од свого хазяїна під час прогулянок і подеколи злегка вдаряє його по очах, бо той завжди так заглиблюється в думки, що ризикує впасти в провалля, або стукнутись головою об вуличний стовп, або наткнутися на перехожого, або ж, зіткнувшись з кимось, звалитись у рівчак.

Вважаю за потрібне подати читачеві ці пояснення відразу, бо інакше він, так само, як і я, не зрозуміє поведінки моїх проводирів під час нашого переходу від нижньої галереї до верхньої частини острова й далі до королівського палацу. Поки ми йшли, вони раз у раз забували, куди й чого йдуть, не звертаючи ніякої уваги на мій незвичайний для них одяг та вигляд і, здавалося, не чули й не бачили юрби, думки та манери якої були вільніші.

Нарешті ми добулися‑таки до палацу й увійшли до парадного залу, де на троні сидів король, оточений найзначнішими своїми вельможами. Перед троном стояв великий стіл, увесь заставлений глобусами, планетаріями та різними астрономічними приладами. Його величність і не поворухнувся, хоч наша поява викликала досить гучний гомін. Він розв'язував якусь дуже складну задачу, і ми чекали принаймні годину, доки він подужав її. Обабіч, коло самого трону, стояли два молоденькі пажі з міхурами в руках. Побачивши, що король уже розв'язав свою задачу, один з них злегка доторкнувся міхуром до його рота, а другий до правого вуха, після чого його величність здивовано озирнувся, неначе враз прокинувся. Помітивши мене з товариством, він, очевидно, пригадав, що йому вже говорили про мене. Він промовив кілька слів, і один з пажів одразу ляснув мене по правому вуху, але я знаками, як зумів, пояснив, що не потребую цього. Як виявилося згодом, така поведінка дуже пошкодила мені, бо на цій підставі його величність склав дуже низьку ціну моїм розумовим здібностям. Король, скільки я міг догадатись, ставив різні запитання, і на них я відповідав усіма відомими мені мовами. Побачивши, що нам не порозумітися, король, уславлений своєю гостинністю до чужинців, наказав дати мені окрему кімнату в палаці й приставити до мене двох слуг. Мені принесли обід, і четверо вельмож, яких я бачив біля особи його величності, вшанували мене тим, що пообідали разом зі мною. Обід складався з двох перемін, по три страви в кожній. На першу переміну нам подали бараняче стегно у формі рівнобічного трикутника, шматок яловичини у вигляді ромбоїда і пудінг у формі циклоїда. На другу переміну були дві качки, порізані частками, що скидалися на скрипку, ковбаси, що вигином нагадували флейти та гобої, і теляча грудинка, формою – точнісінька арфа. Хліб слуги різали у формі конусів, циліндрів, паралелограмів та багатьох інших геометричних фігур.

За обідом я дозволив собі запитати про назви різних речей їхньою мовою, і ті благородні особи, з допомогою своїх слуг з міхурами, охоче задовольнили мою цікавість. Їм, видима річ, самим кортіло навчити мене їхньої мови, щоб потім уразити своїми великими здібностями. Незабаром я міг уже не тільки попросити хліба та води, а й усього, чого хотів.

По обіді мої гості пішли, а до мене, з наказу короля, завітала нова особа в супроводі слуги з міхуром. Ця особа принесла з собою перо, чорнило та три чи чотири книжки і на мигах пояснила мені, що її прислано навчити мене їхньої мови. Ми просиділи чотири години, протягом яких я записав багато слів з поясненням проти кожного з них, а також вивчив кілька коротеньких речень. Мій учитель наказував слузі давати йому той чи інший предмет, повертатися, вклонятися, сідати, вставати, ходити тощо, а я записував, як усе це зветься по‑їхньому. В одній з книжок він показав мені малюнки сонця, місяця, зірок, знаків зодіаку[40], тропіків і полярних кіл, а також різні геометричні фігури двох та трьох вимірів, назви яких я також позанотовував. Далі він назвав і описав мені всі музичні інструменти і познайомив мене з термінами, потрібними для того, хто грає на них. Коли він пішов, я переписав за алфавітом усі ті слова та їх переклад. Таким способом, завдяки моїй незрадливій пам'яті я за небагато днів зробив чималі успіхи у вивченні їхньої мови.

