Формування номера аналітичного рахунка

Усі номери рахунків аналітичного обліку (крім рахунків бюдже­ту) формуються за такою схемою:

АААА.............................. В.............................. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ

1. АААА — номер балансового рахунка (4 знаки).

2. В — ключовий розряд (1 знак).

3. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ — інформація про аналітичний рахунок (до 9 знаків).

Довжина номера рахунка не є фіксованою. Максимальна дов­жина номера рахунка становить 14, мінімальна — 5 цифр.

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До складу цього сегмента може включатись код контрагента, порядко­вий номер рахунка, номер філії, код валюти тощо. У разі потреби банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атри­бутів поза номером рахунка.

Дещо інакше проводиться нумерація рахунків доходів бюджету. Нумерація рахунків 2500 Кошти бюджетів України до розподілу» і 2510 «Кошти Державного бюджету України», а також кошти поза­бюджетних фондів на балансових рахунках 2560 «Державні поза-

бюджетні фонди» і 2561 «Галузеві позабюджетні фонди» (лише
щодо галузевих фондів охорони праці) ведеться за такою схемою:
AAA............... ВВ............ 7........... ССС........... NNN........... ЕЕ

1. АААА — балансовий рахунок (4 знаки).

2. В — контрольний розряд (1 знак).

3. ССС — символ звітності банку (3 знаки).

4. NNN — код міністерства (3 знаки).

5. ЕЕ — додаткова характеристика рахунка (до 2 знаків). Розряди ССС (символ звітності банку) і NNN (код міністерства)

заповнюються відповідно до бюджетної класифікації, що розсила­ється банкам у пакеті довідників з формування економічних показ­ників для надання звітності. При цьому розряди NNN набувають значення коду міністерства лише за наявності 068, 002 або 093. За наявності інших символів звітності ССС заповнення розрядів NNN не регламентується і може виконуватися банками на власний роз­суд. Додаткова характеристика рахунка може містити, зокрема, по­рядковий номер відділення Державного казначейства.

Ключовий розряд — розряд у номері аналітичного рахунка та ко­нтрольний розряд у нумерації рахунків доходу бюджету призначено для перевірки вірогідності номера рахунка. Він також захищає інфо­рмацію від суб'єктивних помилок оператора під час вчесення даних. Розроблено спеціальні алгоритми обчислення таких розрядів. Усе це виконують у банку спеціальні підрозділи комп'ютеризації.

Питання організації аналітичного обліку викладено в норматив­ному документі Національного банку України «Порядок ведення аналітичного обліку установами банків України», який затвердже­но постановою Правління від 30.12.97 за № 466.

5. Загальна характеристика синтетичного обліку

Фінансовий облік повинен забезпечити запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітнос­ті для аналізу та управління.

Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції за­безпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використан­ням бухгалтерських рахунків. їхній перелік наведено в плані рахунків.

Синтетичний облік — це узагальнюючий облік. Він ведеться без деталей у грошовому вираженні і дає загальне уявлення про опера­ції, а також зміни в балансі банку. До матеріалів синтетичного об­ліку належать щоденний баланс, касові журнали, зведені обігово-сальдові відомості, які складаються в автоматичному режимі. Ска­жімо, касовий журнал складають на персональному комп'ютері

окремо за прибутком і видатком каси. Водночас підлічують промі­жні суми за рахунками, що кореспондують з рахунком каси, а та­кож загальну суму журналу в цілому. Обігово-сальдові відомості, перевірочні відомості, касові журнали відрізняються ступенем уза­гальнення інформації і використовуються для звірки даних аналі­тичного та синтетичного обліку.

Касові журнали формують до закриття каси і використовують, щоб звірити касові обороти.

Оборотно-сальдові відомості щодня складають за виконавцями, а також за особовими рахунками, підбиваючи підсумки за кожним балансовим рахунком, котрий може слугувати відомістю перевірки.

Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою — за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об'єкт обліку, який розраховується за допомогою об'єднання раху­нків IV порядку за ознакою їхнього економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом.

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням.

А = П = 3 + К,

де А — активи; П — пасиви; 3 — зобов'язання; К — капітал.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з позиції цього бухгалтерського рівняння (моделі).

Баланс — це основна форма синтетичного обліку. Отже, балан­совий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєст­рації банківських операцій в обліку. Існують такі види балансу:

— сальдовий баланс (щоденний і щомісячний) складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить, як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання ба­ланси підрозділяють на щоденні та щомісячні;

— пробний баланс — проміжний, або робочій баланс;

— звітний баланс складається за структурою плану рахунків.
Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної

таблиці, в якій дані розташовані в міру зростання номерів бухгал­терських рахунків IV порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II порядку) та групами (рахунки III порядку). Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основ­не призначення — контроль за правильністю відображення опера­цій у бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.

"ТЕМА 2

ПЛАН РАХУНКІВ І ФІНАНСОВА ИТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Мета: напрацювання студентами теоретичних знань з принципів побудови плану рахунків бухгал­терського обліку комерційних банків України, за­своєння методики складання основної фінансової звітності та ознайомлення з допоміжною звітністю комерційних банків України.

Об'єкт: план рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, звітність комерційних банків України.

1. Об'єкти бухгалтерського обліку комерційних банків україни

Усі об'єкти бухгалтерського обліку в комерційному банку поді­ляють на чотири групи:

— господарські засоби та їх розміщення (основні й оборотні);

— ресурси (джерела утворення) господарських коштів;

— функціональні обов'язки банку (статутна діяльність — про­цес здійснення послуг);

— фінансові результати статутної діяльності.

До господарських засобів комерційного банку належать:

— грошові кошти;

— матеріальні цінності;

— дебіторська заборгованість (видані кредити);

— відвернуті кошти.

Кожна з названих груп засобів має певний склад. Так, до грошо­вих коштів належать:

— грошові кошти в касі банку — готівка у вигляді національної валюти (гривні) та у валюті іноземних держав (долари США, німе­цькі марки тощо);

— кошти на кореспондентських рахунках, що зберігаються в НБУ та в інших банках на правах кореспондентських відносин у

національній валюті або валюті іноземних держав, розміщеної в банках країни або в банках іноземних держав;

— кошти, вкладені в цінні папери (акції, облігації, векселі, зо­бов'язання державної скарбниці, сертифікати тощо);

— кошти на резервному рахунка в НБУ.

Другу категорію господарських засобів банку становлять мате­ріальні цінності (майно), тобто:

— основні засоби — предмети, що мають тривалий термін екс­плуатації — більше одного року. Для відшкодування їхньої вартос­ті банк щомісячно нараховує знос (амортизацію) з включенням йо­го суми у видатки. Норми зноси установлюються державою, вони єдині для всіх підприємств та установ;

— нематеріальні активи — вартість права користування землею, водою, будовами, приміщеннями, ліцензіями, патентами, маркети­нговими послугами, програмним продуктом і т. ін. їхня вартість відшкодовується також частинами, що включаються у видатки бан­ку через нарахування зносу, норми якого встановлюються банком самостійно;

— малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП);

— господарські матеріали — запасні частини, папір, бланки, канцелярські товари, фарба тощо; списуються та включаються до складу видатків банку в міру використання в сумі фактичних ви­трат на їхнє придбання.

Третю групу господарських засобів становить дебіторська забо­ргованість, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку й свідчать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторсь­кої заборгованості забезпечує надходження коштів в дохід банку і отримання прибутку. Дебіторскька заборгованість належить до по­няття «вартість, що самозростає», оскільки видані кредити (позики) повертаються й погашаються позичальником з відсотками.

Кредити поділяються на:

— короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;

— міжбанківські кредити, видані іншим банкам;

— споживчий кредит, виданий фізичним особам;

— інші види позичок.

У складі дебіторської заборгованості можуть також бути суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або по­милково списані НБУ.

Ще однією групою банківських коштів, що належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже використано­го прибутку у вигляді податків з прибутку сум утворених фондів економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж

звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні не­розподіленого прибутку (по закінченні року).

Усі вищезгадані кошти становлять активи банку.

Третьою групою об'єктів бухобліку в банку є його функціона­льні обов'язки. Вони є- основною діяльністю банку, яка зводиться до виконання передбачених ліцензією НБУ прав на ведення розра­хункових, касових, кредитних та інших операцій. Здійснення бан­ком своїх функціональних обов'язків вимагає з боку банку витрат (видатків) з утримання будов, обладнання, з їх ремонту, утримання охорони, персоналу, витрат на рекламу, відрядні видатки тощо. Усі ці видатки є об'єктами бухобліку. Також необхідні постійний облік і контроль доходів, одержаних банком у вигляді платежів клієнтів та інших позичальників за надані ним послуги й виконані для них роботи. Видатки входять до складу активу балансу, доходи — до пасиву.

Останньою групою об'єктів бухобліку в банку є фінансові ре­зультати статутної діяльності. Вони дозволяють контролювати й аналізувати склад прибутків і збитків банку від основної діяльності, а також доходів і видатків, які одразу відносять до складу збитків або прибутків (одержані й сплачені штрафи, суми викрадень і роз­трат тощо). Тривалий збиток як результат статутної діяльності не­можливий, бо він веде до банкрутства (якщо видатки банку пере­вищують його доходи).

При обчисленні фінансового результату діяльності банку врахо­вують весь обсяг одержаних доходів і зроблених видатків оборота­ми, що зростають як за звітний квартал, так і за звітний рік, що й дозволяє обчислювати балансовий прибуток чи збиток.

Прибуток являє собою статтю пасиву балансу, а збиток — стат­тю активу.

У бухгалтерському обліку кожному об'єкту відповідає рахунок. Рахунок — це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтер­ському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає ін­формацію, необхідну для прийняття управлінських рішень. Реєст­рування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунка і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.

Для поточного обліку банківських операцій у бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового облі­ку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові та позабалансові.

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їхній основі складається баланс банку. Серед них виді­ляють такі групи рахунків:

— рахунки активів;

— рахунки зобов'язань;

— рахунки власного капіталу.

У складі балансових рахунків виділяють: контрпасивні раху­нки (активні), контрактивні рахунки (пасивні). За своїм характе­ром контрпасивні рахунки активні. Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відобража­ються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі зна­ком мінус.

Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат бан­ку за їх елементами та доходів — за видами. У свою чергу, вони поділяються на дві групи: рахунки витраті рахунки доходів. Рахун­ки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків пере­носять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх ви­дами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) пе­ріоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових ре­зультатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє ке­рівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку. Для графічного зо­браження рахунка використовують Т-подібна модель рахунка (його структура подібна до букви Т). Т-рахунок складається з трьох еле­ментів: найменування (номера) рахунка; лівого боку — дебет; пра­вого боку — кредит.

Модель виглядає так:

Номер рахунка

Наймену вання рахунка

Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні ра­хунки — дебетовий залишок (сальдо). За пасивними рахунками са­льдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня + + Обіги кредитові - Обіги дебетові.

За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня + + Обіги дебетові - Обіги кредитові.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає таким умовам:

1) ймовірно, що банк отримає, або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з цим елементом активу або пасиву;

2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.

Об'єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, облі­ковуються на позабалансових рахунках. Це передусім такі об'єкти:

— умовні вимоги та зобов'язання банку (тобто реальні вимоги та зобов'язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики);

— документи і цінності;

— операції з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запи­су. Характер рахунка — активний або пасивний — визначається таким:

— позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні йо­го на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що у випад­ку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за вида­ною гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 «Сумнівна за­боргованість за виплаченими гарантіями»;

— позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні йо­го на баланс кредитується балансовий рахунок.

Для відображення операцій на позабалансових рахунках за ме­тодом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.

Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються умовні вимоги та зобов'язання, відображаються у грошовій оцінці за номіналом.

Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці, наприклад, одна грошова чекова книжка — 1 грн.

Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням но-

вих фінансових інструментів. До таких операцій належать зо­бов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угода­ми, як то:

— кредитні лінії;

— дозволений овердрафт;

— непокриті безвідкличні акредитиви;

— гарантійні зобов'язання;

— зобов'язання за цінними паперами;

— спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.

2. План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та основні принципи його побудови

Одним з ключових елементів національної системи бухгалтер­ського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається система­тизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахун­ків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Новий план рахунків, розроблений Національним банком Украї­ни, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узго­джений із загальноприйнятими в міжнародній практиці принципа­ми та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних ба­нків. План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комер­ційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному бан­ку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він грунтується на двох основних принципах:

1) відповідності обліку і звітності;

2) простоті викладення.

Балансові рахунки в Плані рахунків класифікуються за типами контрагентів, характером операцій і ступенем ліквідності активів і зобов'язань. План рахунків забезпечує мультивалютний облік опе­рацій, суть якого полягає в обліку операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що й операцій у гривні.

