Основні поняття та методи пізнання регіональної економіки

Регіональна економіка – це галузь наукових знань, яка вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил, соціально-економічних процесів на території країни та її регіонів із урахуванням природно-економічних умов.

Як науковий напрямок, згідно з існуючими визначеннями, регіональна економіка є галуззю знань на межі економіки та суспільної географії, що вивчає закономірності й особливості розміщення продуктивних сил, формування ареалів збуту продукції, регіонального економічного розвитку.

Неоднорідність території за різними ознаками або значний обсяг території з точки зору певної мети вивчення або практичної діяльності визначають необхідність ділення території на частини – регіони.

Регіон – це територія, яка за сукупністю явищ або ознак відрізняється від інших територій і характеризується єдністю, взаємозв'язком елементів, що її складають, і цілісністю, що є закономірним результатом її розвитку.

Згідно з визначенням, даним у Хартії регіоналізму, прийнятій Європейським парламентом в 1988 р., регіоном є «...гомогенний простір, який має фізико-географічну, етнічну, культурну, мовну спільність, а також спільність господарських структур та історичної долі». Наведене визначення з Європейської хартії регіоналізму в цілому збігається з розумінням поняття регіон у нашій країні. Відмінність лише в тому, що у вітчизняному викладі замість «гомогенного простору» використовується поняття «частина державної території». Синонімом поняття “регіон” є “район”. Раніше термін “район” вживався більш широко, а зараз він укоренився тільки для позначення певних типів регіонів: адміністративний район, міський район, крупний економічний район і т. п. Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство, а також геології, біології, екології і т. д.

Із процесом виділення регіонів і здійсненням регіональної політики пов'язане поняття регіоналізація. Регіоналізація, у звичайному розумінні, тотожна поняттю «районування», тобто просторової або просторово-часової диференціації території, за допомогою чого здійснюється виділення регіонів і районів.

Прикладні завдання регіональної економіки багато в чому збігаються із завданнями дисципліни «розміщення продуктивних сил» (РПС), яка перебуває в тісному зв'язку із соціально-економічною географією та вивчає просторові аспекти розвитку суспільного виробництва, закономірності, особливості та ефективність просторового розміщення й розвитку продуктивних сил, соціально-економічного розвитку регіонів і територіальної організації господарства.

Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає в інтересах народногосподарського планування особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

В регіональній економіці використовуються наукові методи пізнання економічних явищ та процесів. Метод (від грецької – шлях дослідження, дослідження, теорія вчення)спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання: сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного освоєння (пізнання) дійсності.

Метод системного аналізу ґрунтується на принципі поетапності, включає визначення цілей, завдань, постановку наукової гіпотези для всебічного вивчення кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил (головним критерієм оптимального розміщення є ефективність виробництва, найбільш повне задоволення потреб населення). Метод системного аналізу розглядає цілісність системи, її внутрішні і зовнішні зв'язки, погоджує складні галузеві і територіальні проблеми, що особливо важливо в умовах суверенізації регіонів при становленні ринкових відносин. Системний аналіз пов'язаний з необхідністю дослідження розміщення продуктивних сил на всіх територіальних рівнях, аналізу відносин між окремими компонентами продуктивних сил як єдиного цілого.

Програмно-цільовий метод спрямований на вирішення складних проблем і пов'язаний з розробкою довгострокових прогнозів соціально-економічного розвитку країн і великих регіонів. Полягає у формуванні цілей соціально-економічного розвитку, їх поділі на підцілі усе більш дрібного характеру й виявленні ресурсів, необхідних для їхньої узгодженої реалізації. Програмно-цільовий підхід передбачає визначення проблемної програми, узгодженої за матеріалами, трудовими, фінансовими ресурсами, виконавцями і термінами завершення комплексу планових заходів різного характеру, здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети або системи цілей.

Балансовий метод – один з основних методів дослідження проблем в економічній географії і регіональній економіці. Він дозволяє вибрати найбільш раціональні співвідношення між галузями, що визначають профіль господарства економічного району і галузями, що доповнюють даний територіальний комплекс. Баланси необхідні при розробці варіантів розміщення виробництв, їхнього економічного обґрунтування. Балансовий метод дозволяє визначити потреби регіонів у ресурсах і товарах, у робочій силі, оцінити ступінь задоволення регіону в продукції за рахунок власного виробництва, обсяги ввозу і вивозу необхідної продукції, а також виявити диспропорції в розвитку господарського комплексу регіону і намітити шляхи їх усунення.

Картографічний метод прийшов у регіональну економіку з географії. Основним його інструментом є географічна карта, завдяки якій забезпечується якісне засвоєння великого фактичного матеріалу, яким володіють географія і регіональна економіка. Територіальні економіко-географічні процеси та особливості розміщення продуктивних сил у розрізі країни і окремих регіонів найбільш наочно відбиваються лише на географічній карті.

Метод соціально-економіко-математичного моделювання використовується в процесі досліджень у зв'язку з проблемами розміщення продуктивних сил і розвитку господарства регіонів, що стають більш складними, а галузеві і територіальні зв'язки – більш важко управляючими. Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів, як: розробка моделей територіальних пропорцій розвитку регіонів; розробка математичних моделей по розміщенню різних галузей господарства і регіонів; моделювання процесів розміщення продуктивних сил у розрізі країни та окремих регіонів; моделювання формування господарських комплексів регіонів. Розробляючи математичні моделі, можна відпрацювати десятки і сотні варіантів територіальних сполучень продуктивних сил, що дає оптимальне рішення проблем їхньої територіальної організації.

У регіональній економіці також використовуються інші методи, зокрема порівняльно-описовий (для якісного регіонального аналізу) і метод систематизації (з метою класифікації регіонів й районування).