Задача 8. Планом забудови терапевтичного відділення на 75 ліжок передбачено:

Планом забудови терапевтичного відділення на 75 ліжок передбачено:

– 19 палат (кожна на 4 ліжка);

– процедурна, маніпуляційна (в одному кабінеті);

– санітарний блок, у складі якого: 2 туалети, 1 умивальник та 1 кабіна особистої гігієни;

– кабінет завідуючого відділенням – 24 м²;

– сестринський пост розташовується в ординаторській, площа якої становить – 19 м².

Зробіть висновок та потрібні пропозиції.

Додаток ІІ

Орієнтовні площі земельних ділянок лікарень в залежності від кількості ліжкомісць (відповідно до БН і П 2.07.01-89)

Кількість ліжкомісць	На 1 ліжко (м2)
централізована забудова	децентралізована забудова	дитяча лікарня
до 50
до 100
до 200
до 300
до 400
до 500
до 600
до 800
до 1000

Примітка: Зворотна залежність площ ділянки до кількості ліжок зумовлена тим, що крупні лікарні, як правило, будуються у великих містах в житловій зоні, де знайти великі та вільні території не реально. Для інфекційних, онкологічних та туберкульозних лікарень площа земельної ділянки збільшується на 20%.

Додаток ІІІ

Деякі нормативи до планування земельної ділянкибагатопрофільної лікарні

№ п/п	Показники	Частка від загальної площі
1.	Поліклінічна зона	від 4% до 6%
2.	Зона лікувальних корпусів	від 10% до 16%
3.	Зона спеціалізованих відділень	від 5% до 10%
4.	Господарська зона	від 2% до 4%
5.	Садово-паркова зона (дороги, тротуари)	не менше, ніж 60% (не менше, ніж 25 м2 на 1 ліжко)

Примітка:

1. Між зонами лікарні повинні бути смуги зелених насаджень шириною 25-30 м.

2. Відстань між спорудами повинна становити 25-30 м.

3. Відстань від крайньої споруди до так званої «червоної лінії» повинна складати не менше, ніж 30 м.

4. Ширина захисних смуг по периметру повинна становити 15-30 м.

5. Слід мати окремі в’їзди:

– до лікувальних неінфекційних корпусів;

– до лікувальних інфекційних корпусів;

– до паталогоанатомічних корпусів;

– до господарчої зони;

– окремий вхід та під’їзд до поліклініки.

Додаток IV

Основні вимоги до багатопрофільних поліклінік

Приміщення	Площі та інша інформація
Вхід, тамбур	4-6 м2
Вестибюль	20-60 м2
Гардеробна, реєстратура, довідкова служба, аптека	кожне приміщення 8-30 м2
Кабінет завідуючого поліклінікою, сестри-господарки, каса	8-12 м2
Санітарні вузли, умивальники (окремо для чоловіків та жінок)	на кожному поверсі по 2-3 кабінети
Окрема кімната для технічного персоналу з відокремленим місцем для дезинфікуючих та мийних матеріалів, а також предметів прибирання	8-12 м2
Коридори (ширина не менш, ніж 3 м)	одно- або частково двостороння забудова
Кабінети за профілем: – терапевтичні – хірургічні – дитячі, гінекологічні та ін. – адміністративні та допоміжні за вимогами: – площа – світловий коефіцієнт – коефіцієнт природного освітлення – штучне освітлення   – температура повітря – місце для очікування	40% від загальної площі 20% від загальної площі 30% від загальної площі 10% від загальної площі   не менше, ніж 12 м 2 1:5 – 1:6 не менше, ніж 1,25% 150 лк (лампи розжарювання), 300 лк (лампи люмінесцентні) 20°С 1,5 м2 на 1 відвідувача

Примітка: При змішаному та децентралізованому типах забудови поліклінічна споруда розташовується на самостійній зоні, що наближена до міських транспортних сполучень і повинна мати паркувальний майданчик та окремий в’їзд і підхід. Сучасна багатопрофільна поліклініка повинна мати 3 окремих входи (виходи) відповідно для дітей, для хворих дорослих та для здорових відвідувачів.

Додаток V

Основні вимоги до приймальних відділень(для лікарень з кількістю ліжок понад 200)

№ п\п	Назва приміщень	Площі та інші відомості
1.	Вестибюль та очікувальна	12 м2 (поруч довідкова служба на 2 туалети)
2.	Реєстратура	12 м2
3.	Кімната тимчасового зберігання одягу хворих	не менше 4 м2
4.	Палата-бокс	22 м2
5.	Оглядова	12-18 м2
6.	Санпропускник: – роздягальня – ванна, душ – одягальня	6 м2 10 м2 6 м2
7.	Процедурна-перев’язочна-гіпсувальна	22 м2
8.	Рентгенкабінет	згідно будівельних нормативів
9.	Ургентна операційна: – передопераційна – стерилізаційна – операційна зала	10 м2 10 м2 36 м2
10.	Лабораторія для проведення термінових аналізів	8-10 м2
11.	Приміщення для санітарної обробки суден, клейонок, зберігання предметів для прибирання приміщень	6-9 м2
12.	Палати: на 1 ліжко на 2 ліжка	9 м2 12 м2
13.	Кабінети: – завідуючого – чергового лікаря – старшої медсестри – медичного персоналу	12 м2 10 м2 10 м2 8 м2
14.	Санітарний пропускник для персоналу	14-28 м2 (гардероби, душові, туалети)
15.	Кімната чистої білизни	4 м2
16.	Місце для зберігання каталок, носилок	4-6 м2
17.	Приміщення для виписки хворих: – кімната медсестри – кімната для переодягання	8 м2 4-6 м2

Примітка: Такі відділення, як дитячі, інфекційні, психіатричні, пологові та дерматовенерологічні повинні мати самостійні приймальні відділення (покої).

Додаток VI

Терапевтичне відділення (секція) на 30 ліжок

№ п\п	Назва приміщень	Площі та інші відомості
1.	Палати: – 1-ліжкові – 2-ліжкові – 3-ліжкові – 4-ліжкові – для інших цілей	5% 15% 14% 60% 6%
2.	Кімната денного перебування хворих	15 м2
3.	Лікувально-допоміжні кабінети та кімнати: – кабінет завідуючого відділенням – кабінет лікарів – процедурна – маніпуляційна – кімната старшої медсестри – кімната для персоналу	12 м2 10-12 м2 13-18 м2 8-10 м2 10 м2 10-12 м2
4.	Господарчі приміщення: – буфетна з мийною для персоналу – їдальня – кімната сестри-господарки – місце для каталок	14-22 м2 18-25 м2 10 м2 5 м2
5.	Санітарний блок: – туалети (з умивальниками у шлюзах)   – ванна та умивальники – кабіна особистої гігієни жінки – приміщення для тимчасового зберігання брудної білизни – приміщення для миття та стерилізації суден, клейонок та інших предметів догляду за хворими – приміщення для приготування та зберігання дезинфікуючих розчинів та предметів для прибирання приміщень	2 - для хворих, 1 - для персоналу 12 м2 5 м2 3-5 м2   4-6 м2   15-18 м2
6.	Комора чистої білизни	8 м2
7.	Пост чергової медсестри	4 м2

Примітка:

1. Оптимальний варіант забудови коридору лікарняного відділення одно- або частково двосторонній.

2. Кабінети зав. відділеннями, лікарів (ординаторську) доцільно розташувати біля входу, їдальню – ближче до ліфтів, санітарний блок – у кінці коридору, пост медичної сестри – у максимальному наближенні до палат.

Додаток VII

Операційний комплекс (блок) хірургічних відділень

№ п\п	Назва приміщень	Площі та інші відомості
1.	Операційна зала	36-48 м2
2.	Передопераційна	15-25 м2
3.	Стерилізаційна	10-15 м2
4.	Наркозна	20-30 м2
5.	Приміщення для зберігання та приготування крові	10 м2
6.	Лабораторія для проведення термінових аналізів	10 м2
7.	Інструментально-матеріальна	10 м2
8.	Приміщення для сортування та миття інструментів	10 м2
9.	Приміщення для систем штучного кровообігу та ін.	18 м2
10.	Гіпсувальна	20 м2
11.	Кімната для чистої білизни та для тимчасового зберігання брудної білизни	по 10 м2
12.	Післяопераційна палата	13 м2 на 1 ліжко
13.	Кабінети (кімнати): – кабінет зав. комплексом (блоком) – кабінет хірургів – кімната медичних сестер – кімната молодшого персоналу	10 м2 10 м2 10 м2 10 м2
14.	Санпропускник для персоналу (гардероб для домашнього одягу, душова, гардероб для робочого одягу)	до 20 м2

Примітка: На 30-40 ліжок повинна бути передбачена 1 операційна. Операційний комплекс доцільно розташувати у окремому крилі будівлі (бажано на верхньому поверсі або у спеціальній прибудові)

Додаток VIII

Інфекційне відділення

№ п\п	Назва приміщень (основний перелік)	Площа та інші відомості
1.	Приймально-оглядові бокси для відділень: – до 60 ліжок – до 100 ліжок – понад 100 ліжок	2 бокси 3 бокси на кожні 50 ліжок – 1 бокс
2.	Бокси: – на 1 ліжко – на 2 ліжка	22 м2 27 м2
3.	Напівбокси: – на 1 ліжко – на 2 ліжка	22 м2 27 м2
4.	Палати із шлюзом, туалетом та умивальником: – на 1 ліжко – на 2 ліжка	14 м2 21 м2
5.	Лікувально-допоміжні та господарчі кабінети (кімнати): – кабінет зав. відділенням – кабінет лікарів – кімната старшої сестри – кімната для персоналу – кімната для сестри-господарки – приміщення прибирального інвентаря – сестринський пост – буфетна та приміщення для миття і стерилізації кухонного посуду – кімната для чистої білизни – кімната для брудної білизни	12 м2 10-12 м2 10 м2 10-12 м2 10 м2 8 м2 4 м2   14-22 м2 8 м2 8 м2
6.	Санітарний пропускник для персоналу: – кімната для домашнього одягу – душова – кімната для робочого одягу	8 м2 12 м2 8 м2
7.	Рентгенкабінет	згідно з будівельними нормами

Примітка: Інфекційне відділення повинно мати 2 входи: один для хворих, другий – для персоналу, доставки їжі та чистих речей. При недостатній кількості палат-напівбоксів або палат-боксів слід розташувати хворих у 1-2 ліжкових палатах з шлюзами та умивальниками. Доцільно в кожній окремій палаті на 2 та більше місць розміщувати хворих за однотипним діагнозом. Крім того, необхідно здійснювати і групування палат:

– палати для хворих з вірусними збудниками;

– палати для хворих з харчовими отруєннями;

– палати для хворих на вірусний гепатит та ін.

ТЕМА №37. ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНИХ ІНФЕКЦІЙ. ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ САНІТАРНО-ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО РЕЖИМУ. СУЧАСНІ МЕТОДИ ДЕЗИНФЕКЦІЇ

МЕТА ЗАНЯТТЯ: Засвоїти основні причини виникнення внутрішньолікарняних інфекцій у сучасних лікувальних закладах та шляхи їх профілактики у сучасних умовах.

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Внутрішньолікарняні інфекції: визначення, гігієнічне, медичне та економічне значення.

2. Основні причини, джерела та наслідки внутрішньолікарняних інфекцій.

3. Провідні заходи щодо профілактики внутрішньолікарняних інфекцій.

4. Санітарно-протиепідемічний режим: визначення, значення, основні заходи та засоби його дотримання.

5. Дезобробка: визначення, види та значення.

6. Основні заходи та засоби санітарно-протиепідемічного режиму та критерії оцінки їх ефективності.

ЗАВДАННЯ:

1. Засвоїти основні заходи та засоби дезобробки та критерії оцінки її ефективності.

2. На підставі вивчення даних комплексної ситуаційної задачі скласти висновок та обґрунтувати розгорнуті рекомендації з питань профілактики внутрішньолікарняних інфекцій.

ЛІТЕРАТУРА

основна:

1. Гончарук Є. Г. Комунальна гігієна. – К.: Здоров’я, 2003. – С. 615-632, 651-657.

2. Даценко І. І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології: Підручник. ― 2 видання: К.: Здоров’я, 2004. ― С. 597-607.

3. Нікберг І.І., Сергета І.В., Цимбалюк Л.І. Гігієна з основами екології: – К.: Здоров’я. 2001. – С. 321-339.

4. Габович Р.Д., Шахбазян Г.Х., Познанский С.С. Гигиена. – М.: Медицина, 1971. – С.413-423; або 1983р. – С. 297-304.

5. Матеріали лекції до теми.

додаткова:

1. Мороз В.М., Сергета І.В., Фещук Н.М. Охорона праці у медицині та фармації. – Вінниця: Нова Книга, 2005. – С. 144-148; 242-258.

2. Никберг И.И. Гигиена больниц. – К.: Здоров’я, 1993.

3. Больничная гигиена: Справочное пособие (Настольная книга руководителя ЛПУ) / Сост. Басанова Ц.А. – М.: Джангар, 2001. – 1104 с.

4. Наказ Управління охорони здоров’я Віноблдержадміністрації за № 85-47 від 10.04.2000 “Про подальше удосконалення по профілактиці внутрішньолікарняних інфекцій і ефективності санепіднагляду в лікувально-профілактичних закладах області”.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Внутрішньолікарняні інфекції (ВЛІ) це:

— інфекційний стан, який дістав хворий у лікувальній установі;

— інфекційні захворювання, набуті хворими у лікувальних закладах;

— будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, що уражає пацієнта внаслідок його госпіталізації або відвідування лікувальної установи з метою лікування, а також медичний персонал під час виконання ним роботи.