Управлінський облік здійснюється за рахунками класу 8. Банки самостійно встановлюють внутрішні правила управлінського обліку.

Аналітичний облік є складовою системи бухгалтерського облі­ку, що надає детальну інформацію про кожного контрагента та ко-

жну операцію. Ведення аналітичного обліку забезпечується за до­помогою аналітичних рахунків. Відкриття аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, що необхідна для складання звітності та управління банком, забезпечується за допомогою додаткових параметрів, які визначаються банком само­стійно. Вимоги до нумерації рахунків аналітичного обліку наведено в додатку до Інструкції.

У Плані рахунків наведені номери та найменування синтетич­них рахунків II, НІ, IV порядків, що забезпечують запис інформації про наявність і рух активів, зобов'язань, капіталу та результати від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банків. Пер­шою цифрою номера визначено клас рахунків.

План рахунків складається з дев'яти класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов'я­зання.

Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції.

Клас 5. Капітал банку.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Клас 8. Управлінський облік.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Кожний клас розподілений на:

рахунки II порядку (двозначні — розділ);

рахунки III порядку (тризначні — група);

рахунки IV порядку (чотиризначні — балансовий рахунок).

Особливості цього Плану рахунків такі: мультивалютність, на­явність управлінського обліку, подвійний запис за позабалансови­ми рахунками.

Банківський фінансовий облік не обмежується цифровою інфо­рмацією відносин з клієнтами, а є складною та чітко визначеною інформаційною системою, що задовольняє потреби багатьох груп споживачів, які мають безпосередні прямі або непрямі стосунки з банком. З огляду на це передбачено нові вимоги до аналітичних ра­хунків. Отже, важливою особливістю Плану рахунків є те, що він ефективно працюватиме на створення бази економічних показників лише разом з аналітичним обліком. По суті аналітичні рахунки не­віддільні від рахунків Плану рахунків (балансових, доходів і ви­трат). Рахунки класів 6 і 7 при формуванні доходів і витрат корес­пондують із рахунками класів 1—4. Залишки за рахунками класів 6 та 7 безпосередньо до валюти балансу не включаються, а в кінці

звітного періоду взасмоперекриваються (доходи за вирахуванням витрат) і обліковуються як результат поточного року в класі 5 — капітал банку.

Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:

— детальний та повний облік усіх банківських операцій;

— своєчасне оброблення і накопичення детальної інформації;

— відображення правдивої та змістовної інформації для всіх ка­тегорій користувачів.

У структурі плану рахунків виділяють три частини, які логічно пов'язані між собою:

— балансову частину;

— частину доходів і витрат;

— позабалансову частину.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев'ять класів. Балансова частина об'єднує перші п'ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина міс­тить клас позабалансових рахунків (клас 9). Особливість побудови плану рахунків полягає в чіткій методологічній організації та ефек­тивності рішень.

Так, у класі 1 План рахунків призначений для відображення в обліку взаємовідносин між Національним банком України та бан­ками України, між банками України та іноземними банками, у тому числі операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, де­позитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України. У цьому класі обліковуються казначейські та між-банківські операції банків:

— готівкові кошти — 10;

— банківські метали — 11;

— кошти комерційного банку у НБУ — 12;

— кошти НБУ в комерційному банку — 13;

— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Наці­ональним банком України 14.

Міжбанківські інструменти обліковуються за такими розділами балансових рахунків:

— кошти в інших банках — 15;

— кошти інших банків — 16;

— дебіторська заборгованість за операціями з банками — 18;

— кредиторська заборгованість за операціями з банками — 19.
У класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами,

зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залуче­ними вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використову-

ються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім бан­ків)— суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами. За рахунками суб'єктів гос­подарювання обліковуються кошти юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

За рахунками класу 3 Плану рахунків відображаються операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що рефінансуються Наці­ональним банком України, та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії), обліковуються запаси товарно-матеріальних цінностей, сформовані банківські резерви, субординований борг, розрахунки між філіями одного банку, позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами:

— цінні папери в портфелі банку на продаж — 31;

— цінні папери в портфелі банку на інвестиції — 32;

— цінні папери власного боргу — 33;

— господарські матеріали — 34;

— інші активи банку — 35;

— інші пасиви банку — 36;

— суми до з'ясування та транзитні рахунки — 37;

— позиція банку щодо іноземної валюти та банківських мета­лів — 38;

— розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку, які розташовані в Україні — 39.

За кожною групою класу 3 облік цінних паперів ведеться у роз­різі контрагентів — емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, нефінансових підприємств і організацій. Враховуючи ос­новоположні принципи методу нарахування, в класі 3 передбачено окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати за цінними паперами в портфелі банку на продаж, на інвестиції власного боргу, емітовані банком. Також виділяються окремі рахун­ки для обліку резервів, створюваних під знецінення цінних паперів.

У класі 3 передбачені рахунки за обліком внутрішньобанківсь-ких операцій. Так, за рахунками розділу 34 обліковуються госпо­дарські матеріали та малоцінні швидкозношувані предмети. За роз­ділом 35 передбачено рахунки для обліку дебіторської заборговано­сті при розрахунках за податками та обов'язковими платежами (3520, 3521, 3522), за розрахунками з працівниками банку (3550, 3551, 3552, 3559). Нараховані доходи, які за їх видами не підпада­ють під назви конкретних рахунків класів 1-3, обліковуються за ра­хунками 357 групи «Інші нараховані доходи». Структура синтетич­них балансових рахунків, що входять до розділу 36 «Інші пасиви банку», аналогічна структурі рахунків розділу 35. Це рахунки кре­диторської заборгованості за господарською діяльністю банків, за

податками та обов'язковими платежами, за розрахунками з акціо­нерами, з працівниками банку.

Рахунки розділу 39 «Розрахунки між філіями та іншими підві­домчими установами банку» призначені для здійснення розрахун­ків між філіями та підвідомчими установами банку. У консолідова­ному балансі банку (юридичної особи) на звітну дату залишки за активними рахунками розділу мають дорівнювати залишкам за па­сивними рахунками розділу.

Рахунки класу 4 призначені для обліку довгострокових вкла­день, основних засобів та нематеріальних активів.

За рахунками класу 5 відображається капітал банку, який вклю­чає статутний капітал, емісійні різниці, загальні резерви та інші фонди, результати минулих років, результати переоцінки. Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів, викупу ак­цій (часток, паїв) в акціонерів (учасників) банку, збільшення капі­талу банку шляхом переоцінки активів, з рахунками класів 6 та 7 під час формування фінансового результату діяльності банку за зві­тний рік. В іншому випадку рахунки класу 5 кореспондують тільки між собою.

