Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Міжнародний фінансовий ринок



Після падіння Бреттон-Вудської Системи центральні банки втратили монополію на управління грошової маси i рухом валюти. 80-i роки стали епохою дерегулювання в монетарній сфері, лібералізації руху капіталу і падіння темпів інфляції. Маржа банків стала більш низькою через зростаючу конкуренцію i неповернення кредитів.

До початку 1990-х рр. коло подій замкнулося: економічний колапс в Східному блоці спричинив сильний попит на капітал, розпочалося нове зростання відсоткових ставок. Світові економічні відносини потребували переходу на якісно новий рівень.

Термін „міжнародні фінансові ринки” стосується різних фінансових установ по всьому світу, з якими співпрацюють багатонаціональні фірми та уряди країн, щоб позичити кошти або ж інвестувати власні надлишкові кошти.


 
 

Міжнародний фінансовий ринок охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьох інститутів. Кожен ринок має справу з певним типом зобов’язань, обслуговує різні інституції.

До фінансових ринків можна віднести:

1) ринок матеріальних активів та ринок фінансових активів. Ринки матеріаль­них активів, що називають також ринками відчутних або реальних активів, мають справу з пшеницею, автомобілями, нерухомістю, комп’ютерами та ін., тоді як фінансові ринки – з частками капіталу (акціями), облігаціями, векселями, заставними та іншими вимогами на реальні активи;

2) ринки спот; ринки ф’ючерсів. На першому з них купівля та продаж мають здійснюватися на умовах "спот", тобто протягом декількох днів. На другому – до якоїсь дати в майбутньому. Значення ф’ючерсних ринків, до яких належить ринок опціонів, зростає. (Операція з опціоном – господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає продаж (купівлю) опціону, тобто права придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у будь-який момент протягом визначеного часу, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення (придбання) опціону.)

3) ринки грошей, тобто кредитних зобов’язань тривалістю до одного року. Нью-Йоркський ринок грошей є найбільшим у світі. Важливими грошовими ринками є Лондон, Токіо та Париж;

4) ринки капіталів, ринки довгострокових кредитних зобов’язань та часток капіталу акціонерних товариств;

5) ринки іпотек /заставних/ – обертаються позики під житлові будинки, комерційну і промислову нерухомість та під фермерську землю;

6) ринок споживчого кредиту, на цих ринках надаються позики на автомобілі та побутові електроприлади, на навчання та відпочинок, тощо;

7) ринок євровалют – це міжнародний ринок позичкових капіталів, на якому операції по кредитах і позиках здійснюються у євровалютах – валютах відмінних від валюти країни, в якій знаходяться банки, що проводять ці розрахунки;

8) міжнародний ринок облігацій (євробонд) – це ринок, на якому боргові зобов’язання випускаються позичальниками при отриманні довгострокових кредитів на євроринку.

За сферою поширення виділяють світові, національні, регіональні та місцеві ринки. Основними на міжнародному рівні вважаються два фінансові ринки – євроринок та ринок облігацій.

 
 

5. Міжнародний ринок позичкових капіталів

 
 

Об’єктивною основою розвитку Міжнародного ринку позичкових капіталів є протиріччя між інтернаціоналізацією господарських зв’язків і обмеженими можливостя­ми національних ринків капіталів.

На сьогодні існує 13 світових фінансових центрів (Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Лондон, Париж, Люксембург, Цюріх, Сінгапур, Сян­ган (Гон­конг), Арабський фінансовий центр (Бахрейн, Кувейт, ОАЕ), Антильські острови, Багамські острови, Макао.), в котрих сконцентровано більше 800 філіалів та відділень іноземних банків. Деякі з них працюють за принципами "офф-шор".

Свій єдиний ринок капіталів намагаються створити країни ЄС, але інтеграція ринку капіталів відстає від інтеграції в секторі промисловості, сільського господарства, зовнішньої торгівлі.



Панівне місце на ринку позичкових капіталів займають транснаціональні банки, що являють собою гігантські міжна­родні кредитно-фінансові комплекси універсального типу, які мають за кордоном мережу філіалів, котрі здійснюють операції в багатьох країнах, у різних сферах та валютах. Для спільного розміщення великих позик та розпо­ділу ризику вони організовують міжнародні банківські консорціуми.