Цей летючий острів називається в них Лапута, і походження цього слова мені так і не пощастило дошукатися. Лап стародавньою мовою означало «високий», а унту – «правитель». Злиття цих слів дало, як вони кажуть, Лапута. Я не згодний з таким поясненням, воно здається мені трохи штучним, і я дозволив собі запропонувати тамтешнім ученим свою гадку. Я виводжу слово «Лапута» з лапаутед. «Лап» означає, власне, відблиск сонячного променя в морі, а «аутед» – крило. Я, проте, не буду обстоювати своєї гіпотези і лишаю розв'язати це питання безсторонньому читачеві.

Придворні, що за дорученням короля піклувалися мною, побачивши, в якому жалюгідному стані мій одяг, другого ж ранку покликали кравця і веліли йому зняти з мене мірку. Майстер виконав це зовсім не так, як роблять майстри у нас в Європі. Вимірявши мій зріст квадрантом, він з допомогою лінійки та компаса вирахував усі потрібні йому розміри, записав їх на папері і через шість днів приніс готовий костюм. Він був зроблений дуже погано і зовсім не пасував до мене, бо кравець трохи помилився в своїх розрахунках. Та я поблажливо зауважив, що такі випадки трапляються часто і на них не варто звертати увагу.

Через брак одягу та хворобу мені довелося провести кілька днів у себе в кімнаті. За цей час я набагато поширив свій словник; з'явившися потім при дворі, я міг розуміти багато з того, що сказав король, і відповідати на деякі його запитання.

З наказу його величності острів скерували на ост‑зюйд‑ост до Лагадо, земної столиці їхньої держави, до якої було щось із дев'яносто миль. Наша подорож туди тривала чотири з половиною дні, причому я зовсім не відчував руху острова в повітрі. На другий день, близько одинадцятої ранку, король власною особою, з усіма вельможами, дворянством та урядовцями влаштував концерт: протягом трьох годин вони безупинно грали на різних інструментах і мало не оглушили мене. Змісту музики я не розумів, аж доки мені не пояснив мій учитель. Він сказав, що вуха лапутян звикли до музики небесних сфер, яку завжди можна чути протягом певних періодів, і тепер царедворці готуються до чергового концерту, щоб і собі приєднатися до гармонії небесних сфер.

Простуючи до Лагадо, їхньої столиці, його величність наказував зупиняти острів над деякими містами та селами, щоб його підданці могли подати йому свої прохання. Для цього з острова спускали багато мотузів з важками на кінцях. Люди прив'язували до них свої прохання, і ті зразу підлітали вгору, як то буває з клаптиками паперу, що їх школярі пускають по нитці до змія. Іноді нам знизу передавали вино та їжу, і лапутяни підіймали їх до себе на блоках.

Мої знання з математики стали мені у великій пригоді при засвоєнні фразеології, в значній мірі побудованої на цій дисципліні та на музиці, з якою я теж був непогано обізнаний. Всі їхні ідеї пов'язані з лініями та фігурами. Бажаючи, наприклад, розповісти про красу жінки або якоїсь тварини, вони описують її ромбами, колами, паралелограмами, еліпсами та іншими геометричними фігурами або вживають порівнянь, запозичених з музичного лексикону: повторювати їх тут було б зайве. В кухні королівській я бачив усі геометричні фігури й музичні інструменти, форми яких кухарі наслідують, готуючи різні страви до столу його величності.

