Правове регулювання оренди земель. 2 страница

Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.

В Законі «Про плату за землю» зазначено:

Стаття 5. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Стаття 4. Закону України «Про оренду землі» визначає об’єкти орендної плати за землю:

1. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

2. Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розташовані на них, якщо це передбачено договором оренди.

3. При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їх місце розташування визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які затверджуються загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або зборами уповноважених, а у акціонерному товаристві - загальними зборами товариства.

Суб’єктами орендної плати за землю є орендарі та орендодавці.

Стаття 5. Орендодавці землі

1. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки.

2. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.

3. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Стаття 6. Орендарі землі

1. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

2. Орендарями земельних ділянок можуть бути:

1) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України;

2) органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради;

3) громадяни України, юридичні особи, релігійні, громадські організації, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства.

3. Орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

31. (2)

С переходом нашей страны к рыночной економике возникла необходимость в создании условий, при которых было бы невыгодным неиспользование или безхоз. Использование земли.Наиболее эффективным средством разрешения этих проблем является введение платного землепользования.

Субъектами платы за землю являются собственник земли и землепользователь, в том числе арендатор, т.е. все юр лица и граждане независимо от форм собственности и вида хозяйственной деятельности, включая международные неправительственные организации, совместные предприятия с участием иностранных юридических лиц и граждан, инистранные юридические лица, а также иностранные граждане и лица без гражданства, которым предоставлена земля в собственность или пользование на територии Украины.

Объектом платы за землю являются земельные участки, находящиеся в собственности или пользовании, в том числе на условиях аренды.

32. Особливості обчислення плати за землі с/г призначення.

Розділ 2 Закону У. «Про плату за землю»

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Стаття 6. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

для багаторічних насаджень - 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою цієї статті.

Законодавство У. регулює і питання орендної плати (частина 3 ст. 36 ЗК У., ст.19 Закону «Про плату за землю», ст. 19-21 З-ну У. «Про оренду землі». Орендною платою за зд визнається платіж, який вноситься орендарем орендодавцю за користування земельною ділянкою. Розмір, умови, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди, що укладається між орендодавцем і орендарем. Внесення орендної плати на наступний період оренди допускається на строк, що не перевищує одного року. У випадку визнання договору оренди недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк не повертається. Орендна плата за зд, що знаходяться у державній чи комунальній власності, централізується на тих самих бюджетних рахунках, що й зем податок і розподіляється і використовується за тими ж самими правилами. За загальним правилом така орендна плата не може бути меншою від розміру зп.

33. Правові форми плати за землі несільськогосподарського призначення.

Закон У «Про плату за землю» містить диференційовані правила визначення ставок зем податку для земель с/г призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

Ставки ЗП із земель населених пунктів встановлюються за наступними правилами. Якщо грошова оцінка відповідних земель існує, то ставка податку встановлюється в розмірі 1% від такої оцінки. Якщо відповідну оцінку зд не встановлено, то середні ставки ЗП встановлюються в розмірах, що визначаються за спеціальною таблицею, наведеною ч.2 ст.7 Закону У. “Про плату за землю”. Ця таблиця передбачає встановлення диференційованих ставок ЗП залежно від чисельності населеного пункту (зврахуванням коефіцієнтів, застосовуваних для міст Києва, Севастополя і міст обласного підпорядкуваня).

Спеціальні правила розрахунків ставок ЗП встановлені Законом “Про плату за землю” і для земель різного цільового призначення за межами населених пунктів. Так, підприємства промисловості, транспорту (крім залізничного), зв’язку та іншого призначення за загальним правилом сплачують ЗП з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за зд, надані для залізничного транспорту, Збройних Сил У. та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства У, справляється у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових с/г підприємств, з яких податок справляється як з землі с/г призначення. (Якщо земля використовується не за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом- 5% від грошової оцінки площі ріллі по області). Податок за зд, надані на землях лісового фонду, за винятком земель зі складу с/г угідь, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, відповідно до лісового законодавства України. Винятки встановлені для ділянок земель лісового фонду, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами: податок на них справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок на зд, надані на землях водного фонду, за винятком земель зі складу с/г угідь, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Законом “Про плату за землю” встановлені порядок обчислення і строки сплати ЗП, Підставою для його нарахування є дані державного земельного кадастру. При цьому юр особи щороку самостійно обчислюють суму ЗП за спеціальною формою, встановленою ДПА України (станом на 1.01. кожного року). Громадянам нарахування ЗП здійснюють ДПІ.Земельний податок сплачується рівними частками: двічі на рік виробниками товарної с/г та рибної продукції та щоквартально – всіма іншими платниками податку.

