Тема 9. Плата за землю

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України. Набувши чинності 1 січня 2002, він установив приватну власність на землю та п’ятирічний мораторій на операції з купівлі та продажу земельних наділів. Лише з 2005 року дозволять торгові операції із сільськогосподарськими угіддями, але до 2010 року розмір ділянки, що належить одній людині, не повинен перевищувати 100 га. Крім того, передбачається 20-річний мораторій на продаж землі іноземцям.

Плата за землю – це податковий платіж, який стягується з власника землі або землекористувача, розмір якого безпосередньо залежить від величини земельної ділянки, граничної оцінкової ставки та призначення землі.

Платниками земельного податку є власники землі і землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції. Коли земельні ділянки орендуються у громадян та юридичних осіб, у власності яких ці земельні ділянки перебувають, земельний податок сплачується орендодавцями. Орендар при цьому сплачує орендодавцю орендну плату, яка фактично компенсує сплату земельного податку.

Об’єктом плати за землю виступає земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності від кількох осіб, плата за землю нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Платники податку сплачують земельний податок з дня виникнення права власності права користування земельною ділянкою, тобто з моменту одержання акту на право власності, чи користування землею, який видається сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Передбачено звільнення окремих категорій платників податків від сплати. Так, мають право не оплачувати земельного податку:

- заповідники;

- вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та ПТУ;

- органи державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури, установи та організації, які повністю отримуються за рахунок бюджету;

- вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту;

- зареєстровані релігійні та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю;

- покупець об’єкта незавершеного будівництва за земельну ділянку, відведену під такий об’єкт, з моменту придбання об’єкту на строк будівництва.

В межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України від сплати податку звільняються:

- інваліди І та ІІ груп;

- громадяни, які виховують трьох і більше дітей;

- громадяни, члени сімей яких проходять строкову військову службу;

- пенсіонери;

- особи, які користуються пільгами відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

- громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Деякі суб’єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати земельного податку на підставі інших нормативно-правових актів. Так, не є платниками сільськогосподарські підприємства – платники фіксованого сільськогосподарського податку, фізичні і юридичні особи, суб’єкти малого підприємництва, які зареєстровані як платники єдиного податку за ті землі, які використовуються ними для здійснення підприємницької діяльності.

Статтею 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, а саме для:

- ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 га;

- ведення садівництва – не більше 0,12 га;

- будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, у селищах – не більше 0,15 га, у містах – не більше 0,10 га.

Земельні ділянки, набуті такими громадянами у порядку, встановленому Кодексом, у власність понад норми безоплатної передачі, обкладаються земельним податком на загальних підставах.

Розміри земельного податку залежать від цільового призначення земельної ділянки, її місця розташування та грошової оцінки земель. Грошова оцінка – капіталізований рентний доход із земельної ділянки.

Грошова оцінка проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах та його органами на місцях із залученням експертів, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова ділянка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації.

Ставки земельного податку застосовуються у відсотках до грошової (кадастрової) оцінки земельних ділянок (з 1 га землі):

1) землі сільськогосподарського призначення:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,10

- для багаторічних насаджень – 0,03

2) землі населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено – 1,00

3) землі населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено – залежить від розміру населеного пункту

4) земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення 5,00

5) земельні ділянки, надані у тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого призначення 50,00

6) земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками, надані на землях водного фонду 0,30

Крім ставок податку, існує цілий ряд коефіцієнтів, які застосовуються до ставки податку залежно від місця розташування земельної ділянки та її цільового призначення:

- коефіцієнти індексації ставки податку;

- коефіцієнт збільшення (зменшення) ставки податку;

- додаткові коефіцієнти індексації ставок податку для населених пунктів, віднесених до курортних.

Таким чином, сума податку на землі, грошова оцінка яких встановлена, розраховується за формулою:

П = (Плз х Г₀ х Сп / 100) х Кn, де

П – обчислена сума податку, грн.;

Плз – площа земельної ділянки, м²;

Го – грошова оцінка 1 м² земельної ділянки, грн.;

Сп – ставка податку у відсотках за грошової оцінки;

Кn – коефіцієнт збільшення (зменшення) суми податку.

По іншому буде обчислюватись податок на землі, оцінку яких не проведено:

П = (Плз х Сп хК) х Кn, де

П – обчислена сума податку, грн.;

Плз – площа земельної ділянки, м²;

Сп – ставка податку у відсотках за грошової оцінки;

К – коефіцієнт індексації ставки податку;

Кn – коефіцієнт збільшення (зменшення) суми податку.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють земельний податок станом на 1 січня згідно за формулою розрахунку земельного податку, затвердженою ДПА України, яка подається до 1 лютого поточного року державним податковим органам за місцезнаходженням податкової ділянки.

По нововведених земельних ділянках розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться ДПІ, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

Власники землі і землекористувачі – виробники товарної сільськогосподарської та рибної продукції, а також громадяни сплачують податок рівними частками у два терміни – до 15 серпня та до 15 листопада. Всі інші платники сплачують податок щоквартально.

Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік.

Плата за землю зараховується на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, на території яких знаходяться земельні ділянки.