У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Перелік наведених методів не є вичерпним

Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, ком­плектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої с певної кваліфікації. Метод пря­мого відновлення є переважним методом розрахунку вар­тості унікальних нематеріальних активів.

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визнача­ється мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можли­востями і варіантами його використання, але не обов'язко­во подібного об'єкта інтелектуальної власності, що заміщу­ється.

Метод вихідних витрат базується на фактично на­ведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звер­нути увагу на дві обставини: Їх розмір і строк створення ак­тиву. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в фор­муванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оціню­ються, мають соціальне значення або беруть участь в обо­ронних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з по­рівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'­єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуа­льної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей ме­тод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації заснований на переве­денні прибутку від комерційного використання об'єкта інте­лектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розраху­нку залишкової вартості, а іноді — для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього ме­тода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чис­того прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділен­ня чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод надлишкового прибутку заснований на при­пущенні того, що продукція, яка виготовлена з використан­ням об'єкта інтелектуальної власності, приносить до­датковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготов­ляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності.

Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об'єк­та інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника. Наступ­ним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використа­ний під час оцінки.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що від­повідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. До неринкових видів вартості відносяться: залишкова вар­тість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вар­тість тощо.

Наступним кроком є вибір підходу до оцінки. Вибір підходу обумовлюється видом об'єкта інтелектуальної вла­сності, метою і базою оцінки. Після того як буде обрано той або інший підхід у його рамках вибирають метод оцінки. І, нарешті, проводять розрахунок вартості прав на об'єкт ін­телектуальної власності. Бажано виконати розрахунок не менш ніж двома методами. Процедура оцінки завершуєть­ся оформленням звіту про оцінку, в якому повинна бути ві­дображена всебічно обґрунтована вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності.