Сутність та особливості підприємницької діяльності в туризмі

Термін «підприємництво» вперше ввів на початку XVIII ст. французький економіст Ришар Кантильон. Він розглядався як само­стійна діяльність, спрямована на отримання доходу (прибутку) і пов'язана з господарським ризиком. Поняття «підприємництво» асоціюється з економічною активністю, спрямованою на здобуття вигоди, тобто із заповзятливою діловитістю у сфері бізнесу.

Сучасна економічна наука до факторів розвитку бізнесу відно­сить не тільки землю та її багатства, працю та капітал, а й підприємни­цькі здібності, що утворюють особливий ресурс - інтелект. Це дає під­ставу стверджувати: для підприємця в туристичному бізнесі головним ресурсом є не гроші, не знаряддя чи предмети праці, а його уміння го­сподарювати (талант господарника), знання психології споживача ту­ристичного продукту та суспільних потреб у туристичному бізнесі.

Підприємця варто відрізняти від менеджера. Підприємець ви­ступає ініціативним і самостійним агентом ринку. Він діє на «свій страх і ризик», використовує власні ресурси і несе повну відпові­дальність за результати своєї діяльності.

Менеджери найчастіше є найманими працівниками, що вико­нують завдання, поставлені підприємцем. Менеджер у своїй діяль­ності ризикує власністю підприємця, хоча за договором може нести майнову відповідальність за свої дії. Підприємець може поєднувати в собі риси власника ресурсів (капіталу) і менеджера. Його часто порівнюють із гравцем в економіці, який не тільки пускає капітал у гру, а й добре знає правила гри, щоб у будь-який момент ними ско­ристатися самостійно або разом зі своїми менеджерами.

Виникнення туристичного підприємництва пов'язане з перехо­дом туризму на комерційну основу, тобто з появою організації плат­них подорожей різної спрямованості як основи ринкових відносин.

Бурхливий розвиток туризму в Україні на підприємницькій основі історично збігається з чумацтвом, яке дало поштовх до пі­знання нових земель найперше з метою пошуку нових ринків збу­ту. Зміцнення торговельно-обмінних відносин між регіонами Укра­їни, а також між Україною та іншими територіями викликало взаємний інтерес до культури, звичаїв, релігії, історичних пам'яток не тільки свого народу, а й народів інших країн.

Вважається, що чумацтво зіграло велику роль у формуванні в Україні сільської буржуазії і в розвитку підприємництва, у тому чи­слі й туристичного. Стійкому розвиткові підприємництва сприяло також скасування кріпацтва і перехід до ринкових відносин.

Однак перешкодами на шляху розвитку підприємництва в Україні були світові війни та Велика Жовтнева соціалістична ре­волюція.

В часи радянської влади в колишньому СРСР підприємництво вважалося сугубо капіталістичною формою господарювання, не­прийнятною для соціалізму. Та все ж навіть у пору централізованого управління, яке пригнічувало ініціативу на місцях, підприємництво іс­нувало «інкогніто». Нині підприємництво позбулося клейма «непоря­дності», що сприяє зростанню його престижності як виду діяльності.

У чинному законодавстві України підприємництво розгляда­ється як безпосередня самостійна систематична, на свій ризик діяль­ність, пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, на­данням послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізич­ними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти під­приємницької діяльності в порядку, установленому законодавством.

З цього визначення видно, що до підприємництва відносить­ся й діяльність з надання послуг. Отже, надання туристичних послуг є об'єктом підприємницької діяльності всіх суб'єктів туристичної індустрії.

Статус підприємницької структури одержують фізичні та юри­дичні особи шляхом державної реєстрації у встановленому порядку.

Економічною передумовою існування підприємництва є при­ватна власність на засоби виробництва. Для розвитку підприємницт­ва в туризмі неодмінною умовою виступає не тільки приватна вла­сність, а й інші умови, зокрема:

- стабільність державної економічної й соціальної політики;

- пільговий податковий режим для соціальних видів туризму;

- розвинута інфраструктура підтримки підприємництва, по­чинаючи з ліцензування і закінчуючи державними органами регу­лювання й контролю;

- гнучкий ринковий механізм участі туризму в глобалізаційних процесах і в інтеграції України в європейські та світові економічні структури.

Основні принципи підприємництва для всіх видів діяльності визначені в законодавстві України. Принципи підприємництва в туристичному бізнесі представлені на рис. 2.1.

Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розроблен­ні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними марш­рутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до по­питу споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до під­приємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших аген­тів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'яз­ковим одержанням зиску (прибутку). У такому розумінні термін «підприємництво» ототожнюється з поняттям «бізнес».

Рис. 2.1. Принципи підприємницької діяльності в туристичному бізнесі

Отже, підприємці в туризмі - це ділові люди, поведінка яких характеризується пошуком нового, кращого, прогресивного у сві­товому масштабі. Для них далекі риси самозаспокоєності, застою, самовдоволення та марнотратства.

У сучасних умовах до традиційних рис підприємця (ділови­тість, напористість, енергійність, винахідливість, схильність до ри­зику) додається освіченість, комунікативність, інтелект, почуття соціальної відповідальності, культура ділових відносин і т.п.

Бізнесмен-початківець у туризмі, як правило, поєднує функ­ції менеджера і підприємця. Практика підтверджує: виживання і розвиток туристичних підприємств забезпечується саме таким по­єднанням. Підприємства, що зуміли ввести підприємницький підхід до організації діяльності, стають лідерами і новаторами в туристич­ному бізнесі. Підприємництво для них стає стилем поведінки, полі­тики та практики діяльності.

Учасниками відносин, пов'язаних з підприємництвом в турис­тичному бізнесі, є, з одного боку, юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги або здійснюють посередницьку діяльність щодо їх реалізації, а з іншого -громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Основними суб'єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).

Туроператори - це юридичні особи (підприємства), створені згідно із законодавством України, основною діяльністю яких є ор­ганізація туризму, формування туристичного продукту, його реалі­зація та посередницька діяльність із надання характерних і супутніх туристичних послуг мандрівникам. Важливу роль в економіко-технологічному механізмі туристичного бізнесу виконують турагенти, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькі функції з реалізації туристичного продукту туроператорів або окремих послуг інших суб'єктів туристичного бізнесу.

Обов'язковою вимогою для всіх суб'єктів туристичної діяль­ності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності.

Сукупність підприємницьких структур з обслуговування туриз­му утворює туристичну інфраструктуру, яка являє собою комплекс юридичних і фізичних осіб економічної та соціальної сфер діяльності, що надають туристам послуги з тимчасового розміщення (проживан­ня), харчування, перевезення, екскурсійного обслуговування, відпочи­нку, рекреації тощо. Розвиток масового туризму сприяв переходу його інфраструктури на індустріальну основу, внаслідок чого з'явилася ін­дустрія туристичного бізнесу.

Економічний успіх підприємництва забезпечується інновація­ми, точніше, інноваційним менеджментом. Це пояснюється тим, що інноваційна заповзятливість у туризмі забезпечує появу нових послуг (продукту), привабливих не тільки для туристів, а й для інвесторів.

Варто особливо підкреслити, що Україна має потребу в тако­му туризмі, в якому іноваційність, діловитість, ефективна комуні­кативність стали б нормою господарювання кожного суб'єкта тури­стичного бізнесу.

Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:

1) організація маркетингу і реклами з метою визначення міст­кості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження турис­тичних послуг;

2) упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);

3) формування ефективної системи забезпечення туристич­ної діяльності необхідними ресурсами;

4) просування на ринок (збут) туристичного продукту.

Щоб виконувати ці функції, підприємництво в туризмі повин­не грунтуватися на науково-технічній, організаційно-управлінській та виробничо-комерційній творчості.

