Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ ДИЗАЙНУ І РЕКЛАМИ

КАФЕДРА ДИЗАЙНУ СЕРЕДОВИЩА

ЕТНІЧНА СИМВОЛІКА Й ОРНАМЕНТИКА _
(назва навчальної дисципліни)

ПРОГРАМА навчальної дисципліни

підготовки _____________ «Бакалавр» __________________
(назва освітньо-кваліфікаційного рівня)

напряму _________ 6.020207 Дизайн ____________________
(шифр і назва напряму)

спеціальності _______________________________________
(шифр і назва напряму)

спеціалізації ___________ «Дизайн середовища» ___________

(Шифр за ОПП________)

Київ – 2015

РОЗРОБЛЕНО ТА ВНЕСЕНО:

Київським національним університетом культури і мистецтв

РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ:(вказати авторів, їхні посади, наукові ступені та вчені звання)

___________ М.Р. Селівачов, д-р мист., професор ___ ___________________________________________

Обговорено та рекомендовано до затвердження Радою факультету «Дизайну та реклами» Київського національного університету культури і мистецтв

«____» _____________ 20__ року, протокол № ___

ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

Програма вивчення навчальної дисципліни «Етнічна символіка й орнаментика» складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів ___________________

(назва освітньо-кваліфікаційного рівня)

напряму (спеціальності) «6.020207 Дизайн.».

Предметом вивчення навчальної дисципліни є

візуальні знаки, ознаки та символи, що стали втіленням українськості в масовій свідомості, їх еволюція в часі та зміни в регіональному просторі, переважно графічні засоби художньої виразності.

Міждисциплінарні зв’язки: «Історія мистецтв», «Історія дизайну», «Монументально-декоративні засоби в дизайні середовища», «Теорія стилів».

Програма навчальної дисципліни складається з таких розділів:

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕТНІЧНОЇ СИМВОЛІКИ Й ОРНАМЕНТИКИ.

2. ОСНОВНІ ХРОНОТОПИ УКРАЇНСЬКОЇ СИМВОЛІКИ Й ОРНАМЕНТИКИ.

Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Мета викладання навчальної дисципліни «Етнічна символіка й орнаментика» - надання студентам необхідного обсягу теоретичних і практичних знань щодо доволі конвенційного характеру, котрий визначає етнічну символіку різних народів, зокрема традиційну орнаментику. В її основі лежать переважно графічні засоби вираження. Відтак важливе формування уявлень про засади та межі графіки як окремого виду образотворчості, усвідомлення специфіки розвитку графіки в Україні від найдавніших часів у контексті європейського мистецтва.

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Етнічна символіка й орнаментика» є:

Ознайомити з арсеналом методів і прийомів орнаментно-графічної виразності, головними різновидами та композиційними типами українського орнаменту, його домінантними мотивами та з зміною в часо-просторі їхнього символічного контексту. Важливим є виявити закономірності трансформації орнаментно-графічних форм у відповідності з чергуванням історико-художніх стилів, прищепити потребу вивчати твори мистецтва за оригіналами в музеях, а не тільки за їх зображеннями, нагромадити тезаурус знань, які необхідні для дальшого вивчення українського мистецтва та дизайну.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати:

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

- головні періоди становлення етнічної символіки й орнаментики, історичні етапи розвитку графіки в Україні та хрестоматійні пам’ятки, починаючи від палеоліту; ремінісценції найдавнішої орнаментики в українському народному мистецтві; відлуння в українській культурі графічних досягнень Стародавнього Сходу 7 – 2 тис. до Христа; релікти неоліту в геометричній орнаментиці, енеоліту – в рослинній, античної – в писанкарсті, середньовічної – (візантійської та варязької) – в іконописі, плетінкових оздобах; впливи ренесансу, бароко, класицизму, вияви еклектики;

- основні засоби вираження в рисунку, гравіруванні на дереві, металі, пластику, лінолеумі й інших матеріалах з визначальною роллю площинності, вільного лінійного письма, умовності в кольорі; особливості орнаменту й орнаментальності;

- домінантні мотиви української народної орнаментики, єдність зорових і словесних образів, просторового вирішення й символічного контексту; типологію й асоціативно-словесну осмисленість орнаментики: асоційовані з назвами конкретних реалій, узагальнених понять і абстрагованих уявлень, міфологічно-фольклорними персонажами, поетичними образами;

- просторові типи орнаментів і їхню класифікацію за іконографічними ознаками (фізіоморфні й абстрактні), за ознаками стилізації (геометричні, геометризовані, вільного малюнку); за характером комбінаторики (гомогенні та гетерогенні, симетричні й асиметричні; центричні, фризові, рапортні), за характером композиції (головні мотиви, другорядні доповнення, розмежування й обрамування тощо).

