Види політики

Знання про зв'язок політики з іншими
сферами суспільного життя конкретизує
виокремлення та з'ясування особливостей різних її видів. У
найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика
кожної окремої держави поділяється на внутрішню і
зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та
інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери
суспільного життя і спрямована на збереження, реформу-
вання або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.

Основні види внутрішньої політики розрізняються
залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими
видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен
із цих видів політики спрямований на регулювання певного
виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду
різновидів. Так, економічну політику складають промислова,
аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-
технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики.
Основні різновиди соціальної політики розрізняються

Політика як суспільне явище

Природа політики

залежно від груп соціальних спільностей як її об'єктів.
Такими різновидами є політика соціального партнерства,
спрямована на регулювання відносин між суспільними
класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна,
пенсійна, регіональна політика тощо. Галузевими різнови-
дами соціальної політики є житлова, політика у сфері
охорони здоров'я, освітня політика.

Культурна політика охоплює сферу духовного життя
суспільства, її різновидами є, наприклад, політика в галузі
мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди вну-
трішньої політики, що певною мірою є проміжними між її
основними видами. Так, податкова політика проміжна між
економічною і соціальною, освітня — між соціальною і
культурною. За повнотою охоплення сфер суспільного життя
та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди
політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки. Остання
за своїм технічним аспектом найближча до економіки, за
гуманітарним аспектом — до соціальної і особливо духовної
сфер суспільного життя.

Виокремлення економічної, соціальної і культурної
політики залежно від основних сфер суспільного життя
ставить питання про існування та специфіку, так би мовити,
«політичної політики», тобто такої, що здійснюється в
політичній сфері. «Політика «політики» або політика у
політичній сфері, — пише російський дослідник А. А. Бє-
ляєв, — спрямована на регулювання відносин між громадя-
нами і соціальними спільностями з приводу передусім
державної влади. Вона також може бути поділена на політи-
ку державно-адміністративного будівництва й політику
громадських організацій і рухів у сфері владно-політичних
відносин»¹⁵. «Політика політики» стосується насамперед
організації державної влади і партійного будівництва.

Основою виокремлення різних видів політики можуть
бути не тільки їх об'єкти, а й суб'єкти — індивіди,
різноманітні соціальні спільності та політичні організації.
Головним із цих суб'єктів є держава, а тому державна
політика й виступає найважливішим видом політики.
Залежно від інституціональних складових держави вона
може поділятися на політику уряду, глави держави,
парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має

¹⁵ Политология / Под ред. Б. Й. Краснова. М., 1995. С. 132.

політика політичних партій та їх різних об'єднань (виборчих
блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних
організацій — профспілок, молодіжних, жіночих та інших
об'єднань.

Кожен із суб'єктів певною мірою самостійно визначає
свою позицію щодо здійснення того чи іншого виду
внутрішньої політики. Що стосується зовнішньої політики,
спрямованої на регулювання відносин з іншими державами
та міжнародними організаціями, то її суб'єктом у стосунках
з цими державами та організаціями в цілому виступає лише
держава. Жодна інша політична організація країни не може
бути самостійним суб'єктом зовнішньої політики й висту-
пати від імені держави в цілому.

Залежно від масштабності та тривалості цілей політику
можна поділити на стратегічну і тактичну, або поточну.
Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш
значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його
окремих складових, визначення найважливіших напрямів,
методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно
довготривалий період. Тактична, або поточна, політика — це
політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямо-
вана на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона
підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнуч-
кість, оперативність у застосуванні методів і засобів.

Політика як наука Говорити про політику як науку й
й мистецтво мистецтво можна лише умовно, оскіль-
ки сама по собі як практична діяльність
вона не є ні наукою, ні мистецтвом у прямому значенні цих
слів. Поширені в літературі з політології характеристики
політики як науки й мистецтва пов'язані з образною
оцінкою її В. І. Леніним, який писав, що «політика є наука
і мистецтво, яке з неба не падає, даром не дається»¹⁶.

Науковість політики, за В. І. Леніним, полягає в тому, що
вона повинна здійснюватись на наукових засадах. Це
вимагає, по-перше, врахування досвіду інших країн; по-
Друге, врахування всіх сил, груп, партій, класів, мас, що
Діють всередині даної країни, аж ніяк не визначення
політики на підставі тільки бажань і поглядів, ступеня

¹⁶ Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі // Повне зібр.
творів. Т. 41. С. 61.

Політика як суспільне явище

Природа політики

свідомості й готовності до боротьби однієї тільки групи або
партії'⁷.

Проти цих настанов важко щось заперечити. Будь-яка
політика вимагає врахування чужого досвіду та співвідно-
шення сил. Однак для науковості політики лише цього
замало. Глибинною науковою засадою політики є пізнання
закономірностей суспільного, особливо політичного, розвит-
ку та врахування їх у практичній діяльності. Ця засада
робить проблематичною науковість реальної політики,
оскільки конкретні такі закономірності і навіть узагалі сама
їх наявність нерідко беруться під сумнів або й заперечуються
в принципі. Як уже зазначалося, позитивізм заперечує
існування закономірностей суспільного розвитку, а на цій
підставі — і науковий статус суспільствознавства.

