Природно-ресурсна основа розвитку продуктивних сил

Наявність природних ресурсів є головною передумовою розміщення продуктивних сил на певній території. Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови.Природні умови, до яких належать клімат, рельєф, геологічна будова, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (сільське господарство в Сахарі або на Крайній Півночі, транспорт у гірських районах) та вважатись несприятливими, а в іншому – створювати додаткові умови для прогресу: достатнє зволоження, достатня річна сума температур, родючість рівнинного ґрунту.

Природно-ресурсний потенціал - це сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним може бути представленим у вигляді суми продуктивностей компонентів, що характеризується величи­ною більшою за просту арифметичну компонентну суму (6).

Прп = ке_п (Пмр+Пзр+Пвр+Плс+Пфр+Прр) (6)

де ке_п — частковий коефіцієнт сукупного ресурсно­го потенціалу;

Пмр — потенціал мінерально-ресурсного комплексу;

Пзр — потенціал земельних ресурсів;

Пвр — потенціал водних ресурсів;

Плс — потенціал лісових ресурсів;

Пфр — потенціал фауністичних (мисливсько-рибальсь­ких) ресурсів;

Прр — потенціал природно- рекреаційних ресурсів

Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни. Отже, наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди.

Виходячи з господарського використання, природні ресурси поділяються на такі групи:

1) за територіальною належністю: світові (глобальні) та національні (зв’язані з певною територією);

2) за вичерпністю: вичерпні (1 см ґрунту відновлюється через 100 років) і невичерпні.

3) за поновленням: поновлювальні (біологічні), частково поновлювальні або ті, що залучаються у повторне використання (сировинні), непоновлювальні (горючі копалини).

4) за напрямом використання: паливно-енергетичні, мінерально-сировинні, продовольчі та ін.;

5) за рівнем вивченості: прогнозні, виявлені, детально вивчені;

6) за можливістю використання: недоступні, резервні, можливі для використання й ті, що використовуються;

7) за характером використання: одноцільового (сировинні) та багатоцільового використання (лісові, водні, земельні);

8) за можливістю залучення до господарського обігу: можливі для експлуатації (дійсні) та потенційні.

До можливих для експлуатації належать ресурси верх­ньої оболонки Землі та енергії Сонця, а до потенційних належать ресурси космосу та морських глибин.

Потенційні ресурси хоча й наявні, але не використовуються внаслідок недостатнього рівня розвитку техніки, нерозробленості технології або економічної неефективності. Нерідко існування таких ресурсів має прогнозний і навіть імовірний характер.

Мінеральні ресурси – це сукупність запасів корисних копалин у надрах Землі (району, країни, реґіону, планети), придатних для використання у різних галузях господарства.

Корисні копалини – це мінеральні утворення в земній корі з певним хімічним складом і фізичними властивостями, які використовуються людиною у її господарській діяльності.

Корисні копалини посідають особливе місце серед природних ресурсів. За ступенем розвіданості та вивченості поклади корисних копалин поділяються на:

А – докладно розвідані й передані до експлуатації;

В – попередньо розвідані з приблизним визначенням меж покладів;

С ₁ – слабко розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;

С ₂ – перспективні ресурси.

Корисні копалини розрізняються за якістю, глибиною залягання, вмістом корисного компонента у породі тощо.

Таблиця 1. Характеристика найбільших країн світу за рівнем забезпеченості природними ресурсами

Місце країни за площею території	Країна	% від території світу	Місце у забезпеченості запасами	Середнє значення місця
деревини	нафти	газу	вугілля	залізної руди
	Росія	12,57		-
	Канада	7,35
	Китай	7,04			-		-
	США	6,90
	Бразилія	6,27		-	-	-
	Австралія	5,66
	Індія	2,42

До природних ресурсів України зараховуються земельні, кліматичні, рекреаційні ресурси, рослинний та тваринний світ, ресурси Чорного та Азовського морів, корисні копалини, внутрішні води тощо. Усього в Україні на кінець ХХ століття виявлено і розвідано більше 80 видів корисних копалин. При аналізі розміщення продуктивних сил держави оцінка корисних копалин з позицій їх використання у народному господарстві, тобто як його мінералоресурсної бази, найбільш доцільна. При такому підході всі корисні копалини поділяються на три основні групи: паливні, рудні і нерудні.

Таблиця 2. Запаси корисних копалин України

Корисні копалини, млн т	Балансові запаси на 1 січня 1986 р. за категоріями	Забезпечення запасами, роки	Забезпечення запасами, роки
А+В+С, промислові	С
Вугілля:	48 600	8 600
кам'яне	6 800	2 800	-
буре	3 100		-
Торф			40—50
Залізна руда	27 400	5 000	90—100
Марганцева руда	2 200		90—100
Флюсові вапняки	2 847		60—70
Вогнетривкі глини			75—85
Первинні каоліни			30—35
Вторинні каоліни
Калійні солі	9,17	17,7
Цементна сировина: карбонатна	2 237		-
глиниста			90—100

Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Актуальною є проблема забезпечення комплексного використання сировини та утилізації відходів; будівництва очисних споруд і організації виробничо-територіальних комплексів з маловідходним або безвідходним виробництвом. Як правило, супутні компоненти є дуже цінними і навіть неповне вилучення їх з мінеральної сировини дає можливість суттєво розширити сировинну базу промисловості, зменшити відходи виробництва, підвищити його економічну ефективність і поліпшити екологічну ситуацію. Особливо важливе значення для економіки України матиме вилучення з попутних відходів цінних і рідкісних металів, цінність яких є дуже високою.