Лімітування ризиків

Лімітування ризиків використовується звичайно у зоні критичного або катастрофічного ризиків. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві внутрішніх нормативів. Лімітування ризиків є одним з найбільш розповсюджених механізмів управління ризиками, механізмів, що не потребують витрат.

Система нормативів, що забезпечують лімітування ризиків, може включати:

• Граничний розмір (питома вага) позикових коштів, що використовуються у господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється роздільно для операційної і інвестиційної діяльності підприємства, а у ряді випадків – і для окремих фінансових бізнес-операцій (фінансування реального інвестиційного проекту, фінансування формування обігових активів і т.д.).
• Мінімальний розмір (питома вага) активів у високоліквідній формі (до високоліквідних активів відносяться такі об’єкти інвестування, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму, як правило, у термін до одного місяця без чутливих втрат своєї поточної ринкової вартості). Цей ліміт забезпечує формування так званої «ліквідної подушки», яка забезпечує такий розмір високоліквідних активів, який дозволить погасити невідкладні фінансові зобов’язання підприємства. У якості «ліквідної подушки» у першу чергу використовуються короткострокові фінансові інвестиції, а також короткострокові форми дебіторської заборгованості.
• Максимальний розмір товарного (комерційного) або споживчого кредиту, що надається одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, спрямований на зниження кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції.
• Максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується у одному банку.
• Максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента. Для ряду інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється у процесі державного регулювання у системі обов’язкових нормативів. Інституційний інвестор – це юридична особа – фінансовий посередник, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях з цінними паперами. Основними інституційними інвесторами виступають інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні та взаємні фонди.
• Максимальний період відволікання коштів у дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.