Неправильної геометричної форми

При визначенні середньої густини зразка неправильної геометричної форми необхідно визначити його об’єм і масу.

Для визначення об’єму зразка неправильної геометричної форми застосовують метод, заснований на витисненні зразком із ємності рідини, у яку його занурюють. Ємність, що застосовується для проведення виміру, наведено на рис. 1.2, називається - об’ємомір.

Цей прилад являє собою металевий циліндр 2 (рис. 1.2) із внутрішнім діаметром 150 мм і висотою 350 мм. На висоті 250 мм у ємність упаяна трубка 1 діаметром 10 мм, що має загнутий униз кінець.

Об’ємомір наповняють водою трохи вище трубки й очікують, поки надлишок води стече. Потім під трубку підставляють мірний циліндр або скляну колбу 3 (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Об’ємомір

Випробування виконується таким чином. На поверхню попередньо висушеного до постійної маси і зваженого зразка щетинною кистю наносять тонким шаром розплавлений парафін, дають йому застигти і зразок знову зважують.

Занурювати зразок у розплавлений парафін не слід, тому що при цьому нагріваються і зразок, і повітря, що вміщується у його порах. Останнє, збільшуючись в об’ємі при нагріванні, прагне вийти назовні й утворить повітряні пузирі між поверхнею зразка і шаром парафіну. Наявність таких пузирів впливає на точність визначення об’єму, а, отже, і середньої густини.

Об’єм парафіну, витраченого на покриття зразка, обчислюють за формулою:

(1.6)

де: V_п - об’єм парафіну, см³;

m - маса зразка без парафіну, г;

m₁ - маса зразка покритого парафіном, г;

r_п - густина парафіну, дорівнює 0,81¸0,93 г/см³. Цей показник визначають до початку випробування або умовно приймають рівним 0,93 г/см³, що не впливає суттєво на точність визначення об’єму.

Підготовлений зразок 4 (рис. 1.2) занурюють в об’ємомір, при цьому вода, що витісняється, буде витікати з трубки в мірний циліндр або колбу. Після того, як падіння крапель припиниться, по мірному циліндру визначають об’єм витиснутої рідини, що буде дорівнюватися об’єму зразка.

Після одержання величин маси й об’єму, обчислюють середню густину зразка неправильної геометричної форми за формулою

, (1.7)

де: m - маса зразка без парафіну, г;

V₁ - об’єм зразка з парафіном, см³;

V_п - об’єм парафіну, см³.

РОБОТА № 2

ВИЗНАЧЕННЯ НАСИПНОЇ ГУСТИНИ СИПУЧИХ МАТЕРІАЛІВ,

ПОРИСТОСТІ І ВОДОПОГЛИНЕННЯ

2.1 ВИЗНАЧЕННЯ НАСИПНОЇ ГУСТИНИ

Насипна густина - характеризується масою сухого матеріалу в одиниці об'єму матеріалу в рихлому стані (з порами і міжзерновими порожнечами).

При транспортуванні і збереженні сипкі матеріали ущільнюються. При цьому значення їхньої середньої густини виявляється на 15¸30 % вище, ніж у рихлому стані.

Для визначення насипної густини матеріалів звичайно використовують прилад - стандартну лійку (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Стандартна лійка для визначення насипної густини

Стандартна лійка (рис. 2.1) являє собою усічений конус 1. Унизу конус переходить у трубку діаметром 20 мм із засувкою 2. Під трубкою встановлюють заздалегідь зважену мірну ємність 3 об’ємом 1 л (1000 см³).

Відстань між верхнім обрізом мірної ємності і засувкою повинна бути 50 мм.

У лійку насипають попередньо висушений матеріал. Потім відкривають засувку 2 і заповнюють мірну ємність цим матеріалом з надлишком, закривають засувку і металевою лінійкою зрізують від середини в обидва боки надлишок матеріалу урівень із краями ємності. Потім ємність з матеріалом зважують на технічних вагах.

Знаючи масу матеріалу і його об’єм, за формулою (2.1) визначають насипну густина сипучого матеріалу:

, г/см³, кг/м³ (2.1)

де: m₁ - маса ємності із сухим матеріалом, г;

m₂ - маса ємності, г;

m - маса сухого матеріалу, г;

V - об’єм, зайнятий сухим сипучим матеріалом, см³.