Показання обвинуваченого,їх предмет,значення і оцінка

Обвинувачений – це фізична осудна особа, яка на час вчинення діяння, передбаченого кримінальним законом, досягла віку, з якого наступає кримінальна відповідальність за це діяння і щодо якої слідчим винесено постанову про притягнення як обвинуваченого або прокурором складено обвинувальний висновок у справі з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, або суддею винесено постанову про порушення за скаргою потерпілого справи приватного обвинувачення і призначення її до судового розгляду. Обвинувачений як суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності існує у певних часових межах – з моменту винесення щодо нього постанови про притягнення як обвинуваченого (складення прокурором обвинувального висновку у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, винесення суддею постанови про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення і призначення її до судового розгляду) до моменту набрання вироком суду першої інстанції або апеляційного суду законної сили (якщо особа не припинила перебувати у процесуальному становищі обвинуваченого раніше).
Обвинувачений наділений найширшим обсягом процесуальних прав серед суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності. Ці процесуальні права (в т. ч. давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання) дають обвинуваченому можливість бути активним учасником процесу і здійснювати суттєвий вплив на його перебіг.
Показання обвинуваченого – це джерело фактичних даних (доказів), які повідомлені обвинуваченим (підсудним) на допиті чи очній ставці, проведених в ході досудового розслідування у кримінальній справі або в суді першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.
Показання обвинуваченого мають подвійну природу, що відрізняє їх від інших джерел доказів. Показання обвинуваченого є одночасно і засобом доказування, і засобом захисту обвинуваченого від пред’явленого обвинувачення.
Формування показань обвинуваченого відбувається під впливом різних об’єктивних і суб’єктивних чинників, які можуть деформувати зміст показань. Тому при перевірці і оцінці показань обвинуваченого слід враховувати їх вплив.
На досудовому слідстві отримання показань обвинуваченого відбувається в результаті проведення допиту або очної ставки. Метою очної ставки є не усунення суперечностей у показаннях осіб, які беруть у ній участь, а визначення правдивості їх показань. Важливою умовою достовірності показань є їх добровільність. Існуюча система прав обвинуваченого та гарантій їх реалізації дає обвинуваченому можливість впливати на перебіг розслідуванні і розгляду справи, але може бути вдосконалена. Слід відмовитися від проведення допиту обвинуваченого негайно після пред’явлення йому обвинувачення, надавши йому певний час (2 год.) для того, щоб за допомогою захисника або самостійно виробити лінію захисту від пред’явленого обвинувачення. Необхідно також передбачити певні часові обмеження тривалості допиту для того, щоб не пригнічувати волю допитуваного. Критерієм допустимості методів впливу на обвинуваченого є здатність зберігати ним свободу волі.
Оцінка показань обвинуваченого повинна проводитися виключно в сукупності з іншими доказами, що є у справі, за правилами вільної оцінки доказів (ст. 67 КПК). Доказова сила показань обвинуваченого порівняно з іншими доказами залежить від конкретних обставин справи, і не є наперед встановленою. Відмова давати показання або давання завідомо неправдивих показань є формами правомірної поведінки обвинуваченого. Така поведінка не є доказом його вини і не повинна впливати на призначення покарання.
На стадії судового розгляду кримінальної справи показання обвинуваченого отримуються лише в результаті проведення допиту. Допит у суді може проводитися різними суб’єктами – суддею, прокурором, захисником, потерпілим, іншим обвинуваченим (підсудним), їх представниками, цивільним позивачем, цивільним відповідачем. Недоцільно закріплювати у КПК жорсткий порядок судового слідства, в т. ч. і момент допиту підсудного. Для удосконалення процедури допиту у суді слід заборонити суду і сторонам втручатися у процес допиту підсудного, за винятком суду – у випадку відводу неналежного чи недопустимого запитання або в зв’язку з необхідністю відновити порядок у судовому засіданні, а також ставити навідні запитання. Допит підсудного у відсутності іншого підсудного повинен допускатися за клопотанням сторін або ініціативою суду, про що виноситься мотивована постанова (ухвала), лише у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси з’ясування обставин справи або безпека підсудного. Після повернення підсудного до залу судового засідання головуючий повинен ознайомити його з показаннями, які були дані в його відсутності, і дати йому можливість поставити запитання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.
При зміні обвинувачення в суді (ст. 275, 277 КПК) необхідно передбачити допит обвинуваченого за зміненим обвинуваченням.

При скороченні обсягу доказів, що підлягають дослідженню у судовому слідстві в зв’язку з їх визнанням обома сторонами, допущено відступ від загальних правил оцінки доказів, тому що показанням підсудного, який визнає свою вину, надано більшої доказової сили порівняно з іншими доказами. Для недопущення судових помилок слід змінити регламентацію скороченого судового розгляду. Суд повинен бути зобов’язаним перевірити відповідність зізнання особи об’єктивним обставинам справи, хоча б шляхом дослідження з участю сторін матеріалів справи, в яких закріплені найважливіші докази. Доцільно було б також заборонити скорочення судового слідства при обвинуваченні у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів; у справах, де матеріали щодо однієї або кількох осіб виділені в окреме провадження, і які свою вину заперечують; у справах щодо неповнолітніх підсудних та осіб, які через свої фізичні чи психічні вади не можуть повною мірою реалізувати свої процесуальні права, а також в інших випадках, коли у суду виникає сумнів у добровільності та істинності позиції обвинуваченого (підсудного). Суд повинен пересвідчитися, що згода була добровільною і обвинувачений (підсудний) усвідомлює її характер та можливі наслідки. У справах із спрощеним порядком судового розгляду необхідно передбачити обов’язкову участь захисника, а також обов’язкове фіксування судового процесу технічними засобами.