Симптоми ВЛІ можуть проявитись як у лікарні так і за її межами у залежності від інкубаційного періоду.

Чому ВЛІ заслуговують на увагу? В першу чергу через чисельні негативні наслідки, серед яких необхідно в першу чергу відзначити:

– додаткове негативне навантаження на здоров’я пацієнта і персоналу;

– збільшення витрат на лікування та економічні витрати (лікарняні бюлетені);

– збільшення термінів госпіталізації;

– ускладнення проявів та перебігу основної хвороби;

– зниження ефективності лікування основної хвороби;

– небажана можливість залишитись носієм збудників хвороб на тривалий термін;

– небезпека для оточуючих, сім’ї та ін. у випадку появи ознак захворювання після закінчення госпіталізації та лікування, адже інкубаційний період хвороб є доволі різний (Додаток 1).

Нині ще немає можливості викласти у суворій послідовності першорядні та другорядні джерела, збудники та шляхи передачі ВЛІ, адже для них характерна поліетіологічність, неповний облік, і відповідно недостатній аналіз таких станів. Однак, аналізуючи наукові публікації, відповідні матеріали санітарно-епідеміологічної служби та інші джерела доцільно вважати, що основними джерелами ВЛІ є:

а) хворі, медичний персонал, відвідувачі;

б) хірургічні інструменти та ін’єкційні матеріали (кров та її препарати);

в) зонди та катетери;

г) білизна, посуд, їжа, предмети догляду за хворими та прибирання приміщень;

д) іграшки, телефонні апарати, сходові поручні, дверні ручки тощо.

Причин, що зумовлюють появу ВЛІ дуже багато, однак провідними серед них є:

— зростання чисельності дитячого та дорослого населення із хронічними захворюваннями:

— втрата (зниження) природного імунітету;

— велика концентрація хворих та персоналу, і особливо в лікарнях з централізованим типом забудови;

— ускладнення оперативних втручань, збільшення терміну тривалості операцій та госпіталізації;

— надлишкова, і доволі часто необґрунтоване вживання антибіотиків;

— старіння лікарняних споруд, приміщень, комунікаційних мереж, обладнання, меблів, інвентарю тощо;

— дефіцит мийних та дезінфікуючих матеріалів, разових шприців, матеріалів для забезпечення дотримання стерильності та ін.

— недостатній рівень санітарно-гігієнічних та медичних знань серед населення.

Дані щодо основних шляхів передачі наведені на мал.1.

Мал. 1. Шляхи передачі внутрішньолікарняних інфекцій

Найбільш ймовірними шляхами передачі ВЛІ слід вважати:

– аерозольний шлях (повітряно-крапельний та повітряно-пиловий);

– контактний та фекально-оральний шлях, де найбільшим ризиком є оперативні втручання, пологи, ін’єкції та ендоскопічні дослідження;

– трансмісійний (через кровосмокчущих комах: воші, комарі);

– зоонозний шлях (антропозоонози);

– аліментарний (вірусні гепатити, харчові отруєння і ін.).

Навіть приймаючи до уваги, що ВЛІ характеризуються поліетіологічністю та асоціацією мікроорганізмів слід знати, що частими винуватцями є одні і ті ж самі мікроорганізми (Додаток 2).

Профілактика ВЛІ об’єднує великий комплекс заходів та засобів, а їх узагальнена схема відтінена на малюнку 2.

Планова:туберкульоз дифтерія, поліомієліт, епідемічний паротит, правець, коклюш, кір, краснуха, вірусний гепатит

За епідемічною локалізацією: Ку-лихоманка, бруцельоз, сибірка, чума, дифтерія

Мал. 2. Схема профілактики ВЛІ

Як видно із наданої схеми тут значне місце з профілактики ВЛІ займають:

Адміністративні заходи, які, насамперед, передбачають, що

– головний лікар, керуючись відповідними законодавчими, нормативними та інструктивними положеннями:

а) несе відповідальність за організацію роботи лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ), в тому числі і за профілактику ВЛІ;

б) визначає функціональні обов’язки заступників та керівників структурних підрозділів ЛПЗ з питань профілактики, обліку та аналізу причин ВЛІ (Додаток 3);

в) контролює обов’язкове проходження лікарняним персоналом попередніх (при оформленні на роботу) та періодичних (за окремим графіком) медичних оглядів (Додаток 4);

г) турбується про належні умови перебування пацієнтів, охорону та гігієну праці персоналу ЛПЗ.

Інженерно-технічні заходи в першу чергу передбачають суворе дотримання будівельних норм та правил, а також забезпечення правильної експлуатації споруд та інженерних мереж, створює надійну основу та умови для профілактики ВЛІ. У стислому виді такі заходи передбачають:

– експертизу та погодження проектів будівництва (реконструкції або капітального ремонту) ЛПЗ;

– суворий контроль (технічний нагляд) за реалізацією проекту;

– принциповий підхід до прийняття об’єкту до експлуатації;

– інженерне забезпечення експлуатації та функціонування споруд (своєчасний ремонт), вентиляції та енергопостачання мереж опалення, питного та гарячого водопостачання, водовідведення та ін. (Додаток 5).

Санітарно-гігієнічні заходи базуються на здійсненні як попереджувального, так і поточного санітарного наглядів.

В епідеміологічному плані профілактика ВЛІ передбачає: попередження та знищення носіїв, розрив шляхів передачі збудників та зміцнення резистентності організму як пацієнтів, так і лікарів, допоміжного медичного та технічного персоналу. У найбільш стислій формі санітарно-гігієнічні заходи з профілактики ВЛІ доцільно розглянути в контексті запровадження повсякденного санітарно-протиепідемічного режиму ЛПЗ (табл. 2).

Таблиця 2

Основний зміст дотримання санітарно-протиепідемічного режиму,

спрямованого на профілактику внутрішньолікарняних інфекцій

Виділити медичні заходи як окремі та самостійні, очевидно, важко, адже вони тісно пов’язані з іншими, тому до їх числа необхідно: віднести

– вивчення стану здоров’я всіх працівників лікарні;

– планову та екстрену імунізацію як медичних працівників, так і пацієнтів;

– висококваліфіковану догоспітальну діагностику та обґрунтовану госпіталізацію;

– обґрунтоване призначення антибіотиків та ефективну хіміотерапію;

– мінімізацію тривалості оперативних втручань та термінів госпіталізації;

– забезпечення ЛПЗ необхідними фармацевтичними препаратами та сучасними засобами діагностики і лікування;

– надійність, порядність та добросовісність і, особливо, високий рівень кваліфікації як медичного так і допоміжного технічного персоналу;

– підняття рівня медичних знань як медичних працівників, так і пацієнтів.

Слід також усвідомити що зниження ВЛІ може відбутися лише при покращанні фінансування ЛПЗ, харчування людей, зростанні санітарної культури населення тощо.

Складовою заходів та засобів з профілактики ВЛІ або ліквідації її наслідків та проявів є дезобробка, до якої відносять слідуючі види:

Дезинфекція – зниження збудників інфекційних хвороб (бактерій вірусів).

Дезинсекція – знищення кліщів, комарів, мух, тарганів і т.п.

Дератизація – знищення гризунів (миші, щурі і т.п.).

Якщо дезинсекція та дератизація, у більшості випадків, виконується спеціалізованими структурами станцій дезобробки то більшість заходів із дезинфекції виконується силами ЛПЗ: пральні, автоклавні, печі для спалювання, локальні інженерні споруди каналізації, стерилізаційні та ін.

Існує два види дезинфекції:

Потокова (повсякденна), що проводиться постійно у ЛПЗ з метою знищення збудників інфекційних хвороб (харкотиння, кал, сеча, посуд, білизна, предмети догляду за хворими, інвентар, підлога, стіни та стеля, інструментарій і ін.)

Заключна дезинфекція, проводиться після вибуття (виписки) хворого (одужання, госпіталізація до іншого відділення, смерть).

В залежності від умов, можливостей, вимог санітарно-епідеміологічної служби та показань дезинфекцію здійснюють такими методами: механічні, фізичні, хімічні та поєднані.

Фізичні та механічні методи:

а) Обпалювання, прожарювання лабораторних петель, голок, пробірок. Для цього використовують спиртівки, газові пальники, паяльні лампи та ін.;

б) Спалювання паперу, ганчір’я, сміття, трупів, інфікованих перев’язочних матеріалів, білизни та ін. після хворих із особливо небезпечними інфекційними хворобами. Такі дії виконуються у спеціальних печах (крематоріях), а їх розташування та будова має погоджуватися з СЕС та екологічною інспекцією;

в) Використання гарячого сухого повітря, жару, пари, гарячої води та ін. Названі методи реалізуються в автоклавних, стерилізаційних, пральнях, харчоблоках та буфетних, дезінфекційних камерах. Надійний результат ці методи дають при подальшому прасуванні гарячою промисловою або побутовою праскою (особливо при педикульозі).

г) Сонячні світло, ультрафіолетові та інші промені. Доцільно використовувати як стандартні так і пересувні (переносні портативні), бактерицидно-увіолеві лампи (світильники, опромінювачі) типу БУВ-10 та БУВ-20, ПРК та ін. При досягненні належного світлового коефіцієнту (1:4; 1:5) та систематичному використанні штучних джерел УФ-променів можна досягти надійної санації повітря так і інструментів операційних та ін.

Хімічні методи:

Сучасна дезинфекція часто виконується з застосуванням більш зручних хімічних матеріалів, що поєднують дезінфекційний ефект із мийним і навіть ароматизуючим. Однак такі матеріали дорого коштують. Тому, не втратили доцільності використання такі хімічні речовини як: 3-5% розчин фенолу, 5-10% лізолу, 7-12% формаліну, перекису водню, а також хлору та хлорвмісних препаратів.

Поєднанні (комбіновані) методи:

Це досить поширений різновид дезобробки, при якому вихідним станом є наприклад: очищення повітря і грунту або зняття верхнього шару стін, бруду, залишків крові на хірургічних інструментах та ін. Наступним етапом може бути обробка поверхонь ґрунту 5-10% розчин лізолу, або стін 3-5% розчином мідного купоросу, або меблів 0,5% розчином хлорного вапна. Надалі може застосовуватись обробка одягу, білизни у дезкамерах із подальшим прасуванням, або стерилізація інструментів із використанням відповідних фізичних або хімічних методів.

В лікарняних стаціонарах існує умовне об’єднання предметів та об’єктів для окремої дезобробки:

– медичний інструментарій, прилади та вироби;

– предмети догляду за хворими;

– посуд та кухонний інвентар;

– білизна, одяг;

– приміщення та інвентар;

– інвентар для прибирання.

За якістю дезобробки здійснюється візуальний, хімічний та бактеріологічний контроль:

а) візуальний контроль зумовлює проведення огляду стану інструментів, білизни, одягу, санітарного стану приміщень і ін.

б) хімічний контроль, що передбачає визначення вмісту активнодіючих речовин (наприклад: вміст активного хлору у маточному або робочому розчинах хлорного вапна). Широко використовується йод – крохмальний метод (наприклад: якщо на посуд їдальні після миття нанести йод то можлива поява синього забарвлення свідчить про недостатнє змивання з його поверхні залишків їжі).

в) бактеріологічний контроль, що базується на виявленні бактерій (найчастіше кишкової палички) на предметах або об’єктах після дезобробки. Для цього використовують метод змиву або зіскоблювання та ін. користуючись ватними стерильними тампонами на паличках, що вмонтовані у стерильні пробірки. Перед взяттям проб (змивів) тампон зволожують 1% розчином натрію тіосульфату, протирають ним обстежувану поверхню (посуд, інвентар, руки персоналу), а далі у відповідних лабораторіях СЕС виявляють кількість бактерій. Наприклад: задовільну оцінку дезинфекції дають у разі відсутності росту кишкової палички, незадовільну – при виявлені її росту хоча б в одній із проб.

Експрес-метод оцінки якості хімічної дезінфекції хлорвміщуючими препаратами

(йод крохмальний метод)

Ватну кульку змочують спочатку 10% розчином йодату калію, а потім 1% розчином крохмалю. Поява синього забарвлення при протиранні поверхні, що підлягає контролю, свідчить про наявність залишкового хлору, тобто вказує на надійність проведеної дезінфекції.

Використання хімічних засобів дезінфекції

Дезінфекційні засоби хімічної природи, що дозволені для застосування в Україні та затверджені МОЗ України та Центральною санітарно-епідеміологічною станцією станом на 1.06.2003 року складають перелік 378 найменувань.

Розглянемо найбільш поширені з них:

Хлорне вапно – використовується для дезінфекції предметів догляду за хворими, виділень, посуду, іграшок, поверхонь приміщень, предметів обстановки, сантехобладнення у разі виникнення кишкових і крапельних інфекцій, дезінфекції питної води у шахтних криницях, водопровідних і каналізаційних мережах. Хлорне вапно необхідно зберігати без доступу вологи, світла і тепла. Вапно, що вміщує активного хлору нижче 15%, є непридатним до використання. Для дезінфекції поверхонь використовують 0,2 – 5% розчин хлорного вапна.

