Кваліфікація діянь особи, яка фактично не наділена ознаками спеціального суб'єкта злочину

Не викликає сумніву, що за стат-тями про злочини, ознакою складу яких є спеціальний суб'єкт, можуть - кваліфікуватися лише посягання осіб, наділених ознаками такого спеціального суб'єкта. Разом з тим зустрічаються випадки, коли фактично особа не наділена ознаками спеціального суб'єкта злочину, проте виступає як такий суб'єкт і вчиняє діяння, які кримінальний закон оцінює як злочин спеціального суб'єкта.

Це, наприклад, самовільне залишення військової части­ни особою, яка неправомірно призвана на військову службу;

втеча з місця позбавлення волі того, хто не вчиняв злочин і засуджений помилково; винесення неправосудного судового рішення тим, хто призначений на посаду судді за відсутності для цього формальних підстав.

При цьому виникає проблема кримінально-правової оцінки відповідної поведінки такої особи. У вітчизняному кримінальному праві ці питання є дискусійними. Одна з позицій полягає в тому, що поведінка особи, яка вчиняє діяння, виступаючи в очах оточуючих спеціальним суб'єк­том, повинна визнаватися злочинною і кваліфікуватися за статтями, які передбачають відповідальність спеціально­го суб'єкта. На її користь, звичайно, вказує те, що:

— громадянин сам не вправі оцінювати законність чи незаконність наділення його відповідним статусом (зокре­ма, призов на військову службу, винесення щодо нього су­дового вироку);

— у випадку, коли особа вважає, що стосовно неї вчи­нені неправомірні діяння органами влади чи державного управління, вона повинна оскаржувати їх в установлено­му законом порядку, а не самовільно відновлювати свій статус;

— вказані діяння за своїми основними ознаками від­повідають ознакам злочинів, які вчиняються «належни­ми» суб'єктами — порушують правопорядок, полягають у виконанні об'єктивної сторони, передбаченої відповідною статтею Особливої частини КК, тощо.

Відповідно до іншого підходу особа, яка не є належним спеціальним суб'єктом1 злочину кримінальній відповідаль­ності за злочини зі спеціальним суб'єктом не підлягає.

Так, з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбу­вання покарання в місцях позбавлення волі» випливає, що втеча з місць позбавлення волі або з-під варти та злісна непо­кора вимогам адміністрації виправної установи, вчинені під час незаконного позбавлення волі чи тримання під вартою, не визнаються злочинними у зв'язку з відсутністю складу злочину. Аналогічного підходу суди дотримуються щодо оцінки дій військовослужбовців, які самовільно залишили частину або місце служби, будучи незаконно призваними на військову службу.

Обґрунтовується вказаний підхід тим, що:

— права і обов'язки спеціального суб'єкта в таких ви­падках не виникають;

— особа лише формально набуває статусу, характерно­го для спеціального суб'єкта;

— вона не стає учасником відповідних правовідносин;

— помилки чи зловживання, допущені раніше (до того, ж іншими службовими особами) при наданні особі певного статусу, не повинні погіршувати її становища порівняно з тим, яке мають громадяни, щодо яких неправомірного на­дання такого статусу не відбулося.

Оцінюючи поведінку осіб, які не наділені ознаками спеціального суб'єкта злочину, слід мати на увазі, що, бу­дучи особами фізичними, такими, які досягли віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність, та осуд­ними, вони підлягають кримінальній відповідальності за всі злочини, які вчиняються загальним суб'єктом. Адже відсутність підстав для притягнення до кримінальної від­повідальності за злочин, склад якого передбачає спеціаль­ного суб'єкта, зовсім не означає безкарність за інші діян­ня. Тому наведена вище позиція Пленуму Верховного Суду потребує уточнення. Зокрема, особа, яка здійснює втечу з місць позбавлення волі, де перебуває незаконно, не підля­гає відповідальності за відповідний злочин проти право­суддя, однак, якщо при цьому застосує насильство над вартою, то повинна нести відповідальність за злочин про­ти особи.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати такі пра­вила кваліфікації діянь «неналежного субєкта злочину»:

1) діяння особи, на яку неправомірно покладені обов'язки, чи якій надані права, у зв'язку з чим вона фак­тично виступає як спеціальний суб'єкт злочину, за жод­них умов не можуть кваліфікуватися за статтями Особ­ливої частини КК, що передбачають відповідальність відповідного спеціального суб'єкта;

2) якщо в діяннях такої особи є ознаки складу злочину', суб'єкт якого загальний, скоєне кваліфікується за стат­тею КК, яка передбачає злочин загального суб'єкта.