Об'єктом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі виступає виробництво туристичних послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту (продажу) па­кетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб ту­ристів під час подорожування, представлена на рис. 2.2.

Завершальним етапом економіко-технологічної системи ту­ристичної діяльності, як видно зі схеми, є споживання туристично­го продукту, тобто комплексу туристичних послуг, які включено до вартості обслуговування туру за певним маршрутом.

Загальновизнаними є особливості споживання як окремих туристичних послуг, так і в складі турпродукту, які визначають спе­цифіку туристичної діяльності.

Перша особливість полягає в тому, що для споживання тур­продукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання. Найчастіше процес споживання туристич­них послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в туристич­них дестинаціях, у яких ці послуги надаються.

Слово «дестинація» походить від латинського і означає місце перебування. Цей термін набув широкого вжитку в кінці 90-х ро­ків минулого століття. Дестинація в туризмі розглядається як приваблива для туристів географічна територія. Для подорожі ту­риста - це місце призначення. Індустрія туризму в дестинаціях призначена для перевезення розселення (розміщення), організації харчування, відпочинку, рекреації, розваг, роздрібної реалізації товарів туристичного попиту та сувенірів.

Рис. 2.2. Схема формування та збуту туристичного продукту

Щоб якась територія називалася дестинацією, вона повинна відповідати ряду вимог:

1) виробляти певний набір послуг, необхідних для прийняття туристів за їх вимогами. До такого набору послуг відносяться:

• доставка (трансферт) до дестинації і назад;

• можливість ночівлі (наявність готелів, кемпінгів, дачних будиночків тощо) та харчування (ресторани, бари, кафе та ін.) з відповідним рівнем обслуговування;

2) мати цікаві для туриста пам'ятки культури, історії, релігії, природи та об'єкти розваг;

3) володіти інформаційними системами, необхідними для просування продукту на туристичному ринку (система комп'ютер­ного резервування та бронювання).

Дестинація в туризмі - це територія, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на переве­зення, ночівлю, харчування, відпочинок, розваги тощо.

Оскільки виробництво і споживання туристичних послуг від­бувається на одному й тому самому місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується економічним зростанням де­стинації у зв'язку зі споживанням турпродукту, пов'язаного з на­данням транспортних послуг, житла, харчування, системи гостинно­сті в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отри­мання нових вражень тощо.

Друга особливість туристичного споживання пов'язана з рин­ковим середовищем туристичного бізнесу, яке має особливий, час­то культово-інтелектуальний характер, хоча туристичний ринок включає і придбання уречевлених (матеріальних) предметів спожи­вання, у тому числі товарів культової і культурологічної спрямова­ності, що відображають історичну, національну, соціологічну та іншу специфіку місця відвідування туристів. У цьому сенсі турис­тичне споживання і ринок туристичних послуг несуть у собі особ­ливу культурологічну спрямованість, пізнавально-романтичний ас­пект, а туристична послуга має невловимий, нематеріальний харак­тер, хоч і справляє глибоке емоційне враження. Прикладом може слугувати висока пізнавальна сила впливу розповіді екскурсовода.

Третя особливість туристичного споживання пов'язана з тим, що надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу конкретного туру. За таким договором одна сторона (туропе­ратор, турагент) за узгоджену плату зобов'язується забезпечити на­дання замовленого іншою стороною (туристом) комплексу туристич­них послуг, тобто туристичного продукту. Договір на туристичне об­слуговування укладається за загальними положеннями договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законодавством України, у письмовій (електронній) формі. Він може укладатися шляхом видачі ваучера, який являє собою форму письмового договору на туристичне та екскурсійне обслуговування. В договорах обумовлюються строки надання та види туристичних послуг, їх загальна вартість, розмір фі­нансової відповідальності турагента (тур-оператора) або межі відпові­дальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування, інші дані, обумовлені характером угоди. Ваучер є документом суворо­го обліку.

До початку надання туристичних послуг споживачеві за його вимогою надається вся інформація, яка його цікавить.

