Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Країни Європи займають особливе місце у світовому господарстві. Це розвинені країни Західної, Північної та Південної Європи (до них не належать країни постсоціалістичного прозору): Австрія, Андорра, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Сан-Марино, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція.
На сьогодні країни Європи мають досить великий потенціал науково-технічних досліджень, а провідні країни регіону витрачають на них понад 2 % ВВП. Країни Європи виділяють на дослідження майже стільки ресурсів, скільки в США припадає лише на одну велику компанію IBM.
Серед найрозвиненіших та найприбутковіших напрямів європейських компаній:
• виробництво телекомунікаційної техніки;
• будівництво АЕС;
• виробництво фармацевтичних препаратів;
• окремі галузі транспортного машинобудування тощо.
Слід зазначити, що перелічені види техніки і продукції впливають на технологічну структуру виробництва, саме тому вужчий ринок наукомісткої продукції в Європі (порівняно зі США) меншою мірою формується за рахунок внутрішнього виробництва.
На сучасному етапі такі галузі, як суднобудування, чорна металургія, текстильна і вугільна промисловість, європейських країн зазнали структурної кризи. Також країни регіону відстають у таких ключових виробництвах:
• виготовлення мікропроцесорів;
• виробництво інтегральних схем і напівпровідників;
• розробка та виробництво біоматеріалів.
В Європі можна виокремити чотири промислові високорозвинені країни, а саме Німеччину, Францію, Італію та Велику Британію, в яких проживає понад 66 % населення та на які припадає майже 66 % ВВП країн Європи (за даними на 2006 р).
Невеликі європейські країни займають особливе місце у регіоні, значно відрізняються за рівнем ВВП, їм притаманний високий рівень спеціалізації на виробництві складної технічної продукції. Ці держави належать до малих промислово розвинених країн та поділяються на декілька груп.
До першої групи відносять Бельгію, Іспанію, Нідерланди, Швейцарію та Швецію. Ці країни поступаються чотирьом великим державам регіону в 4—5 разів, на їхню частку припадає 20,5 % ВВП європейських країн.
До другої групи входять Австрія, Греція, Данія, Норвегія, Фінляндія. Значення цих країн в західноєвропейському господарстві відносно невелике — понад 9 % ВВП країн Європи.
Третя група країн включає Ісландію, Ірландію, Кіпр, Мальту, Люксембург та Португалію. За окремими видами виробництва ці країни відіграють помітну роль, але загальна їх частка — майже 4 % ВВП країн Європи.
Окрему групу утворюють так звані карликові держави — Андорра, Монако, Ліхтенштейн та Сан-Марино.
Багато європейських країн є провідними виробниками споживчої продукції. Частка галузевої легкої промисловості в Італії, Греції, Португалії становить 18—24 %.
Для більшості країн регіону характерні підвищення або стабілізація ролі харчової промисловості — це стосується як виробництва, так і зайнятості. У Бельгії, Данії, Греції, Португалії на її частку припадає до 20 % випуску промислової продукції.
Провідними виробниками сільськогосподарських товарів у Європі є Франція (14,5 %), Німеччина (13), Італія (10), Велика Британія (8 %). Виробництво окремих видів продукції — зернових (крім кукурудзи), молока і молочних продуктів, цукру, яєць — перевищує внутрішні потреби. Тому постачання цих продуктів сільського господарства на зовнішні ринки є основним способом реалізації зайвої продукції країн регіону.
Гірничодобувна промисловість нині займає одне з останніх місць — менш ніж 1 % сукупного ВВП (Греція — 4 %, Іспанія — 1,3%). На території країн Європи видобувається близько 30 видів корисних копалин, але тільки 3—4 види з них — у кількостях, значних у світових масштабах (цинк, боксити, поташ, нікель).
Основными интеграционными группировками Европы являются ЕС и ЕАСТ. Кроме того, в рамках ЕС функционирует экономический союз БеНиЛюкс.
Идея объединения Европы возникла довольно давно. Об этом говорил в 16-м веке Эразм фон Роттердамский, в 19-м – Виктор Гюго, в 20-м – Уинстон Черчилль. Однако, до второй половины 1950-х годов под этой идеей кроме лозунгов не было никакого экономического фундамента и она была преждевременной.
Развитие Европы как единого экономического пространства началось только после окончания Второй мировой войны. В послевоенном развитии Западной Европы выделяются следующие основные этапы.
Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 303 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!