Покажіть особливості господарського розвитку країн Стародавнього світу. Дайте характеристику економічних проблем наданих у письмових джерелах Єгипту, Вавилону , Індії, Китаю

Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона тривала з появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис.до н. ери). Первісне суспільство поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів людського життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Так, палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійну житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людству льодовиковим періодом.

У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт — водний (плоти, човни).

Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час виникає землеробство, перші постійні поселення людей.

Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається "неолітична революція". Відтворююче господарство стає цінуючим. Основні заняття людей — землеробство, тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється система обміну.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля створили передумови для виникнення державних утворень — центрів світової цивілізації. В цілому ж господарство первісної доби мало натуральний характер.

Перші економічні міркування в письмовому вигляді містяться в письмових джерелах Стародавнього Єгипту, Вавилону, Китаю, Індії. Вони представлені в нормативних документах, законах, хроніках, літописах і філософських трактатах. Зазвичай ці твори носять фрагментарний характер і складно відокремити від юридичної, моральної, естетичної та інших сфер людського знання. Найчастіше в них містяться традиційні для того часу практичні рекомендації, спрямовані на зміцнення централізованої влади. Упорядниками були правителі, міністри, радники або люди близькі до «можновладців», а також філософи та всі ті, чиї економічні інтереси вони могли відбивати.
Так, в Індії був знайдений один з перших, як визнано на сьогоднішній день, економічних трактатів. Його назва - «Артхашастра». Трактат датований IV ст. до н.е. і, імовірно, належить Каутільє, раднику імператора. За рекомендації в галузі управління державою історики охрестили цей документ «Інструкцією з матеріального процвітання».

Економічна думка Китаю складалася під впливом ідей Конфуція (551 - 479 г. до н.е.). Основні з них були викладені в політико-етичному трактаті «Кун-цзи», де проповідувалися норми поведінки в суспільстві, засновані на повазі старшим і підпорядкуванні правителям.

Одним з найбільш яскравих мислителів Стародавнього світу по праву вважається цар Хаммурапі, який правив у Вавилоні в 1792-50 рр.. до н.е. У1901 р. французька експедиція, яка здійснювала розкопки в м. Сузи (на схід від Вавилону), виявила базальтовий стовп, з усіх боків покритий клинописом. Знахідка містила знаменитий звід законів царя Хаммурапі. Законник Хаммурапі складався з 282 статей, з котрих 247 повністю збереглися. Вчені, вивчивши закони, прийшли до висновку, що цар Хаммурапі прагнув встановити у Вавилоні жорстко централізовану владу. У зводі законів докладним чином регламентувалися економічні відносини, такі як продаж землі та будівель, оренда орного поля і саду, биків для роботи в полі, заклад майна при угодах позики, а також встановлювалася відповідальність за доручену роботу, визначався рівень мінімальної заробітної плати та необхідної документальної звітності.
Місцем же, де економічна думка стала розвиватися досить бурхливо і послідовно, заведено вважати Давню Грецію. Давньогрецький мислитель Ксенофонт (бл. 430-355 рр.. Або 354 г. до н.е.) у трактаті «Домострой», що складається з 12 томів і представляє справжню сільськогосподарську енциклопедію, вперше запропонував термін «економія» - закономірність (номос) ведення домашнього господарства (ойкос - місце, де живе людина, де він господар, господарство). Даною формі громадської діяльності ставилося і виховні функції.

Залежно від розуміння давньогрецького терміну «ойкос» у цій діяльності формуються різні напрямки. Якщо під «ойкос» розумівся особистийбудинок - то цей напрямок розвитку мікроекономіки. Якщо - поліс (держава), то цей напрямок політичної економії, яка в подальшому дасть основи формування макроекономіки і міжнародної економіки. Якщо «ойкос» - це Земля (Космос), то ми маємо справу з мегаекономіка (міжнародної або світової). Переважання натурального господарства в античному світі обмежувало область «економії».

Аристотель (384 - 322 рр. до н. Е.), в рамках вчення про справедливості, у роботі «Політика» запропонував розрізняти два види господарської діяльності: власне економію - ведення господарства заради самозабезпечення і хрематистику - ведення господарства з метою «необгрунтованого» збагачення. Вважаючи справедливої ​​економію, засновану на натуральному господарстві, Аристотель критично ставився до хрематистике як до протиприродної діяльності.
Аристотель вважав, що сім'я є основою державного устрою, а сутність держави бачив в прагненні до загального добробуту, вважаючи, що критерієм останнього є наявність «середнього» громадянина, яким, за його поданням, був землевласник - рабовласник.

Давньогрецький філософ Платон (428-347 рр.. До н.е.) розробив теорію ідеального суспільного устрою, засновану на принципах справедливості, яку виклав у творах «Держава» і «Закони». Справедливість у розумінні Платона проявляється у такій організації держави, коли кожен займається тим, до чого більш пристосований з народження, а завдання держави зводиться, в тому числі, до обмеження майнової диференціації шляхом монополізації власності.

Таким чином, можна констатувати, що вже в Стародавньому світі відбувалося зародження і формування основ економічної теорії в якості політичної економії [35] - розробки рекомендацій державного устрою для ефективного ведення господарства («ойкос»).

Спочатку, у зв'язку з державною відособленістю і зі слабкістю світогосподарських зв'язків, ця теорія займалася пошуком внутрішніх для держави джерел накопичення багатств. Розвиваючись у невідривної зв'язку з іншими знаннями, економічна теорія сама по собі не носила власне самостійний характер, а була інтегрована в етико-правові, філософські й інші теорії.