Хлорамін–Б – використовується для дезінфекції поверхонь приміщень, сантехобладнання, білизни, посуду, іграшок, предметів догляду за хворими, виробів медичного призначення, прибирального інвентарю у разі виникнення бактеріальних і вірусних інфекцій, при дерматофіліях, кандидозах, у вогнищах особливо небезпечних інфекцій (сибірка, холера, тощо, а також для проведення профілактичної дезінфекції на комунальних об’єктах, підприємствах громадського харчування та торгівлі. Це стійкий хімічний засіб у вигляді порошку, що містить 25% активного хлору, проте найчастіше використовується 0,2-0,5% його розчин.

Використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання

з метою санації повітряного середовища

Достатньо відомо, що ультрафіолетове бактерицидне опромінення є смертельним для життєдіяльності багатьох мікроорганізмів, що зумовлюють поширення повітряно-крапельним шляхом небезпечних інфекційних захворювань, таких як туберкульоз, дифтерія, кір, грип, натуральна віспа тощо.

При цьому слід відмітити, що використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання не виключає, а доповнює інші засоби дезінфекції, які забезпечують відповідний рівень знезараження приміщень з метою дотримання діючих санітарно-гігієнічних норм і правил.

Завдяки впливу ультрафіолетового опромінення при достатній циркуляції повітря бактеріальне забруднення приміщень знижується на 70–90%. Для цього енергія опромінення повинна складати 1,5–6,0 мкВт/м². Найбільш ефективним для інактивації мікроорганізмів є випромінювання з довжиною хвилі 250–270 нм на відстані не більше 2 м при відносній вологості повітря 40-70%.

Необхідно пам’ятати, що ультрафіолетове опромінення утворює озон, який навіть у невеликих концентраціях може викликати вельми неприємні явища.

Існує пряме і непряме ультрафіолетове опромінення. Дляорганізації прямого опромінення ультрафіолетові опромінювачі монтуються у верхній третині приміщення та спрямовуються у бік підлоги, для організації непрямого опромінення їх екранують в бік стелі. Пряме опромінення проводиться при відсутності у приміщеннях людей, тому такий вид опромінення має використовуватись вночі (операційні, кімнати очікування, кабінети, молочні кухні) або під час великих перерв (шкільні класи, ігрові кімнати дошкільних дитячих закладів). Непряме опромінення проводиться у присутності людей в приміщеннях з високою небезпекою розвитку інфекції, де завжди знаходяться люди (палати породіль, відділення інтенсивної терапії). Щоб знизити відбиття ультрафіолетових променів від стін (до 10% і нижче) слід застосовувати фарбу для стін на цинковій або свинцевій основі, скло, емаль тощо.

До теперішнього часу суттєво розширилась номенклатура бактерицидних ламп, розроблені лампи з малим вмістом ртуті, а також безозонові лампи, при роботі яких у повітрі не утворюється озон, який являє собою значну небезпеку для здоров’я людей і особливо для пульмонологічних хворих та дітей. Освоєно виробництво маячних та закритих бактерицидних випромінювачів (настінний рециркулятор ОБН 2х15 – 01), які дозволяють знезаражувати приміщення у присутності людей, внаслідок того, що опромінення повітря проводиться в закритій камері, через яку воно продувається вентилятором, при цьому повністю виключається вихід випромінювання безпосередньо у приміщення.

Створені спеціальні бактерицидні опромінювачі для знезараження салонів машин швидкої допомоги, які витримують ударні та вібраційні транспортні навантаження (опромінював ОББ 2х15). Розроблені та серійно випускаються настінно-стельові опромінювачі з високоефективною світлооптичною системою, яка забезпечує їх високу продуктивність (ОБНП 2х15–01).

Методика розрахунку кількості установок для проведення санації повітряного середовища

Під час розрахунку кількості ламп або бактерицидних установок потрібно, щоб при прямому опромінюванні на 1 м³ об’єму приміщення (неекрановані лампи) припадало 2,0 – 2,5 Вт потужності випромінювача, а для екранованих бактерицидних ламп – 1 Вт (додаток 6).

Найбільш поширеними у сучасній практиці є такі опромінювачі:

· ВБН-150 - опромінювач бактерицидний настінний, який розміщують на висоті 1,5 – 2,5 м від рівня підлоги. Апарат складається з двох екранованих і двох неекранованих бактерицидних ламп ДБ–30 (30Вт). Розрахований на об’єм повітря до 30 м^3.

· ВБС-300 - опромінювач бактерицидний стельовий, що складається з 2 екранованих та 2 неекранованих бактерицидних ламп ДБ–30 (30 Вт). Розрахований на об’єм повітря до 30 м³ .

