Реестраційні принципи

Різний підхід відображений у ЦК України та ГК України щодо питання реєстрації комерційного найменування. Частиною 2 ст. 489 ЦК України встановлено, що комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього. Частина 3 ст. 489 ЦК України містить диспозитивну норму, згідно із якою відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Водночас, зі змісту ст. 159 ГК України вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, за приписами ч. 2 вказаної статті “суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше”.

При цьому залишається поза увагою той факт, що набуття прав на комерційне найменування пов’язується виключно з його фактичним використанням, а внесення його до відповідного реєстру здійснюється лише за наявності волевиявлення власника прав на таке найменування. Маємо зазначити, що відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного законодавства, “фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака”.

Об'єктом фірмового наймену­вання є назва, або ім'я, під яким підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі ін­ших учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, які виробилися в практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати прин­цип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити в собі вказівку, яка повинна відповідати дійсності, на ор­ганізаційно-правову форму підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю). Найменування повинно відображати тип підприєм­ства —державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяль­ності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

Фірмовому найменуванню властивий ще один принцип, а саме принцип виключності. Це оз­начає, що фірмове найменування має бути новим і чітко відрізняти­ся від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того ж фірмового найменування. На­приклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, які відображені у фірмовому найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіальне розмежовані.

Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої фірмове найменування не повинно співпадати з товарними знаками і зазначеннями походження товарів, які нале­жать третім особам.

Фірмове найменування повинно бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого фірмо­вого найменування, адже фірмове найменування є уособленням ді­лової репутації підприємства. При цьому слід мати на увазі, що чин­ність фірмового найменування не може бути обмежена будь-яким строком.

Словесне позначення, яке має стати фірмовим наймену­ванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу частину — додатком. Корпус фірмового найменування є обов'язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності, а в деяких випадках — й на інші характеристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов'язко­во повинно містити вказівку про те, що дане товариство є акціонер­ним.

До корпусу фірмового найменування додається допоміжна части­на, елементи якої поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкова частина є спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення, необхідне для відрізнення одних підприємств від інших. Це можуть бути різноманітні умовні позна­чення у вигляді оригінальних слів («Ватра», «Оболонь», «Славутич»), власних імен («Максим»), географічних назв («Донбас», «Дніпро») тощо.

До факультативних додатків відносяться додатки, які можуть включатися у фірмове найменування за бажанням підприємця. Це можуть бути додатки типу вказівок «універсальний», «спеціальний», «центральний» тощо. Такими додатками можуть бути скорочені най­менування фірми або абревіатури — ХТЗ, КРАЗ, ЦУМ або «Дор-маш», «Південмаш», «Мотор-Січ» тощо. Проте всі ці елементи, як і елементи корпусу, повинні відповідати дійсності і не вводити в ома­ну споживачів та інших учасників цивільного обороту.