34. Відповідальність за порушення законодавства про плату за землю.

Розділ 8 ЗК

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЛАТНИКІВ І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ"

Стаття 25. За несвоєчасну сплату земельного податку (стаття 17 цього Закону) справляється пеня у розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення.

Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається у договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку.

Стаття 26. За порушення Закону України "Про плату за землю" платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Посадові особи, винні в порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 27. Контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку здійснюється державними податковими інспекціями.

Закон У. «Про оренду землі»

Стаття 31. Відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором оренди землі та порушення земельного законодавства

1. За невиконання зобов'язань договору оренди земельної ділянки, у тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність згідно з законами України та договором.

2. Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були обумовлені ним у договорі оренди, але які суттєво перешкоджають передбаченому договором використанню земельної ділянки.

3. У разі виявлення таких недоліків орендар має право:

1) вимагати зменшення орендної плати або відшкодування витрат на усунення недоліків земельної ділянки;

2) утримувати певну суму понесених ним витрат на усунення таких недоліків із орендної плати, попередньо повідомивши про це орендодавця;

3) вимагати дострокового розірвання договору.

4. Орендодавець не несе відповідальності за наслідки, які виникли в результаті недоліків переданої в оренду земельної ділянки, якщо про такі недоліки земельної ділянки зазначено в договорі оренди.

5. Орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами України.

35. Система органів державного управління в галузі використання, відтворення і охорони земель.

Згідно зі ст. 94 Кодексу контроль за використанням і охороною земель здійснюється радами, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством екології та природних ресурсів України, іншими спеціально уповноваженими органами.

Спеціально уповноваженим державним органом, на який законодавством покладене здійснення контролю за використанням і охороною зем ресурсів, є Держкомзем України. Для виконання цієї функції і функції моніторингу в структурі центрального апарату Держкомзему створено Управління моніторингу земель. На місцях контроль покладений на обласні, Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи зем ресурсів. Голова держкомзему, начальники обласних, Київського, Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів є головними держ інспекторами по використанню та охороні земель відповідно У., областей, міст Києва і Севастополя, а їх заступники –заступниками відповідних держ інспекторів. Начальники рай відділів – є інспекторами по вик земель районів, а їх заступники- заступниками держ інспекторів по використанню та охороні земель районів.

Контроль який здійснює Мінекології є надвідомчим. Для здійснення контрольної функції в структурі Мінекології було створено Державну екологічну інспекцію. До складу Державної екологічної інспекції входять Головна екологічна інспекція, інспекція охорони Чорного і Азовського морів та екологічна інспекція відповідних тер органів Мінекології АРК, областей, міст Києва і Севастополя.

Певні контрольні повноваження надвідомчого характеру в сфері земельних відносин мають також органи інших міністерств, зокрема органи державного санітарного нагляду Міністерства охорони здоров’я України (в частині дотримання саніт зак-ва при використанні зем ділянок); органи Держбуду (в частині контролю за забудовою територій міст…); органи Міністерства аграрної політики (в частині контролю за охороною грунтів с/г використання); органи Держлісгоспу (використ. Лісового фонду); органи Держ комітету водного господарства У (в частині контролю якості зрошуваних і осушуваних земель) та деякі інші.

36. Повноваження органів управління в галузі використання, відтворення і охорони земель.

Держкомзем здійснює держ контроль за: 1)раціональною організацією території та використанням зд вланиками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; 2)поверненням самовілбно зайнятих ділянок у стані придатному для використання; 3)виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання зд, нормативними документами та зтв-ми проектами щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії, заболочення, засолення, висушування.. 4)рекультивацію порушених земель, зніманням, використанням і збереженням родючого грунту при проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель і приведенням земель у стан, придатний до використання за призначенням; 5)збереженням протиерозійних, гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, встановленням і збереженням межових знаків; 6)наданням достовірних даних про наявність, стан, використання зем угідь, з питань державного зем кадастру, а також про наявність земель запасу;7)виконанням заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель.

Державна екологічна комісія має право: 1)обстежувати всі види підприємств, а також об’єкти оргнів внутрішніх справ і державної безпеки в будь-який час роботи з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання захлдів щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального землекористування; 2)пред’являти вимоги щодо здійснення відповідних заходів щодо раціонального використання та охорони земель, організації лабораторного контролю, давати обов’язкові приписи з питань, що віднесені до її компетенції; 3)обмежувати, припиняти будівництво, реконструкцію, що здійснюються з порушенням природоохранного законодавства; 4)складати акти перевірок і протоколи про виявлені порушення зем зак-ва; 5)розглядати справи про адмін право-ня у сфері земельних правовідносин; 6)подавати позови про відшкодування збитків і витрат, заподіяних внаслідок порушення землеохоронних норм зак-ва; 7)зупиняти або забороняти проведення робіт на територіях природно-заповідного фонду, у курортних зонах і містах відпочинку, не передбачених режимом охорони;8)отримувати безкоштовно статистичні і інші додаткові та інформаційні матеріали, необхідні для визначення стану використання і охорони природних ресурсів…

Певні контрольні повноваження надвідомчого характеру в сфері земельних відносин мають також органи інших міністерств, зокрема органи державного санітарного нагляду Міністерства охорони здоров’я України (в частині дотримання саніт зак-ва при використанні зем ділянок); органи Держбуду (в частині контролю за забудовою територій міст…); органи Міністерства аграрної політики (в частині контролю за охороною грунтів с/г використання); органи Держлісгоспу (використ. Лісового фонду); органи Держ комітету водного господарства У (в частині контролю якості зрошуваних і осушуваних земель) та деякі інші.

37. Компетенція ВР України в галузі регулювання земельних відносин.

До відання України у галузі регулювання земельних відносин належить:

1) законодавче регулювання земельних відносин;

2) розпорядження землями загальнодержавної власності України;

3) установлення порядку і середніх ставок плати за використання землі, граничних розмірів орендної плати за землю;

4) організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу;

5) розробка і виконання разом з Республікою Крим, місцевими Радами народних депутатів державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;

6) встановлення основних положень землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру, організація їх здійснення;

7) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.

38. Компетенція ВР АРК в галузі регулювання земельних відносин.

(ст.13 ЗК)

До відання Республіки Крим у галузі регулювання земельних відносин належить:

1) розпорядження землями державної власності в межах Республіки Крим, за винятком земель загальнодержавної власності;

2) розробка і вдосконалення земельного законодавства Республіки Крим;

3) організація ведення земельно-кадастрової документації;

4) організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу;

5) розробка і здійснення разом з місцевими Радами народних депутатів республіканських програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;

6) організація землеустрою;

7) вирішення земельних спорів;

8) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.

39, Компетенція обласних рад в галузі регулювання земельних відносин. (ст. 12 ЗК)

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу;

2) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

3) організація ведення земельно-кадастрової документації;

4) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, додержанням земельного законодавства;

5) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів, охороні пам'яток історії та культури;

6) розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів;

7) організація землеустрою;

8) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться Верховною Радою України;

9) координація діяльності місцевих землевпорядних органів;

10) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;

11) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

40. Компетенція органів місцевого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин.

Цьому питанню присв’ячена ст. 33 Закону У. “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. та ст. 9,10, 11 Земельного Кодексу України.

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;

2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;

3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) справляння плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;

10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів;

11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні;

12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;

13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

41. Земля, як об’єкт права власності.

З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного кодексу України держава перестала бути єдиним, монопольним суб’єктом права власності на землю та інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної власності. Конституція У. 1996 р. проголосила землю та інші природні ресурси об’єктом права власності Українського народу (ст. 13), а також громадян, юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право власності народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., законі У. “Про власність” та в Конституції У. Земля як об’єкт надбання Ккраїнського народу пов’язана з правом на всю територію, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, з правом територіального верховенства народу від імені якого виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає ставлення Українського народу до землі, як до території і закріплює право тер верховенства народу як вираз політичного панування держави над певною частиною земної кулі. Конст. норма про землю як об’єкт права власності Укр народу засвідчує тер-ний поділ держави на регіони: Автономна республіка Крим, області, міста, селища і села. Право територіального верховенства Укр народа на землю, право на землю органів державної влади та органів місцевого самоврядування є інститутом конституційного, державного права, норми якого відносяться до публічного права.

У зв’язку з встановленням в У. різних форм власності на землю і поділом земель за цільовим призначенням на категорії землі мають різний правовий режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт державного суверенітету, тобто як територія держави чи місцевого адміністративного формування. З метою забезпечення цільового і рац. використання на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст.-культ. Призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).

В умовах ринкової економіки і тов.-грош. відносин земельна ділянка і побудовані на ній будівлі і споруди розглядаються як єдиний об’єкт права власності. У разі переходу права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передб-х зем законодавством, і право власності чи право користування на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено договором.

42. Передача земельних ділянок у власність (зд).