· ВБПе-450 - опромінювач бактерицидний пересувний маячного типу, який має 6 бактерицидних ламп ДБ-30 (30Вт). Оптимальний ефект досягається на відстані 5 метрів від об’єкта.

Приклад розрахунку:

Для санації повітря приміщення об’ємом 360 м³ слід створити установку загальною потужністю 360 Вт. Для цього необхідно 12 ламп ДБ–30 (30 Вт), і, отже, 3 бактерицидні випромінювачі (360 Вт: 30 Вт/лампу=12 ламп) тобто 3 бактерицидні випромінювачі типу ВБН-150, ВБС-300 або 2 випромінювачі типу ВБПе-450.

Санацію повітря закритих приміщень у разі відсутності людей проводять після вологого прибирання. Наприкінці періоду проведення знезараження повітря необхідно здійснити провітрювання приміщення у зв’язку з накопиченням озону і окислів азоту.

Санацію повітря приміщень неекранованими лампами проводять впродовж перерв між здійсненням трудового процесу. Час опромінення - 1- 2 години до початку роботи.

Методики визначення ефективності бактерицидного опромінення повітряного середовища

Визначення кількості мікробів в одиниці об’єму повітря (метод Кротова)

Метод є одним з найбільш удосконалених, в його основі знаходиться використання принципу ударної дії повітряного потоку.

Прилад складається з циліндричного корпусу, в нижній частині якого вміщено електродвигун з відцентрованим вентилятором, а у верхній частині - розміщено поворотний диск із чашкою Петрі та живильним середовищем (агар). Корпус приладу герметично закривають кришкою з клиноподібною щілиною, що радіально розташовані.

Під час роботи приладу аспіроване повітря поступає через клиноноподібну щілину і його струмінь ударяється в агар, унаслідок цього до нього прилипають частинки мікробного аерозолю. Обертання диску гарантує рівномірний розподіл мікробів на поверхні агару.

Методика роботи: Спочатку прилад приєднують до електромережі. Потім встановлюють на диск відкриту чашку Петрі зі щільним живильним середовищем. З метою визначення загального мікробного забруднення для посіву використовують 2% м’ясопептонний агар, для визначення стафілококів – жовтковий агар Чистовича. Закривають прилад кришкою та вмикають електродвигун. Регулятором реометра встановлюють потрібну швидкість просмоктування повітря (близько 25 л/хв). Для визначення загального мікробного забруднення аспірують до 50 л повітря, у разі визначення стафілококів та стрептококів – 250 л і більше.

Після аспірації прилад вимикають, виймають чашку Петрі та інкубують її у термостаті за температури 37°С протягом 48 годин. Для визначення величини мікробного забруднення кількість мікробів, що виросли, перераховують на 1 м³. У період дослідження реєструють швидкість аспірації за показниками реометра та час за допомогою хронометра. Величина мікробного забруднення визначається за формулою (1).

А · 1000

МЗ = –––––; (1)

Т · V

де МЗ - кількість мікробних тіл в 1 м³ повітря;

А - кількість колоній на чашці Петрі;

Т - тривалість забору проби повітря в хв.;

V - швидкість аспірації повітря приладом Кротова, л/хв;

Критерії оцінки мікробного забруднення повітря в лікувально - профілактичних закладах представлені у додатку 7.

Сануючу дію повітря в результаті використання джерел ультрафіолетового опромінення оцінюють за такими показниками, як ступінь ефективності санації та коефіцієнт ефективності санації.

Ступінь ефективності санації – це відношення різниці між кількістю колоній до санації і після санації до кількості колоній до санації, що виражене у відсотках та визначається за формулою (2).

А₁ - А₂

СЕС = –––– · 100%; (2)

А₁

де СЕС - ступінь ефективності санації, %;

А₁ - кількість колоній повітря до санації;

А₂ - кількість колоній після санації.

Коефіцієнт ефективності санації (КЕС) – це число, яке показує в скільки разів внаслідок проведення санації зменшилось кількість колоній та визначаються за формулою (3).

А₁

КЕС = ––; (3)

А₂

Санація вважається ефективною, якщо ступінь ефективності санації становить не менше ніж 80%, а коефіцієнт ефективності санації складає не менше, ніж 5 разів.

Ще одним надійним та суттєвим показником ефективності сануючої дії ультрафіолетового опромінення повітряного середовища приміщень (передусім шкільних класів, ігрових кімнат тощо) є зниження рівня гострої захворюваності (число днів, число випадків, тривалість кожного випадку хвороби та кратність захворюваності).

СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