Продуктивність праці показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу

Розрізняти продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Розрахунок продуктивності суспільної (сукупної) праці є дуже складним. Відносно до всього народного господарства цей показник розраховується як національний доход, одержаний на одного зайнятого у галузях матеріального виробництва.

На підприємствах (фірмах) продуктивність праці визначається як ефективність витрат тільки живої праці і розраховується через показники виробітки (В) і трудомісткості (Тр) продукції між якими є зворотна пропорційна залежність.

Виробітка – це кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або припадаючої на одного середньоспискового працюючого або робітника за певний період (годину, зміну, місяць, квартал, рік). Вона розраховується як відношення об’єма виробленої продукції (ОП) до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції (Т) або до середньоспискової чисельності працюючих або робітників (Ч):

або

При визначенні величини виробітку використовують натуральний, вартісний і трудовий методи.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та по факторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення главного рівня продуктивності праці (П_п.пл..) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл. або N_пл.) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_п.л.)

або

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів. На першому етапі здійснюється обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Так як на продуктивність праці впливає велика кількість різноманітних техніко-економічних факторів, то для обчислення економії робочої сили ці фактори групуються в певному порядку.

По-перше, групуються фактори, що впливають на підвищення технічного рівня виробництва (механізація і автоматизація виробництва, застосування прогресивних технологій, модернізація обладнання, використання економічних видів сировини і матеріалів). По-друге, групуються фактори, що впливають на структурні зрушення увиробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції у виробничій програмі, зміна питомої ваги кооперативних поставок).

Групуються окремо фактори, що впливають на удосконалення управління, організації виробництва і праці (вдосконалення організаційної структури управління підприємством, впровадження нових методів організації праці, підвищення трудової дисципліни, зміна режиму роботи підприємства та ін.).

Окрему групу факторів складають фактори, що впливають на зміну обсягу виробництва (відносне зменшення чисельності працюючих при збільшенні обсягу виробництва.

Виділяють групу галузевих факторів (збільшення робочого періоду у сезонних виробництвах, зміна геологічних умов видобутку корисних копалин у добувних галузях, зміна процентів вмісту компонентів у рудах).

Виділяють в окремі групи також фактори, що впливають на рівень продуктивності праці при введенні в дію й освоєнні нових об’єктів (цехів).

На другому етапі здійснюється визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Ч_вих ):

де К_о – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %;

Ч_баз – чисельність промислово–виробничого персоналу у базовому році, чол.

На третьому етапі здійснюється визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної чисельності працюючих в плановому періоді (Ч_вих) загальної величини їх зменшення (Е_заг).

На четвертому етапіздійснюється розробка приросту продуктивності праці (ΔП_п.пл..) в плановому періоді:

,

Якщо підприємству є відома зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році обчислюють за формулою:

,

де ΔП_п – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, %;

ΔТ_прогр – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році, який обчислюється за формулою:

,

де Е_{роб.часу} –економія (зростання) витрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому році, н-год.;

Т_{прогр.б.} – трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом аналізу є розробка можливого приросту випуску продукції завдяки підвищення продуктивності праці. Цей розрахунок здійснюється за формулою:

де ΔQ_пп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

ΔЧ – приріст чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

ΔQ – загальний приріст обсягу виробництва, %.