Охарактеризуйте роль Миколи Лисенка в українській культурі

Початок вторчості М. Лисенка припадає на 60-і роки ХІХ ст. Вчився в Київському університеті, а потів у консерваторії в Лейпцигу. Тут він написав перший свій твір – «За-повіт» і видав перший випуск збірки українських народних пісень.

Композиторська діяльність Лисенка розгорталася в тісному зв’язку з розвитком реалістичного народного театру, з діяльністю драматичних, хорових і музичних труп, ансам-блів, гуртків на східних і західних українських землях. Від першого твору «Заповіт» (1868) на слова Шевченка й до опери «Енеїда» (1911) на сюжет однойменної поеми Котля-ревського Лисенко постійно виступав як палкий пропагандист національної культури, написав багато творів на слова, теми, мотиви творів українських письменників. Тут на-самперед треба здагати оперету «Чорноморці», створену на основі п’єси Я. Кухаренка «Чорноморський побит» і народну оперу «Наталка Полтавка» за однойменним твором Кот-ляревського.

Протягом усієї композиторської діяльності Лисенко раз у раз звертався до творчості Шевченка. Він написав музику більше як до 80 його поетичних творів. Своєрідним апе-феозом всієї Лисенкової музичної Шевченкіани є п’ята частина кантати «Радуйся, ниво неполитая» – «Оживуть степи, озера», яка звучить як урочистий гімн праці вільної людини.

Численні хори, солоспіви, дуети, тріо, кантати, сюіти створив Лисенко до цілого ряду творів українських поетів – Є. Гребінки («Човен», «Ні, мамо, не можна»), С. Руданського («Ти не моя»), П. Куліша («Удосвіта встав я»), М. Старицького («Вечір», «В грудях вогонь»), С. Воробкевича («Сонце ся сховало»), І. Франка («Вічний революціонер», «Без-межне поле», «Не забудь юних днів»), Лесі Українки («Тихий сон по горах ходить») та ін.

Визначне місце в музичній діяльності М. Лисенка посіла творчість М. Гоголя. На сюжети його творів у співпраці з М. Старицьким Лисенко створив оперету «Різдвяна ніч», оперу «Утоплена» і музичну драму «Тарас Бульба». Він невтомно збирав, вивчав, обробляв народні пісні (видав сім випусків по сорок пісень для голосу з фортепіано, п’ять циклів обрядових пісень, дванадцять випусків хорів по десятку в кожному і т.п.), а на теми народних казок створив дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й весна».

Велику наукову цінність в історії української музичної фольклористики мають теоретичні праці М. Лисенка – «Дума про Хмельницького і Барабаша», «Народні музичні ін-струменти на Україні» та ін. Видатну роль зіграв Лисенко як диригент, педагог, організатор хорових та інструментальних колективів і як засновник музично-драматичної школи в Києві (1904), від якої веде свою історію Київська державна консерваторія ім. П. Чайковського.

Музиці М.Лисенка притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність.

М.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною ді-яльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М.Лисенка в українській музичній культурі були К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович.