СОЦІОЛОГІЯ СІМ’Ї

1.Сім’я як соціальний інститут і мала соціальна група.

2.Система категорій соціологічного дослідження сім’ї.

3.Основні підходи до вивчення сім’ї в соціологічній думці.

4.Тенденції розвитку сучасної сім’ї.

1. Сім’я як соціальний інститут і мала соціальна група.

Ця тема є перехідною від соціологічного аналізу особистості до вивчення соціальних спільнот, оскільки сім’я є найдавнішою природною формою з’єднання людей, заснованою на кровноспоріднених зв’язках, і найпростішою спільнотою. Соціологія сім’ї є спеціальносоціологічною дисципліною, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї та шлюбно-родинних стосунків у конкретних культурних і соціально-економічних умовах. Центральною категорією цієї галузі соціологічного знання є поняття сім’ї. Сім’я є одним з найпоширеніших інститутів. Ми не знаємо ні одного людського суспільства, котре не мало б хоча б якоїсь форми сім’ї. Від того, наскільки міцною є сім’я, залежить міцність і стабільність усього суспільства.

СІМ’Я ЯК МІСЦЕ ОЧІКУВАННЯ

Майже для кожного сім’я – це домашній порт, з котрого індивід відпливає у свою тривалу подорож через суспільство. Те, що станеться з ним у цьому пункті призначення, буде чинити значний вплив на більш пізні фази подорожі. Дитина з певного віку розглядає свою власну сім’ю як обмежену, але вигідну спостережну позицію, з якої вона дивиться на суспільні структури і співвідносить з ними себе. Сім’я також забезпечує її головними зв’язками у макросвіті. Це відбувається не лише тому, що сім’я виступає каналом інформації про макросвіт, але також тому, що зразки(аттитюди) та ролі, які виражаються у рамках сім’ї (особливо її дорослими членами) виступають представниками різноманітних структур макросвіту.

По мірі того, як дитина підростає, він у все більшій мірі усвідомлює, що сім’я – це місце, де вона знаходиться в очікуванні зустрічі з більш крупним світом. Саме у макросвіті дитині треба буде прокладати свій власний шлях в майбутнє. В залежності від обставин це майбутнє просування розглядають з тривогою чи нетерплячим очікуванням, коли (а в нашому суспільстві це часто буває на стадії юності) на сім’ю дивляться як на бар’єр між між індивідом та цікавими враженнями, що очікують його в цьому макросвіті. Погляд більшості дорослих на цю ситуацію, як правило, зовсім інший. Для них сім’я – це прихисток, сховище від макросвіту, це місце, де вони можуть відпочити. Для більшості дорослих у нашому суспільстві сім’я – по крайній мірі в очікуваннях – це найбільш важливе місце їхнього приватного життя, а тому – місце найбільш значних експектацій, очікувань для емоційного задоволення.

Що ми як соціологи розуміємо, вимовляючи слово «сім’я»? Що є сім’я? Для більшості людей, не зіпсутих соціологією, таке питання може здатися зовсім абсурдним. Вони скажуть що, звичайно, кожен знає що таке сім’я. До цього моменту вони абсолютно праві. В суспільстві кожен – чи майже кожен – знає, що таке сім’я в дуже фамільярному (слово це походить від «фамілія», тобто сім’я) сенсі, і як вести себе в рамках її настанов.

Якщо ж ми хочемо зрозуміти, що це за інститут, необхідно від цього погляду трохи дистанціюватися. Насправді, недивлячись на цю фамільярність, більшості індивідів (як і соціальні дослідники) складно буде дати визначення сім’ї. Ми побачимо, що легше дати фізичний опис тільки що побаченого чужоземця, ніж батьків чи подружжя. Соціологія пробує ввести штучну відстороненість в те, що найбільш нам знайоме, для того, щоб ми змогли описати це знайоме більш ясним чином.

Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук – історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології. Кожна з цих наук вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім’ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмету та методу. У демографії, наприклад, осообливо розвиненим є напрям дослідження ролі сім’ї і сімейної структури населення у його відтворенні; в соціальній психології – дослідження родинних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп; у педагогіці акцентується на вивченні виховної функції сім’ї як одного з важливих чинників формування особистості. Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різноманітних етнічних групах і спільнотах; правові науки з’ясовують юридичні аспекти розлучень, майнового стану сім’ї; для економіки одним з основних завдань є аналіз сімейного бюджету, стану споживання; історія досліджує виникненняя сім’ї та форми її існування у різні періоди історії людства.

Соціологія сім’ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень цих наукових галузей і має міждисциплінарний характер. Специфіка соціології сім’ї полягає в тому, що сім’я одночасно виступає у двох іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, який регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм – з другого.

Американський соціолог Н. Смелзер визначає поняття сім’ї таким чином: сім’єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об’єднання людей, які пов’язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей.

Як мала соціальна група сім’я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають стосунки між індивідами, котрі утворюють сім’ю. Цей підхід дозволяє з’ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками і дітьми.

При аналізі сім’ї як малої соціальної групи або спільноти доцільно виокремити три основні типи характеристик:

1) характеристики групи загалом: цілі й завдання сімейної групи, склад і структура, соціально-демографічний склад сім’ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії, структура влади, спілкування в сім’ї тощо;

2) характеристики зв’язків і відносин сімейної групи з більш шрокими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства; в цьому разі вирізняють і аналізуть насамперед функції сім’ї щодо суспільства;

3) цілі, завдання і функції стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивідів у сім’ї, груповий контроль, групові санкції, сімейні цінності, норми і зразки поведінки, вклченість індивіда у сім’ю, його задоволеність перебуванням у ній.

Як соціальний інститут сім ’я аналізується в тих випадках, коли потрібно з’ясувати, якою мірою спосіб життя сім’ї, її функціонування відповідають потребам суспільства. Соціолога-дослідника цікавлять передусім взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних і неформальних норм і санкцій у сфері шлюбно-сімейних взаємин. Одні норми, обов’язки і права мають юридичний характер та регламентуються законодавством (питання про володіння майном, про матеріальні зобов’язання батьків стосовно дітей і одне одного, про мінімальний вік вступу в шлюб, про юридичні підстави для розірвання шлюбу, про права та обов’язки колишнього подружжя, пов’язані з утриманням і вихованням дітей, володінням майном після розірвання шлюбу тощо). Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору і дошлюбної поведінки, розподіл влади та обов’язків між подружжям, характер сімейного дозвілля.

Кожна з двох парадигм у вивченні сім’ї має свою специфіку: внутрішні зв’язки всередині сім’ї дослідуються крізь призму понять, що характеризують малу групу; парадигма соціального інституту орієнтована насамперед на зовнішні зв’язки сім’ї. ’

І українські і зарубіжні дослідникипроблем сучасної сім’ї погоджуються в тому, що сьогодні аналіз сім’ї як соціального інституту поступається місцем дослідженням її групових характеристик. Відбувається перенесення акцентів з розгляду сім’ї як соціального інституту в площину сучасного соціологічного аналізу родини як малої соціальної групи.

2. СИСТЕМА КАТЕГОРІЙ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СІМЇ.

Соціологія сім’ї використовує широке коло понять та категорій. Основними з них є: умови життя, структура, функції сім’ї.

Умови життя сім’ї ( є сукупністю факторів макросередовища, мезо- та мікросередовища.)

Поділяються на:

- Соціально-економічні (аналізується рівень розвитку сфери обслуговвування, наявність дитячих дошкільних закладів, рівень житлового будівництва, рівень реальних доходів населення загалом і сім’ї зокрема, рівень розвитку системи охорони здоровя та медичного обслуговування, кількість робочих місць із неповним робочим днем).

- соціально-політичні (вивчається політика уряду, органів державної влади, політичних партій, профспілок та інших громадських організацій щодо сім’ї з метою підвищення її виховного потенціалу).

- соціально-культурні (система діючих у суспільстві правових, моральних норм, цінностей та ідеалів, зразків діяльності та поведінки, кількість і доступність закладів культури і культурних цінностей, частота, обсяг і зміст передач, програм і публікацій про сім’ю в засобах масової інформації).

- демографічні (чисельність і темпи приросту населення або його депопуляції, статевий і віковий склад населення, міграційні процеси, розпподіл населення за етнічними й територіальними спільнотами).

- екологічні (природно-географічні особливості середовища проживання, ступінь урбанізованості, ступінь забрудненості довкілля).

- соціально-психологічні (загальний стан свідомості людей, їхнє ставлення до світу і свого безпосереднього оточення, соціальні установки, інтереси і ціннісні орієнтації, які визначають життєву позицію і поведінку людей у суспільстві, ставлення до шлюбу і сім’ї).

В Радянському Союзі сім’я була лише постачальником трудових ресурсів. Держава перебрала на себе всі функції соціальних інститутів, серед них і сімейного, вирішувала за сім’ю мало не всі питання. Повна зпдежність сім’ї від держави робила її фактично безправною. Це позначилося і на соціологічних дослідженнях проблем сім’ї. Недостатньо вивчалися причини і мотиви розлучень, їх наслідки (як явище, нетипове для соціалізму), характер дошлюбної поведінки та установки юнацтва і молоді, пов’язані із статевим життям, проблеми багатодітних родин, сімей пенсіонерів чи молодих сімей).

Сьогодні в нашій країні сім’я дедалі більше унезалежнюється від держави і суспільства загалом. Ставлення держави до сім’ї поступово перестає бути суто споживацьким. Держава позбувається функцій контролю і застосування каральних санкцій щодо родин та їхніх членів, (насамперед підлітків і неповнолітніх). На перший план виходить забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування родин, особливо молодих (в СРСР житлом забезпечували хоч і багаторічні черги). Це відображається у відповідному законодавсті та конкретних заходах, зокрема: пільговому кредитуванні, випуску спеціальних груп недорогих товарів для молодих сімей та їхніх дітей).

Спостерігається «розчинення» сім’ї в суспільстві, що називають деінституалізацією сучасної сім’ї. У розвинених країнах він зумовлений багатьма причинами. Сім’я втратила економічне значення. Раніше всі члени сім’ї разом працювали на власному клаптику землі чи на виробництві якогось продукту або товару. Нині підставою до шлюбу стають не так економічні передумови, потреби й економічна залежність, як чинник кохання. Сім’я і шлюб орієнтуються переважно на емоційні стосунки та інтереси. Більшість сучасної молоді розвинутих країн вважає основною цінністю будь-яких парних взамин любов, визнання і розуміння. Традиційні цінності втрачають своє значення - обов’язок поступаться місцем сучасним індивідуалістичним цінностям самореалізації, самоствердження. Відбувається подальша приватизація життя людей та ізоляція сім’ї від суспільства.

Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних засад побудови сім’ї та її ролі в суспільстві нині збереглася тільки одна – турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації (тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення родини як соціального інституту. Сім’я має переважаючу орієнтацію на дитину і, що найважливіше, усвідомлює цю свою орієнтацію. Історико-культурні дослідення засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тієї чи іншої країни з дитиною пов’язують більшою мірою психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині.

Між суспільствами спостерігаються широкі варіації у формах та функціонуванні сім’ї.

Більше того, сім’я прямим чином співвідноситься з біологічною конституцією людини. Вона комбінує біологічні та соціальні функції більш прямим чином, ніж будь-який інший інститут.

сім’я як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об’єднання людей, пов’язаних спільним побутом та взаємною відповідальністю є базовою передумовою функціонування соціуму, невід’ємною ланкою у механізмі життєдіяльності та демографічного відтворення поколінь. ЇЇ значення настільки важливе, що сім’ю іноді визначають як «першоелемент суспільства».

Сім’я є багатоаспектним соціальним утворенням, що поєднує в собі якості соціального інституту, соціальної організації та малої соціальної групи. Фундаментальна якість сім’ї – виконанняя ролі посередника між суспільством і особистістю, зняття протиріччя між особистістю і державою через інтереси сім’ї як автономного цілісного соціального інституту.

Сім’я як багатофункціоональний інститут виконує як специфічні функції, що іманентні їй, відображають її суть, так і неспецифічні, до виконання яких вона пристосовується у певних історичних умовах.

Специфічні функції сім’ї – ті, що відрізняють її від інших інститутів суспільства, притаманні на всіх етапах його розвитку – забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення поколінь людської спільноти.

1.репродуктивна (дітонародження)

2.соціалізації (виховання дітей)

3.функцію матеріального утримання дітей.

Неспецифічні функції сім’ї мають історичний характер і з розвитком суспільства розширюються чи, навпаки, звужуються, переходять до інших соціальних інститутів. У доіндустріальному суспільстві сім’я була центральним його осередком, оскільки виробництво матеріальних благ мало сімейний характер, тобто в сім’ї були сконцентровані не тільки «творення» суб’єкта соціального життя, але і виробництво предметів споживання і засобів виробництва. У сім’ї того часу виробнича діяльність поєднувалася з передаванням професійних знань і навичок, моральних настанов, релігійних і побутових традицій, навчанням юнацтва; також сім’я забезпечувала турботу про старих і немічних, безпеку і соціальний контроль. Фактично весь життєвий шлях особистості, її соціальне формування та розвиток, вся життєдіяльність відбувались в сім’ї, і потребам цього перріоду відповідала розширена патріархаальна сім’я.

З розвитком суспільства, підвищенням продуктивності праці виробництво матеріальних благ відокремлюється від сім’ї. В умовах індустріалізації та промислового виробництва члени сім’ї беруть участь у матеріальному виробництві як наймані працівники за межами сімейного об’єднання. Хоча сімейне виробництво не зникає, воно вже не є основним у економічній системі, а серед економічних функцій сім’ї на перший план виходять накопичення власності, споживання, ведення домашнього господарства, організація побуту. Інституціональна структура суспільства поступово ускладнюється, і окремі функції сім’ї переходять (частково чи повністю) до спеціалізованих інститутів: функції освіти та виховання – до інститутів освіти, тобто навчальних закладів усіх рівнів, функції побутового обслуговування – частково до сфери обслуговування, функції охорони – до силових структур різного рівня тощо.

Отже, коло функцій сім’ї поступово звужується, змінюється їх співвідношення. Мірою того, як держава й інші соціальні інститути «перебирають» на себе колишні обов’язки сім’ї (як виробнича діяльність, утримання у старості та за непрацездатністю; щодо навчання та, певною мірою, й виховання підростаюччих поколінь тощо), і при цьому у зв’язку з ускладненням трудової діяльності відпадає потреба широкого використання дитячої праці як у сімейному, так і у суспільному виробництві, настанови дітородної діяльності сім’ї суттєво трансформуються у напрямі відходу від багатодітності.

Підготовка сучасного суб’єкта суспільного життя – дорогий і складний процес, який потребує участі спеціалізованих інститутів, що не тільки звужує неспецифічні функції сім’ї, але і певною мірою трансформує її основні функції.

Унаслідок розвитку соціально-побутової інфраструктури суспільства суттєво змінилася господарсько-побутова функція сім’ї.

Процес соціалізації підростаючого покоління відбувається не тільки в сім’ї, водночас держава частково бере участь в економічному утриманні дітей через систему різноманітних сімейних допомого та пільг.

Виховна функція сім’ї порівняно з іншими функціями має наскрізний характер, оскільки передача суспільних норм, цінностей, досвіду стосується усіх сфер сімейної діяльності й усіх сфер життєдіяльності суспільства у цілому. Саме тому важлвою є тісна взаємодія сім’ї з іншими соціальними інститутами, що виконують виховні функції, забезпечуючи окремі складові виховання. Крім того, аналіз реалізації виховної функції сім’ї доцільно розглядати у взаємозв’язку з іншими функціями. Зокрема, до кола змістовних питань виховної функції належать формування готовності молодого покоління до сімейного життя, засвоєння молодими людьми рольових складових кожного члена сім’ї тощо. Таким чином, виховна функція забезпечує збереження, відтворення та розвиток інших функцій сім’ї у конкретно-історичних умовах. Водночас на функціональні особливості сім’ї, у тому числі й на забезпечення реалізації її виховної функції, впливає тип сім’ї. Зокрема, виховні можливості повних та неповних сімей, вади виховання у конфліктних та дисфункційних сім’ях, особливості виховання в однодітних та багатодітних сім’ях тощо детально розглядаються у педагогічній та психологічній літературі.

БАЗОВІ ВИДИ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Майже кожен погодиться, що сім’я як інститут впливає на три базових види людської діяльності. Це сексуальність, відтворення та первинна соціалізація. Саме через структури сім’ї (чи спорідненості як говорять культурні антропологи) створюються паттерни людських сексуальних відносин. Сім’я дає типологію інших з точки зору ступеня їхнього зв’язку з іншими, і саме ця типологія визначає допустимих партнерів для сексуальних відносин. Табу на інцест, яке можна розглядати як одну з найдавніших і могутніх інститутів в людській історії, - найбільш важливе вираження цієї функції сім’ї.

В аспекті дуже великої сили сексуальності як мотиву людської поведінки стає ясно, що створення інституціональних паттернів(зразків) є дуже важливим для людського суспільства.

В основі паттернів відтворення є біологічний факт тривалості вагітності в людини і безпорадність дитини після народження. Не лише мати обмежена у своїх засобах і можливостях протягом вагітності, але й дитина зовсім безпорадна при народженні і не вижила б, коли б не соціальні організації, створені для її захисту і турботи про неї. Сім’я, як інститут, забезпечила паттерни поведінки, що супроводжують біологічний процес відтворення і дозволяють йому протікати із значно меншими небезпеками.

Нарешті, сім’я створює місце для первинної соціалізації, це означає, що саме в сім’ї відбувається зіткнення дитини з головними значимими іншими.

ВТОРИННІ ФУНКЦІЇ: ПРАВОВІ

Навколо цих фундаментальних функцій сім’ї акумулюється велика різноманітність значень та видів діяльності. Ці вторинні функції сім’ї не тільки надзвичайно відрізняються в різних суспільствах, але й зазнать значних змін в рамках одного суспільства.

Саме сім’я звичайно постачає індивіда ім’ям і визначає його основне правове становище. Це не лише дає можливість розраховувати на спадщину (що має економічні, правові наслідки), але також забезпечує основні засоби, з допомогою яких індивіди можуть бути ідентифіковані та вбудовані у соціальний порядок.

Навіть в розвитку західних суспільств відбулися великі зміни в характері правового забезпечення, що управляє сім’єю. Наприклад у патріархальній сім’ї Давнього Риму, Давнього Ізраїлю батько займав позицію абсолютної правової влади, аж до влади над життям і смертю кожного з членів сім’ї.

Сімейне право сучасних західних суспільств робить всезростаючий акцент на незалежні права кожного члена сім’ї, включаючи дітей. Дійсно, сучасне західне право розробило широке забезпечення захисту індивіда від його сім’ї (наприклад, правовий захист дітей проти своїх батьків). Більше того, держава пов’язує себе з індивідом прямо, незалежно від його сімейного статусу.

ВТОРИННІ ФУНКЦІЇ: ЕКОНОМІЧНІ

Навколо базової функції відтворення і виховання дітей склалась маса економічних пристроїв. У більшості людських суспільств домашнє господарство сім’ї (хоча воно може бути різним за розмірами, будовою), є базовою економічною одиницею. Однак є багато відмінностей у тих способах, якими ця одиниця зв’язується із зовнішньою економікою.

Соціологи використовують термін нуклеарна сім’я, називаючи ним той тип сім’ї, який сьогодні переважає в західних суспільства - сім’я, що складається тільки з шлюбної пари та їхніх дітей. Цей тип сім’ї є значним скороченням даного інституту і в розмірах, і за функціями. З точки зору розмірів вона зменшила кількість членів до того, що можна було б описати як нескорочуваний мінімум. Дідусі, бабусі, неодружені тітки, двоюрідні брати, сестри та їх діти, не говорячи вже про більш далеких родичів, фактично зникли зі сцени, по крайній мірі у всьому, що стосується домашнього господарства. Більше того, самі діти залишають дім, як тільки подорослішають.

Подружня нуклеарна сім’я є також значним скороченням функцій порівняно з більш ранніми формами сім’ї у західних суспільствах. Відбулися зміни в екномічних функціях сім’ї, які можна описати просто як перехід від виробництва до споживання. В минулі часи сім’я була одиницею, що бере участь у виробничому процесі економіки. Це стосувалося фермера, ремісника. Така виробнича роль сім’ї в сучасному суспільстві фактично зникла. Те, що сім’я робить в якості економмічної одиниці, вже не виробництво а споживання, і вона є споживчою одиницею.

Відбулося драматичне стиснення освітньої функції сім’ї. Звичайно, вона все ще несе основну відповідальність за первинну соціалізацію. Але широка мережа незалежних освітніх інститутів не тільки усунула освітні функції сім’ї, як тільки діти досягають шкільного віку, але і в значній мірі проникає у все більш ранні фази дитинства через дитсадки, яслі.

ІНШІ ФУНКЦІЇ: ЗДІЙСНЕННЯ(реалізації) ТА УСАМІТНЕННЯ.

По мірі того, як сім’я втрачала певні функції, вона набувала інші. Ці нові функції в основному стосуються приватних потреб, очікувань і реалізації індивіда. Це було б дивно для наших прабабусь, прадідусів, що від сім’ї сьогодні чекають забезпечення фундаментального особистісного становлення і задоволення для всіх її членів. Морально це означає велике зміщення акценту з обов’язків та відповідальності на права та винагороди в області сімейного життя.

Сучасне суспільство протягом раннього періоду своєї історії створило область соціальної діяльності, яку ми звичайно називаємо приватним життям і яку соціологи назвали приватною сферою. Це область соціального життя, котра повністю відокремлена від крупних публічних інститутів, особливо від економіки і держави. Вона включає в себе набагато більше ніж сім’я, наприклад, вона складається з цілого світу приватних асоціацій, що простягаються від релігійних культів до груп, сформованих навколо конкретного хоббі, з допомогою яких індивідам вдається заповнити час свого дозвілля. Однак не підлягає сумніву, що сім’я – це найбільш важливий інститут приватної сфери. Ця соціальна локація сім’ї в інституційному порядку знаходиться на протилежному полюсі від того місця, яке вона займає у примітивних чи архаїчних суспільствах. Там типовою є ситуація, коли сім’я займає в інституційному порядку центральне місце. Справді, головні функції, що сьогодні виконуються економікою і державою, там виконуються інститутами спорідненості. Тому в таких суспільствах не існує чіткого поділу між сім’єю і всією сукупністю інститутів в суспільстві. Однак в сучасному суспільстві сім’ю характеризує саме цей поділ.

Сьогодні спостерігається зміщення загальної соціальної позиції сім’ї. Змінюється характер зв’язку між макросвітом та мікросвітом. В досучасних суспільствах ролі, які виконуються у сім’ї, поширюються прямо у макросвіт. Тому індивід, який дорослішає в сім’ї, одночасно дорослішає і в ролях, призначених йому і всередині сім’ї, і в значній мірі – в суспільстві в цілому. Сьогодні в сучасних суспільствах бар’єри між мікросвітом сім’ї і макросвітом суспільства позначені різко. В результаті цього індивід між народженням і зрілістю перетинає ряд різко визначених соціальних порогів. Дуже часто ці перетинання мають своїм наслідком те, що він відчужується від тієї сім’ї, у якій почав свою кар’єру в суспільстві.