Поняття, функції та види господарських зобов’язань та договорів

Господарським зобов'язанням є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в т.ч. боржник) зобов'язаний здійснити певні дії господарського або управлінсько-господарського характеру, на користь іншого суб'єкта (наприклад поставити товар, сплатити кошти, виконати роботи тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГК України)

Звертає на себе увагу те, що в визначенні господарського зобов'язання поняття «зобов'язана сторона» ширше від поняття «боржник», а поняття «управнена сторона" ширша за поняття «кредитор». Це пояснюється тим, що значна частина господарських зобов'язань виходить за межі приватноправових зобов'язань, де традиційно застосовується поняття боржника і кредитора. Господарські зобов'язання, які використовуються в сфері публічних відносин (наприклад, зобов'язання дочірнього підприємства перед материнською компанією), вимагають застосування більш універсальних понять, таких як «зобов'язана сторона» і «управнена сторона». Господарські зобов'язання є однією з передумов здійснення господарської діяльності. Вони є тією юридичною формою, в якій знаходить своє вираження зміст більшості господарських процесів. Саме ці зобов'язання опосередковують господарський обіг — процес переміщення товарів (робіт, послуг) із сфери виробництва в сферу розподілу та обміну, а вже через них — до сфери споживання. У формі господарських зобов'язань знаходять своє втілення численні контрольно-наглядові функції органів управління в сфері господарювання.

Зобов'язальні правовідносини передбачають юридичний зв'язок їхніх учасників, який має відносний характер, тобто поширюється тільки на зобов'язану сторону і управненого суб'єкта

Переважна більшість господарських зобов'язань містить у собі як мінімум два зустрічних зобов'язання. Скориставшись терміном, який застосовується в юридичній літературі, визначимо останні як «атомарні». Отже, слід пам'ятати, що відносини, в яких одна сторона несе тільки обов'язки, а інша має тільки права, явище рідкісне для гос­подарського права (наприклад, зобов'язання із спричинення шкоди).

ч. 2 ст. 173 ГК основними ви­дами господарських зобов'язань називає майново-господарські і організаційно господарські зобов'язання. Перед характеристикою цих основних видів господарських зобов'язань слід класифікувати господарські зобов'язання за Іншими критеріями.

Так, за підставами виникнення їх поділяють на договірні зобов'язання, що виникають із договорів, та позадоговірні зобов'язання, що виникають із спричинення шкоди, безпідставного набуття (збереження) майна і із інших позадоговірних юридичних фактів.

За співвідношенням прав і обов'язків господарські зобов'язання поділяються на:

а) односторонні зобов'язання, що передбачають наявність у од­нієї із сторін тільки прав, а у іншої (зобов'язаної) сторони — тільки обов'язків. Наприклад, зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна;

б) взаємні зобов'язання, що передбачають наявність у контр­агентів взаємних прав та обов'язків (наприклад, договори купівлі- продажу, поставки).

Залежно від конкретизації предмета виконання договору зобов'язання можуть бути однооб'єктними і альтернативними:

В однооб'єктних зобов'язаннях предмет договору є чітко визна­ченим і не підлягає заміні. Наприклад, за договором підряду на капітальне будівництво генеральний підрядник не може замість капітальної будівлі надати замовнику будівельні матеріали на ту ж суму.

В альтернативних зобов'язаннях боржник має право вибору із декількох дій, передбачених законом або договором. Зокрема, в договорах, що укладаються сільгоспвиробниками, їм надається ви­бір: провести розрахунок у грошовій формі або частиною врожаю.

За характером взаємозв'язку зобов'язань розрізняють:

а) головні — самостійні зобов'язання, які не залежать від ви­никнення або припинення інших зобов'язань;

б) акцесорні (додаткові) — супроводжують головні зобов'язання частіше за все у виді забезпечувальних заходів (порука, гарантія, неустойка, інші способи забезпечення виконання зобов'язань), тому автоматично припиняються а припиненням головних зобов'язань.

За суб'єктним складом розрізняють двосторонні і багатосторонні зобов'язання У двосторонньому господарському зобов'язанні беруть участь дві особи. Однак такий суб'єктний склад не завжди задоволь­ни» складним і багатогранним господарським відносинам. Часто

в одному зобов'язанні беруть участь декілька кредиторів та борж­ників. В цьому випадку говорять про зобов'язання з множинністю осіб (багатостороннє зобов'язання). Подібна ситуація можлива, наприклад, в угоді про заміну сторони в зобов'язанні.

Наявність декількох суб'єктів у зобов'язанні зумовлює необ­хідність розмежування зобов'язань між особами-учасниками, що тягне застосування інститутів часткової та солідарної відповідаль­ності. Як правило, зобов'язання з множинністю осіб є частковими зобов'язаннями, при цьому кожен з кредиторів вправі вимагати ви­конання, а кожен із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання у відповідній йому частці (п. 1 ст. 196 ГК), причому частки припус­каються рівними, якщо інше не встановлено законом або договором (ст. 540 ЦК).

Однак із правила рівності часток можливі винятки. Це належить до солідарних зобов'язань, в яких перед кредитором виступають декілька боржників. ГК України (ч. 2 ст. 196) в частині регулюван­ня солідарних господарських зобов'язань містить бланкетну відсилку на норми ЦК України. Зокрема, згідно зі ст.ст. 541-544 ЦК України в цих випадках кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або в якій-небудь його частині як від всіх боржників солідарно, так і від кожного окремо. Не отримавши повного виконання від одного із боржників, кредитор має право вимагати невиконаної частини від решти боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до по­вного виконання зобов'язання. Виконання зобов'язання одним із боржників звільняє решту солідарних боржників від виконання зобов'язання на користь кредитора. При цьому боржник, який виконав зобов'язання, отримує право регресної вимоги до решти боржників, за яких він здійснив виконання, набуваючи статус кредитора відносно решти боржників.

. Субсидіарні (додаткові) зобов'язання є ще одним різновидом зобов'язань з множинністю осіб. Мова йде про випадки, коли при не­задоволенні вимог кредитора основним боржником, їх зобов'язаний виконати субсидіарннй (додатковий) боржник. Субсидіарне зобов'язання може існувати в межах категорії відповідальності. Наприклад, у такому виді виступає відповідальність засновника дочірнього підприємства в випадку наявності його вини в доведенні підприємства до банкрутства (п. 7 ст. 126 ГК Україна тощо).

Залежно від кола суб'єктів господарські зобов'язання можуть бути розподілені на загальногосподарські та внутрішньогосподар­ські. Загальногосподарськ і зобов'язання виникають між учасниками господарських відносин, не пов'язаних внутрішньогосподарськими зв'язками.ГК України прямо не вирізняє поняття внутрішньогосподар­ських зобов'язань. Однак згідно зі ст. З ГК виділяються внутріш­ньогосподарські відносини — це відносини, які складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, і відносини органу управління суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. На цій основі виникають внутрішньогосподарські відносини. Внутрішньогосподарські відносини можуть бути тільки організаційно-господарськими.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.