Лекція 30. Відповідальність за невиконання, неналежне виконань зобов'язання

Тема 25. Відповідальність за невиконання, неналежне виконань зобов'язання.

1. Порушення зобов'язання

2. Умови відповідальності.

1-2.Порушення зобов'язання. Умови відповідальності

Стосовно відповідальності за порушення зобов'язань, пра­вильніше говорити про те, що вона настає за скоєння цивіль­ного правопорушення, котре виступає тут як суспільно не­безпечна поведінка.

Для конкретизації визначення правопорушення, необхідна характеристика його складу, тобто сукупності елементів, ознак, умов, які й утворюють у сукупності правопорушення.

Слід відмітити існування двох підходів до визначення скла­ду правопорушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.

Для загальнотеоретичного підходу характерним є включен­ня до складу правопорушення таких чотирьох елементів: об' єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона правопо­рушення. Були спроби так само визначати і склад правопору­шення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці і практиці широкої підтримки.

Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопору­шення полягає в тому, що в нього включають чотири умови цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою, провина правопорушника.

Разом з тим, слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає категоричного розмежування і тим більше про­тиставлення двох названих підходів. Зокрема, ще в 1958 році С.С.Алєксєєв пропонував визначати склад цивільного право­порушення, виходячи із загальнотеоретичних положень, вклю­чаючи в нього: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

Однак слід мати на увазі, що на відміну, наприклад, від кри­мінального права, в цивільному праві об'єкт і суб'єкт правопо­рушення трактуються однозначно. Об'єкт - це суспільне від­ношення, врегульоване нормами цивільного права, а суб'єкт - учасники правовідносин.

Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторони цивільного правопорушення.

Першою з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди. У літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило, при відповідальності в формі відшкодування збитків.

Однак уявляється, що наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть тоді, коли збитків немає.

Протиріччя в такому твердженні немає, оскільки поняття шкоди ширше, ніж поняття збитків.

Так, лід збитками у відповідності зі ст. 22 ЦК України, маються на увазі витрати, що зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неотримані кредитором при­бутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Звідси слідує, що поняттям збитків не охоплюються випад­ки шкоди, що не підпадають під перелік, наведений в даній нормі.

Отже, при всій важливості категорії збитків, ними не вичер­пується поняття шкоди, як підстави цивільно-правової відпо­відальності.

У літературі вже давно відмічалося існування і такого виду шкоди, як шкода моральна. І якщо раніше до цієї ідеї стави­лися насторожено, то в останні роки відношення до відшкоду­вання моральної шкоди змінилося в позитивну сторону. Відпо­відальність в таких випадках передбачена в законодавстві, на­приклад, в зобов'язаннях із завдання шкоди, у відносинах із захисту прав споживачів і ін.

Таким чином, наявність шкоди, під якою мають на увазі сукупність моральної шкоди і збитків, є однією з підстав відпо­відальності, елементом об'єктивної сторони правопорушення.

У конкретному правопорушенні може бути той або інший вид шкоди, але така умова є завжди. Це випливає з самого понят­тя правопорушення, яке, як зазначалося, є суспільно шкідливим діянням. Якщо немає шкоди, то немає і правопорушення.

Разом з тим, можливе завдання шкоди, яке не є протиправ­ним. Наприклад, правомірним буде завдання шкоди нападнику при необхідній обороні або в стані крайньої необхідності. У цих випадках про правопорушення не йдеться.

Звідси слідує, що протиправність є необхідним елементом правопорушення.

Специфікою її в цивільному правопорушенні є те, що проти­правною є як дія, що порушує закон, так і порушення умов дого­вору, укладеного між сторонами. У зв'язку з цим можна відмі­тити і другу особливість розуміння протиправності, як елемен­та правопорушення, в цивільному праві. Вона полягає в тому, що, якщо для деліктних зобов'язань (зобов'язань із завдання шкоди) характерні протиправні дії, то в договорах нерідко про­типравною є саме бездіяльність. Наприклад, протиправним є невиконання дій за договором про надання послуг. Протиправна бездіяльність може полягати також в непередачі проданої речі, непостачанні товару, невиконанні обов'язків про передачу вне­ску до статутного фонду і т.п.

Однак, взяті окремо, протиправність дій і виникнення шко­ди можуть і не складати елементів єдиного правопорушення. Наприклад, продавець поставив частину товару з недотриман­ням умов про його якість. Протиправність, безумовно, має міс­це. Однак до подання претензії про поставку неякісного това­ру, вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла по не встановленій причині. Покупець поніс значні збитки. При­родно, виникає питання: чи має нести постачальник перед покуп­цем відповідальність і якщо має, то в якій частині?

Відповідь на це питання можлива тільки після виявлення тієї обставини, в якій мірі протиправні дії продавця пов'язані зі шкодою, що виникла у покупця, тобто, після відповіді на пи­тання: чи є причинний зв'язок між протиправними діями пра­вопорушника і шкодою, що наступила у потерпілого.

Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і шкодою, що настала.

Під причинним зв'язком звичайно мають на увазі такий взаємозв'язок, що об'єктивно існує між явищами, при якому одне з них з необхідністю породжує інше. При цьому йдеться про безпосередній, прямий зв"язок, не спотворений іншими дія­ми. Відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки. (Непря­мі збитки не відшкодовуються). Зазвичай судова практика ви­ходить з презумпції, що збитки, які виникли у кредитора в зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямому причинному зв'язку з невиконанням або неналеж­ним виконанням зобов'язання. Разом з тим, враховується та обставина, що збитки можуть бути завдані дією непереборної сили (обставин, яких боржник не міг запобігти, бо це вище його можливостей), випадку (обставин, яких боржник не міг перед­бачити і тому не запобіг).

Як зазначалося, в сукупності три вказаних елементи утво­рюють об'єктивну сторону складу правопорушення.

Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є та­кий елемент складу цивільного правопорушення, як вина (про­вина), котра трактується як психічне ставлення правопоруш­ника до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

Провина, як умова відповідальності, прямо згадується у ст. 614 ЦК «Вина як підстава відповідальності за порушення зо­бов'язання, де сказано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність провини до­водиться особою, що порушила зобов'язання, тобто в цивільно­му праві діє презумпція вини.

Аналізуючи текст наведеної норми, можна зробити такі ви­сновки.

По-перше, відповідальність за провину є загальним правилом, винятки з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто, коли відсутня власна вина) є ст. 618 ЦК України, яка передбачає, що у разі покладання виконання зобов'язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

По-друге, провина можлива у формі наміру (умислу) або не­обережності. Але тут слід зазначити, що для договірної відпо­відальності вина у формі наміру нехарактерна. Хоч останнім часом зустрічаються і випадки навмисного невиконання зобо­в'язань: наприклад, продавець отримує передоплату, явно не маючи наміру передавати покупцеві майно, і після закінчення терміну договору повертає отриману суму. В умовах інфляції, за умови відсутності у договорі відповідного застереження щодо індексації, такий прийом може дати порушнику відчутну ви­году. Вихід з такої ситуації полягає у встановленні в договорі достатньо ефективної неустойки за невиконання договору ку-півлі-продажу.

Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана провина). У цьому випадку суд відповідно до міри провини кожного з них, зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідаль­ність боржника зменшується також у випадку, коли кредитор навмисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру зби­тків або не зробив дій, необхідних для їх зменшення.

Вказані елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою цивілшо-яравоюї відпові­дальності.

Разом з тим, можливе застосування заходів відповідальнос­ті і при неповному складі правопорушення за від­сутності провини боржники, збитків у кредитора тощо.

В рамках загальної категорії цивільно-правової відповідаль­ності за невиконання та неналежне виконання договірних зобо­в'язань, можна розрізняти кілька її видів. При цьому класифі­кація можлива з різних підстав. Зупинимося на деяких з них.

1. У залежності від виду порушення договору, можна поді­лити договірну відповідальність на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. У першому випадку йдеться про протиправ­ну бездіяльність; у другому - про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов належного виконання договору. Як показує вивчення практики вирішення спо рів про неналежне виконання договорів за участю грома­дян, часто неналежне виконання договору пов'язане з не­дотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконання. Крім того, в низці випадків має місце вико­нання зобов'язання неналежній особі.

Однак найчастіше відповідальність за неналежне виконання зобов'язань пов'язана з простроченням виконання договору. Наслідки прострочення боржника передбачені статтею 612 ЦК України, кредитора -статтею 613 ЦК України. Відповідно до статті 612 боржник, що прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за випадкову неможливість виконання, що настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втрати­ло інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не вважається таким, що прострочив, поки зобов'я­зання не може бути виконане внаслідок прострочення креди­тора.

У свою чергу, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливають з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути борговий доку­мент або видати розписку боржникові (ч.4 ст. 545 ЦК України). Прострочення кредитора дає боржнику право на відшкоду­вання заподіяних простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликане умислом або необереж­ністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або дору­чення кредитора було покладене прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на за­гальних підставах.

За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний пла­тити проценти за час прострочення кредитора.

2. У залежності від розподілу відповідальності між кілько­ма боржниками в зобов'язаннях з множиною осіб, розрізню­ють часткову, солідарну та субсидіарну відповідальність.

Слід зазначити, що іноді класифікація відповідальності в зобов'язаннях з множиною осіб проводиться з інших підстав. Так, розрізняють часткову і солідарну відповідальність; основ­ну і субсидіарну (додаткову).

Хоч, здавалося б, в першому і у другому випадку названі схожі типи відповідальності, але другий підхід здається більш вдалим, оскільки дозволяє підкреслити як специфічні риси суб-сидіарної відповідальності, так і характер зобов'язань, в яких вона виникає.

Отже, візьмемо першу із названих пар: відповідальність ча­сткову і солідарну.

Частковою у цивільному праві визнається відповідальність, яка покладається на двох чи більше осіб, кожна з яких відпові­дає перед кредитором в рівних частках, оскільки інше не вста­новлене законом або договором.

Часткова відповідальність є у цивільному праві загальним правилом, що випливає зі ст. 541 ЦК України, яка передбачає, що солідарні обов'язки (а значить - і солідарна відповідальність) виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання.

Таким чином, солідарна відповідальність, тобто така, де кре­дитор має право вимагати від будь-якого з боржників виконан­ня обов'язку у повному обсязі, так само як і санкції до кожно­го з боржників можуть бути застосовані у повному обсязі, має бути прямо передбачена законом або договором. При цьому у договорі вона має бути виражена у ясній формі.

Слід зазначити, що на практиці договірне встановлення со­лідарної відповідальності зустрічається нечасто, як правило, в тих випадках, коли така вимога до договору встановлюється законом.

Основною відповідальністю в цивільному праві визнається відповідальність боржника, що виникає на підставі загальних приписів закону. Це є загальним правилом відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Разом з тим, для більш повного захисту інтересів кредитора іноді вста­новлюється додаткова (субсидіарна) відповідальність, яка ха­рактеризується тим, що вона:

1) настає тільки у випадках, прямо передбачених законом або договором;

2) є покладанням додаткової відповідальності, що передба­чає наявність основної відповідальності, яку несе основна відповідальна особа;

3) покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основ­ної відповідальності перед кредитором;

4) не може перевищувати обсягу основної відповідальності. Субсидіарно відповідальна особа, що задовольнила вимо гу кредитора, в передбачених законом випадках має пра­во регресної вимоги до основної відповідальної особи; 5) може бути обмежена законом (або відповідно до нього договором) у часі або пов'язана законом з наявністю пев­них умов.

3. Наступним поділом є розмежування повної і обмеженої відповідальності.

При цьому загальним правилом є відповідальність боржни­ка в повному обсязі. Однак за окремими видами зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідаль­ність за невиконання або за неналежне виконання зобов'язань. Обмеження відповідальності можливо як законом, так і уго­дою сторін, але з дотриманням певних вимог (так, між соціалі­стичними організаціями обмеження відповідальності не допус­калося їх угодою, якщо розмір відповідальності для даного виду зобов'язань точно визначався законом). Звідси можна зробити висновок, що у всіх інших випадках сторони можуть встанов­лювати для себе обмежену відповідальність.

4. Крім вже названих вище, можуть бути також виділені такі види відповідальності, як відповідальність за евої дії і відповідальність за дії Інших осіб. Прихильники такої класифікації, зазначивши, що загальне правило полягає і тому, що заходи відпоіідальності поклада­ються на того, що порушив зобов'язання, разом з тим, вказують, що для низки випадків передбачені винятки в цього правила. Суть їх і найбільш загальній формі може бути виражено та­ким чином: і передбачених законом випадках за невиконан­ня або неналежне виконання зобов'язання однією особою міри цивільно-правової майнової відповідальності можуть бути покладіні на іншу.