Пункт ііі

Зазначений Квінбус Флестрін, всупереч обов'язкам вірнопідданого, діставши усний дозвіл його величності, має намір одвідати державу й двір імператора Блефуску і під приводом цього візиту хоче, в дійсності по‑зрадницькому віроломно допомогти нашому запеклому ворогові імператорові Блефуску у ворожих діях проти нашого імператора.

– Є там ще й інші пункти, та я наводжу найважливіші. Під час дебатів його величність, треба визнати, виявив надзвичайну поблажливість, згадуючи раз у раз ваші заслуги й намагаючися зменшити тим вашу провину. Скарбник і адмірал, проте, наполягали, щоб стратити вас найжахливішим та найганебнішим способом, підпаливши вночі будинок, де ви живете. Генерал Лімток зважав за краще вислати проти вас тисяч двадцять солдатів з отруєними стрілами, щоб поранити вам руки та обличчя. Дехто пропонував намазати вам білизну маззю, од якої все тіло свербітиме так, що ви самі подерете його й помрете в невимовних муках. Генерал приєднався до цієї думки, й довгий час більшість була проти вас. Але імператор, вирішивши по змозі врятувати вам життя, привернув, нарешті, на свій бік камергера.

Після цього Релдресел, перший секретар таємної ради, що завжди виявляв до вас щиру приязнь, дістав од імператора наказ висловити свою точку зору. Своїм виступом він виправдав вашу добру думку. Він погодився, що злочини ваші великі, але милосердя імператора – найбільша царська чеснота, що так справедливо вславила його, – ще більше. Він сказав, що дружба між ним і вами відома кожному і що високі збори, мабуть, вважатимуть його через це за небезсторонню особу, але, корячись наказові, він одверто висловив свою думку. Коли його величність, зважаючи на ваші заслуги й слухаючись своєї милосердної вдачі, захоче зберегти вам життя, наказавши тільки виколоти вам обоє очей, то, на його нікчемну думку, така кара і задовольнить правосуддя, і змусить цілий світ вітати лагідність імператора та розум і великодушність тих, що мають за честь бути його радниками. Бо сліпота анітрохи не відіб'ється на вашій фізичній силі, якою ви можете ще бути корисним його величності; без очей ви станете навіть відважніший, бо не бачитимете небезпеки. Адже саме побоювання за очі найдужче заважало вам привести сюди ввесь ворожий флот. Для вас, мовляв, досить буде дивитися очима міністрів, бо так само роблять і найбільші монархи.

Державна рада зустріла цю пропозицію дуже неприязно. Адмірал Болголам, підвівшись, розлючено сказав, що дивується, як це секретар наважується захищати зрадника, і додав, що заслуги ваші тільки обтяжують вашу провину. Адже та сила, яка дозволила вам захопити кораблі блефускуанців, дасть вам змогу відвести їх назад. Він запевняв, крім того, що має певні підстави вважати вас за однодумця прихильників тупого кінця. А що зрада в серці з'являється раніше, ніж її виявляють у вчинках, то він обвинувачував вас у зраді й категорично вимагав вашої смерті.

До цієї думки приєднався і скарбник. Він доводив, що ваше утримання вже коштувало його величності багато грошей, а в дальшому буде і зовсім над силу державі. Проте пропозиція секретаря виколоти вам очі не тільки не завадить цьому лихові, а ще й збільшить його, бо, як показали спроби з деякими тваринами, вони після цієї операції їдять ще більше і швидко гладшають. Він підкреслив також, що його величність і рада, яка судить тепер вас, певні вашої провини, і це одне дає вже право засудити вас, не шукаючи формальних доказів.

Та його величність, рішуче заперечуючи проти вашої страти, ласкаво пояснив, що коли рада вважає осліплення за недостатнє покарання, його можна збільшити додатковою карою. Тоді ваш прихильник, секретар, попросив ще раз слова і, відповідаючи скарбникові з приводу великих витрат на ваше утримання, сказав, що його ясновельможність, розпоряджаючись усіма прибутками імператора, може легко запобігти цьому лихові, день у день зменшуючи витрати на вас. Тоді, не одержуючи достатнього харчування, ви почнете слабшати, худнути, втратите апетит і загинете за кілька місяців. Перевага цього способу ще й у тім, що розкладання вашого трупа вже не являтиме такої небезпеки, бо ви станете легший більше ніж удвічі, і зразу по вашій смерті п'ять чи шість тисяч підданців його величності спроможуться за два‑три дні відокремити на трупі м'ясо від кісток, поскладати його на вози, відвезти й закопати де‑небудь далі, щоб не було зарази; а скелет лишиться пам'яткою на подив нащадкам.

Отже, через велику приязнь секретаря до вас справу розв'язано компромісом. Проект поступово заморити вас голодом ухвалено тримати в суворій таємниці, а вирок про осліплення занесено до протоколу. Заперечував проти цього тільки адмірал Болголам.