Рахунки класів 6 і 7 максимально наближені до показників звіту про прибутки (збитки) банку. Усі доходи і витрати поділяються ца банківські і небанківські. До банківських належать ті, що безпосе­редньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи та витрати не відносяться до основної діяльності банку, але сприя­ють її здійсненню. Окремо за групою 620 рахунків обліковуються результати від торговельних операцій. Усі балансові синтетичні ра­хунки групи є активно-пасивними (результати бувають позитивни­ми і негативними). Отже, в економічному плані вони збільшують, або доходи (позитивний результат), або видатки (результат негати­вний). Водночас торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибут­ки (збитки) від операцій купівлі-продажу різних фінансових ін­струментів.

Адміністративні витрати пов'язані із забезпеченням діяльності банківської установи. Облік здійснюється за такими групами:

— витрати на утримання персоналу — 740;

— сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім подат­ку на прибуток — 741;

— витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів — 742;

— інші експлуатаційні та господарські витрати — 743;

— витрати на телекомунікації — 744.

Результат від торговельних операцій обліковується за активно-пасивними рахунками групи 620 (6203, 6204, 6209).

Дещо інакше відображається в обліку результат від продажу ос­новних засобів, цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційова­ні та дочірні компанії. Так, позитивний результат обліковується за рахунками класу 6 «Доходи» (відповідно 6490 та 6394), а негатив­ний — за рахунками класу 7 «Витрати» (7490, 7394). Отже, рахунки для врахування позитивного результату пасивні, а негативного — активні.

Ще одна особливість класу 7 Плану рахунків. Виходячи з осно­воположних моментів фінансового обліку, суми податку на прибу­ток обліковуються за рахунком 7900 А «Податок на прибуток». Ін­шими словами, за змістом операції податок на прибуток має характер видатків, отже, облік здійснюється у класі 7 «Витрати».

Рахунки у класі 8 відкриваються банками для ведення управлін­ського обліку та кореспондують тільки між собою. Залишки за ра­хунками класу 8 не враховуються під час складання фінансової зві­тності банку.

Досить об'ємною за обсягом є структура класу 9, де облікову­ються позабалансові операції. Бухгалтерський облік операцій за по­забалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою.

Для відображення операцій за системою подвійного запису ви­користовуються рахунки розділу 99. Рахунки можуть кореспонду­вати між собою без використання контррахунків.

Позабалансовий рахунок є активним, якщо під час переведення його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, раху­нок 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що в разі сплати коштів за наданою гарантією банк дебетуватиме рахунок балансу «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями», або «Інша дебіторська заборгованість за операціями з банками». Поза­балансовий рахунок є пасивним, якщо під час переведення його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок 9110 «Зобов'язання з кредитування, що отримані від банків» пасивний, тому що в разі отримання коштів за кредитною лінією банк креди­туватиме балансовий рахунок групи 162 «Кредити, що отримані від інших банків».

Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку зо­бов'язань та вимог за укладеними, але ще не виконаними догово­рами, такими, як кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантійні зобов'язання, зобов'я­зання за цінними паперами, спотові, форвардні контракти та дого­вори з купівлі-продажу іноземної валюти й інших фінансових ін-

струментів. Рахунки розділів 90—95 можуть бути активними або пасивними.

Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку списаних активів, документів, цінностей, розрахунків за операціями з прива­тизації і довірчого управління.

Рахунки розділу 99 — це контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за рахунками 90—98. Контррахунки від­криваються в аналітичному обліку в будь-якому розрізі на розсуд банку.

План рахунків несе дуже велику за обсягом інформацію щодо господарських операцій банку, але для створення бази даних (репо-зитарію) необхідно її значно розширити, що можливо в системі аналітичного обліку.

Параметри контрагентів (клієнтів) банку— це обов'язкові па­раметри, які деталізують інформацію про контрагентів. Вони запо­внюються в разі відкриття: аналітичного рахунка для обліку опера­цій з клієнтами, рахунка новому клієнтові в даному банку.

До параметрів контрагента належать:

— код контрагента — перший параметр; він є кодом власника рахунка і, як правило, має значення порядкового номера клієнта відповідно до реєстру контрагентів, який ведеться банком;

— ідентифікаційний код є другим параметром; він визначає пе­рсональний номер суб'єкта господарської діяльності (ЄДРПОУ);

— резидентність — третій параметр; він може набирати такі значення: резидент (1), нерезидент (2);

— код держави — це четвертий параметр, який містить код країни-контрагента (клієнта) відповідно до «Класифікатора країн світу» (ДК 007-96). Цей параметр дуже важливий за умови мульти-валютності плану рахунків. Саме код держави як обов'язковий па­раметр контрагента вказує на країну — учасника розрахунків. Па­раметр «код держави» має формат 3 цифри. Усього в класифікаторі наведено коди 231 держави світу;

— ознака інсайдера — п'ятий обов'язковий параметр контраге­нта. Він містить інформацію про належність клієнта до інсайдерів (пов'язаних з банком осіб);

— інституційний сектор економіки (шостий параметр) — це па­раметр, що вказує на статус контрагента в економіці;

— форма власності (сьомий параметр) указує на їхній розподіл за формами власності;

— галузь економіки (восьмий параметр) визначає належність суб'єктів господарської діяльності до конкретних галузей народно­го господарства;

— вид економічної діяльності (дев'ятий параметр) вказує на розподіл суб'єктів за видами економічної діяльності. Визначе-

ний формат параметра — п'ять цифр. Для клієнтів — фізичних осіб цей параметр, а також параметр «Галузь економіки» не за­повнюється.

3. Основні види фінансової звітності комерційних банків

Завершальним етапом облікового циклу фінансового бухгалтер­ського обліку є процес складання та подання фінансової звітності. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України фінан­сову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, лік­відності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Як уже зазначалося, основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, ре­зультати діяльності та грошові потоки банку.

Повна фінансова звітність банку включає: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансових звітів.

Основні вимоги щодо форм фінансової звітності банку такі: відповідність національним та міжнародним стандартам з бухгал­терського обліку; складання на підставі даних бухгалтерського об­ліку; оптимальність за кількістю і складом показників, що відобра­жаються у фінансових звітах; розкриття кількісних та якісних характеристик господарського факту, явища чи процесу, які відо­бражаються у фінансовому звіті; зручність форм фінансової звітно­сті для заповнення, розроблення та створення програм електронно­го оброблення інформації.