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен вміти:

- аналізувати графічні твори, класифікувати їх за стилями, жанрами, техніками виконання;

- давати обґрунтовану оцінку графічним творам щодо складності виконання та художньої вартості;

- ідентифікувати орнаменти за приналежністю до певного типу, композиційного строю, символічного контексту, хронотопу;

- віддавати перевагу оптимальним засобам графічного оформлення певного типу творів.

- розрізняти актуальні тенденції в розвитку певних напрямків і течій стосовно символічного контексту;

- працювати з фаховою літературою й іншими інформаційними джерелами.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться _ 120 _ годин /_ 4 _ кредитів ECTS.

Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕТНІЧНОЇ СИМВОЛІКИ Й ОРНАМЕНТИКИ

Етнос (народ) і демос (населення), символ і знак, символіка та семантика (значення) символічних і знакових об’єктів у архітектурі, вбранні, графіці різних етносів, націй, держав. Державні символи (герб, гімн, знамено), символіка в геральдиці, сфрагістиці, фалеристиці, нумізматиці, боністиці, філателії тощо. Символи релігійно-конфесійні (зірка Давида, хрест, півмісяць, янь-інь), колірні, значення найдавніших символів у первісному мистецтві, знаки мімічні, логотипи, поетичні етносимволи, зокрема в українців (верба і тополя, дуб, бандура, булава, бунчук, гетьман, козак, отаман, жупан, кармазин, кунтуш, сірома, хата, шабля тощо). Переважно іншомовне походження цих слів-символів. Мінливе значення та незмінна внутрішня форма слова за О. Потебнею (етимологія). Знак і кліше, штамп, емблема, узагальнення, карикатура.

Специфіка орнаментики, її роль в українській культурі; знак і символ, їхня семантика і символіка. Орнамент як історична стадія розвитку та морфологічна сфера просторового мистецтва, тип зображення (рукотворний ритмічний візерунок), рід композиції (центрична, фризова, рапортна). Художній смисл орнаменту та переважно графічні засоби його виконання – лінія, штрих і пляма, порівняно менше значення тону й кольору.

Орнаментність і орнаментальність, технічно-художня специфіка орнаменту в різних видах декоративного мистецтва: ткацтві, килимарстві, вишиванні; кераміці (простому гончарстві, майоліці, фаянсі, фарфорі тощо) та гутництві; деревообробництві та лозоплетінні; писанкарстві, витинанці, стінописах і т.п.

Основні засоби вираження первісної орнаментики на прикладах палеоліту (Мезинська стоянка, бл. 15 тис. до Христа), неоліту (Кам’яна могила, 9–5 тис. до Христа), енеоліту (землеробська культура Трипілля-Кукутень, 4–2 тис. до Христа), міграція її носіїв із Месопотамії на північний схід і північний захід, специфіка цієї культури на Балканах і Правобережжі Дніпра, загибель у зіткненні з носіями ямної культури, що прийшла зі сход.

Визначальна роль площинності, лінійності, вільного лінійного письма, умовності в кольорі. Релікти (чи стадіальні відповідники) палеоліту й неоліту в геометричній орнаментиці, енеоліту – в орнаментиці ввільного малюнку, зокрема в рослинній, античної – в писанкарсті, середньовічної – (візантійської, варязької) – в іконописі, плетінкових оздобах.

Обмін ідеями та смак до розкоші в мистецтві доби бронзи (1,5 тис – 0,7 тис. до Христа), роль у цьому військових походів і торговельних подорожей. Значення біблійних і скандинавських письмових джерел, археологічних пам’яток. Формування міжплемінної культурної спільності від Середземномор’я до Скандинавії. Роль українських земель як периферійної транзитної зони між Кріто-Мікенською культурою та новими осередками європейської півночі.

Пам’ятки античної архаїки, класики, еллінізму, римської доби в Середземномор’ї та Причорномор’ї (6–1 ст. до Христа – 5 ст. н.е.). Чорно- та червонофігурний вазопис, елітарні та знижені варіанти, силуетно-графічний характер ювелірства. Відбрунькування від графіки ілюзорного живопису, його легендарні твори та збережені пам’ятки Помпей і Геркуланума, ранньохристиянські знахідки у катакомбах Риму та Херсонеса. давньогрецька «класика» та давньоримський «протокласицизм». Їх альтернативність і симбіоз, взаємовпливи з орнаментикою «варварських» народів на прикладі мистецтва персів, скіфів, пелазгів, етрусків, кельтів, протогерманців і протословян.