За три дні до вас відрядять вашого друга, секретаря таємної ради. Він зачитає вам акт обвинувачення, а тоді відзначить велику поблажливість та ласкавість його величності та ради, що завдяки їм вас засуджено тільки на осліплення. Його величність не має сумніву, що ви покірно та з подякою скоритесь присудові. Двадцять хірургів його величності будуть присутні при виконанні вироку, щоб стежити за процесом операції, яка полягатиме в тому, що вам пустять в очні яблука дуже гострі стріли, коли ви лежатимете на землі.

Гадаю, ваша розсудливість підкаже вам, яких саме заходів слід ужити. Щоб не викликати ні в кого підозри, я негайно мушу повернутися додому так само таємно, як і прибув.

І його ясновельможність поїхав, а я залишився вкрай стурбований та збентежений.

У ліліпутів є звичай, запроваджений нинішнім імператором та його міністрами і дуже відмінний як запевняли мене, від практики колишніх часів. Якщо, задовольняючи мстивість монарха або злість його фаворита, суд дає особливо суворий вирок, то імператор на засіданні державної ради завжди виголошує промову про свою велику лагідність та добрість. Промову зараз же оголошують по всій державі, і ніщо не жахає народ так, як це вихваляння милосердя його величності, бо, що довша і переконливіша промова, то, як помічено, жорстокіша буває кара і безневинніша жертва. Мушу признатись, що, оскільки ні моє походження, ні виховання не дали мені змоги стати придворним вельможею, я був поганий суддя в таких питаннях і не вбачав у присуді ні лагідності, ні ласкавості, а вважав його (мабуть, помилково) скоріше за суворий, ніж за милосердний. Іноді мені спадало на думку виступити самому на свій захист, бо хоч я й не міг заперечувати наведених у пунктах фактів, але надіявся, що в моєму тлумаченні вони могли б допустити деяке полегшення присуду. А втім, я не раз читав про подібні процеси і помітив, що вони завжди закінчуються так, як бажають судді. Отож звіритися на правосуддя означало віддатися на ласку могутніх ворогів. Іноді мене спокушала думка про опір; адже я, поки був на волі, міг би впоратися з усіма збройними силами держави. Я легко міг закидати камінням і зруйнувати столицю. Але, згадавши присягу, яку дав імператорові, ту ласку, якою він обдаровував мене, та високий титул нардака, я зразу з огидою відкинув цей план. Я ніяк не міг навчитися придворної вдячності і переконати себе, що теперішня суворість імператора знімає з мене всі колишні зобов'язання.

Нарешті я спинився на вирішенні, за яке читач мене, мабуть, ганитиме. Треба признатися, що очі мої, а значить і волю, я зберіг тільки завдяки поспіхові та моїй цілковитій недосвідченності. Якби я знав тоді натуру міністрів та монархів і їхнє поводження із злочинцями, винними ще менше за мене, так як вивчив їх згодом, буваючи по багатьох дворах, то без заперечень і навіть з охотою скорився б милостивому присудові. Та я був молодий, до того ж мав формальний дозвіл його величності відвідати імператора Блефуску, і тому ще не минуло й три дні, як написав своєму другові секретареві листа, повідомляючи, що від'їжджаю.

Не чекаючи відповіді, я того ж таки ранку подався до тієї частини острова, де стояв наш флот. Там я взяв великий військовий корабель, прив'язав до його носа канат, витяг якоря, роздягся, поклав на корабель свій одяг та ковдру, яку приніс під пахвою, і, тягнучи за собою судно, де вплав, а де й убрід добувся до порту Блефуску.

Блефускуанці давно вже чекали на мене. Вони дали мені двох людей, щоб провести мене просто до столиці, яка так само зветься Блефуску. Я поніс їх на руках. Не дійшовши двохсот ярдів до міської брами, я спинився і попросив оповістити державного секретаря, що чекаю розпоряджень його величності. За годину мені відповіли, що імператор разом з усією родиною та найзначнішими вельможами вирушив мені назустріч. Я пройшов ще сто ярдів. Імператор з почтом злізли з коней, а імператриця й дами вийшли з карети, причому я не помітив у них ніяких ознак занепокоєння або страху. Я ліг на землю, щоб поцілувати руку його величності та імператриці. Привітавшися, я сказав, що прибув до них з дозволу імператора ліліпутів заради високої честі побачити такого могутнього монарха та прислужитися йому, наскільки це не шкодитиме інтересам мого імператора, але й словом не згадав при тім про його неласку. Адже мене офіційно про неї не повідомлено, і я міг нічого не знати про лихі наміри щодо мене. Разом з тим у мене були підстави гадати, що імператор не захоче розголошувати таємницю, коли я не буду вже під його владою, але, як виявилося згодом, я помилявся.

Я не хочу втомлювати читача, докладно описуючи, як мене приймали при дворі – з усією гостинністю, гідною великого монарха: обмину й невигоди, які терпів через те, що в Блефуску не знайшлось придатного для мене будинку та ліжка, а тому я мусив спати на землі, вкриваючись своєю ковдрою.