Четверта особливість споживання турпродукту (послуг) по­в'язана із зовнішніми ефектами для туристичного ринку, які по-іншому називаються екстерналіями. Суть цих ефектів полягає в тому, що виробництво, формування, реалізація та споживання тури­стичних послуг утворюють зовнішні вигоди для туристичного бізне­су різного рівня і спрямованості. Однак зовнішні ефекти, що ство­рюються туризмом, можуть бути позитивними й негативними. По­зитивні ефекти — це доходи не туристичних суб'єктів підприємницт­ва, пов'язані зі збільшенням реалізації товарів і послуг, що не вхо­дять до туристичного продукту; розвиток інфраструктури дестинації у зв'язку з туризмом; збільшення кількості робочих місць і скоро­чення безробіття; зростання державних доходів за рахунок одержу­ваних податків і мита від туристичної діяльності. До негативних впливів туризму відносяться: забруднення зовнішнього середовища, нанесення збитків живій природі і погіршення екології в цілому.

І, нарешті, важливою особливістю туристичного продукту є те, що багато його складових не можуть накопичуватись і зберігатися для наступного споживання. Це стосується, наприклад, непроданого місця в готелі, каюті на круїзному кораблі, автобусі, поїзді. Якщо продаж не відбувся, це означає, що туристична послуга пропала для її володаря. Ось чому застосовуються знижки або інші пільги при реа­лізації квитків в останні хвилини перед відправленням транспорту.

Оскільки туристична діяльність є нерозривною єдністю вироб­ництва і споживання послуг, то туристичний бізнес виступає як поєд­нана в часі і просторі система виробництва і споживання послуг, необхідних для задоволення потреб туристів, а підприємництво в туризмі -це сукупність різних видів діяльності, що покликані задовольняти комплекс потреб туристів і забезпечувати отримання прибутку під­приємцям. Отже, туристичне підприємництво передбачає діяльність з метою отримання прибутку від виробництва й реалізації продукту (окремих послуг), необхідного для задоволення потреб туристів.

Туристичну діяльність слід розглядати як товарно-грошові відносини між туристами, туристичними підприємствами, сферою гостинності та обслуговування в дестинаціях.

Зростаючий попит на туристичні послуги звичайної якості по­родив масовість їх виробництва, у результаті чого надання послуг і ре­алізацію товарів для туристів поставлено «на конвейєр». З'явилися рі­зноманітні підприємницькі структури і суспільні інституції, що виго­товляють різні компоненти для формування й реалізації турпродукту. Це викликало необхідність сертифікації та стандартизації у сфері ту­ристичної діяльності, гармонізації вітчизняних стандартів, норм і пра­вил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами та прави­лами, що стосуються вимог до об'єктів туристичних відвідувань, вза­ємодії туроператорів, раціонального використання обмежених турис­тичних ресурсів, якості туристичних послуг. Перелік туристичних по­слуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, стосуються безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони до­вкілля. Порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи роль підприємництва як на рівні всієї сфери ту­ристичної діяльності, так і окремої дестинації або суб'єкта туристи­чного бізнесу, слід зазначити, що воно виконує ряд функцій:

по-перше, виступає важливим фактором зміни структури ту­ризму через механізм переливання капіталу з менш прибуткового бізнесу в більш прибутковий, оскільки спонукальним мотивом підприємництва є максимізація прибутку. Гонитва за максималь­ним прибутком виступає «живильним» середовищем для конку­ренції;

по-друге, сприяє ефективному формуванню і використанню туристичних ресурсів, мінімізації витрат та економічних ризиків, пов'язаних з банкрутством;

по-третє, створює стимули для підвищення кваліфікації працівників туризму, що забезпечує наближення рівня обслугову­вання туристів до світових вимог.

У цілому підприємництво сприяє відновленню і розвиткові економіки туризму, створенню інноваційного середовища, відкри­ває шлях до перетворень, а тому стає рушійною силою розвитку економіки не тільки туризму, а й економіки всієї країни.