Річка Дніпро

В античні часи на берегах Дніпра процвітали грецькі та скіфські міста, згадувані Стратоном. Розкопки доводять, що серед них був і Київ, але під іншою назвою. Середнє Придніпров'я стало осередком утворення Київської Русі. Дніпро є третьою в Європі річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км²) та довжиною (2200 км).

У верхній течії Дніпро перетинає територію Росії та Білорусі, на які відповідно припадає 20% та 23% площі його басейну. В Україні розташована середня течія та пониззя Дніпра з площею басейну 291,4 тис. км² (57%).

Водні ресурси Дніпра складають близько 80% водних ресурсів України. Середньобагаторічний об'єм стоку в гирлі становить 53 км³/рік.

На Дніпрі виросли великі українські адміністративні, індустріальні та культурні центри - такі, як Київ, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Черкаси, Херсон. Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом тривалого часу формувався без урахування екологічних наслідків. Екологічний стан Дніпра досяг небезпечної межі і продовжує погіршуватися.

Воду Дніпра споживають більше 30 млн. чоловік, близько 10 тис. промислових підприємств, понад 50 великих міст і промислових центрів, 2,2 тис. сільських та 1 тис. комунальних господарств, 4 атомні електростанції. Через канали дніпровська вода подається в Крим, Донбас, Харківський промвузол, йде на зрошення 1,8 млн. га земель. Розмір щорічного використання дніпровської води досягає 15-20 км³, що становить 50-60% стоку маловодного року. 10 км³ води щорічно забирається безповоротно. Динаміку стоку Дніпра змінив каскад водосховищ, споруджених на ньому.

Щорічно з різними стоками (з поверхневим змивом із сільськогосподарських угідь, ферм та тваринницьких комплексів, із забрудненими підземними водами, з територій населених пунктів та ін.) у Дніпро і водосховища потрапляє близько 40 тис. т органічних забруднень, 745 т нафтопродуктів, більше 400 тис. т сульфатів, стільки ж хлоридів, 26 тис. т нітратів, 20 т міді, 32 т цинку, 23 т нікелю, 7 т хрому.

Значною екологічною проблемою є ерозійні процеси, що охоплюють більше половини території басейну. На 35% території ерозія виражена в значних масштабах. Це викликає втрату площ сільськогосподарських угідь, замулення та деградацію річкової системи.

Водосховища Дніпра, акумулюючи забруднюючі речовини з території всього басейну, включаючи Росію та Білорусь, є своєрідним акумулятором токсикантів, що значно зменшує їх надходження в Дніпровсько-Бузький лиман та Чорне море.

Після аварії на ЧАЕС у 1986 р. вміст стронцію-90 в молюсках, що живуть у Дунаї і Дніпрі, став відповідно в 4,4 і 270 разів вищий, ніж у тих, що живуть у Волзі. Аналогічні показники щодо цезію-137 у Дніпрі перевищували волзький фон більш ніж у десять разів. Вміст цезію-137 у рибах Чорного моря зріс у середньому в 10-50 разів. Концентрації стронцію-90 в рибах, що живуть у Дунаї і Дніпрі, відповідно у 2 і 20 разів вищі, ніж у Волзі. Ці ж показники по цезію-137 у Дунаї і Дніпрі перевищують волзькі в 6,5 і 260 разів. Дуже небезпечним явищем є постійне підвищення радіаційної забрудненості донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища.

Штучним шляхом річковий режим Дніпра трансформовано в озерний, водообмін різко вповільнився, створилися зони застою (замору), піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів, посилилося засолення ґрунтів, майже в 10 разів збільшився об'єм підземного стоку, а разом із цим значно збільшилося забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим ґрунтів у зонах іригації, знизився вміст гумусу. Ці та ряд інших питань знайшли своє відображення в Національній програмі екологічного оздоровлення басейну річки

Дніпро та поліпшення якості питної води (1996 p.), яка служить стратегічним планом дій, спрямованих на оздоровлення водних об'єктів на різних напрямках у різні періоди часу. Серед заходів, передбачених цією програмою на найближчий час, пріоритетними визнано будівництво та реконструкцію водоохоронних об'єктів, поліпшення екологічного стану водойм, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд. Важливе значення мають екологічно і економічно обґрунтовані принципи розвитку гідроенергетики України. Як свідчать розрахунки, щороку на втілення програми потрібно близько 200 млн. гривень.