3.1. Методика складання Балансу комерційних банків

Методика складання балансу включає кілька етапів і є незмін­ною. Особливість місячного, квартального та річного балансів по­лягає в тому, що вони складаються на базі бухгалтерських принци­пів: принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, а також принципу обачності. Такий підхід передбачає здійснення в останній робочий день місяця, кварталу, року відповідно до вста­новлених обліковою політикою банку термінів таких регулюваль­них бухгалтерських проведень:

— нарахування відсоткових доходів за наданими кредитами, цінними паперами у портфелі банку;

— нарахування відсоткових витрат за залученими депозитами та отриманими кредитами;

— накопичення амортизаційних відрахувань, пов'язаних з ви­користанням основних засобів та нематеріальних активів;

— відрахування в резерв на покриття втрат від кредитів та під знецінення цінних паперів;

— амортизація суми доходів та витрат майбутніх періодів;

— амортизація суми неамортизованого дисконту чи премії за цінними паперами в портфелі банку тощо.

Специфічною ознакою регулювальних проведень є те, що вони здійснюються на підставі виконаних за встановленою формою роз­рахунків певних сум (суми резерву, амортизаційних відрахувань, нарахованих відсотків, амортизації суми ще неамортизованого дис­конту чи премії). Методика здійснення розрахунків підлягає за­твердженню в установленому чинним законодавством порядку. Ба­нківський щоденний (щомісячний) баланс, складений за всіма діючими бухгалтерськими рахунками четвертого порядку, налічує, залежно від розміру банку та обсягу операцій, 200—600 і більше рахунків. Він є деталізованим, розгорнутим. Однак у такому фор­маті щоденний (місячний) баланс малочитабельний і малопристо-сований для експрес-фінансового аналізу. Тому в банках передба­чено складання квартального та річного балансових звітів за іншим форматом.

Балансові звіти складаються за агрегованими рахунками, які на­зивають статтями. Кожна стаття балансового звіту — це агрегова-ний об'єкт фінансового обліку. Відокремлення статей у балансово­му звіті підпорядковане вимогам МФЗ-30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ» і насам­перед залежить від суттєвості інформації, яка необхідна користува­чам для прийняття економічних рішень. Сума статті обчислюється шляхом об'єднання певних бухгалтерських рахунків четвертого порядку, які відображені в щоденному балансі, за ознакою їх еко­номічного змісту, відповідно до вимог стандартів з бухгалтерського обліку.

Потрібно звернути увагу, що в річному балансовому звіті зали­шки за статтями показують за два звітні періоди: поточному та по­передньому. Розкриття економічного змісту інформації щодо окре­мих статей балансу надається в примітках, які включені до компонентів річного фінансового звіту банку.

До основних статей активу балансового звіту належать:

1. Валюта, монети і банківські метали. До цієї статті включаєть­ся готівка в касі та сховищі банку, в обмінних пунктах, банкоматах, у дорозі, в процесі інкасації, банківські метали.

2. Дорожні та інші чеки (в касі банку та його безбалансових установ, обмінних пунктах, у дорозі).

3. Коррахунок у НБУ (кореспондентський та накопичу вальний рахунки в НБУ, нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ).

4. Інші кошти в НБУ.

Статті 1—4 об'єднують в одну групу під загальною назвою «Го­тівка». У зарубіжній банківській практиці цю групу визначають як «початкові резерви». Цей актив є першою «лінією оборони» банку на випадок вилучення депозитів та першим джерелом коштів для задоволення нагальних потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових грошей не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Ак­тив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних кош­тах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

5. Коррахунки в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).

6. Депозити та кредити в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).

7. Цінні папери в портфелі банку на продаж.

8. Цінні папери в портфелі банку на інвестиції.

9. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

Статті 5—9 можна об'єднати в другу групу — «Основні акти­ви». По всіх статтях (крім ст. 5) за активами наводять дві цифри: брутто депозитів та наданих кредитів, включаючи пролонговані, прострочені та безнадійні кредити. Із суми брутто необхідно вилу­чити резерви, що створюються під заборгованість інших банків; для отримання суми нетто — депозитів, кредитів у інших банках. Резерви створюються для покриття збитків, які виникають у ре­зультаті появи безнадійних боргів за кредитами. У статті «Цінні папери в портфелі банку на продаж» відображаються обіги банку, який виступає ділером, за операціями з цінними паперами. Банки формують резерв під знецінення цінних паперів на продаж, яке може виникнути внаслідок зниження курсу цінних паперів та па­діння купівельної вартості. У статті «Цінні папери в портфелі банку на інвестиції» відображається брутто-сума вкладень у цінні папери, які приносять банку дохід. У зв'язку зі зміною ринкової вартості цінних паперів банки формують відповідні резерви, що вилучають­ся з брутто-суми.

Стаття «Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам» форму­ється в розрізі сум брутто та нетто. Нетто-кредити та фінансовий лізинг розраховуються як різниця між брутто-сумою та сумою не­діючих кредитів, тобто таких, що не приносять банку відсоткового

доходу. Позика переводиться в розряд недіючих, якщо виплати за нею затримуються більше, ніж на 90 днів порівняно з терміном, за­значеним у кредитній угоді. Статті 10—12 представляють третю групу активів — «Вторинні активи». До цієї групи належать такі статті:

10. Нематеріальні активи. Ця стаття включає вартість придба­них банком прав користування землею, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що ви­знаються об'єктом права власності банку і приносять дохід.

11. Матеріальні активи. Це незначна частка активів банку, що належать до групи фіксованих активів (будинки, споруди тощо).

12. Інші активи. Включають витрати майбутніх періодів, дебі­торську заборгованість, нараховані доходи за активними операція­ми банку тощо.

Пасиви банку — це зобов'язання та капітал. Зобов'язання ма­ють дві основні складові: депозити від різних економічних агентів та недепозитні запозичення на ринках грошей та капіталу. До зо­бов'язань банку належать такі статті:

1. Коррахунки банків. Це кошти, що знаходяться на рахунках «ностро» банків-кореспондентів.

2. Депозити та кредити банків. Сюди відносять кошти, що збері­гаються на рахунках у вигляді депозитів інших банків, а також кре­дити, отримані банком від НБУ та інших банків.

3. Кошти до запитання клієнтів. Строкові депозити клієнтів. За цими статтями відображають суми залучених банком депозитів від фізичних та юридичних осіб.