Будинки лапутянські побудовано надзвичайно погано. Стіни викривлені й ніколи не сходяться під прямим кутом. Всі ці недоладності пояснюються зневагою до практичної геометрії, що нею вони гребують, як вульгарним, механічним знанням, а також тим, що хитромудрі вказівки, які лапутяни дають будівникам, неприступні для звичайного розуму й спричиняються тільки до непорозумінь. Хоч як уміло поводяться вони на папері з лінійкою, олівцем та циркулем, але в щоденному, домашньому житті я ніколи не бачив людей незграбніших, вайлуватіших і таких нетямущих у всьому, що не стосується до математики чи музики. Міркують вони погано й завжди палко сперечаються, крім тих випадків, коли мають рацію, але такі випадки трапляються рідко. Мрії, фантазії, вигадливість невідомі їм зовсім, і в мові лапутянській нема навіть слів для таких понять. Обсяг їхніх думок та інтересів обмежено двома зазначеними галузями.

Більшість лапутян, а надто ті, що працюють у галузі астрономії, ставляться з великою довірою до астрологічних віщувань, хоч і соромляться визнати це прилюдно. Але найчуднішим і найнезрозумілішим явищем здавалася мені їхня пристрасть до політики, в якій вони надзвичайно кохаються, раз у раз дискутуючи питання державного характеру й гаряче обстоюючи кожну деталь партійної думки. Щоправда, такий самий нахил я спостерігав і в більшості моїх знайомих європейських математиків, але ніколи не міг знайти нічого спільного між цими двома галузями знань. Мабуть, вони гадають, що керувати та орудувати світом не тяжче, ніж повертати глобус, бо в найбільшому колі стільки ж градусів, як і в найменшому. А втім, я думаю, що ця характерна для математиків риса походить від загальнолюдської властивості втручатися саме в те і цікавитись тим, що ми найгірше знаємо й до чого найменше підготовані наукою та природою.

Лапутяни завжди хвилюються і не мають ніколи спокою, але їхні страхи викликано причинами, що майже не впливають на інших смертних; вони бояться змін, що відбуваються в тілах небесних: наприклад, що земля через постійне наближення до сонця згодом буде поглинена або знищена ним; що поверхня сонця, поступово вкриваючись окалиною, перестане давати світло й тепло; що Земля, уникнувши нещодавно сутички з хвостом останньої комети, який неминуче спопелив би її, можливо, буде зруйнована найближчою кометою, яка має з'явитися, за їхніми обчисленнями, через тридцять один рік. На їх думку, коли ця комета наблизиться до сонця, вона дістане від нього тепла в десять тисяч разів більше, ніж є в розпеченім до червоного залізі; а віддаляючися від сонця, вона понесе з собою і свій вогненний хвіст у мільйон чотирнадцять миль завдовжки. Якщо Земля, проходячи крізь нього, опиниться на сто тисяч миль од ядра або головного тіла комети, то вона неодмінно займеться вогнем і обернеться на попіл.

Побоювалися вони й того, що сонце, випромінюючи щодня своє тепло і нічим не поновлюючи його, нарешті зовсім згорить і погасне, а це супроводитиметься загибеллю Землі й усіх планет, які дістають од нього світло.

Вони так бояться всяких небезпек, які нібито чигають на Землю в космосі, що не можуть спокійно спати в своїх ліжках і позбавляють себе можливості користатися звичайними розвагами та відпочинком. Стрінувшися вранці зі знайомим, кожен з них перш за все запитує про стан Сонця вчора ввечері та сьогодні вранці, а також про те, чи є надія уникнути сутички з кометою, що наближається.

Такі розмови їм дуже до вподоби і завжди зводять мені на думку наших хлопчиків, що страшенно люблять слухати різні страхіття про духів та домовиків, а наслухавшись, бояться лягати спати.

За якийсь місяць я настільки опанував їхню мову, що міг відповідати мало не на всі запитання короля, коли мав честь бувати в його товаристві. Його величність не цікавили ні наші закони, ні врядування, ні звичаї тих країн, де я бував; він обмежував свої запитання тільки галуззю математики, та й то слухав мене неуважно і зневажливо, дарма що з обох боків у нього завжди стояли два пажі, які частенько будили його увагу своїми міхурами.