Проблематичною науковість політики робить і її
ідеологічний характер. Політика є найбільш ідеологізованою
сферою людської діяльності, оскільки безпосередньо
пов'язана з соціальними інтересами, здійснюється політич-
ними силами як виразниками тих чи інших соціальних
інтересів і має певне ідеологічне, отже, й ціннісне, а не лише
суто наукове, обгрунтування. У політиці звичайними є
прагнення політичних сил монополізувати істину, намагання
видати бажане за дійсне. Що сталося з одним із таких «єдино
вірних вчень» — марксизмом-ленінізмом, як теоретичним
обгрунтуванням комунізму, — загальновідомо. Однак не
варто було б перебільшувати й науковість, істинність інших
ідейно-політичних течій — лібералізму, консерватизму чи
соціал-демократизму.

Найефективнішою є не та політика, що послідовно
грунтується на якомусь ідейно-політичному вченні, спрямо-
вана на досягнення якоїсь кінцевої мети, а та, яка
прагматичне зорієнтована, відповідає насущним інтересам і
потребам якомога більшої частини членів суспільства.

Науковість політики полягає не в її відповідності якому-
небудь ідейно-політичному вченню, а у всебічному науко-
вому обгрунтуванні конкретних політичних рішень,
особливо у прогнозуванні наслідків їх реалізації, в межах
визначеного на основі суспільного консенсусу політичного
курсу з урахуванням, звичайно, об'єктивних тенденцій сус-

¹⁷ Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі. С. 61—62.

ПІльного розвитку, співвідношення сил, чужого досвіду
тощо.

Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною
стороною здійснення влади. Вона пов'язана з людьми,
багато в чому залежить від індивідуальних здібностей
політика, його особистої ініціативи й навіть інтуїції. Полі-
тика — це сфера продуманих кроків, заходів, маневрів,
компромісів, угод, поступок, обходів, натисків, розрахунків
тощо. Мистецтво політичного діяча виявляється в умінні
вибрати найоптимальніші для даних конкретних умов форми
й засоби досягнення політичних цілей. Тому політику
називають іще мистецтвом можливого.

Успіх у політиці значною мірою залежить від уміння
політика працювати з людьми, його здатності оцінити не
тільки їхні ділові, а й психологічні якості — комунікабель-
ність, рішучість, відповідальність тощо.

Мистецтво в політиці включає інтелектуальні, раціональні
та інтуїтивні засади. За наявності відповідних знань
оволодіти мистецтвом політики можна або на власному
досвіді, або вивчаючи досвід інших та пропускаючи його
крізь свої знання, здібності й можливості. Безумовну
перевагу потрібно віддати другому шляху, бо перший —
шлях спроб і помилок — обходиться суспільству надзвичай-
но дорого. Помилки і прорахунки в політиці є найбільш
згубними для суспільства. Вони страшніші, ніж навіть
помилки в медицині, бо помилка лікаря завдає шкоди
окремій людині, тоді як від помилок політиків можуть
постраждати все суспільство й загинути мільйони людей.

Лише органічна єдність науки, що стала надбанням
політика, й мистецтво реалізації науки про політику забезпе-
чують політичне керівництво та управління суспільством із
найбільшою ефективністю і найменшими втратами. І
навпаки, відсутність у політика наукових знань про керів-
ництво та управління суспільними процесами, здійснення
влади, вміння і досвіду творчого застосування їх на практиці
обертається для суспільства та його окремих ланок, долі
багатьох людей вкрай негативними наслідками.

Політика як суспільне явище

Андреев С. С.

Политика как социальное явление // Социально-полит, науки.
1991. № 4.

Ануфриев Е. А.

Субъективные основы и субъекты политики // Социально-полит,
журн. 1996. № 4.

Беляев А. А.

Политика и ее роль в развитии общества // Социально-полит,
науки. 1991. № 9.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А.

Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи-
тализма. М., 1985.

Бутенко А. П.

Наука и политика // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 2.

Бутенко А. П.

Наука, политика, власть: проблемы взаимоотношения и соотноше-
ния // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 3.

Вебер М.

Политика как призвание и профессия // Избр. произведения. М.,
1990.

Ильин М. В., Коваль Б. И.

Что есть политика и что — наука о политике (Опыт нетради-
ционного обзора) // Полит, исследования. 1991. № 4.

Коваль Б. И., Ильин М. В.

Власть уегзиз политика // Полит, исследования. 1991. № 5.

Лузан А. А.

Политическая жизнь общества: Вопросы теории. К., 1989.

Мурадян А. А.

Двуликий Янус. Введение в политологию. М., 1994.

Мясников О. Г.

Субъекты политики // Социально-полит, журн. 1993. № 5—6.

Халипов В. Ф.

Политика как наука и искусство // Социально-полит, науки. 1990.
№ 7.

Чудинова И. М.

Политическая жизнь // Социально-полит, журн. 1994. № 12.