4. Цінні папери власного боргу. За цією статею відображаються векселі, депозитні сертифікати та інші боргові цінні папери, еміто­вані банком.

5. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій. Відображаються суми кредитів, отриманих банком від МВФ, ЄБРР, Всесвітнього банку тощо.

6. Субординована заборгованість. Це довгострокові боргові зобов'язання, вимоги за якими настають відразу після задоволен­ня вимог інших кредиторів (у цьому розумінні вони є субордино-ваними).

7. Інші зобов'язання. Включають доходи майбутніх періодів, кредиторську заборгованість, нараховані витрати тощо.

До власного капіталу належать статті, що свідчать про розмір статутного сплаченого і несплаченого капіталу, прибутки і резе­рви, прибуток-збиток поточного року. Резерви банк створює на випадок непередбачених обставин як дієвий засіб покриття зби­тків.

3.2. Методика складання Звіту про фінансові результати

Звіт про фінансові результати призначений для обчислення чис­того прибутку (збитку) звітного періоду. Цей звіт є своєрідним ла­нцюгом між балансами початку та кінця звітного періоду. Головна мета звіту про фінансові результати — продемонструвати мене­джерам та зовнішнім користувачам, які доходи отримав банк та які він мав витрати за певний звітний (обліковий період). Отже, зазна­чений звіт стосується лише певного періоду. Банки складають звіт про фінансові результати за такі звітні періоди: місяць, квартал, рік. Місячний і квартальний звіти є проміжними, а річний Звіт про фі­нансові результати — кінцевим. Він демонструє остаточно одержа­ний банком за рік фінансовий результат від діяльності: чистий при­буток або збиток. Методика складання місячного звіту має певні відмінності від методики складання квартального та річного звітів про фінансові результати.

Місячний звіт має назву «Звіт про прибутки та збитки банку». Головна його особливість полягає в тому, що він складається за схемою бухгалтерських рахунків для обліку доходів та витрат, які передбачені в класах 6 та 7 плану рахунків комерційного банку, на­ростаючим підсумком з початку року. Цей звіт складається у фор­маті вертикальної таблиці, яка структурно включає три частини: доходи, витрати, чистий прибуток (збиток). Місячний звіт про при­бутки та збитки складається на базі даних оборотно-сальдової ві­домості (сальдової відомості) за рахунками третього порядку (гру­пами рахунків), які входять до складу бухгалтерських рахунків класів 6 та 7. Доходи та витрати показують у зазначеному звіті згі­дно з класифікацією рахунків для їх обліку у класах 6 та 7 плану рахунків. У зазначений звіт переносяться кредитові залишки за ра­хунками класу 6 і дебетові залишки за рахунками класу 7. Формою звіту передбачено визначення проміжних підсумків за рахунками другого порядку (розділами). Показник чистого прибутку (збитку) обчислюється як різниця між сумою сукупних доходів та сумою сукупних витрат. Рахунки доходів та витрат закриваються тільки один раз на рік в останній робочий день року. Протягом року в проміжних звітах про фінансові результати визначений поточний чистий прибуток (збиток) звітного періоду відображається нарос­таючим підсумком з початку року на тимчасовому рахунка «Пото­чний фінансовий результат».

Квартальний та річний звіти про фінансові результати склада­ються за методом послідовного розрахунка фінансового результату

за звітний період. У формі квартального та річного звітів передба­чено послідовне зіставлення їх статей визначити проміжні показ­ники фінансового результату. Це досягається використанням кла­сифікації доходів і витрат за їхніми типами та видами діяльності банку. Кожна стаття розраховується через об'єднання залишків за певними рахунками доходів (класу 6) і витрат (класу 7). Для прави­льного тлумачення впливу проміжних фінансових результатів на кінцевий фінансовий результат потрібно уважно вивчити методику їхнього розрахунка.

Процес розрахунка чистого прибутку (збитку) звітного періоду можна поділити на такі етапи:

перший етап — розрахунок валового прибутку (збитку) (п. 7 звіту);

другий етап — розрахунок прибутку (збитку) від здійснених ба­нком операцій (п. 12 звіту);

третій етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної дія­льності банку до оподаткування (п. 15 звіту);

четвертий етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності (п. 17 звіту).

Розглянемо докладніше алгоритм розрахунка кожного з промі­жних показників фінансового результату.

Розрахунок валового прибутку (збитку). У звіті про фінансові результати термін «операційний дохід» використаний, як синонім терміна «валовий прибуток». Застосування терміна «валовий при­буток» доцільніше, тому що він відповідає вимогам міжнародних і національних стандартів з бухгалтерського обліку.

Валовий прибуток — це різниця між сумою доходів, одержаних банком, і сумою витрат, понесених банком від операцій, які здійс­нюються банком у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності і які безпосередньо пов'язані з цими операціями. Тобто для розрахунка валового прибутку ми приймаємо типи доходів і витрат, що відповідають таким критеріям:

по-перше, це доходи і витрати, які виникають від звичайних ба­нківських операцій з різноманітними фінансовими інструментами та від послуг, що їх супроводжують;

по-друге, існує безпосередній зв'язок між операцією, або послу­гою і доходами чи витратами, одержаними або понесеними від цих операцій чи послуг.

Валовий прибуток включає чистий відсотковий дохід; чистий комісійний дохід; чистий торговельний дохід від операцій з інозе­мною валютою, цінними паперами та похідними фінансовими ін­струментами; чистий прибуток від інвестиційних цінних паперів. Валовий прибуток розраховується, як алгебрична сума певних ви-

дів чистих доходів, які банк отримає від звичайних банківських операцій. Класифікація видів чистого доходу побудована на об'є­днанні доходів і витрат, пов'язаних зі звичайними банківськими операціями залежно від типів доходів, які вони генерують, та типів витрат, які несе банк, здійснюючи ці операції.

Найбільшу увагу потрібно приділити показникам чистого відсо­ткового доходу та чистого комісійного доходу, частка яких у сумі валового прибутку банку є визначальною. Зазначені показники у звіті відображаються розгорнуто і розраховуються шляхом зістав­лення однотипних доходів та витрат.

Чистий відсотковий дохід — це різниця між сумою отриманих банком відсоткових доходів від кредитних операцій, від операцій із цінними паперами та похідними фінансовими інструментами і су­мою понесених банком витрат на виплату відсотків за залученими депозитами та запозиченими коштами.