Орнаментика та символіка країн Візантійського культурного кола (зокрема, її північно-східної периферії – скандинавські вікінги, Русь і Кавказ) а також синхронні явища в західній Європі романо-готичної доби (6–16 ст.). Нова художня мова православної ікони, готичного мистецтва. Шрифтовий / куфічний орнамент. Ідеологізований підхід до створення зображень – іконоборство та посилення орнаментальності під впливом іудаїзму й ісламу, рішення Вселенських соборів. Дихотомія між церковним і народним у орнаментиці.

Вторинне місце орнаменту й орнаментальності в мистецтві західноєвропейського ренесансу, бароко, класицизму (15 – 18 ст.) і посилення його ролі за доби рококо, ампіру, історизму / еклектики, модерну (18 – поч. 20 ст.). Відродженська функція українського бароко, його містична символіка й орнаментальність. Перехід центру ваги національного мистецтва в Україні 19 – поч. 20 ст. від привілейованих верств до міщанства та селянства.

Осмислення значення орнаменту та його теорії в мистецтвознавчій літературі: К. Юнг, А. Рігль, Ф. Вовк, Г. Павлуцький, А. Лоос, Л. Гумільов та ін. Ідеографічні концепції Марії Гімбутас і Аріеля Голана. Історіографія українського орнаменту: П. Литвинова, О. Косачева (Олена Пчілка), М. Сумцов, Е. Кольбенгаєр, М. Кордуба, С. Кулжинський, М. Біляшівський, В. Шухевич, К. Широцький, брати Щербаківські та ін.

Занепад мистецтвознавства у 1930 – 1950-ті рр. Розстріляні (В. Гагенмейстер, Ф. Ернст, К. Кржемінський, Ф. Шміт, М. Макаренко, Н. Коцюбинська) та репресовані дослідники української орнаментики: Є. Кузьмин, Є. Спаська, К. Берладіна, П. Савицький, С. Таранушенко, Я. Риженко, П. Жолтовський, В. Василенко та ін.

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКА ОРНАМЕНТИКА ТА СИМВОЛІКА.

Відновлення наукових студій української орнаментики в 1960-ті роки та наступні десятиліття (заснування Академії архітектури, журналу «Народна творчість і етнографія», підготовка «Історії українського мистецтва», видання корпусу академічних альбомів «Українська народна творчість»). Праці Б. Бутника-Сіверського, Ірини Гургули, С. Колоса, Я. Запаска, Лесі Данченко, Е. Біняшевського та ін. Закордонні видання з українського народного мистецтва.

Вивчення української орнаментики на сучасному етапі мистецтвознавцями й етнографами. Праці з окремих видів декоративного мистецтва (текстиль і одяг, кераміка та скло, деревообробництво, метал і камінь), та присвячені окремим регіонам: західні області, центральне Правобережжя, Лівобережжя та південь України.

Районування української народної орнаментики. Історико-адміністративні регіони (Буковина, Галичина і Закарпаття; Волинь і Поділля; Київщина, Полтавщина, Чернігівщина (історична Гетьманщина); регіони зі значними змінами населення впродовж 18–19 століть: Донщина, Катеринославщина, Таврія і Крим, Буджак і Нижнє Подністров’я). Природно-етнокультурні зони – полісся, лісостеп, степ, гори.

Традиційне мистецтво субетносів (бойки, лемки, гуцули), іноетнічних і етноконфесійних спільностей України (кримські татари, болгари, гагаузи, молдавани, румуни, поляки; великороси, горюни, липовани, греки; в минулому – іудеї, ногайці, німці, гутерівські брати тощо; й етноконтактних територій – Бессарабія, Карпати, Полісся, Слобожанщина, Південь. Продуктивність традиційної народної творчості в зонах етнічних контактів.

Домінантні мотиви української орнаментики – рослинні, скевоморфні, зооморфні, хрестові тощо. Єдність зорових і словесних образів, просторового вирішення й символічного контексту. Типологія їх асоціативно-словесної осмисленості: орнаменти, асоційовані з назвами конкретних реалій, узагальнених понять і абстрагованих уявлень, міфологічно-фольклорними персонажами, поетичними образами.

Символічний контекст української народної орнаментики у зв’язку з словесним фольклором. Мотиви, названі за схожістю з конкретними реаліями, за асоціацією з узагальненими поняттями й абстрагованими уявленнями, уподібнені міфологічно-фольклорним персонажам, поетичним образам. Наявність кількох стадій у символічному переосмисленні мотивів.