Згідно ст. 17 ЗК “передача зд у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники зд не вправі протягом 6 років з часу набуття права власності продавати або відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді нд на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.” Передача громадянам зд здійснюється на підставі заяви до ссм, а у разі відмови до районної, міської, в адм підпорядкуванні якої є район, Ради нд з зазначенням бажаного розміру і місця розташування ділянки, мети її використання і склада сім’ї. Відповідна Рада нд розглядає заяву і у разі згоди замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект погоджується з селищною Рнд, з районними землевпорядними, природоох., санітарними органами, органами архітектури. Передача у власність зд, що була раніше надана громадянину, провадиться для: 1)ведення селянського господарства; 2) особистого господарства; 3)будівництва та обслуговування жилого будинку. Ці зд передаються на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (розглядаються у місячний строк

Передача зд у колективну власність провадиться ссм Радаминд за місцем розташування зд на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та тов-в. До клопотань додаються матеріали, що обгрунтовують розмір зд. Місцева Рада нд розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.

43. Припинення права власності на землю та користування нею.

Конституція У. (ст.42) гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є непорушним.Право власності на земельну ділянку або її частину припиняється у разі: 1)добровільної відмови від земельної ділянки; 2)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3)припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського господарства; 4) систематичного невнесення зем. податку в строки, визначені договором оренди; 5)нераціонального використання зем ділянки; 6)використання зд способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7)використання землі не за цільовим призначенням; 8)невикористання протягом 1 року земельної ділянки, наданої для с/г виробництва, і протягом двох років- для нес/г потреб; 9)вилучення земель. Право власності на землю можу бути припинено у разі звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів, у тому числі за договорами іпотеки. Право власності припиняється в разі визнання угоди щодо набуття права власності на землю недійсною. В ст. 114 ЗК У зазначається, що угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними. Право власності на зд припиняється у разі втрати громадянства України, смерті фіз. особи, а також при реорганізації або ліквідації юридичної особи. Відповідно до Конституції України та ст. 114 ЗК України право власності на землю юр та фіз осіб може бути припинено в разі встановлення судом фактів придбання зд за рахунок коштів, одержаних від злочинної діяльності.

44. Право приватної власності на землю: загальна характеристика.

1.Право приватної власності на землю в Україні запроваджено Законом У “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 р. Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р. визначені особливості права приватної власності на землю.

2.Згідно з цим Кодексом (ст.6) і Законом України “Про власність” в редакції від 5.05 1993 р. (ст. 14)) суб’єктами права приватної власності на землю можуть бути лише громадяни України. Громадяни ін держав та особи без громадянства можуть бути суб’єктами права землекористування, в тому числі на умовах оренди. У ст. 41 Конституції закріплено, що право прив власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Ст. 13 Конституції: держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та рівність всіх суб’єктів права власності перед законом.

3. Особливістю права приватної власності на землю є те, що громадяни У. мають право на одержання у власність зем ділян лише для визначених законодавством конкретних цілей (ведення сел госполдарства, ведення особистого госп., будівництва, садівництва, дачного і гаражного будівництва, здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи).

4.Об’єктами права прив власності є- земельні ділянки лише окремих категорій земель

5. Безплатно зд передаються у власність громадян для ведення сел господарства у межах середньої земельної ділянки, що обчислюється у порядку, передбаченому ст. 6 ЗК У. За плату – ділянки у розмірі, який перевищує розмір середньої земельної частки. Ст. 6 ЗК У стверджує, що колишнім власникам землі зд не повертаються.

6.Передача земель у приватну власність безплатно здійснюється в порядку і в процесі приватизації місцевими радами на території яких розташовані земельні ділянки.

7.ЗД можуть набуватись у приватну власність: а)за плату у місц. рад для ведення сел.(фермерського господарства понад площу, що передається безплатно. Така передача проводиться за ціною, що визначається на основі грошової оцінки землі;б)за договором купівлі-продажу зд, що перебувають у колективній або приватній власності. Договір купівлі-продажу посвідчується у нотаріальному порядку.

45. Підстави виникнення права приватної власності на землю.

Право власності на землю і зд може виникнути за наявності певних юридичних фактів, зазначених у конституційному, цивільному, земельному законодавстві. Такі юр факти поділяються на первісні і похідні. Майже у всіх країнах світу до первісних належать: захват незайманих вільних земель, загарбання їх внаслідок загарбницьких війн, перерозподіл кріпосницьких і громадських земель, конфіскація і націоналізація земель…В Україні всі землі відносились до державної власності, тому первісним юр фактом, яким визнавалось право власності народу України став законУРСР “Про економічну самостійність УРСР”. Приватна форма власності встановлена Законом У. “Про форми власності на землю” від 30.01.1992 р. та Зем кодексом України від 13.03.1992 р.Це первісні факти.