Чистий комісійний дохід— це різниця між сумою одержаних банком комісій і зборів та сумою сплачених ним комісій і зборів за отримані послуги.

Наступні показники, які характеризують фінансовий результат банку, обчислюються шляхом послідовних відрахувань від суми валового прибутку.

Прибуток від операцій — це різниця між сумою валового при­бутку і сумою операційних витрат банку на забезпечення банків­ської діяльності. Такі операційні витрати банку включають адмі­ністративні витрати і витрати на персонал. До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, які пов'язані з управлінням та обслуговуванням банку, крім витрат на утримання персоналу. Витрати на утримання персоналу охоплюють виплати основної та додаткової заробітної плати, внески на соціальне страхування, пенсійне забезпечення, інші обов'язкові нарахування на заробітну плату, матеріальну допомогу та інші соціальні ви­плати тощо.

Операційні витрати є найбільшою статею видатків і значно впливають на розмір чистого прибутку.

Показник «прибуток від операцій» посідає особливе місце в су­купності показників прибутку (збитку), що відображаються у звіті про фінансові результати.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування розрахову­ється, як різниця між прибутком від операцій і витратами на відра­хування під безнадійні та сумнівні активи. Витрати на відрахування під безнадійні та сумнівні активи включають відрахування в резер­ви на покриття втрат за кредитами, резерви під знецінення цінних паперів та деякі інші безнадійні активи. У сумі відрахувань у резе-

рви частка відрахувань у резерв на покриття втрат за кредитами є основною.

Необхідність відображення відрахувань у резерви окремою ста-тею у звіті про фінансові результати зумовлено виключним впли­вом цих витрат на кінцевий фінансовий результат від діяльності банку. Вони, як свідчить практика, становлять великі суми і для здійснення цих витрат не потрібні грошові кошти. Зауважимо, ці витрати мають негрошову природу.

Чистий прибуток (збиток) банку розраховується шляхом відра­хування із суми прибутку від звичайної діяльності суми податку на прибуток та додавання суми непередбаченого доходу (витрат).

Показники «чистий прибуток на одну просту акцію» та «скори-гований чистий прибуток на одну просту акцію» заповнюють тіль­ки банки, які організовані у вигляді акціонерних товариств і акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах.

3.3. Методика складання Звіту про рух грошових коштів

Метою звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансових звітів відомостей для оцінювання спроможності банку генерувати грошові кошти, а також для оцінювання потреби банку в них.

Звіт про рух грошових коштів може складатись одним із двох методів: прямим чи непрямим. Прямий метод потребує постійного накопичення даних про рух грошових коштів, узагальнення потріб­них показників в аналітичному обліку. Непрямий метод ґрунтуєть­ся на максимальному використанні вже підготовлених показників фінансових звітів — балансу і звіту про фінансові результати та мі­німальному використанні даних первинних документів, облікових регістрів та аналітичних і синтетичних рахунків бухгалтерського обліку.

Банк самостійно обирає метод складання звіту про рух грошо­вих коштів. Терміни в цьому звіті використовуються в такому зна­ченні:

— грошові кошти — це готівкові кошти в касі та депозити до запитання;

— еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високо-ліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні су­ми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни вартості;

— грошові потоки (рух коштів) — це надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів;

— негроїдові операції — це операції, які не потребують викори­
стання грошових коштів та їх еквівалентів. Негрошовими операці­
ями вважаються: формування резерву під наявний актив, амортиза­
ція дисконту чи премії за цінними паперами, амортизація основних
засобів та нематеріальних активів, нараховані, але не отримані до­
ходи, нараховані, але не сплачені витрати, у тому числі нараховані,
але не сплачені податки, нараховані, але не сплачені виплати пра­
цівникам; безоплатне отримання основних засобів.

Звіт про рух грошових коштів за прямим методом передбачає обчислення:

1. Припливу грошових коштів, а саме:

— грошового прибутку;

— зменшення активів;

— збільшення зобов'язань;

— грошового збільшення статутного капіталу.

2. Відпливу грошових коштів, а саме:

— грошового збитку;

— збільшення активів;

— зменшення зобов'язань;

— сплати дивідендів;

— грошового зменшення статутного капіталу.

Величина чистого збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквівалентів дорівнює сумі таких статей:

— чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної діяльності;

— чистий відплив грошових коштів від інвестиційної діяль­ності;

— чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності.
При цьому грошові кошти та їх еквіваленти на кінець року

включають суму таких статей:

1) грошові кошти та їх еквіваленти на початок року;

2) чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквіва­лентів;

3) вплив зміни курсів валют (зазначається нереалізований ре­зультат переоцінки іноземної валюти).

Розділ «Операційна діяльність» складається з двох частин:

1) чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Ця сума відображає чисте надходження (вибуття) грошових коштів у вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності;

2) чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяль­ності, яка не належить до інвестиційної та фінансової та відображає збільшення (зменшення) активів і зобов'язань, що виникають унас­лідок цієї діяльності.

Форма звіту про рух грошових коштів, складеного за непрямим методом, включає три розділи: операційна діяльність, інвестиційна діяльність, фінансова діяльність. Розділ «Операційна діяльність» містить такі показники:

1) чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Цей показник відображає чисте надходження (вибуття) грошових кош­тів у вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності у такий спосіб: негрошові доходи (витрати) віднімаються (додаються) від (до) суми чистого прибутку;

2) чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяль­ності, яка не належить до інвестиційної та фінансової. Цей показ­ник відображає збільшення (зменшення) активів і зобов'язань, що виникають внаслідок цієї діяльності.

Різниця між чистим прибутком та чистим грошовим прибутком від поточних операцій банку виникає завдяки наявності таких статей:

1) негрошові статті доходів і витрат (наприклад, амортизація основних засобів, рух резервів);

2) неопераційні статті доходів та витрат (наприклад, результати від продажу основних засобів);

3) тимчасові різниці між елементами чистого прибутку та
пов'язаними з ними грошовими потоками (наприклад, нарахування
доходів та витрат, амортизація дисконтів та премій).

Чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їхніх екві­валентів визначається як сума таких статей:

— чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної діяльності;

— чистий відплив грошових коштів від інвестиційної діяльності;

— чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності.
При цьому грошові кошти та їхні еквіваленти на кінець року

обчислюють як суму таких статей:

1) грошові кошти та їхні еквіваленти на початок року;

2) чисте збільшення (зменшення) грошових коштів і їхні еквіва­лентів.

Порядок розрахунка деяких статей звіту про рух грошових коштів:

1) приплив грошових коштів обчислюється через додавання та­ких показників: грошовий прибуток, зменшення активів, збільшен­ня зобов'язань, грошове збільшення статутного капіталу;

2) відплив грошових коштів обчислюється шляхом додавання таких показників: грошовий збиток, збільшення активів, зменшен­ня зобов'язань, сплата дивідендів; грошове зменшення статутного капіталу.

Чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку обчис­люється так: з прибутку за звітний період вираховуються всі не-

грошові потоки за рахунками доходів і витрат (витрати додаються, а доходи віднімаються). За всіма рахунками класів 6 і 7 береться до розрахунка різниця між залишками на кінець та початок звітного періоду.

Грошове збільшення (зменшення) активів банку — це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за активними рахунками з вирахуванням контрактивних рахунків на початок і кінець звітно­го періоду та всіх негрошових потоків за рахунками доходів, витрат і капіталу.

Позитивний результат додається до грошових потоків, а негати­вний віднімається. Грошове збільшення (зменшення) пасивів бан­ку— це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за пасивними рахунками з вирахуванням контрпасивних рахунків на початок і кінець звітного періоду та всіх негрошових потоків за ра­хунками доходів і витрат. Позитивний результат додається до гро­шових потоків, а негативний віднімається.

За всіма рахунками береться різниця між залишками на кінець і початок періоду. Ураховуючи, що початком періоду є 1 січня кож­ного року, то сума залишків на початок періоду за класом 6 «Дохо­ди» та класом 7 «Витрати» дорівнює нулю.

3.4. Допоміжна фінансова звітність

До допоміжної звітності банків належить звітність про кредит­ну, депозитну діяльність, формування резервів під активні операції та дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з цінними паперами.

Звітність про кредитну діяльність комерційного банку. Кре­дитна діяльність комерційного банку охоплює операції з надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку і надання кредитів клієнтам — юридичним та фізичним особам. Звітність про кредит­ну діяльність банку можна поділити на дві групи: узагальнюючу та деталізовану.

Узагальнююча звітність характеризує результати кредитної дія­льності банку. До цієї звітності належать:

1. Звіт про кредитний портфель. Кредитний портфель — це су­купність наданих та отриманих комерційним банком кредитів, включаючи міжбанківські кредити. Ця звітність містить зведену інформацію про зміст кредитного портфеля банку. Основне при­значення форми — дати загальну картину кредитної діяльності ба­нку з метою подальшої оцінки відсоткового ризику та ризику лікві­дності. Кредитний портфель за типом ринку поділяється на

міжбанківські кредити і кредити, надані на небанківському ринку. Міжбанківський ринок характеризується високою ліквідністю і швидкими коливаннями відсоткових ставок залежать від строку кредиту. Тому міжбанківські кредити наводяться з деталізацією за строком дії кредитної угоди: овернайт від 1 до 7 днів; від 8 до 21; від 22 до 31; від 32 до 92; від 93 до 183; понад 184 днів. Таким чи­ном, у звіті вирізняються як отримані від банків, так і надані бан­кам кредити, що дає змогу порівняти структуру активних та пасив­них міжбанківських операцій. Кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності, відображаються у звіті окремо за кожним видом операції.

Звіт про кредитний портфель надається щомісячно комерційни­ми банками — юридичними особами у Департамент безвиїзного нагляду через регіональні управління Національного банку України.

2. Звіт про класифіковані активи. Якщо звіт про кредитний портфель робить акцент на обсягах кредитів, наданих тим чи іншим позичальникам, то ця звітність призначена для визначення якості наданих кредитів, тобто ймовірності своєчасного погашення осно­вної суми боргу та відсотків за нею. Інформація цього звіту вико­ристовується для визначення заборгованості за кредитами, на які нараховується резерв на можливі втрати за позиками комерційних банків.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює ре­зерв за кожною групою позик. Резерв мас бути сформований у пов­ному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановлених норм відрахувань. Розподіл кредитів за видом операції та за особою позичальника дещо більш деталізований порівняно зі звітом про кредитний портфель, але він не включає строкової диференціації кредитів.

Звіт надається філіями комерційних банків щоквартально в ре­гіональні управління НБУ.

Деталізована звітність характеризує окремі аспекти кредитної діяльності банку. До деталізованої звітності належить звітність про обсяги та відсоткові ставки. Вона призначена для щоденного аналі­зу обсягів і відсоткових ставок за міжбанківськими наданими та отриманими кредитами; кредитами, наданими на небанківському ринку, а також для оцінки рівня відсоткових ставок за кредити за­лежно від особи позичальника та мети використання кредиту.

1. Звітність про заборгованість за простроченими кредитами. Вона містить інформацію щодо кредитів, повернення яких викли­кає сумнів; заборгованість за простроченими кредитами, виданими на міжбанківському та небанківському ринках, за якими не нарахо­вуються відсотки, а також за якими ще нараховуються відсотки.

2. Звітність про заборгованість за пролонгованими кредитами. Призначена для здійснення контролю з боку НБУ за станом проло­нгованих кредитів.

3. Звітність про залишки заборгованості за наданими кредитами. Для аналізу динаміки кредитування різних сфер економіки Націо­нальний банк України вимагає звітність, яка містить інформацію про обсяги кредитування в певному розрізі: за галузями економіки; за видами економічної діяльності; за формами власності; за секто­рами економіки; за цільовим спрямуванням позичальника.

Комерційні банки та їх установи відображають депозитні опе­рації у формі звітності. Усі депозити подаються з розбивкою за по­чатковим строком розміщення на короткострокові (до 1 року) і дов­гострокові (понад 1 рік).

1. Звітність щодо формування резервів під активні операції ко­мерційних банків та дотримання економічних нормативів.

2. Розрахунок резерву на можливі втрати за позичками комер­ційних банків. Ця форма містить інформацію щодо сформованого резерву на початок звітного періоду, а також дані про необхідне збільшення або зменшення суми розрахункового резерву; фактично сформований резерв, а також відхилення фактичного резерву від розрахункового.

3. Звіт про зміни в резервах.

4. Звіт про списану безнадійну заборгованість. Містить інфор­мацію про аналіз обсягів втрат за кредитами згідно з типами ринків та осіб позичальників. Дані цієї форми звітності доповнюють попе­редню форму про зміни в резервах.

5. Звіт про достатність капіталу. У звіті наводяться суми елеме­нтів капіталу та подається їхня розшифровка за окремими статтями.