Типологія народної орнаментики українців за номінаційно-асоціативними та просторовими ознаками. Просторові типи орнаментів і їхня класифікація за іконографічними ознаками (фізіоморфні й абстрактні), за ознаками стилізації (геометричні, геометризовані, вільного малюнку); за характером комбінаторики (гомогенні та гетерогенні, симетричні й асиметричні; центричні, фризові, рапортні), за характером композиції (головні мотиви, другорядні доповнення, розмежування й обрамування тощо).

Лексикон орнаментики як наукова проблема та засіб дослідження народного мистецтва. Графічно-знаковий, ідеографічний, номінаційний і народно-назовницький підходи до складання словника, їхні пізнавальні можливості.

Проблема своєрідності українського народного орнаменту в окремих історичних землях і його національної цілісності у зіставлення з іншими європейськими й азійськими народами. Специфіка української традиційної орнамантики та її символіки, сформованих на субстраті давніх іранських, угро-фінських і тюркських племен.

Що зумовлює зміни традиційного орнаменту в часі та просторі, у формах і назвах, переміщення з одного виду декоративного мистецтва до іншого, переосмислення вербального значення? Які тут діють соціально-економічні й етно-естетичні чинники?.

Рекомендована література

1. Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства. В десяти томах. / Виктор Власов. – СПб.: Азбука-Классика, 1994–2010.

2. Голан А. Миф и символ / Ариэль Голан. – М.: Русслит, 1993. – 375 с.

3. Запаско Я. П. Орнаментальне оформлення української рукописної книги / Яким Прохорович Запаско. – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. – 184 с.

4. Історія українського мистецтва. В шести томах. К.: УРЕ, 1964–1970.

5. Канцедикас А. С., сост. Орнамент древнееврейских рукописей / Александр Соломонович Канцедикас. – М. – Тель-Авив, 2003. – 138 с.

6. Логвин Г. З глибин. Гравюри українських стародруків ХVІ–ХVІІІ ст. / Григорій Никонович Логвин. – К.: Дніпро, 1990. – 408 с.

7. Логвин Г. З глибин. Українська мініатюра ХІ – початку ХVІІІ ст. / Григорій Никонович Логвин. – К.: Мистецтво, 1974. – 208 с.

8. Павлуцький Г. Історія українського орнаменту / Григорій Григорович Павлуцький. З передмовою Миколи Макаренка. – К.: Вид. УАН, 1927. – 28 с., ХІІ табл.

9. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. / Борис Александрович Рыбаков. – М.: Наука, 1981. – 608 с.

10. Селівачов М. Лексикон української орнаментики / Михайло Романович Селівачов. – К.: Ант; Фенікс, 2013. – XVI, 416 с.

11. Славянский и восточный орнамент по рукописям древнего и нового времени собрал и исследовал Владимир Стасов. СПб., 1887. – 78 с., 156 хромолитографий.

12. Топоров В. "Світове дерево": універсальний образ міфологічної свідомості / Володи́мир Микола́йович Топоро́в // Всесвіт. – 1977. – № 6. – С. 178–193.

13. Українське народне мистецтво. Живопис. – К.: Мистецтво, 1967. – 58 с., 183 репр.

14. Формозов А. А. Памятники первобытного искусства на территории СССР / Александр Александрович Формозов. – М.: Наука, 1980. – 136 с.

15. Холл, Мэнли П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской символической философии / Перевод с англ. и предисл. докт. философ. наук В.В. Целищева. – СПб.: СПИКС, 1994. – 793 c. (Первое издание – Сан-Франциско, 1928).

16. Шмит Ф. И. Искусство – его психология, его стилистика, его эволюция / Федор Иванович Шмит. – Харьков: Книгоиздательство "Союз", 1919. – 328 c.

17. Энеолит СССР. – М.: Наука, 1982. – 360 с.

18. Gimbutas Marija. The Language of the Goddess: Unearthing the hidden symbols of western civilisation. – San Francisco: HARPER & ROW, 1989. – 388 р.

19. Jakobson, Roman. On visual and auditory signs. – Jakobson R. Selected writings. Vol 2, Word and language. – Hague-Paris, 1971. – P. 335–344.

20. Peesch, Reinhard. The Ornament in European Folk Art. – Leipzig: Edition [1982]. – 210 р.

21. Walker, Barbara G. The Woman's Dictionary of Symbols and Sacred Object. – San Francisco: Harper, [1988]. – 564 p.

22. Grabowski Jozef. Stuka ludowa w Europie. – Warszawa: Arkady, 1978. – 348 s.

4. Форма підсумкового контролю успішності навчання: - іспит.

5. Засоби діагностики успішності навчання: перевірка конспектів лекцій, експрес-опитування, семінарські заняття, перевірка контрольних робіт.