Схематично міжнародний ринок позичкових капіталів з його секторами можна зобразити так:


Світовий ринок позичкових капіталів поділяється на такі сектори:

світовий грошовий ринок (в основному, міжбанківські операції строком від одного дня до одного року);

ринок євровалют (депозитно-позичкові операції в іноземних валютах за межами країн-емітентів цих валют), а тому широкого розповсюдження на­були валютні рахунки в умовах перенасиченості ринку доларами США. Це призвело до росту вкладів у різних європейських валютах. За рахунок цих вкладів євробанки видають єврокредити на різні строки. До 70-80 відсотків ринку євровалют займає ринок євродоларів, з допомогою котрого йде переміщення позичкових капіталів між країнами; ринок єврокредитів (від 1 до 10 та більше років);

світовий фінансовий ринок (емісія та розміщення цінних паперів терміном на 7-15 р.), що виник у 70-х рр. в європейській частині у вигляді ринку єврооблігацій – облігацій у доларах, СДР, євро, та ін. валютах.

Операції на світовому ринку позичкових капіталів оформляються у вигляді векселів, банківських акцептів, депозитних сертифікатів, облігацій, євронот, кредитних гарантій тощо. Єврокредити доступні лише першо­класним позичальникам. Процентні ставки по цих кредитах відносно самостійні щодо національних ринків.

Основними джерелами ресурсів для середньо- і довгострокових операцій з євро­валютами є ринок євродепозитів (з терміном від одного до п’яти років). Суб’єктами угод на цьому ринку виступає декілька тисяч банків і фірм. Валютні кошти надаються транснаціональними монополіями, урядами, банками, національними, державними і приватними компаніями. В останні роки одержало розвиток і таке джерело ресурсів, як депозитні сертифікати, репрезентуючи собою вид цінних паперів, які видаються банками-емітентами на валютні кошти, які належать інвесторам, зберігаються на євродепозитних рахунках. Термін дії сертифікатів – від одного місяця до п’яти років. Вони мають вільний характер використання, що є привабливим для дебіторів.

Найбільш широко використовується форма середньо- і довгостро­кового кредитуван­ня – єврокредити. Ринок єврокредитів складається із ринків так званих "прямих і консор­цій­них єврокредитів". Якщо "прямі" єврокредити надаються на принципах "банк-банку" або "банк-небанків­ському позичальни­ку", то консорційні кредити – з використанням меха­нізму міжнародних банків­ських консорціумів, коли на стороні кредиторів виступає група банківських установ різних країн.

Характерною рисою консорціальних єврокредитів є те, що пози­чаль­ник залучає валютні кошти у формі фінансового кредиту, який не зв’язу­ється з використанням цих коштів на конкретну ціль.

Мінімальний термін єврокредитів за практикою, яка склалася, 1 рік, макси­маль­ний – 20 років.

Меншими за обсягом операцій виступають єврооблігаційні позички, тобто операції по випуску і розміщенню цінних паперів в рамках механізму єврообліга­цій­ного ринку.

Цьому ринку притаманна відсутність механізму міжнародного регулювання, швидкість переливу капіталів. Валютами єврооблігаційних пози­чок переважно виступа­ють національні грошові одиниці західноєвро­пей­ських країн – євро.

6. Євроринок: суть, структура, принципи функціонування, специфіка операцій

До кінця 50-х років міжнародний рух капіталів був дуже обмеженим. З провідних промислово розвинених країн лише США мали позитивне сальдо національних збережень, що могло в неповному обсязі задовільнити попит у фінансуванні іноземних країн, оскільки, відбудова економік європейських країн та Японії й розвиток країн "третього світу" передбачали повернення до зовнішніх джерел фінансування. Поряд із цим, холодна війна звела майже нанівець торгівлю з країнами із централізованою економікою, що стало причиною обмеженості та однонаправ­ле­нос­ті руху міжнародних капіталів, причому США відігравали основну роль у забезпеченні фінансування. Потреби підприємств, інвесторів і навіть деяких країн Європи в капіталі спричинили появу в кінці 50-х років у Західній Європіринку Євродолара.





Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 695 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.009 с)...