Мовленнєвий етикет в професійному спілкуванні

Мова, як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сфери духовної культури, а й пов`язана з виробництвом, з його галузями і процесами.

У сучасному житті по – новому розглядається питання функції мови. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.

Що означає знати мову професії?

Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися.

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки

мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному

професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

У повсякденному спілкуванні з пацієнтами, колегами медичний працівник використовує лексичні засоби, характерні для офіційно-ділового, публіцистичного і навіть художнього стилів мовлення. Розмовний і науковий стилі разом з офіційно-діловим є характерними для фахового мовлення медичного працівника. У розмовному стилі вживають переважно побутову лексику, фразеологізми, вставні слова, вигуки, неповні речення. Науковому ж стилю притаманні повні речення, складні синтаксичні конструкції, терміни, логічність, точність, обґрунтованість викладу.

Бесіда медичного працівника – це діалог медика і хворого, і тому в процесі

спілкування вона несе в собі інформацію про фізичний і психологічний стан

людини. Ніжність і теплота слів сама по собі розкриває непомітні для лексики

нюанси думки і прагнення людини.

Для повноцінного спілкування треба мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення.

Мета бесіди медичного працівника з хворим – точно передати інформацію,

зрозумілу співрозмовнику. На жаль в нашій мові багато слів жаргонів, професіоналізмів.

“Коли ти говориш неправильно, це не тільки саме по собі бридко, але й душі спричиняє лихо”. Платон.

“Неохайність в мові, в одежі, в думках, на кінець, - хіба це не свідчення втрати

істинного професіоналізму?”.

Зараз все більше голосів роздається про те, що в бесіді медичного працівника з хворим потрібно уникати не тільки побутового, молодіжного, а й

професіонального жаргону. Так, наприклад, хіба може мати місце така жаргонна форма вислову, яка існує в психіатричній практиці: “Ще одну гарячку привезли.”

В приймальному відділенні лікар запитує: “Що везете?” І часто звучить відповідь: “Інфаркт міокарда, інсульт, кардіогенний шок”.

Нерідко можна почути, як про хворого говорять: діабетик, виразник, гастритик, ревматик. Всі ці слова затінюють особу хворого, є неетичними, образливими для нього.

Не краще складаються справи і з термінологією. Замість узаконених термінів вживаються застарілі. Наприклад: систолічні або діастолічні дрижання все частіше називають котячим мурликанням (кошачьим мурлыканьем); стенокардію – грудною жабою, плевральні і інші зрощення – спайками.

І так, стає очевидним те, що медичному працівникові необхідно володіти високою культурою, наукою, мистецтвом професійної мови, базисом якої повинна бути літературна мова. В висновок можна привести слова Сухомлинського:

«Слово – найтонший дотик до серця; воно може стати ніжною пахучою квіткою і живою водою, яка повертає віру в добро і може стати гострим ножем, і розколеним залізом, і грудкою грязюки”.

Перед тим, як вступати в спілкування, слід узяти до уваги.

В офіційній

обстановці

Де спілкуємось?

В неофіцій

Ситуація хто адресат? обстановці

спілкування повідомлення

Яка мета з`ясування

спілкування?

спонукання

Залежно від цього треба визначити:

Тему

Основну думку висловлювання

Форму

(діалог чи монолог)