Характеристика окремих видів анемій

Залізодефіцитна анемія – захворювання системи крові, обумовлене дефіцитом заліза в організмі, супроводжується змінами метаболізму зменшенням концентрації гемоглобіну в еритроцитах, кількісними та якісними їх змінами, клінічними проявами анемічної гіпоксії, сидеропенії та метаболічної інтоксикації.

Залізодефіцитна анемія є найбільш масовим захворюванням і складає близько 80% всіх анемій. За даними ВООЗ, захворюваність на залізодефіцитну анемію в промислово розвинутих країнах складає 30-50% серед жінок і 15-20% серед чоловіків. У цілому в світі залізодефіцитні стани зареєстровані приблизно у 8 млн людей. До вразливих стосовно анемій категорій населення відносяться діти молодшого віку, вагітні жінки і жінки дітородного віку. Залізо, що міститься в організмі, умовно можна поділити на функціональне (у складі гемоглобіну, міоглобіну, ензимів і коферментів), транспортне (трансферин, мобілферин), депоноване (феритин, гемосидерин) і залізо, що утворює вільний пул. Із 4,0—4,5 г заліза, яке міститься в організмі, тільки 1 мг бере участь в обміні із зовнішнім середовищем: виділяється з випорож­неннями, втрачається при випаданні волосся, деструкції клітин.

Добова потреба в залізі дорослої людини в стані фізіологічної рівноваги становить 1-1,5 мг, у жінок під час менструацій — 2,5-3,3 мг. При цьому для потреб кровотворення достат­ньою є кількість заліза, яка вивільнюється при фізіологічному роз­паді еритроцитів. Абсорбція заліза з харчових продуктів лімітована: із 8—14 мг, які надходять в організм, всмоктується від 0,5—1,0 до 2,0—2,5 мг. Тому переважання втрат заліза над його надходженням в організм призводить до залізодефіцитної анемії.

В основі розвитку залізодефіцитної анемії лежать різноманітні причини, серед яких основне значення мають: неповноцінна дієта; порушення всмоктування в кишечнику; хронічні (рецидивуючі) крововтрати (пародонтит, ерозивний езофагіт, варикозне розширення вен стравоходу, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, пухлини шлунка, тонкого кишечника, дивертикул Меккеля, термінальний ілеїт - хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт, поліпоз, геморой тощо); підвищена потреба в залізі (вагітність, лактація, інтенсивний ріст); порушення транспорту заліза; внутрішньосудинний гемоліз з гемоглобінурією.

Незначні за об’ємом, але тривалі крововтрати, призводять до виснаження запасів заліза з наступним розвитком залізодефіцитних анемій. Встановлено, що в 1 мл втраченої крові міститься 0,5 мг заліза. При щоденній крововтраті 10 мл крові втрата заліза складатиме 5 мг. Добове всмоктування заліза з їжі складає 2 мг, а фізіологічні втрати заліза – від 1 до 1,5 мг. Таким чином, при втраті такого невеликого об’єму крові (10 мл) відбувається поступове виснаження запасів заліза.

Основним чинником розвитку залізодефіцитних анемій у жінок дітородного віку є маткові кровотечі, які можуть спостерігатися при порушеннях менструального циклу (менорагії) різного генезу, міомі.

Клінічні прояви залізодефіцитних анемій зумовлені наявністю загальноанемічного симптомокомплексу та, особливо, сидеропенічного синдрому (тканинним дефіцитом заліза). Відбувається порушення трофіки тканин внаслідок зниження активності залізовмісних тканинних ферментів-цитохромів.

Гіпосидероз шкіри призводить до її сухості і витончення, порушення цілісності епідермісу. В кутках рота з’являються звиразкування, тріщини з запальним валиком – “заїди” або ж ангулярний хейліт. Виникає атрофія пипок язика: він стає червоним, згладженим, у важких випадках з ділянками почервоніння неправильної форми (“географічний язик”) або ж суцільно гіперемований (язик Гентера).

В результаті сухості слизової стравоходу, її атрофії виникає затруднення ковтання сухої твердої їжі, відчуття першіння і стороннього тіла в горлянці.

Типовим клінічним проявом гіпосидерозу є посилене випадіння волосся, ламкість, розшарування, поперечна посмугованість нігтів. Нігті стають плоскими, а деколи набувають увігнутої ложкоподібної форми (койлоніхії). Ряд сидеропенічних симптомів носить характер патогномонічних, вони характерні тільки для залізодефіцитних анемій. Це спотворення смаку, потяг до незвичних продуктів, таких як глина, земля, накрохмаленої білизни, льоду; спотворення нюху – потяг до запахів нафталіну, бензину, ацетону, типографської фарби.

При огляді відмічається блідість шкірних покривів з алебастровим чи зеленуватим відтінком, “синюватість склер” (або симптом блакитних склер). Останній є наслідком дистрофічних змін рогівки ока, через яку просвічується судинне мереживо.

Діагностика. Для залізодефіцитних анемій характерним є: зниження рівня гемоглобіну, мікроцитоз, анізоцитоз, пойкілоцитоз еритроцитів; гіпохромія (КП менше 0,86) − зниження середньої концентрації Нв в еритроциті; нормальна або підвищена кількість ретикулоцитів; помірна лейкопенія; тромбоцитопенія або тромбоцитоз (внаслідок хронічної крововтрати і посилення кровотворення кістковим мозком). Мієлограма при цьому захворюванні малоінформативна. Концентрація заліза сироватки нормальна (12,5-30,4 мкМ/л) або понижена.