Структура Євроринку

Євроринок представлений чисельною групою (близько 500) великих та середніх комерційних банків, що знаходяться в основних фінансових центрах Західної Європи (Лондон, Париж, Цюріх, Люксембург тощо), а також таких країн, де законодавство не обмежує права банків на проведення операцій в іноземних валютах з нерезидентами. Оскільки США у 1981р. оголосили Нью-Йорк так званою вільною банківською зоною, де кредитні операції місцевих банків з нерезидентами подібні за своїм режимом з євровалютними операціями, можна говорити про те, що фактично євроринок поширився і на територію Сполучених Штатів Америки.

До пільг, що надаються при здійсненні операцій на євроринку відносяться:

Зазначених вище пільг комерційні банки не мають на ринках національних валют. Тому для банків операції на євроринку значно вигідніші, ніж на наці­о­наль­ному, а тому вони можуть собі дозволити меншу маржу по кредитах у євровалютах. Усе це стимулює високі темпи розвитку євроринку, однак утруднює вплив урядів на національні грошово-кредитні системи своїх країн, дещо дезорганізує ці системи. Це викликає необхідність вводити контроль за операціями національних банків на євро­ринку.

Євроринки сьогодні – це постійні джерела фінасових інновацій, що набули значних розмірів у масштабі світової економіки. І в нинішніх умовах підвищення активності на фінансових ринках Європи привело сюди американський капітал. Банки США принесли нові моделі комплексних фінасових інструментів, які передбачають брокерські послуги, управління інвестованим капіталом та ін. в межах однієї фінансової установи. Поряд із позитивною стороною цієї справи, європейські банки припустилися, на перший погляд, незначної, але дуже вагомої помилки – вони недооцінили загрозу з боку фінансових установ США. Одним із провідних мене­джерів європейського відділення Goldman Sachs висловився, що для них "фінасовий ринок Європи був головним", оскільки тут вони одержували значну частину своїх прибутків і вирішили розширити обсяг своїх операцій в Європі.

Окрім того, як говорить виконавчий директор лондонського відділення банку Deutche Morgan Stanley: "Великої ваги набуває і той факт, що в США фінансові установи краще забезпечені спеціалістами в галузі фінансів".

Валютний ринок

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого вста­новлюються правові та економічні взаємовідносини між спожи­вачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на ва­лютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коли­ваєть­ся під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Членами валютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на прове­дення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на їх проведення. Як самостійна структура вона широко функціонувала ще в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період у розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині, Франції).

Головними суб’єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНД). Залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют роз­різняють світові, національні та регіональні валютні ринки.

Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю націо­нальної економіки від імпорту та обумовлений її конвертованістю. Конвертованість – це гарантована можли­вість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обмежень або прямого втручання держави.

Чим нижче рівень конвертації національної валюти, тим більше валютний ринок підпорядкований державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної ва­люти щодо інших валют). Основними формами валютних операцій щодо забезпечення міжнародних розрахунків є негайна поставка – “спот”, поставка через певний період – “форвард”, обов’язкові поставки – “аутрайт” і з правом відмови – “опціон”. Підтримуються ці стосунки через мережу супутникового моніторингу, телетайпного та телефонного зв’язку, який об’єднує практично весь світ. Навіть строкові валютні угоди укладаються за допомогою телефону або телексу і лише пізніше підтверджуються письмово.

Валютний ринок України на всіх своїх організаційних сег­ментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати власну інфраструктуру шляхом “дивер­си­фі­кованого” проникнен­ня в усі регіони країни та створення реально функціо­ну­ю­чих регіональних валютних ринків з метою запобігання розвитку тіньового валютного ринку та зменшення числа жертв махінацій, що характерні для даного сегмента валютного ринку.

Базові операції валютного ринку:

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс дуже рухливий і встановлюється з урахуванням купівельної спроможності ва­лют. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон’юнктурний вплив на валютний курс.

У банківській практиці прийняті наступні позначення курсів валют: наприклад, курс долара США до євро позна­чають USD/EUR = 0,9091. У даному позначенні ліворуч ставиться база котировки (базова валюта), праворуч – валюта котировки (валюта, що котирується). Такий запис означає „кількість валюти, що котирується за одиницю базової валюти” (у даному випадку 0,9091 євро за один американський долар). Котировка курсів спот буває прямою і непрямою.

Різниця між правою та лівою стороною котировки (купівлею та продажем) називається спред (spread) або маржа (margin) і служить основою для отримання прибутку за протилеж­ними угодами з клієнтами.